Галілея. Як спокійно. Тут, далеко від міського гомону, протягом тисяч років панував спокій. Свіжий подих вітру освіжав думки. Можна було лежати в траві, мріяти під чистим блакитним небом, збирати гриби в лісі, зустріти оленя в хащах, напитися кришталево чистої води зі струмка. До руйнування Першого Храму Галілея була найбільш густонаселеним місцем в Ізраїлі. Будинки стояли тісно притулившись один до одного і сусіди жили в мирі та злагоді. Після руйнування Першого Храму Галілея почала спустошуватись. Люди залишали свої будинки, хоча й могли продовжувати жити, як жили, але щось їм заважало. Якась невідома сила підштовхувала їх залишати цей край. Але через п'ятнадцять століть люди знову повернулися сюди. Галілея почала відроджуватися, знову ставши духовним центром. Місто Цфат стало столицею Галілею й гордо височіло над усією округою. Саме в цьому місті почалося вивчення науки кабали. Сьогодні прийнято вважати, що центр світу там, де панують гроші, сила, влада. Але так нам здається лише сьогодня, коли нами управляє егоїзм. Тоді ж люди добре розуміли, що центр світу там, де знаходять духовні цінності. Адже саме вони утримують світ від загального підіння. Якби не було у цьому світі світла і тих, хто його притягує, світ не зміг би існувати.

Одним із великих кабалістів, які жили в Цфаті у XVI столітті, був рабин Моше Кордоверо, Рамак. Він викладав кабалу з боку світла, тобто відповідно до духовного осягнення. Це означає, що людина осягає духовний світ і просто описує свої відчуття. Кабалу Рамака могли сприйняти й надихнутися нею лише дуже чисті душі. Але цей період добігав кінця, і розпочинався новий етап в історії людства. У наш світ почали спускатися грубіші, більш егоїстичні душі, і ці люди вже потребували значно практичнішої методики. Саме таку методику дав Арі, поклавши початок виправленню світу.

Одного разу Арі розповів мені про своє дитинство. Він народився в Єрусалимі 1534 року. Коли йому виповнилося вісім років, помер його батько. Він пішов із життя з виразом цілковитого спокою на обличчі, адже знав, хто зможе замінити його. Після смерті батька мати розповіла йому таку історію. Одного ранку батько прокинувся з дивним виразом на обличчі. Вона запитала його:

— Що трапилося?

— Мені наснився сон, — відповів батько. — Уві сні до мене підійшов чоловік, одягнений у біле. Хоч обличчя його я й не пам'ятаю, він сказав мені, що у нас народиться син. Ім'я його буде Ісаак. Наш син Ісаак визволить народ Ізраїлю від влади нечистих сил. Так сказав він. З його допомогою ворота науки кабали розкриються для всього світу.

Після смерті батька настали важкі дні. Мати вирішила забрати Арі й виїхати до Єгипту. Одного дня під час молитви Арі побачив незнайомого старця. Той увійшов до зали, сів біля вікна й занурився в читання товстої книги, що відрізнялася від усіх молитовників, які будь-коли бачив Арі. Арі нишком спостерігав за старцем.

— Ісааку, — раптом промовив старець, не ворушачи вустами. — Тобі слід заглибитися у вивчення внутрішньої частини Тори. Ти повинен займатися наукою кабалою.

Після цієї зустрічі Арі зачиняється вдома й присвячує весь свій час вивченню книги Зоар. Він не виходить із дому протягом довгих днів. Світ ніби припинив існувати для нього. Арі заглиблюється у вивчення книги Зоар, намагаючись зрозуміти справжній сенс слів рабі Хії: «Земля? Рабі Шимон? Печера. Річка. Небо». Йому починає розкриватися вищий сенс великої книги. За кожним словом відкривається величезна глибина осягнення людиною самої себе й вищого управління.

Роки минають. Арі сповнений рішучості покинути свій дім і усамітнитися.

— Занадто багато всього заважає зосередитися на навчанні, — говорить він своєму тестеві. — А мені потрібно ще багато встигнути. Я боюся, що не зможу осягнути в науці кабалі все, що в ній приховано.

Тоді тесть будує для нього будинок на березі Нілу й дає йому в розпорядження десятьох слуг, які мають піклуватися про все необхідне. Усе це — для того, щоб Арі міг присвятити кожну мить і кожну думку вивченню науки кабали. Цей будинок на березі Нілу став для Арі місцем великих духовних відкриттів. Там йому розкривалися глибокі таємниці. Сходинка за сходинкою він піднімався до головної таємниці світобудови. Так, за допомогою вивчення книги Зоар, Арі йшов до свого особистого виправлення і до виправлення всього людства. Сувора зима прийшла до Єгипту. Лилися страшні зливи, сильні вітри зривали дахи з будинків, Ніл вийшов із берегів і затопив навколишні села потоками води й бруду. Будинок Арі дивом уцілів, а сам Арі зі своїми слугами встиг сісти на корабель і доплисти до берега. Тут же він попрямував до найближчого молитовного будинку, щоб подякувати Творцеві за своє спасіння. Закінчивши молитву, Арі раптом відчув чиюсь руку на своєму плечі й обернувся. За його спиною стояв літній єврей. Арі миттю впізнав його: це був той самий старець, який багато років тому спрямував його на вивчення науки кабали.

— Вітаю тебе, старче, — сказав Арі. — Як давно я не бачив тебе! Де ти був?

— Я був по той бік Червоного моря, — відповів старий і додав: — Прислухайся до моєї поради, Арі. Досить тобі працювати наодинці. Візьми свою сім'ю й вирушай до міста Цфат. Там на тебе чекають.

Старець вийшов за двері й розчинився в темряві провулка.

Цфат.

Минуло кілька років. Невідомо, де перебував Арі в цей час. І ось саме тоді, коли він був уже готовий як учитель, як кабаліст, що осягнув усі 125 ступенів, він з'явився в Цфаті. Йому було тоді 35 років. Він ходив цими вулицями, розмірковував. Йому залишалося жити лише півтора року. За цей час він здійснив революцію у світі — духовну революцію. Він не розвішував оголошень на стінах, не просив людей приходити до нього. Люди самі відчували, що з'явилася особлива, велика духовна людина, і тягнулися до нього.

Зі спогадів Хаїма Віталя. Доля

Так я вперше зустрівся з великим Арі. Він сидів переді мною, і мені здавалося, що знає все, про що я хотів його запитати. Я зрозумів, перед ким сиджу, і зарікся ніколи цього не забувати. Після зустрічі з Арі я був дуже схвильований. Цілих два дні не виходив зі своєї кімнати й лише просив Творця дати мені сили уподібнитися до Арі та не зупинятися ні на мить на своєму шляху до Творця. Коли людина вивчає методику Арі, вона розкриває, що Вищий духовний світ побудований за одним законом — законом абсолютної любові. Що ще вона осягає завдяки цій методиці? Вона починає розуміти, що доти, доки перебуває у своєму егоїзмі, не може розкрити Вищий світ. Він залишатиметься прихованим від неї, а отже, прихованим залишатиметься й те щастя, яке на неї чекає. Тоді людина усвідомлює, що її власний егоїзм є головним і єдиним ворогом, який пожирає всі плоди її праці й не дає їй насолоджуватися ні цим життям, ні майбутнім. І не лише вона страждає від свого егоїзму — вона завдає страждань усьому світові. Арі створив методику, що дає людині змогу піднятися над своїм егоїзмом, не пригнічуючи й не знищуючи його. Ця методика називається методикою екранів. Вона допомагає людині знайти те, чого вона шукає протягом усієї історії людства: свободу, надію, мир і любов. Арі розкрив не лише саму методику, а й пояснив, як донести її до кожної людини, щоб кожен зміг піднятися у духовний світ і знайти в ньому призначене йому щастя.

Арі говорить нам:

— Уявіть собі, що ви стоїте біля джерела й прагнете напитися води. Ви зачерпуєте воду своєю посудиною, п'єте її й відчуваєте, яка вона брудна. Але джерельна вода завжди чиста. Це ваша посудина брудна — саме в ній криється причина всіх страждань. Якщо ваша посудина нечиста, то немає значення, наскільки чистою є джерельна вода. У нечистій посудині чиста вода не відчувається такою, а ніби набуває властивостей самої посудини. Вона приносить лише страждання. Якщо ж ви очистите посудину, ретельно промивши її, тоді джерельна вода стане для вас джерелом насолоди — лише так. Тільки коли ви очистите свою внутрішню посудину від закладеного у вас егоїзму, ви зможете відчути всі ті великі насолоди, які підготував для вас Творець, те велике світло, що оточує вас і постійно світить вам. Лише якщо ви налаштовані на розкриття цього світла й будете невпинно прагнути до нього, ви зможете очистити свою внутрішню посудину.

Зі спогадів Хаїма Віталя. Прагнення

Не раз говорив нам Арі: «Добре, що ви не розумієте. Ваш розум — це лише віддзеркалення вашого егоїзму, інструмент у його руках, постійно зайнятий думкою, як урвати собі більше. До Творця можна прийти тільки в палкому прагненні до Нього, а не через розуміння. Нічого ви не зможете зрозуміти, доки не осягнете цього. Я бачу тих, хто накопичує знання. Бачу їх і мовчу. Вони нічого не досягнуть. Поки ви не прагнутимете до Творця всім своїм серцем, Він не дослухатиметься до ваших прохань. Якщо ви не скинете цю зовнішню оболонку й не почнете прагнути до своїх внутрішніх бажань, то не зрозумієте вчення Арі ні на йоту».

Поступово відходили ті, хто не міг прийняти нову методику, і сформувалося нове коло учнів Арі. Ми називали себе синами Арі. Ми намагалися з'єднатися між собою в нашому прагненні до Творця. І ми розуміли, що це — найголовніше. Хаїм Віталь не залишав Арі ні на секунду. Навіть після занять він проводжав його, завжди йдучи праворуч від нього. Так вони й ходили цими вулицями.

З вуст Учителя

За розлитим супом, за дощем, який застав вас у лісі, за павуком, що причаївся в кутку хати, за старцем, який нібито випадково сідає поруч із вами й розкриває книгу з кабали, — за всім цим стоїть Творець. Так Він закликає вас до Себе. Зрозумійте це. Ідіть до Нього. Крім Нього, немає нічого. Усе, що навколо нас, — це Він, Його дії, Його світло, що все собою наповнює. Це світло закликає вас очиститися. І чим більше ми очистимося, тим ближче зможемо наблизитися до Творця й отримати ту безмежну насолоду, яку Він приготував для нас. Немає жодної травинки внизу, над якою не було б ангела, що промовляв би: «Рости!».

Вірш Арі

Одного разу, під час прогулянки з Хаїмом Віталем, Арі виголосив вірш. Він не записував його, слова просто самі собою лилися з його вуст, як джерело. Він чітко вимовляв кожне слово, кожну букву, кожну вищу думку. Так народився знаменитий вірш Арі.

Знай, що перш ніж було дано існування сущим та були створені створіння, просте вище світло наповнювало всю реальність. І не було жодного вільного місця у вигляді порожнього повітря й простору, а все було заповнене тим нескінченним простим світлом, і не було в ньому ні початку, ані кінця, а все було єдиним, простим, повністю однорідним світлом, і воно є тим, що зветься «світлом Нескінченності»…

У цьому вірші — вся наука кабала. Про нього можна написати тисячі докторських дисертацій, і все одно ми не зможемо розкрити й тисячної частки того, що приховано в ньому.

І ось, після скорочення, коли залишилося місце простору та вільне й порожнє повітря точно в центрі світла Нескінченності, тоді вже з'явилося місце, в якому могли існувати сутності й створіння, утворені й зроблені. Тоді протягнулася зі світла Нескінченності одна пряма лінія з того круглого світла, згори вниз, і опустилася, і зійшла вниз, усередину того простору. І цією лінією протягнулося та поширилося світло Нескінченності вниз. І в тому порожньому просторі породив і створив, і сформував, і зробив усі повністю світи. Нам ще належить розкрити в майбутніх поколіннях, скільки ж Арі приховав у цьому своєму вірші, щоб ми могли, шар за шаром, осягнути всю глибину науки кабали й за допомогою реалізації цієї науки прийти до вершин людської сутності. Півтора року минуло від того дня, як Арі прибув до Цфата. Він відчув, що виконав усе, покладене на нього згори, і тепер настав час покинути цей світ. Для кабаліста день його смерті не є таємницею. Так було і з Арі.

Зі спогадів Хаїма Віталя. Передбачення

Ось той самий дуб, під широкими гілками якого Арі повідомив мені про день, коли його душа покине цей світ: 5 ава, 15 липня 1572 року. «Через сім місяців ти залишишся один», — сказав мені Арі. — «Ти повинен продовжувати наш шлях точнісінько так, як я вчив тебе». Ці слова пронизали мене, наче цвяхи. Я так звик до свого вчителя, що не міг уявити собі й дня без нього. «Учителю, — сказав я, — як я зможу жити, більше не бачачи Вашого обличчя, не чуючи Вашого голосу? Як можете Ви піти, коли світ так потребує Вас? Я не хочу, щоб наші душі розлучалися». Почуття оволоділи мною. Я заридав, став на коліна й благав його зглянутися наді мною та над усіма, кого він залишає тут. Арі довго мовчав, дивлячись на мене. Через кілька хвилин, які здавалися мені вічністю, він сказав: «Напевно, я був поганим учителем, якщо мені не вдалося пояснити тобі істину. Хіба ти не знаєш, що не ми визначаємо термін перебування нашої душі в тілі? День і час визначені. Наша мета полягає лише в тому, щоб правильно використати той матеріальний час, який нам відпущено, тобто зробити все, що в наших силах, аби наблизитися до Творця, набути Його властивостей — Його піднесених властивостей віддачі. Якщо мені не вдалося пояснити це найкращому з моїх учнів, то що я можу сказати про інших? Це не розлучення, це не траурний день. Хаїме, Хаїме Віталю, скажи, що це була лише хвилина слабкості. Немає нічого гіршого за відчай — він заперечує управління Творця. Ознака віри — це радість. Якщо я навчив тебе, що таке віра, то не повинно бути місця для розпачу. Ти маєш приймати все з радістю, бо немає зла у світі».

Рішення

В останні дні свого життя Арі почав віддалятися від учнів. Він прийняв рішення, якого вони зовсім не очікували: заборонив їм надалі займатися наукою кабалою — усім, крім Хаїма Віталя. Він знав, що кабала зможе бути передана майбутнім поколінням найточніше й найвідповідальніше саме через Хаїма Віталя.

Зі спогадів Хаїма Віталя. Прощання

Перед смертю великий Арі зібрав усіх своїх учнів. Прийшли всі, крім мене. Саме того дня мені довелося виїхати з міста через якусь незначну справу. Пізніше, коли я дізнався про те, що сталося, не міг зрозуміти, чому Творець не дозволив мені почути останні слова великого вчителя, чому позбавив мене можливості попрощатися з ним. І зараз я часто згадую той час, коли всі мої товариші стояли навколо вчителя в мить, коли він мав покинути цей світ, а мене поруч із ним не було.

Мені розповіли, що в останню мить він підняв голову, окинув усіх поглядом і запитав: «А де Хаїм Віталь?» Йому відповіли, що мене немає в місті. Тоді він, як мені розповідали, тяжко зітхнув і сказав, що йому шкода, що мене немає серед них. «Передайте йому, — сказав Арі, — що я не покину його. Якщо він залишиться моїм вірним учнем, я буду з ним».

Після смерті вчителя Хаїм Віталь не знайшов учнів, які змогли б продовжити вивчення методики Арі. Він багато пережив, багато побачив, переїжджаючи з місця на місце. Жив у Єрусалимі, а потім у Дамаску, де й помер. Один, без учнів.