Яка відмінність воріт сліз від інших воріт

Стаття 3, 1989 р.

(переклад з івриту)

Ось, сказали мудреці (трактат Брахот, 59) так: "Сказав рабі Елазар: "З того дня, коли зруйновано було Храм, заперті ворота молитви. І попри те, що ворота молитви заперті, ворота сліз не заперті". Кінець цитати. І всі задають складне питання: якщо ворота сліз не заперті, навіщо потрібні ворота, якщо вони не запираються?

Ми бачимо, що коли плачуть маленькі діти, якщо вони дуже хочуть чогось, або хтось бачить, як діти граються в свої ігри, і одна дитина хапає у іншої якусь річ, і та плаче, все ж таки люди, що проходять повз них, - хто звертає увагу на це? Адже всі знають, що наразі вони б’ються одне з одним, але потім знову дійдуть миру між собою. Якщо такі плачі в дітей, то ніхто не звертає на них уваги.

Але ж коли чоловік іде вулицею, і він уже чоловік літній, і бачать, що він плаче, то в тих, хто проходить повз нього, це пробуджує увагу, - запитати, що то за причина, що він плаче. Бо певне, літній чоловік не плаче через дрібниці. Тому плач літньої людини пробуджує зацікавленість, може хтось зможе допомогти їй.

Так само і в духовній роботі. Є люди, які виконують Тору та заповіді в усіх деталях та подробицях, і думають про себе, що вони богобоязливі та досконалі. Але ж, певно, треба виконувати те, що сказали мудреці: "Дуже-дуже будь скромним". І це завдає їм великої роботи, адже вони повинні шукати в собі якийсь недолік, щоб була можливість сказати, що вони ниці. Наприклад, чув я від однієї людини, котра запитала мудреця, як це він говорить, що він є ницим, і має прогріхи, в той час, коли бачить сам, що немає в світі багато мудреців і богобоязливих людей, як він. Виходить, що те, що він говорить, що він є ницим, - це неправда. І той відповів йому, що вірить він в мудреців, які сказали: "Людина не здатна врятуватися від пилу лихослів’я". Отже, є в нього вже недолік. Виходить, що людина, така як він, коли сама знає, що є людиною досконалою, але плаче, щоб Творець дав їй силу займатися Торою та заповідями, вона плаче не про основне, - щоб Творець наблизив її до Тори та заповідей, а бракує їй якогось додатку до того, що вона вже, власне, є досконалою. І хоч і плаче вона рясними сльозами, але оскільки плаче про надлишки, ніхто не дивиться на її сльози.

Виходить, що перед цим чоловіком стоять ворота сліз, і вони замкнені, і не дають увійти його молитві. А сенс – той же, що в матеріальному: про надлишки не плачуть, а ведеться так, що плачуть лише про речі необхідні.

І це подібно, як, наприклад, коли якийсь чоловік прибув з-за кордону, і приїхав в якесь містечко, чи поселення. І комітет цього поселення забажав від нього, наприклад, десять тисяч доларів за те, що дадуть йому можливість жити в цьому поселенні. А цей єврей не має суми, котру вимагають. То він пішов до рабина і розповів йому все, що на серці, і рабин пообіцяв йому, що в суботу, перед читанням сувою Тори, він буде виголошувати промову перед громадою, і певно що "народ Ізраїля, коли вимагають, то дають". Так і було. Рабин підняв голос свій в плачу, - як чоловік, багатодітний, і приїхав з Росії, і скільки він вистраждав, а тепер він без житла і без заробітку, і ми можемо врятувати цього чоловіка. І плачі рабина справили враження на громаду, і дали тому потрібну суму.

А через півроку прийшов знову рабин до громади перед читанням Тори, і знову почав плакати, і кричить, - милосердні юдеї, я зараз також конче потребую десяти тисяч доларів, тому що дружина моя була на якомусь весіллі, і там була дружина одного рабина з Америки, і в неї був перстень з діамантом, що коштує десять тисяч доларів, і дружина моя хоче, щоб я також купив їй таку річ. І рабин підвищив голос у плачу. Але жоден з громади не бажає зголоситися щодо персня для дружини рабина. І рабин починає плакати ще більше, аж поки присутні вибухнули сміхом на ці плачі. А він твердить громаді, - чому коли я прийшов зібрати гроші для простого чоловіка, то кожен дав від щедрот свого серця. А тепер от я прошу гроші для себе – "учня Мудреця", і я все ж таки рабин, і де ж пошана до Тори? і чому ви не допомагаєте мені?

А мораль така, що коли людина плаче, і сльози її про необхідне, тобто, кричить вона та плаче до Творця, аби допоміг їй бути простою людиною, навіть не хоче бути "учнем Мудрого", а просто "ісраель", просто щоб вірити в Творця, щоб мати їй можливість виконувати "Полюби Творця Всесильного свого всім серцем своїм й усією душею своєю", і щоб не бути їй зануреною в себелюбство, а бажає бути простою людиною, тобто щоб завжди мала бажання любити Творця, і не працювати на власну користь, і бачить людина, що не має ніяких сил аби подолати себелюбство, а все, що вона робить, все лише на власну користь, то завдяки чому вона зветься "ісраель", в той час, коли навіть молитву "Шма" не в силах прочитати, а коли говорить "Полюби Творця Всесильного свого", то бачить, наскільки вона далека від цього, і про це вона плаче. І вже бачить, що зробила все аби заслужити хоч трошки істини, і вже була перед усіма воротами зі своєю молитвою, а всі ворота, бачила вона, - зачинені.

Тоді від горя великого людина починає плакати. З цими сльозами, коли приходить до воріт сліз, вона бачить, що ворота не зачинені, тому що людина не просить надлишків, тобто додатків до того, скільки вже є в неї Тори та заповідей, а просить, що хоче бути просто "ісраель", щоб вірити в Творця і любити Його, і не бути зануреною в себелюбство, але на користь Творця вона не здатна зробити нічого, то коли так, відчуває людина, що вона просто ніякий не "ісраель".

Тобто, людина запитує себе, - я вірю в Творця, і Він є дуже великим, і все ж вона бачить, що не здатна поступитися власною користю ради блага Творця. Коли так, вона кричить та плаче, що просто бракує їй віри, - вірити в Творця по-правді, а не "аби балакати". І це подібно для людини, неначе вона присягається, що приймає на себе віру в Творця, а фактично, не відчуває піднесення від того, що говорить: "Ось, я приймаю не себе ярмо малхут небес", а сама робить все заради себе, а на користь Творця робити – немає ніяких сил, - то перед такою людиною, говорять: "Ворота сліз не зачинені". Тому що вона просить необхідного, а не надлишків, як в наведеній притчі про рабина "учня Мудрого", який просив собі грошей на діамант для своєї дружини.

І згідно з цим виходить, що про сказане, що ворота сліз не зачиняються, і ми запитували, що якщо не зачиняються, чому взагалі потрібні ворота? А відповідь на це, що ворота сліз замикаються перед тими, хто плаче про надлишки. Бо їхні сльози як у дитини, що плаче про дрібниці, або ж як сказано в прикладі про рабина. Але ж той, хто плаче про необхідне, і речі ці близькі серцю кожної людини, коли вона бачить, що стоїть між життям та смертю, оскільки вірить в те, що сказали мудреці: "Грішники за свого життя звуться мерцями", тому що немає їм злиття з Творцем, а занурені вони в себелюбство, що визначається як відокремлення від Життя живих, тому називаються "мертвими", і виходить, що людина плаче, аби їй просто подарували життя. І певно, той, хто молиться за життя, бо боїться смерті, - той плаче з глибини серця, і молитва його то не просто плачі.

Однак зовнішньо людина не може розрізнити, чи плаче вона про дрібниці, як плачуть діти, або ж як той рабин. Проте, вгорі знають про що людина просить, щоб виконати її бажання. Бо згори не дають того, що належить до надлишків, адже напевно не берегтиме те, що дають їй, і сітра ахра отримає все. Тому, якщо людина бачить, що молитва її не приймається, тоді покладено на неї переглянути своє прохання, те, що вона просить, і побачити, чи дійсно вона потребує милосердя небес, або просто бракує їй чогось з надлишків. І людина має вірити, що коли вона налаштує свою молитву на необхідне, тоді молитва буде прийнята, бо як зазначено вище, "Ворота сліз не зачиняються", коли людина просить щоби врятували їй життя, і не залишали в стані "Грішники звуться мертвими", а удостоїлася б злиття з Творцем.

І це те, як сказав мій пан, батько й учитель про простий сенс написаного "Ворота молитви зачинені, а ворота сліз не зачинені". Це означає, "коли ворота сліз не зачинені"? - коли людина вже минула всі ворота, і бачить, що все для неї замкнено, тоді, в такому стані, людина вибухає з самого серця свого плачем та слізьми, тими, що з’являються в людини, після того, як бачить, що всі ворота заперті, і немає їй ніякої надії прийти до наближення до Творця. Ці сльози діють так, що ворота сліз не зачиняються.

І зовсім інше – просто сльози, до того, як людина бачить, що всі ворота замкнені, - такі сльози не можуть бути прийняті в ворота сліз. Тому для неї ворота сліз замкнені, оскільки поки що не має вона справжнього відчуття нестачі, щоб забажала аби Творець наблизив її, а думає, що також і своїми силами може наблизитися до святості. Коли так, то її молитва не досконала так, що людина дійсно потребує Творця, щоби допоміг їй.

І зі сказаного зможемо пояснити те, що ми просимо (в молитві "Неїла", останній молитві Дня Спокути): "Відкрий нам ворота в час запирання воріт". І треба зрозуміти, чому саме в час запирання воріт нам треба, щоб відкрив нам ворота. Адже ми молилися весь день, і чому цього не досить, щоб прийнято було наше прохання, а ми просимо, щоб відкрив нам лише тепер, в час запирання воріт, і неначе лише тепер ми можемо молитися, а перед цим не було досить наших молитов?

А справа в тому, що треба нам молитися двома видами молитов:

1) Коли людина починає молитися Творцеві про свої потреби, вона ще не знає, чого їй бракує, як зазначено вище. Може бути, що вона плаче рясними сльозами Творцеві, щоби прийняте було її прохання, але молиться вона про дрібниці, як описано вище в прикладах про дитячі сльози, або про сльози того рабина. Тому перша молитва людини така, щоб Творець повідомив їй, чого їй дійсно бракує, щоби знати, чого просити.

І, як ми говоримо в Рош а-Шана і в Йом Кипур в молитві "мусаф" (додатковій): "Будь з вустами посланців народу Твого, дому Ісраелевого, які стоять просити молитвою та благанням до Тебе про народ Твій, дім Ісраеля, навчи їх тому, що говоритимуть, дай розуміння їм в тому, що казатимуть, дай їм відповідь на те, що проситимуть, дай знання їм в тому, як прославлятимуть".

Відомо, що коли говорять про духовну роботу, кожна людина є "маленьким світом". Тому "народ Твій, дім Ісраеля" означатиме саму людину. "Посланець народу Твого, дому Ісраеля" означає те, що людина молиться та просить, щоби Творець визволив її, - те, що вона молиться, це зветься "посланець" за саму людину, а сама людина називається "народ Твій, дім Ісраеля". І нам треба молитися, щоби наш посланець знав про що молитися, тому що людина не знає, чого їй бракує насправді, бо сам Творець повинен повідомити людині, що є головним, а що другорядним. Тобто, що зветься "необхідним", а що зветься "надлишками".

Тому дано нам молитися за посланців громади, - навчи їх тому, що говоритимуть, дай розуміння їм того, що казатимуть, дай їм відповідь на те, що проситимуть. І так ми молимося, щоб Творець повідомив нам, про що молитися. А в час запирання воріт ми віримо, що вже маємо знання, тобто що ми вже розуміємо про що молитися, іншакше кажучи, ми вже вміємо молитися за головне, те, чого бракує нам.

2) Тоді починається другий вид молитви, там вже людина плаче справжніми сльозами, тобто, про істинну потребу. І про це ми молимося: "Відчини нам ворота в час запирання воріт". В час запирання воріт ми віримо, що вже ми отримали згори знання про що молитися. Тому ми говоримо: "Не зачиняй ворота", неначе зараз, в кінці дня всіх молитов, ми можемо тепер просити про істинну молитву.

І цим можна пояснити те, що ми говоримо в Рош а-Шана і в Йом Кипур: "І всі вірять, що Він відповідає на моління, відчиняє ворота для тих, хто проситься, аби повернутися до Нього ". І маємо зрозуміти, чому потрібно молитися відчинити ворота. Чи ворота не відкриті? – тобто навіщо молитися, щоб відчинив нам ворота? Адже є дуже проста рада – додати сліз до молитви, котрою молиться. І відомо, що ворота сліз не заперті, а коли так, то є спосіб у людини, - плакати, і не треба просити, щоби зробив їй милість тим, що відкриють ворота. Якщо так, то чому людина повинна вірити в це, як написано: "І всі вірять, що Він відповідає на моління, відчиняє ворота для тих, хто стукається аби повернутися"?. Адже є добра рада, щоб плакав той, хто повертається, слізьми, і [виявиться, що] ці ворота не заперті.

Однак, як сказано вище, людина повинна молитися спочатку, щоб знати, чого насправді їй бракує. І тоді повідомляють їй згори, що не бракує їй надлишків, а, як сказав Зоар про вислів "Якщо повідомив йому гріх його", що Творець повідомляє людині гріх. Тоді вона знає, щодо чого їй треба вчинити повернення, тобто, повернути те, чого їй бракує.

Виходить, коли людина вже знає, що вона є грішником, в сенсі "Грішники за життя свого називаються мерцями", коли вже приходить до усвідомлення того, що вона перебуває під владою бажання отримувати, а коли так, то вона відокремлена від Життя життів, і саме тому вона проситься зараз і бажає вчинити повернення до Творця.

Тобто, вона бажає допомоги, щоб дали їй згори, аби була в неї змога вийти з себелюбства, і тоді буде в неї можливість любити Творця всім серцем. Виходить, що вона відчуває себе грішником, оскільки замість того, щоб любити Творця, вона любить сама себе.

Отже, всі її стукання, - ясно нам, що людина робить все, що в її змозі, щоб Творець наблизив її і забрав з-під влади її зла, - це зветься "справжніми сльозами". І це, як сказано вище, - те, як ми пояснили "Відчини нам ворота в час запирання воріт", тобто, оскільки бачить, що всі ворота вже замкнені, тоді людина починає стукатись. Виходить, в час запирання воріт, тобто, коли вже молилася і повідомили їй причину гріха, - тоді вона починає плакати справжніми слізьми, тобто, про те, що хоче просто бути "ісраель". Тоді її стукання вважаються слізьми. Це й означає: "Відчиняє ворота тим, хто стукається, аби повернутися".