Бней Барух Академія кабали

Писання говорить: "І ось імена синів Ісраеля, які прийшли до Єгипту... І постав у Єгипті новий цар, який не знав Йосефа... І примушували єгиптяни синів Ісраеля утиском до роботи... І застогнали сини Ісраеля від роботи, і закричали, і піднісся лемент їхній до Всесильного від роботи, і почув Всесильний їхні стогони... ".

І треба зрозуміти те, що написано: «І піднісся лемент їхній до Всесильного від роботи». Але чи не було їм більших страждань в Єгипті? А тут виходить, що всі їхні крики, тобто, всі страждання їхні були лише від роботи. І також написано: «І почув Всесильний їхній стогін». Виходить, що молитва була почута завдяки стогонам, причиною яких була тільки робота.

І пояснимо це за нашою методикою. Ось, відомо, що перш ніж людина входить в роботу ради віддачі, мають бути причини, як написано в «Передмові книги Зоар», що є дві причини, які спонукають, щоб ради них займалися Торою та заповідями:

1. Щоб мати людині насолоди цього світу. А якщо вона не виконуватиме Тору та заповіді, боїться, що Творець покарає її.

2. Щоб мати людині насолоди світу прийдешнього. І оскільки вона боїться, що може не дадуть їй, це й є причиною, що зобов’язує людину виконувати Тору та заповіді.

А коли причина, що зобов’язує людину виконувати Тору та заповіді зв’язана з власною користю, тоді немає такого вже й опору з боку тіла, бо в мірі, якою вірить в винагороду та покарання, вона може виконувати свою роботу, і щодня людина відчуває, що все більше додає. І так воно й насправді: кожен день, коли вона виконує заповіді та займається Торою, вона додає до вчорашнього дня, і так все більше примножує свої набутки у виконанні Тори та заповідей.

Сенс в тому, що головний намір людини спрямований на винагороду, і не думає вона про намір, щоби був він ради віддачі, а вірить у винагороду та покарання, і що за дію, яку виконує, отримає оплату. Тому весь її намір спрямований лише на дії, щоби були удатними щодо всіх деталей та подробиць. Інакше, якщо її дії не будуть правильними, певно що не захочуть прийняти її роботу і належно заплатити за неї. І коли людина бачить, що дія, яку вона робить, така, як годиться, то вже немає їй про що турбуватися.

І через це всі її турботи тільки щодо кількості. Означає це, що вона повинна намагатися зробити якомога більше добрих справ. І якщо людина є учнем мудреця, тоді вона знає, що треба їй більше поглиблюватися в тему, яку вивчає, а в діях заповідей вона має більш ретельно ставитись до подробиць, щоби все було за правилами і відповідало б всім тлумаченням закону. І старається завжди якомога точніше виконувати закони, і там, де за правилами можна полегшити вимоги, а людина намагається виконувати що найсуворіше. Але більш за це немає їй про що й турбуватись.

Виходить, такі люди, для яких причиною, що підштовхує їх виконувати Тору та заповіді як «тягар малхут небес», є те, щоб мати їм оплату в цьому світі і в світі прийдешньому, - такі не потребують Творця, щоб мати силу і бути в змозі займатися Торою та заповідями. Бо згідно з мірою їхньої віри у винагороду та покарання, тіло вже дозволяє кожному, за його рівнем, виконувати їх.

Але ж ті люди, які бажають працювати на Творця ради віддачі, не для оплати, а хочуть виконувати Тору та заповіді з причини величі Творця, і за велику честь сприймуть, якщо дадуть їм служити Цареві, і як написано в Зоар такими словами: «Основний трепіт полягає в тому, що людина боятиметься Володаря свого через те, що Він є великим, всевладним, основою і коренем (всього)».

І пояснює там, в коментарі «Сулам», що є три види трепету перед Творцем:

1) Страх перед покараннями, що в цьому світі.

2) Коли страшиться також покарань пекла.

І ці два не є справжнім трепетом, бо не дотримується страху через те що це є заповіддю Творця, а задля власної користі. І виходить, що власна користь є коренем, а страх є гілкою, і спричинює його користь, яку має з цього сама людина.

А головний трепіт той, коли страшиться Творця, оскільки Той є великим і панує над усім. Так говорить «Сулам».

Виходить, що велич Творця є причиною, яка зобов’язує людину виконувати Тору та заповіді. І це називається, що все бажання людини є лише віддавати Творцеві, що зветься «приносити задоволення своєму Створювачу, а не ради власної користі».

І тут починається вигнання. Тобто, коли не дають людині спрямовувати намір, щоби робота її була не для отримання винагороди, - адже це проти природи. І хоча людина може примусити себе, попри те, що тіло не згоджується, так само як людина здатна виснажувати себе, хоча воно й проти природи, - але таке можна сказати тільки про дії. Тобто для того, щоб людина виконувала дії, котрі не відповідають бажанню тіла, адже вона здатна діяти вище знання, що називається – проти тіла.

Але людина не може йти проти своїх відчуттів та розуму, тобто сказати, що вона почувається інакше ніж насправді. Наприклад, якщо людина відчуває, що їй холодно, або жарко, вона не може сказати, що відчуття її не є правдою і примусити себе сказати, що розуміє якось інакше, ніж те, до чого зобов’язує її розум, або ж відчуває інакше, ніж почувається наразі. Отже, не має вона іншої ради як тільки говорити те, що вона відчуває.

Виходить, що коли людина бажає виконувати Тору та заповіді тому, що хоче віддавати Творцеві, то природа тіла [інша] – не робити жодного руху, якщо воно не бачить, що буде йому якась оплата. Якщо так, не має людина жодної можливості працювати саме ради «небес» (властивості віддачі), а не для власної користі.

І тут починається «ґалут» (життя у вигнанні), тобто страждання, коли скільки б вона не працювала, не бачить ніякого поступу. Наприклад, якщо віку їй двадцять років, то з одного боку вона може сказати, що має вже у надбаннях двадцять років, коли займалася Торою та заповідями. А з іншого боку, вона може сказати, що хоч уже й виконувала Тору та заповіді двадцять років, але ще не досягла можливості хоч якоїсь віддачі, і все базується тільки на себелюбстві. Виходить, що всі страждання та болі, які людина терпить, вони через те, що не може працювати для Творця, і вона й бажає діяти ради віддачі, але тіло, що в неволі у кліпот, не дає їй триматися цього наміру. Тоді вона кричить до Творця, щоб Він допоміг їй, бо бачить, що перебуває у вигнанні між кліпот, і вони панують над нею, і не має вона жодної ради і якоїсь можливості вийти з-під їхньої влади.

Отже, тоді молитва людини називається істинною молитвою, тому що не в її силах вийти з цього вигнання. І це як написано: «І вивів Ісраель з-проміж них, бо навіки милість Його». Тому що це є протиприродним, і тільки Творець може вивести Ісраель з цього вигнання. Але оскільки відомо, що немає світла без клі, тобто немає наповнення без хісарону, а хісарон є клі отримання для цього наповнення, і тому, до того, як людина входить в стан вигнання, тобто коли не бачить, що сама вона не здатна вийти з вигнання, - недоречно буде сказати, що її вивели. Бо хоча вона й кричить: «Заберіть мене з цього стану, в якому я перебуваю!», але це не є істинною молитвою, адже звідки людина знає, що не зможе вийти сама.

Але саме в час, коли вона відчуває стан вигнання, - тоді можна сказати так, тобто тоді вона молитиметься з глибини серця. Бо щоб молилася людина з глибини серця, є для цього дві умови:

1) Щоб робота її була проти природи. Це означає, що вона бажає виконувати всі свої дії лише на віддачу, і хоче вийти з себелюбства, - тоді можна сказати, що є в людини хісарон.

2) Коли сама починає виходити з себелюбства і докладає зусиль до цього, і не може зрушити зі свого стану ні на дещицю.

Тоді людині робиться конче потрібний Творець, щоби допоміг їй. І тоді молитва її є істинною, оскільки вона бачить, що зі свого боку вона не може вдіяти нічого. Тоді, коли вона кричить до Творця, щоб допоміг їй, вона знає це зі своєї роботи, як написано: «І застогнали сини Ісраеля від роботи». Іншими словами, коли працювали і бажали дійти до рівня, де змогли б віддавати Творцеві, і побачили, що не можуть вийти зі своєї природи, - тоді молилися з глибини серця.

І з цього зрозуміємо те, що ми запитували про написане: «І піднявся лемент їхній до Всесильного від роботи», адже випливає з цього, що найбільші страждання, про які й був їхній крик, були вони від роботи, а не від інших речей. І мовиться тут, що кричали про свій стан, що не було їм можливості вийти з себелюбства і працювати заради небес, що це й було їхнє вигнання, котре спричиняло їм страждання, коли бачили, як вони віддані під чужу владу. Виходить, що в єгипетському вигнанні досягли келім, тобто бажання, щоби Творець допоміг їм вийти з вигнання, адже немає світла без клі. Адже коли моляться істинною молитвою? - коли людина бачить, що немає жодної можливості визволитися, а лише Творець, - Він може допомогти їй, це й називається істинною молитвою.