Що означає в духовній роботі «немає благословення в порожньому місці»

Стаття 15, 1988

(переклад з івриту)

Ось, говорить Зоар, в главі «Трума», так: «Стіл цей, що стоїть в Храмі, він для того, щоб була там їжа, і брати звідти їжу. Тому навіть на одну мить не можна, щоб був порожнім. Інший стіл, «сітри ахри», є столом порожнечі, бо благословення згори не існує в місці поганому і з нестачею. Це стіл перед Творцем, а столу, над яким людина благословляє перед Творцем, також не слід бути порожнім, бо немає благословення в місці порожньому».

І треба зрозуміти, що за причина, що не може бути благословення в порожньому місці. І що означає в духовній роботі, що коли людина бажає отримати благословення від Творця, то має подбати про те, щоб було в неї щось, бо тільки таким чином Творець може дати їй благословення.

Відомо те, що сказали кабалісти: «Проклятий не зливається з благословенним», що саме з цієї причини не хотів Авраам взяти дочку Еліезера, раба Авраамового. Тому коли людина молиться Творцеві, щоб дав їй те, чого вона вимагає від Нього, і коли вона молиться істинною молитвою, з глибини серця, певно, людина відчуває нестачу, і відчуває, що вона в стані хісарону більше за весь світ. Інакше, якщо існують ще люди, яким бракує так, як бракує їй, то це вже не зветься молитвою з глибини серця, - відповідно до правила «Горе загалу – половина розради».

Отже, нестача не є повною, адже це лише половина хісарону, бо половину того, чого людині бракує, люди вже доповнюють їй. Якщо так, є в неї лише половина клі для отримання наповнення, частина, яку люди не можуть дати їй, в них цього немає, отже, має людина лише половину потреби отримати наповнення.

Тому молитва, якою вона просить у Творця, щоб задовольнив потреби її серця, має бути саме з його глибини. Це означає, що оскільки серце називається бажанням, то якщо бажання не торкається глибин серця, через те, що немає в неї істинної потреби отримати наповнення, як сказано вище, тому молитва людини не приймається.

Тому мусить людина бачити себе найгіршою в світі, і, само собою, поняття «Горе загалу – половина розради» - не можна сказати про неї, бо вона набагато гірша за загал. Як відомо, не можна сказати про задоволення життям саме тоді, коли бракує людині того, що є в інших, - а в неї немає. Бо може бути, що людина має заробіток більший за інших, і є в неї навіть більше важливих речей, ніж у її оточення, все одно, може бути, що немає їй від цього задоволення.

І це більше відчувається у жінок, бо якщо не вистачає їм чогось, навіть коли має вона набагато більше речей, ніж її подруги, якщо вона відчуває, що бракує їй, вона може сказати: «Краще смерть, ніж таке життя». І не може втішитися тим, що є в неї речей більше, ніж у подруг її. Адже якщо нестача торкається її серця, вона говорить, що почувається найнещаснішою в усьому світі.

А сенс цього такий, що коли людина насправді відчуває нестачу в чомусь, вона не може втішитися тим, що цього ж самого немає і у багатьох. Бо відчуття страждання, яке вона терпить від ненаповнення бажання, воно визначає все, так, що це іноді може привести людину до самогубства, - і тільки це називається істинним хісароном.

І тут, в духовній роботі, якщо людина бачить, що є хтось подібний до неї в плані хісарону до духовного, вже вона може дістати наповнення в плані «горе загалу – половина розради». І через це людина може прийти до зневіри, тому що вона змирилася зі станом і каже, що ту річ, якої, як вона розуміє, їй бракує, неможливо досягти. Адже після кількох спроб, коли вона починала роботу і не вийшло в неї, відразу вирішує, що це заважко для неї і це «не її». А причина того, що людина вирішила відразу, є та, що бажання до цього послабло в ній через те, що отримала наповнення половини хісарону, за принципом «горе загалу – половина розради».

І це подібно до людини, в котрої пропала якась річ, і вона розшукує її. А загалом – скільки часу вона повинна витратити на пошуки цієї речі? Відповідь: це залежить від цінності тієї речі. Якщо вона коштує багато, людина присвячує багато часу на її пошуки, а якщо менше, то витрачає менше часу.

Так само й тут, в духовній роботі, якщо справа роботи заради віддачі має велику важливість для людини, вона не зневіриться відразу, а постійно йде та шукає шляхи, як прийти що цього. Але ж коли вона бачить, що є інші люди, що не займаються Торою та заповідями з наміром прийти до лішма, а задовольняються тим, що виконують Тору та заповіді, як говорить Рамбам, що не всім розкривають секрет, що треба працювати лішма, - то вони відчувають: тим, що виконують Тору та заповіді так, як їх виховували з самого початку, вони щасливі цим, і не йдуть шукати інших шляхів, і це й є їхнє благо.

І це є причиною, що навіть коли дістають деяке збудження, що треба шукати істинний намір щодо Тори та заповідей, але це бажання не таке вже й важливе для них, тому пошукають кілька разів – знайти путь, як іти шляхом віддачі, а оскільки таке не знаходять легко, а справжнього хісарону вони не мають, тому починають іти шляхом лішма, а потім покидають це і йдуть за загалом.

Однак, маємо зрозуміти слова Рамбама, там, де говорить: «... Аж поки не збільшиться їхнє знання, і порозумнішають більшою мудрістю, - тоді розкривають їм цю таємницю потроху». І треба зрозуміти, що означають його слова, що розкривають їм цю таємницю. Тобто, який секрет їм розкривають тим, що кажуть їм, що треба працювати лішма. Адже хто не знає, що треба служити Творцеві, як написано: «Полюби Творця Всесильного свого всім серцем своїм і всією душею своєю, і всією сутністю своєю».

І ми промовляємо це чотири рази на день в молитві «Шма (слухай) Ісраель»: в частині про жертвоприношення в ранковій молитві, і в «Шма» в частині «Утворює світло», в «Шма» вечірньої молитви, і в «Шма» на ліжку». І навіть діти читають молитву «Шма». Якщо так, то кожен знає, що маємо працювати заради небес, а тому, - який такий секрет відкривають їм нині, якого не можна було розкрити їм до того, як «збільшиться їхнє знання, і порозумнішають більшою мудрістю»?

А також варто зрозуміти, яка міра «збільшення знання», як виміряють їхнє знання, аби бути певними, що тепер вже можемо розкрити їм таємницю лішма, чого не можна було раніше? А також, що це за вислів: «порозумнішають більшою мудрістю». Тож маємо зрозуміти, що таке мудрість, і що таке «більша мудрість».

Отже, слід пояснити, що це - мудрість та знання, котрі отримали на початку навчання від викладачів, які навчали їх в ло лішма. Тобто, щоб вони вірили в Творця і вірили б вірою мудреців, що удостояться отримати винагороду, а якщо ні, - отримають покарання. Виходить, що розуміють: за те, що будемо виконувати Тору та заповіді і любитимемо Творця «всім серцем своїм», Він дасть нам винагороду. І винагорода така, що отримаємо відшкодування за виконання всього, що Він заповідав нам.

А для того, щоб не було соромно в час отримання насолоди, Він дав нам виконувати заповіді, і платить нам за зусилля. І таким чином отримаємо щось не задарма, а як оплату за зусилля, за те, що ми працюємо для Нього. І, само собою, не буде нам сорому.

І зі сказаного зрозуміємо, що таке знання та мудрість. Те, що вони отримали на початку свого навчання, коли не здатні були збагнути більше ніж винагороду, яка отримується в келім себелюбства. Тобто, «не для власної користі», - ще не мали вони мудрості й знання аби зрозуміти це, зрозуміти, що варто щось робити, адже не бачили, що бажання отримувати для себе щось виграє з цього. Але зрозуміли, що варто виконувати Тору та заповіді, щоб мати мудрість вірити в те, що отримають винагороду. І це ті мудрість та знання, котрих вони досягли, - щоб виконувати Тору та заповіді задля власної користі.

Виходить, відповідно, що додаткова мудрість – це коли вони можуть збагнути, діставши розум, що слід зрозуміти щось додаткове, - те, що зветься «Аж поки не збільшиться їхнє знання, і порозумнішають більшою мудрістю». Тобто, вони розуміють нині, що варто працювати на користь Творця, а не для власної користі. У той час, як до того ще бракувало їм мудрості й знання аби зрозуміти, що існує можливість працювати не для власної користі.

І зі сказаного витікає: те, що не можна розкривати таємницю лішма на початку навчання, це означає не «заборонено», а «неможливо», адже вони ще не мали розуму зрозуміти це. Тому змушені дати їм причину, ради якої буде варто працювати.

Тому коли «збільшиться їхнє знання і порозумнішають більшою мудрістю», тоді вони здатні почути таємницю, яку не можна було говорити їм доти. Тобто, навіть якби говорили їм, що справжня робота є роботою віддачі, це, однак, залишалося б для них таємницею, оскільки не мали жодної можливості зрозуміти таке.

А от після того, як «збільшиться їхнє знання, розкривають їм цей секрет потроху». Означає це: вони «потроху» починають розуміти, що варто працювати на благо Творця, а не для власної користі. І тому слід пояснити: «Аж поки збільшиться їхнє знання» - мається на увазі знання Тори, яка є протилежною знанню обивателів-хазяїв. Бо знання хазяїв: працювати так, щоб усі зиски увійшли б в його володіння, тобто, він бажає бути господарем над усіма своїми справами, які чинить, тобто робити все для власної користі.

А протилежне цьому - знання Тори, як сказали мудреці: «Тора існує лише в тому, хто вмертвляє себе ради неї». І ми пояснювали: мається на увазі, що потрібно вмертвити свою окремішність, якою є бажання отримувати собі, і злитися з Ним, благословен Він. Як пояснювали мудреці: «Злийся з Його властивостями: як Він милосердний, так і ти милосердний». Тобто, людина має прийти до рівня, коли анулює бажання до себелюбства, і вся її спрямованість – на любов до Творця, тобто в усьому, що вона робить, щоб наміром була тільки віддача.

І це те, що написано: «Аж поки збільшиться їхнє знання і порозумнішають більшою мудрістю», коли вже здатні почути секрет роботи у віддачі. І також вони вже можуть зрозуміти, що робота така є справжньою роботою, тому що хоче вже служити Творцю, а не обслуговувати себе.

А тепер з’ясуємо те, що ми запитували: як ми знаємо, що вже мають вони «більшу мудрість», як написано: «Аж поки збільшиться їхнє знання і порозумнішають більшою мудрістю»? То як сказав мій, благословенної пам’яті пан, батько й учитель, ця відомість знання та мудрості приходить їм згори, у формі «іт’арута де-леейла» (збудження згори), але ми не знаємо цього.

А відповідь така: оскільки ці люди, які дістали збудження згори, не мають уже можливості жити в спокої, шукають вони повсюди того, хто міг би інструктувати їх, - як прийти до роботи у віддачі. І те, що вони розшукують путь, як іти вперед, і не задовольняються звичайною своєю духовною роботою, це є знаком, що така людина одержала знання та пробудження згори. І вона, якщо скажуть їй, що треба працювати на благо Творця, вона зможе зрозуміти цю таємницю, адже є вже в неї властивість «аж поки збільшиться їхнє знання». Тому, оскільки вона вже має розум збагнути, то це вже не «секрет». Бо секретом це зветься весь той час, коли ще не знають, і зовсім інша справа, коли вже відомо.

Але Рамбам говорить: «... розкривають їм цю таємницю потроху». Маємо пояснити, що не за один раз дано зрозуміти, що основна робота це працювати ради віддачі. А існують падіння та підйоми в розумінні цього, оскільки вона, ця робота, протилежна природі. Тому іноді людина й розуміє, що треба працювати лише лішма, але потім постає проти неї «тіло» і твердить, що необхідно працювати для власної користі, а не на благо Творцю. Це й називається «потроху». Тобто, це усвідомлення, щоб знати його раз і назавжди, - воно не приходить водночас, а раз за разом.

І для того, щоб удостоїтися працювати у віддачі, - людина не здатна самотужки прийти до цього, а потрібна їй допомога від Творця. І про це сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Пояснюється так, що той, хто хоче очистити себе від келім отримання і працювати у віддачі, отримує допомогу від Творця. Однак, коли він просить допомоги від Творця, - молитва його повинна бути з глибини серця. Тобто, та нестача, яку відчуває людина, що не може зробити хоча б щось на користь Творця, а все лише для власної користі, - це є відчуттям нестачі в усьому її серці. І не має вона іншої потреби в допомозі Творця, як лише в цьому. Адже людина відчуває: те, що вона може працювати лише на власну користь, а не на благо Творця, - це не називається для неї «життям».

І через це усвідомлення людина відчуває, що є найгіршою та найницішою в світі. І, як зазначено вище, це при тому, що вона бачить, що живуть у світі люди, яких шанують за те, що мають вони багато Тори і багато добрих справ, хоч вони й не займаються цим лішма. Однак, вони не відчувають в собі ніякого недоліку. Тому людина може сказати Творцю, що Він повинен допомогти їй прийти до лішма через те, що вона є найгіршою в світі.

А причина того, що людина має почуватися, що вона найгірша у світі, і що відчуває більше страждань, ніж увесь світ, - те, що інакше не буде в неї довершеного клі, щоби Творець наповнив його, і це й називається «глибина серця». Адже Творець є досконалим, і тому, коли Він дає людині, в її клі, то також і клі має бути досконалим, - тобто цільним бажанням, - і щоб не було домішане в нього ніяке інше бажання.

Тому, коли людина бачить, що існують ще люди, які не займаються «лішма», і при цьому не почуваються настільки вже зле, та й «горе загалу – половина розради», і загал наповнює людині половину її хісарону своїм наповненням, тому, для половини свого хісарону, вона вже не потребує допомоги Творця. Адже виходить, що має вона тільки половину клі. А Творець дає наповнення тільки на цілісне клі, тобто на повний хісарон.

Тому коли людина бачить, що існують люди, які мають половину життя від того, що має вона, і бачить, що вони таки здатні жити, хоча й не мають настільки вже потреби в роботі віддачі, а вона ж, само собою, не гірша за них, - тому її хісарон наповнюється завдяки загалу.

Але ж, коли людина бачить, що вона набагато гірша від них, тим, що не може обдурити себе і сказати, що робить щось для блага Творця, - то лише тоді вона не може дістати якусь допомогу від загалу. А отже, відчуває, що хісарон її – істинний. Тобто, має вона страждань більше, ніж у всього загалу людського, бо немає в неї сил працювати заради віддачі.

І сказаним можна пояснити те, що сказали мудреці (трактат Авот, розділ 1), такими словами: «Не будьте як раби, які служать своєму панові ради отримання винагороди».

І треба пояснити це так: коли ви збираєтесь молитися, щоби Творець вдовольнив ваші бажання, хай ваші бажання будуть не для отримання винагороди, тобто половини наповнення. Адже ви молитеся в цьому разі, щоби наповнив вам лише половину хісарону, тому що половина хісарону вже наповнилася завдяки загалу, за принципом «горе загалу – половина розради», - через це людина й не відчуває свій стан гіршим, ніж у всього світу.

А коли вона бачить, що стан її гірший ніж у всього світу, людина не прийме від загалу ніякого наповнення. І само собою, коли вона молиться, щоби Творець наповнив її бажання, має вона цільне клі з хісароном. І зовсім інше, коли вона дістає «прас» (винагороду) від загалу, а «прас» - це від вислову «Прас (тут – порція) вранці і прас у сутінках».

І зі сказаного зможемо пояснити те, що ми запитували, чому немає благословення на порожньому місці. То це тому, що проклятий не приєднується до Благословенного. І через це він не може дістати наповнення на свою молитву, бо благословення не може з’явитися в місці прокляття, як сказано в Зоар. І згідно з тим, як ми пояснили, молитва називається істинною молитвою, якщо людина відчуває себе найгіршою в світі, і що немає нікого в світі, хто так терпів би страждання від зла в собі, як вона. Виходить, що людина називається «проклятою», то як вона може отримати наповнення на свій хісарон, адже «Благословенний не зливається з проклятим».

А відповідь така, що поняття «проклятий» визначається як протилежний святості, а святість є благословенням та життям. А в хісароні немає там нічого, що мало б хоч трошки життя, бо у бідняка немає нічого, від чого міг би отримати собі життя. Як сказали мудреці: «Бідний вважається як мертвий». І тому сказано в Зоар, що стіл, над яким людина благословляє перед Творцем, також не повинен бути порожнім, бо немає благословення в порожньому місці.

Однак, коли людина робить собі розрахунок, чи справді їй так, як вона відчуває, і чи насправді це стан зла та ницості - те, що вона не може вчинити нічого ради небес, стан, гіршого від котрого не може бути? - постає питання: що то за перевага, яку вона має, що удостоїлася бачити істину, а інші – не удостоїлися, і вони бачать себе «досконалими».

І хоча й вони відчувають, що не мають істинної досконалості, а все ж впевнені, що стоять вони вище загалу. Адже вони є людьми Тори та духовної роботи, просто бракує їм трошки більшої кількості. Але щодо якості, хоча й розуміють вони, що треба доповнити, але не страшно, є люди ще гірші. Вірять, що завжди є що додати, але здатні жити також і без додатків, тим, що є в них.

То чому ця людина відчуває, що насправді немає в неї нічого? Хто розкрив їй цей секрет, що треба просуватися лішма, а вона поки що далека від цього? Тому й відчуває вона страждання, і почуває себе бідняком, який не має нічого, і багато разів спадає їй також на думку, що краще їй смерть, ніж таке життя.

Чи не бачить вона, що не краща за інших? Коли так, що за причина, що удостоїлася бачити істину? І говорить вона, що певно, ця відомість прийшла їй зверху, а не від її власних сил. Якщо так, людина бачить тепер, що Творець таки рахується з нею більше ніж з іншими. Виходить, те, що розкрив їй згори щось істинне, це, як сказав Рамбам, що не розкривають їм цю таємницю, аж поки збільшиться їхнє знання і порозумнішають більшою мудрістю.

І людина бачить тепер, що розкрив їй Творець з небес цю таємницю, що потрібно працювати лішма. І про це вона молиться тепер, щоби Творець наблизив її, і дав би їй допомогу, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Тобто, вже має вона щось, і не можна сказати, що стіл її порожній. Бо те, що людина приходить очиститися, тобто, ця відомість, що вона відчуває потребу в роботі лішма, саме це зветься благословенням, - бо це вже знання правди.

І за це, тобто за це знання, людина має скласти подяку Творцеві. І це називається благословенням, бо на нього може прийти благословення згори, адже це вже річ не порожня, те, що людина удостоїлася знання, що треба йти шляхом віддачі. Отже, те, що вона бажає йти шляхом віддачі, вона не відчуває чимось надлишковим, тобто якимось додатком до духовної роботи. А відчуває, що це є основне, тобто, основне в роботі людини, адже дані Тора та заповіді аби очистити ними Ісраель. І через це очищення людина не бачить, що є в неї щось для поступу, а навпаки, щоразу вона бачить, наскільки є віддаленою від роботи віддачі, і бачить, що тепер вона занурена ще більше в себелюбство.

І зі сказаного виходить, що є тепер в молитві людини життя, яке отримала згори, і за це вона повинна піднести подяку Творцю. І це означає, що має вже благословення, і є вже вищому благословенню на чому перебувати, і це вже не називається чимось порожнім. І про це можна сказати: «Служіть Творцю в радості».

І виникає питання: як можна перебувати в радості тоді, коли людині треба піднести молитву з глибини серця, а це означає, що немає в неї нічого, - отже, неможливо бути в радості. Відповідь така, як сказано вище: якщо людина вірить: те, що вона молиться Творцеві, аби наблизив її, щоб заслужила вона працювати ради небес, - що й є основним в духовній роботі, і вірить, що отримала це згори, - це дає можливість перебувати в радості, адже удостоїлася розуміти істину, - чого саме їй бракує і про що молитися.

І в сказаному ми бачимо, що людині потрібно отримувати життя від теперішнього, тобто від того, що є в неї нині. І це означає, що стіл, на який людина благословляє перед Творцем, не є порожнім, як сказано в Зоар. Тобто, має вона від чого отримати для себе життя, як написано: «життя та благословення». І те, що просить вона, - що бажає отримувати життя і втішатися від майбутнього. Адже вона отримує життя від того, що має зараз чому радіти, і це називається, що вона живе від теперішнього.

Отже, коли можна сказати, що людина має забезпечення від теперішнього? - якщо вона вміє цінувати те, що Творець дав їй відомість про істину. Тобі вона бачить, що Творець таки рахується з нею і управляє нею, щоби йшла шляхом істини. І якщо вона може вірити в це, то само собою, має вона постачання і забезпечення, з того, що насправді є в неї життя. А величину своєї віри людина може бачити з величини подяки, яку вона складає Творцю за це. Тобто, те, що вона не може подякувати Творцеві за хісарон, який Він показує їй, - це через нестачу її віри, що Творець управляє нею особистим управлінням.

І не запитуй, чи вона в радості і чи вірить, що Творець керує нею особистим управлінням, - адже якщо так, то навіщо їй молитися Йому? І ще складніше: якщо людина дякує Творцеві за хісарон, як можна потім молитися з глибини серця і говорити, що вона більше за всіх терпить страждання від того, що віддалена від Творця? Адже одне суперечить іншому. Якщо має вона радість в нинішньому, і від цього отримує життя, навіщо їй просити за майбутнє, щоби Творець задовольнив би її потреби?

А відповідь така: ми говоримо – те, що людина радіє, це витікає з того, що прийшла до знання істини, а шлях віддачі, що є основним в нашій роботі, ще не почався. Тому болить їй те, що вона віддалена від нього. Бо якщо вона не відчуває страждань від того, що віддалена від Творця і поки що занурена в себелюбство, - то яка ж це істина, щоб можна було б говорити за це «дякую» Творцю? ...за те, що розкрив людині правду, що вона перебуває в найнижчому пеклі, в місці кліпот та сітри ахри. І цією звісткою Творець рятує її від смерті.

І якщо людина згодна залишатися в стані відокремлення від Творця, і дістає від цього задоволення, отже, вона перебуває поки що в стані «таємниця і секрет», а ло лішма називається зіллям смерті. Тому людина й бажає залишатися в цьому стані. Виходить, що і подяка, яку складає Творцю, також не є правдою, оскільки ще не знає цієї таємниці, що грішники за життя свого звуться мерцями, тому що вони перебувають у відокремленні від Життя живих, і хочуть залишатися в ло лішма.

Але саме в тій мірі, якою людина просить про майбутнє, щоби Творець вивів її з-під влади себелюбства, - адже саме Він повідомив їй таємницю, що основне в духовній роботі це лішма, - і відчуває вона страждання через це, і бажає, щоби Творець допоміг їй якомога швидше, - тоді можна сказати, що людина перебуває в радості від того, що Творець розкрив їй істину. Тому маємо тут зрозуміти дві протилежності в одному носію: одна в теперішньому, - що людина прийшла до усвідомлення зла, стану, з якого мусимо тікати, а друга - наповнення хісарону, – воно в майбутньому.

Виходить, є благословення спочатку, за те, що прийшла до знання правди, і з цього людина має отримати радість в теперішньому, що зветься «служіть Творцю в радості», - і є благословення потім, тобто в майбутньому, - що вона отримає наповнення, що Творець надасть їй допомогу, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І це означає, що в час, коли людина збирається молитися, хай не буде вона в стані «проклятий», хай буде в стані «благословенний».

І в сказаному маємо пояснити те, що сказали мудреці: «Завжди хай складе людина хвалу Творцеві, а потім молитиметься» (трактат Брахот, 32).

Тобто, перед молитвою людина має подивитися, щоб клі її не було порожнім, а що є в неї благословення: те, що отримала від Творця знання правди, - що треба працювати на благо Творця а не для власної користі. І складає подяку Йому за те, що дав їй нині знати, про що молитися.

І це те, що написано: «складе хвалу Творцеві». А яку хвалу людина повинна сказати? Відповідь: про те, що Творець розкриває їй правду про те, чого їй дійсно бракує. І щоб вона не обманювала себе, що вона «в порядку», так, як думає загал, а розкрив їй Творець, що бракує їй речі основної. І якщо вона молитиметься за це, тобто, якщо розумітиме, що існує велика потреба знати, чого їй бракує насправді, як вона розуміє це зараз, виходить, що є в неї клі, яке Творець може наповнити. Адже вона підносить нині молитву з глибини серця, що зветься досконалим клі.

Бо людина має знати, що насправді не бракує їі нічого, аби була змога в неї все робити заради небес, адже лише тоді вона може отримати добро й насолоду. Бо Творець створив світ лише для цієї мети, якою є «дати благо створінням».

І зі сказаного маємо пояснити слова Зоар, те, що він каже: «Інший стіл, «сітри ахри», є столом порожнечі». І згідно з тим, що ми пояснили, стіл святості, що зветься в Зоар «стіл, над котрим людина благословляє перед Творцем, також не можна йому бути порожнім, бо немає благословення в місці порожньому». І це через те, що проклятий не поєднується з благословенним. А столом називається місце, на якому отримують благословення Творця. Тому святістю називається те, що людина вірить, що Творець дав їй знання, що просити, і це є великим благословенням, коли знають причину хвороби. І не так це у сітри ахри, тобто, коли людина просить, щоби Творець задовольнив би її потреби і послав би їй благословення, але не вірить, що Творець дав їй можливість молитися. Це – сітра ахра. І зовсім інше – святість.