Мета групи - 2

1984, стаття 1, частина друга

(переклад з івриту)

Оскільки людину створено із клі, яке зветься “себелюбство”, то там, де людина не бачить, що внаслідок її дії вийде що-небудь для власної користі, немає в неї пального для зусилля, аби вчинити щонайменший рух.

Тож без усунення себелюбства неможливо досягти злиття з Творцем, яке є питанням подібності властивостей.

І оскільки це проти нашої природи, тому ми потребуємо спільноти, аби були всі великою силою, і змогли б працювати разом над усуненням бажання отримувати, яке зветься “зло”, тому що саме воно є перешкодою в досягненні мети, заради якої створено людину.

Через це повинна група бути складеною з індивідуумів, де всі однієї думки про те, що повинні досягти цього. І тоді з усіх індивідуумів створюється одна велика сила, яка здатна боротися з собою тому, що кожен складається з усіх. Виходить, що кожен базується на великому бажанні: він прагне досягти мети.

А для того, щоб було включення одного в іншого, кожен повинен анулювати себе стосовно іншого. І це робиться тим, що кожен бачить чесноти товариша свого, а не його хиби. Але ж той, хто вважає, що він трішки вищий за товаришів, - вже не може він поєднатися з ними.

Також під час зібрання, необхідно бути серйозними, щоб не вийти з наміру, - з того наміру, на підставі якого зібралися. А з міркувань приховування наміру, - що є дуже великою справою, - були звичні показувати зовні, що кожен з них несерйозний. Але ж насправді всередині сердець їхніх був вогонь палаючий.

Але щодо малих людей, тим паче під час зібрання, повинні вони стерегтися, щоб не тягнутися за розмовами та діями, що не дарують мети, заради якої зібралися, бо вона те, за допомогою чого мають прийти до злиття з Творцем. Про зміст “злиття” дивися в книзі “Дарування Тори”.

Лише в час, коли перебувають не з товаришами, тоді краще не показувати назовні намір, що існує в їхньому серці, і бути зовнішньо як усі, - і це принцип “І приховуй стосунки з Творцем твоїм”. Хоч є цьому набагато вищі тлумачення, але ж просте трактування, - також велика справа.

Тому варто, аби між товаришами, які єднаються, була рівність одного з іншим, щоб зміг анулюватись один перед іншим. А в групі має бути якнайбільша обачливість, аби не увійшов в їхнє середовище дух легковажності, оскільки легковажність руйнує все. Але ж, як сказано, це повинно бути внутрішньою справою.

Але ж в той час, коли присутній будь-хто, якщо він не з цієї громади, слід не показувати жодної серйозності, а зрівнятися зовнішньо з людиною, яка щойно прийшла. Тобто, щоб не говорити про серйозні речі, а лише про те, що підходить людині, яка прийшла зараз. Яка зветься “непроханий гість”.