Останнє покоління

нотатки

(переклад з івриту)

 

Передмова редактора-укладача

Оригінальні рукописи цих текстів зберігаються в архіві Інституту АРІ.

Процес видання був дуже складним через стан рукописів і через те, що все це написано дуже щільним, від руки, шрифтом. Спочатку були виявлені всі матеріали, що належать, за їхнім змістом, до «Писань останнього покоління». Потім ретельно і якнайточніше було скопійовано рукописні тексти, без будь-яких коректувань та граматичних поправок. Там, де неможливо було точно розпізнати слово чи частину слова, ми позначали відсутнє трьома крапками.

Текст поділено на п’ять частин і передмову, відповідно до того, як це виглядає в рукопису. Слід зазначити, що впорядкування частин, одна за одною, було зроблено нами. Усі заголовки, котрі є в тексті, дані Бааль Суламом, а там, де була потреба додати заголовок, що позначав би певний уривок, зроблено було це виключно цифрами. Необхідно звернути особливу увагу на найбільшу частину в «Писаннях останнього покоління», - частину першу. Згідно з рукописом, матеріал поділено, фактично, на дві частини: 1) стаття, 2) додатки-чернетки до статті.

 

Передмова

Притча про спільноту людей голодних і спраглих, що заблукали в пустелі, і ось, один з них знайшов місце жиле, сповнене всяких благ і почав згадувати братів своїх нещасних. Але вже відірвався від них так далеко, що не знав місця їхнього перебування. Що зробив? Почав кричати голосом гучним і сурмити в ріг, шофар, - може почують товариші його, голодні й нещасні, голос його, і наблизяться до нього, і прийдуть також у це місце жиле, сповнене всяких благ.

Так от і те, що перед нами: ось, заблукали ми в пустелі жахливій разом з усім людством, і тепер знайшли ми велику скарбницю, повну всякого добра, тобто книг кабали, котрі насичують душі наші спрагнені, і наповнюють нас благодаттю і спокоєм, "і наситилися ми й залишили". Проте, пам’ятаємо про товаришів наших, що заблукали в жахливій пустелі, безпорадні, і величезна відстань між нами, і не чути нам один одного, і тому налаштували ми цей шофар, сурмити голосно, може почують брати наші й наблизяться до нас і будуть щасливі, як ми.

Знайте, брати, плоть наша, що наука кабала, вся суть її, є знанням того, як спускався світ з височіні, висей небесних, аж поки дійшов до ницого стану нашого. І це було необхідним тому, що "кінець дії – в початковому задумі". А задум Творця діє миттєво, бо не потребує інструменту для дії, як ми. І тому з’явилися ми спочатку в Нескінченності в усій досконалості, а звідти - до цього світу, і тому дуже легко розкрити всі виправлення, котрі готові вже з’явитися із досконалих світів, що передували нам.

І через це ми знаємо, як виправити шляхи наші віднині й надалі, [щоб дали] нам перевагу, як перевага людини над худобиною, адже "дух худоби спускається вниз". Тобто, бачить лиш тільки від себе й далі, і не має вона розуму й тями бачити з того, що відбувалося з нею, аби налаштувати собі майбутнє. А вище неї – людина, адже "дух людини підноситься вгору". Тобто, в минуле, і дивиться в минуле, як людина дивиться в дзеркало і бачить як виправити свої вади, - так і розум дивиться в те, що відбувалося з ним, і ладнає свої шляхи віднині й надалі.

І тому немає розвитку тваринному роду, і поки що перебувають в тому ж стані, як і були створені, тому що немає в них дзеркала, зрозуміти завдяки йому, як налаштувати шляхи і розвиватися поволі, як людина. А людина продовжує й розвивається щодня, настільки, що її переваги забезпечені й відчутні, так, що й вищі планети посяде.

І все це говориться про природні шляхи, зовнішні для людини, тобто про природу дійсності, що оточує нас. Інакше кажучи, харчування і оточення, щодо чого цілком достатньо природного розуму.

Але ж щодо нашої внутрішньої сфери і нас самих, хоч ми й розвиваємося потроху, але розвиваємося і вдосконалюємося завдяки підштовхуванням ззаду (віз-а-терґо), стражданнями й кровопролиттям. І це тому, що немає в нас жодного засобу роздобути дзеркало, подивитися у внутрішню сутність людей, якими вони були в попередніх поколіннях. Вже не кажучи про внутрішній зміст душ і світів, як вони спустилися й прийшли до жахливого краху, як у день, коли не будемо мати впевненість в своєму житті, і будемо готові стати до різанини і насильницьких смертей в найближчі роки. Так, що вже всі визнають, що не мають вони ніякої ради уникнути цього.

І уявіть собі, наприклад, якщо сьогодні знайдете якусь книгу з історії, котра змальовувала б вам останні покоління, які житимуть через десять тисяч років, коли, як ми і ви відчуваємо, певно, досить буде вже повчальних висновків з усіх страждань і нищень, щоб повернути людей до кращого, - добрими порядками.

І ось, люди, і перед ними добрі порядки, що служать їм забезпеченню впевненості й умиротворення, принаймні гарантувати їм щоденне життя, тихе і безтурботне.

І безсумнівно, якби знайшовся якийсь мудрець, що забезпечив би нам цю книгу про державну мудрість і шляхи особистості, тоді наші лідери знайшли б там всі засоби, як їм налаштувати життя гідним чином, і "немає пропажі й немає хто волав би на вулицях наших". І усунені були б нищення й страждання жахливі, і все стало б на свої місця з миром.

А нині, панове, - ось, перед вами опоряджена й поставлена в шафу ця книга, в котрій описані й пояснені, - і вся мудрість державна, і всі порядки особистості й суспільства, котрі будуть в кінці днів. Тобто, - книги кабали [в рукопису, поряд з текстом, що починається тут, написано: "Вони є досконалістю, що передує недосконалості"], в котрих впорядковані виправлені світи, що з’явилися в досконалості, - як зазначено вище, від Творця походить спочатку досконалість, - потім ми виправляємо їх і приходимо [самі] до досконалості, котра вже готова й існує у вищому світі, і це походить від Нескінченності за принципом "кінець дії – в початковому задумі". А через те, що від досконалого походить недосконале не відразу, а поетапно, і в духовному немає зникнення, тому й залишаються всі вони існувати, сформовані в усій своїй подобі та образі їхньому, загалом і в деталях, в науці кабала.

Розгорніть ці книги і знайдете усі добрі порядки, котрі розкриються в кінці днів, і з них дістанете напучення добре, як налаштувати - все і сьогодні, - на всіх ваших шляхах у справах цього світу. Бо можна вивчати історію, що минає, і з неї ми даємо лад історії майбутній.

 

Заклик до обраних вивчати кабалу

І я, той, хто пише це, знаю я трохи себе і своє місце, і я не з найбільш визначних в роді людському, і якщо людина така як я, в наші дні, доклала зусиль і знайшла все це в книгах, що сховані в наших шафах, отже, логічно, і навіть більше, ніж логічно, що коли обрані особистості покоління докладуть зусиль в цих книгах, - скільки щастя й блага уготовано їм і всьому світові!

 

Голос мого шофара – навіщо він?

І все це поклав я собі на серце так, що не в змозі я стримуватися більше, і вирішено мною розкрити з моїх поглядів і з того, що знайшов я написаного в тих книгах, для шляхів вибудовування майбутнього, котре вже вирішено для нас. І вийду, і закликатиму мешканців світу цим шофаром, котрий, за моєю думкою й оцінкою, здатен зібрати всіх обраних, щоб почали вивчати і обмірковувати ці книги, - і переважать себе і весь світ на шальку заслуг.

 

Частина 1

 

Основою всього мого пояснення є бажання отримувати, вживлене в кожне створіння, і це й є розбіжністю властивостей з Творцем, і тому відокремилася від Нього душа, як орган, відокремлений від тіла, бо розбіжність властивостей в духовному, - вона як сокира, що розділяє в матеріальному.

І з цього ясно, чого Творець бажає від нас: це – тотожність властивостей, і тоді ми знову зливаємося з Ним, як і до того, як були створені.

І це те, що написано: "Злийся з Його властивостями, - як Він милосердний…" Тобто, змінимо наші властивості, котрими є бажання отримувати, і набудемо властивостей Творця, котрий є весь – віддача. Так, що всі наші  дії будуть лише у віддачі ближнім, приносити їм користь  усім, чим тільки можемо. І цим ми приходимо до мети – злитися з Ним, що є тотожністю властивостей.

А те, що людина робить для своїх потреб, вимушено, тобто в мінімальній мірі, необхідній для свого існування й для існування її сім’ї, - це не вважається розбіжністю властивостей, бо необхідне не ганьбиться і не славиться.

І це велике явище, котре розкриється в повноті своїй лише в дні Машіаха. І якщо приймуть люди це вчення, - тоді удостоїмося повного визволення.

І вже говорив я про те, що є два шляхи до розкриття досконалості: або шлях Тори, або шлях страждань. І тому повернув Творець так, що дав техніку людям, настільки розвинуту, що вони винайшли атомну та водневу бомби. І якщо ще не ясно світові  загальне  руйнування, котре вони готові принести в світ, то чекатимуть до світових війн, третьої або й четвертої, - хай нас омине! І тоді бомби зроблять свою справу, і рештки, які залишаться після руйнації, не будуть мати іншої ради, як лише прийняти на себе цю  роботу, - щоби ні індивід, ні народ не працювали б для себе більше, ніж потрібно для власного існування, а решта їхніх дій буде на благо ближнім. І якщо всі народи світу згодяться з цим, тоді усунуться війни зі світу, адже жодна людина абсолютно не дбатиме про свою користь, а  лише про благо ближнього, і немає цьому заміни.

А  вчення це, про тотожність властивостей, є вченням Машіаха. І про це сказано: «І буде, в кінці днів... і прийдуть численні народи, і скажуть: «Ідіть і піднімемося... - бо з Сіона вийде Тора... і  судитиме численні народи». Тобто Машіах вчитиме їх роботі Творця в тотожності властивостей, що є вченням і законом Машіаха «і доказом для величезних народів». Тобто, доведе їм, що якщо не приймуть на себе  роботу Творця, знищені будуть всі народи війнами, а якщо приймуть його Тору, сказано тоді: «І перекують мечі свої  на лемеші».

А якщо підете шляхом Тори і отримаєте «приправу» - це краще. А якщо ні, підете шляхом страждань, тобто являться в світ війни з  атомними та водневими бомбами, і тоді шукатимуть всі народи світу  ради  - як врятуватися від війн, і прийдуть до Машіаха в Єрусалим, і він вчитиме їх  цій Торі.

--

Перш  ніж підійдемо до суті справи, упереджу це короткою передмовою про властивості людей. І скажу,  що люди поділяються на два сорти: егоїсти та альтруїсти. Егоїсти – означає, що все, що вони роблять, все це для власної користі. І якщо роблять іноді на користь ближніх, то потребують, щоб була гарна й варта оплата за їхню роботу, - чи то гроші, чи пошана і тому подібне. Альтруїсти – означає, що жертвують все життя своє на користь ближнім без ніякої винагороди, а завжди занедбують свої потреби аби допомогти ближнім. І  не лише це, а є між ними такі, що віддають душі та все, що мають,  на користь ближніх, як ми бачимо у волонтерів – виходять  на війну задля блага людей народу свого. І також знаходимо ми альтруїстів ще більш «осяжних», тобто, тих, хто віддає душу та все своє, аби допомогти відсталим усіх народів світу, як комуністи, які борються на користь пригнічених всіх народів світу, і готові заплатити за це своїм життям і всім, що є в них. 

І ось, егоїзм закладено в природу кожної людини, як у всіх тварин. Але альтруїзм – він протилежний природі людей. І  разом з цим, є обрані індивіди, обдаровані цією природою, яких я називаю ідеалістами. Але кожна держава, або суспільство, здебільшого, чи й цілком складається зі звичайних створінь з плоті та крові, тобто егоїстів. І нечисленні ті, хто являють собою виняток, і це - альтруїсти; становлять вони, щонайбільше, десять відсотків від суспільства.

А зараз говоритиму ближче до справи. Адже, з наведеної причини, що альтруїсти  є меншістю в кожній спільноті, тому перші комуністи, які були ще до часів Карла Маркса, не мали удачі в своїх діях, щоб комунізм поширився у світі, - як народна приказка, що один птах не приносить літа. І мало того, були між ними такі, що засновували селища-комуни, на зразок кібуців що у нас в країні, і не пощастило їм з цим, бо не змогли проіснувати й вистояти. І було це тому, що і члени колективної спільноти мають всі бути альтруїстами-ідеалистами, як самі засновники. А оскільки дев’яносто відсотків в  будь-якому суспільстві, навіть в найрозвинутішому, є егоїстами, тому не змогли витримати порядків колективістської спільноти, котра за природою має бути цілком альтруїстична.

І продовжувалося це до часів Карла Маркса, який винайшов дуже вдалу програму поширення комунізму, тобто участі самих пригнічених в боротьбі за комунізм, щоб боролися з  ними разом проти капіталістичного, буржуазного устрою. І оскільки пригнічені зацікавлені в цій боротьбі лише собі на користь, тобто тільки з причин егоїстичних, відразу перейняли від них цю програму, і комунізм розповсюдився через це в усіх прошарках відсталих та пригнічених. А через те, що відсталими є  більшість суспільства, не диво, що комунізму вдалося, як сьогодні, охопити третину світу.

Але єднання комуністів-альтруїстів  з пролетаріатом-егоїстами, незважаючи на те, що було дуже вдалим у поваленні капіталістичного режиму, ненависного обом, разом з цим, це єднання є зовсім не гідним аби дати існування колективістському устрою зі справедливим поділом. І це через дуже просту причину, бо людина не зробить жодного руху  без того, щоб була в неї  якась ціль, що зобов’язує  її зробити цей рух. І ця ціль служить людині рушійною силою для здійснення руху, як пальне служить своєю силою машині.

Наприклад, людина пересуває руку свою з місця на місце лише тому, що вважає, що в другому місці буде зручніше покласти свою руку. І ця ціль, коли потребує  для своєї руки зручніше місце, є пальним, котре штовхає її руку з цього місця на те. І годі й казати про робітника, який працює весь день і який зобов’язаний мати «пальне»  для його важкої роботи і рухів, і це – оплата, що отримує за свою роботу. І оплата, котру отримує, вона є «пальним», що рухає його в його важкій роботі. Так, що коли не дадуть йому оплату за його роботу, або коли немає йому потреби в тій оплаті, - не зможе працювати, бо буде, як машина, в котру не влили пального, і немає дурня в світі, котрий думав би, що машина зрушить з місця.

Тому, при чисто комуністичному режимі, коли робітник знає, що не додадуть йому, якщо працюватиме більше, і не заберуть в нього, якщо працюватиме менше, а тим більше, згідно з ідеальним гаслом «Кожен хай працює за мірою його сил, і отримує за мірою його потреб», виходить, що не має робітник жодної винагороди за додаткову спритність, і не має ніякого страху щодо своєї недбалості, - тоді немає в нього «пального», котре штовхало б його до роботи. І тоді впаде результативність роботи працівників до нуля, аж поки зруйнують увесь цей лад. І ніяке в світі виховання не допоможе перетворити природу людини, щоб могла вона працювати без «пального», тобто без винагороди. З цього правила витікає, що ідеалістичний альтруїст з  народження, для якого найкращою винагородою є благо ближнього, - цього альтруїстичного «пального» цілком достатньо йому щоб мати силу працювати, як і егоїстичної оплати для всіх людей. Проте, ідеалісти – нечисленні, і кількості їхньої недостатньо, щоб суспільство базувалося тільки на  них. Отже, ти бачиш, що комунізм і альтруїзм  є одне й те  ж.

І знаю я, що є способи  примусити працівників, щоб повністю виконували свою роботу, - коли поставлять над ними наглядачів. Тобто, [щоб працювали] за тими ж принципами, котрі ведуться при капіталістичному режимі, коли оплату  кожен отримує згідно з результатами своєї роботи. І ще, на додаток до цього, накласти покарання, важкі та гіркі, на недбалих, як це ведеться на радянських теренах. Однак це вже зовсім не комунізм, вже не кажучи про те, що це зовсім не райський сад, сподіваний від комуністичного устрою, за який варто було б віддавати душу. І навпаки, такий режим є незмірно й набагато гіршим від капіталістичного, з очевидних причин, котрі наведу далі. 

І якщо все ж таки, був би цей режим примусу чимось на зразок першого етапу комунізму досконалого, - ще можна було б прийняти та терпіти його. Але це не так, бо ніяке виховання в світі  не перетворить природу людини з егоїзму на альтруїзм, і тому режим пригнічення, котре ведеться у «Совєтах» є режимом вічним, котрий неможливо поміняти ніколи. А коли побажають змінити його на справжній колективістський устрій, зникне енергія у працівників, і не зможуть працювати, і зруйнується режим. Адже егоїсти і антикомуністи є одне й те ж. І вони подібні.

І якби тільки це, але комуністичний режим, що діє примусово, абсолютно не здатен існувати. Бо немає права на існування у режиму, котрий спирається лише на багнети, бо врешті-решт підніметься більшість суспільства на нього й усунуть його. І не зможуть вічно десять відсотків ідеалістів панувати над дев’яноста відсотками егоїстів та антикомуністів, як ми знаходимо це в радянських і східних країнах.

І мало того, - навіть та жменька ідеалістів-комуністів, що стоять сьогодні в тих країнах на чолі управління, не гарантовані, що залишаться так на покоління. Бо ідеали не передаються у спадщину нащадкам, і незважаючи на те, що батьки ідеалісти, немає ніякої гарантії, що діти продовжать їхній шлях. А коли так, то як можемо бути впевненими, що керівництво другого або третього покоління буде в руках комуністів-ідеалістів, як сьогодні? Може скажеш, що більшість суспільства обиратиме їх завжди зі свого загалу? - то це велика помилка. Бо більшість егоїстичного загалу обирає лише споріднених духом з ними, а не тих, хто протилежні йому. І всі знають, що ті, хто правлять сьогодні, вони зовсім не з числа народних обранців. А коли так, хто забезпечить, що обрані народом будуть завжди найбільшими ідеалістами в суспільстві? А коли егоїсти прийдуть до влади, безсумнівно, скасують відразу ж цей лад, або принаймні перетворять його на якийсь націонал-комунізм і "народ панів".

Отже, все те, що я сказав, - все це на мій особистий погляд, тобто так, як довів я, що комунізм і альтруїзм є одне й те ж, а також егоїзм і антикомунізм є одне й те ж. Але якщо запитаєш самих комуністів, заперечуватимуть це з усіх сил, бо скажуть, навпаки: "Ми далекі від усякої буржуазної моралі, і немає в нас ніякої сентиментальності, а бажаємо ми лише справедливості, щоб не експлуатували люди один одного". Тобто, жити за принципом "моє – моє, а твоє – твоє". Що є по-правді, рисою егоїстів. І тому треба подивитися на речі, якими вони є відповідно до їхньої концепції, і перевіримо цю їхню справедливість, котрої вони домагаються, віддаючи душу за неї.

Перш за все, з розвитку комуністичних режимів я бачу, що визначення "буржуазія" і "пролетаріат" вже є недостатніми аби з’ясувати економічну історію, і нам потрібні визначення більш загальні. І правильніше поділити суспільство на клас заповзятливих і клас відсталих. У капіталістичних системах "заповзятливі" – це капіталісти і середній клас, а "відсталі" – це працівники, що працюють на них. А за комуністичних порядків "заповзятливі" – це керівники, наглядачі і інтелігенція, а "відсталі" – це працівники, які трудяться для них. І завжди більшість суспільства це відсталі, а заповзятливі не досягають і тридцяти відсотків у суспільстві. Тож природним законом є, що клас заповзятливих експлуатуватимуть повною мірою своїх можливостей клас відсталих, як риби в морі, де сильний ковтає слабкого.

І немає різниці, чи коли заповзяті, вони – капіталісти й торговці, як за буржуазного ладу, або коли заповзяті, вони керівники й наглядачі, інтелігенція і розподілювачі, як при комуністичному ладі. Бо врешті-решт заповзятливі за мірою своїх можливостей експлуатуватимуть відсталих, які працюють, і не жалітимуть їх зовсім, заповзятливі зніматимуть завжди вершки та масло, а убогу сироватку залишатимуть робітникам, що працюють. Питання лише в тому, що залишиться працівникам після жорстокої експлуатації, котрою заповзятливі визискують їх, і яка міра уярмлення, котре заповзятливі накладають на них. І скільки волі та особистої свободи вони дозволяють їм. І лише за мірою тих залишків, котрі заповзятливі залишають відсталим, можемо ми оцінити кожен з режимів і розрізнити їх, і вибрати, який лад кращий.

Тож нагадаємо знову те що ми сказали, що людина не здатна працювати без певної винагороди, котра є для неї як пальне для машини. Отже, при комуністичному не-альтруїстичному ладі мусять дати працівникам оплату за їхню роботу і суворі покарання за недбальство. Проте, потрібні численні наглядачі, щоб стежити за ними, бо без належного нагляду будуть, зрозуміло, зовсім недостатніми оплата і покарання. Але ж стояти над людьми і мучити їх, і примушувати до роботи, - немає роботи такої важкої, як ця, бо ніяка людина не хоче бути катом. І тому, навіть коли поставлять наглядачів і призначених над наглядачами, і ще вищих чиновників, що наглядають за цими, - всі разом занедбають своє наглядання, і не будуть мучити і примушувати людей до роботи, як повинно бути згідно з необхідністю.

І немає цьому іншої ради, як лише примножити "пальне" чиновникам в мірі, достатній їм за таку важку роботу, тобто роботу ката. Інакше кажучи, дати їм оплату в кілька разів більшу, ніж у простого робітника. І тому не дивуйся, якщо в Росії платять чиновникам від вдесятеро до в п’ятдесят разів більше, ніж платня простого робітника. Бо їхні зусилля, вони від вдесятеро до в п’ятдесят разів більші, ніж у простого робітника, і якщо не дадуть їм достатню оплату, будуть вони вимушені занедбати свій нагляд, і держава розвалиться. 

А тепер спробуй підрахувати у валюті нашої країни. Скажімо, наприклад, що оплата простого робітника складає сто лір на місяць. Виходить, що найнижчі чиновники отримуватимуть тисячу лір на місяць, тобто вдесятеро більше. Отже, протягом року накопичить 12 тисяч лір, а за десять років 120 тисяч лір. І якщо відняти десять відсотків з цього на особисте забезпечення, залишаться в нього сто вісім тисяч лір. А отже, можна його вважати неабияким капіталістом. А тим більш високі чиновники. Таким чином, за кілька десятків років перетворяться чиновники, без будь-якого ризику, на мільйонерів, просто від експлуатації робітників. І це те, що я сказав, - що за сучасним досвідом, слід поділяти суспільство вже не на буржуазію і пролетаріат, а на заповзятливих та відсталих.

Але може скажеш, що це лише щабель до справжнього комунізму, тобто завдяки вихованню і суспільній думці готують маси до того, що "Кожна людина працюватиме за мірою своїх сил, і отримуватиме за мірою своїх потреб", і не потрібні будуть наглядачі та спостерігачі. Це є великою помилкою. Бо хоч те гасло, що кожен працюватиме за мірою своїх сил і отримуватиме за мірою своїх потреб, є безумовно альтруїстичним гаслом, але всі ті слова, що кожен міг би працювати на благо суспільства без "пального", зовсім не є природним шляхом. Хіба що коли альтруїзм буде основою і "пальним" для роботи, як я довів це.

І тому не можна сподіватися ні на які зміни на добро, а навпаки, слід потерпати, що та жменька ідеалістичних комуністів, які стоять сьогодні на чолі керівництва, не передадуть керівництво в спадок іншим ідеалістам. Бо потроху зміцніє сила егоїстичного народу, і оберуть вище керівництво відповідно до свого егоїстичного духу. І тоді повернуть знову капіталістичний лад. Принаймні, перетворять комунізм на щось на зразок націонал-комунізму і "народу панів", як це зробив Гітлер, хай зітреться його ім’я. Бо не буде в них причини, котра завадила б їм визискувати інші народи для власної користі, якщо будуть мати силу.

І може скажеш, що завдяки вихованню і суспільній думці можна поміняти природу мас і зробити їх альтруїстами. Це також є великою помилкою, бо виховання не здатне зробити більшого, ніж суспільна думка. Тобто щоб ця думка поважала альтруїстів і зневажала б егоїстів, і весь час, поки суспільна думка стоятиме на сторожі альтруїзму, користуючись пошаною та зневагою, - буде ефективним виховання. Але якщо прийде час, і якийсь досвідчений і успішний  промовець виступатиме щодня всупереч суспільній думці, немає сумніву, що зможе змінити думку суспільства за своїм бажанням.

І вже маємо ми такий гіркий досвід в історії, як той злочинець, хай зітреться його ім’я, своїми щоденними промовами обернув такий гарно вихований народ, як німці, зробивши їх хижими звірами. І тоді лопнуло і зникло, як мильна бульбашка, все їхнє виховання кількох сотень років. І було це тому, що змінилася суспільна думка, і немає більше вихованню на що спертися. Бо виховання не може існувати без підтримки суспільної думки.

Ось, бачимо фактично, що немає жодного шансу замінити цей режим примусу, і немає ніякої надії, що маси прийдуть колись до справжнього комунізму згідно з цим гаслом, - щоб кожен працював би за мірою своїх сил і отримував би за мірою своїх потреб. А змушені трудівники залишитися навік під страшним тиском керівників та наглядачів, а керівники й наглядачі завжди смоктатимуть кров трударів, як буржуазія та капіталісти, якщо не набагато гірше від них. Адже за комуністичного режиму примусу не мають працівники навіть права на страйк, і меч та голод постійно висять їм над головою, як відомо з радянського досвіду. А якщо усунуть колись режим гніту, безсумнівно, відразу ж зруйнується й суспільство, бо тоді зникне "пальне" у робітників.

І ось… говорять, що за комуністичного ладу варто пролетаріату страждати, тому що страждають заради свого ж блага, адже вони є господарями всіх надлишків і майна, і засобів виробництва, і ніхто не визискуватиме їх. Тоді як за буржуазного ладу не мають вони більше, ніж собі на прожиток, а весь додатковий продукт забирають собі капіталісти. Які ж приємні ці слова при поверхневому сприйнятті. Проте, якщо є в словах цих крихта правди, то сказана вона про заповзятливих, котрі є чиновниками і керівниками, яким і без цього належить вся втіха що є при режимі примусу. Але слова ці цілком беззмістовні щодо пролетаріату, тобто щодо відсталих, трудящих.

Візьмемо, наприклад, нашу залізницю, котра є державною власністю. Тобто, право власності на цю залізницю належить усім громадянам держави. Я питаю: чи відчуває якийсь громадянин з нас своє право господаря щодо залізниці? І чи є в нього якийсь привілей і задоволення – їхати націоналізованою залізницею, - більше, ніж їхати залізницею, що в капіталістичній власності? Або візьмемо наприклад, власність чисто робітничу, як дорожньо-будівельна компанія "Солель Боне", котра виключно у володінні її працівників. Чи є в робітників, які працюють в об’єкті своєї власності, більше благо й задоволення, ніж якби вони працювали в об’єкті чужої, капіталістичної, власності? Я підозрюю, що робітник чужого підрядчика набагато більше відчуває себе "вдома", ніж той, хто працює в "Солель Боне", незважаючи на те, що вона, начебто, є його власністю.

І лише жменці управлінців, їм належить вся власність, і вони роблять з цією національною власністю все, що їм забажається, і не має жоден окремий громадянин права запитати їх: "Що будете робити і як діяти?" Так пролетаріат не відчуває будь-якої втіхи від усього державного майна і засобів виробництва, котрі під владою керівників та чиновників, які завжди гноблять робітників і принижують їх, як прах земний. І коли так, то що мають вони при режимові комуністичного примусу більшого, ніж базисні засоби існування?

Я аж ніяк не заздрю пролетаріату, що перебуває і буде перебувати при комуністичному режимі примусу під важким ярмом чиновників і наглядачів, бо ті зможуть мучити їх тяготами з усілякою жорстокістю, зовсім не соромлячись ні думки суспільства, ні світу. Адже всі засоби інформації в руках чиновників. І не буде жодної можливості в будь-кого, щоб розкрити людям зло їхніх діянь. І в додаток до цього кожен буде як скутий їхньою владою, так, що не зможе переміститися з однієї держави в іншу, і не зможе сховатися від них. Буквально так, як були батьки наші ув’язнені в Єгипті, звідки жоден раб не міг вийти на волю. Адже кожен робітник віддає додатковий продукт, утворений його працею, державі, то як дадуть йому вийти в інше місце, коли держава втратить через це його додатковий продукт?

Одним словом, при комуністичному не-альтруїстичному ладі мусять бути завжди два класи: клас заповзятливих, котрими є керівники, чиновники та інтелігенція, і клас відсталих, - ті, хто труждається та виробляє, і вони є більшістю суспільства. І клас заповзятливих мусять, чи свідомо, чи вимушено, тобто, для сталості держави, примушувати працювати, мучити й принижувати стан трудящих немилосердно і безсоромно. Експлуатуватимуть їх в багато разів більше, ніж експлуатує їх буржуазія, тому що будуть ті беззахисні абсолютно, бо не матимуть права на страйк. І не буде їм можливості розкрити всім злодіяння гнобителів, і абсолютно не радітимуть праву власності на засоби виробництва, котре забрали собі чиновники.

І ще одне, - і це є головним. Адже на комунізм покладено не лише виправити світ економічним устроєм, але також хоч мінімально оберігати існування мешканців світу, тобто не допускати війн, щоб не нищили народи один одного.

І вже я "лементував як журавель" про це ще в 1933 році в брошурі моїй "Мир", і попереджав, що війни дійдуть в наші дні таких масштабів, що це загрожуватиме існуванню всього світу. І немає іншої ради уникнути цього, як лише тим, що приймуть всі народи комуністичний лад – досконалий, тобто альтруїстичний. І годі й говорити про день сьогоднішній, після відкриття й застосування атомних бомб і відкриття водневих бомб, адже, як видно, вже не підлягає сумніву, що після однієї чи двох, або й трьох війн буде зруйновано всю цивілізацію та людство до останку.

А сучасному егоїстичному комунізму не сила забезпечити мир у світі. Бо навіть якщо приймуть всі народи світу цей комуністичний режим, - не виникне при цьому жодна причина, котра зобов’язала б народи, багаті на засоби виробництва, сировину та досягнення цивілізації, поділитися порівну з народами, бідними на сировину та засоби виробництва. Як наприклад, народи Америки не побажають зрівняти рівень свого життя з народами Азії та Африки, або навіть з народами Європи.

І якщо одній нації стане сили зрівняти рівень життя багатих та середніх власників засобів виробництва нарівно з пролетаріатом, тобто, підбурюванням мас бідняків, котрі є більшістю суспільства, щоб знищили багатих та середніх, і взяли б собі їхнє майно, то такий спосіб зовсім не допоможе примусити багату націю поділитися своїми майном та засобами виробництва з бідною нацією, бо багата вже підготувала собі зброю та бомби охороняти себе від бідних сусідів.

І якщо так, то чим допоможуть ті розумники встановленням комуністичного ладу в світі, якщо при цьому залишиш народи в стані заздрості між собою, точнісінько як це при капіталістичному ладі, без будь-якого полегшення. Бо справедливий розподіл в кожному окремому народі аж нічим не допоможе справедливому розподілу між народами. І тому, в час, коли мінімальний рівень життя перебуває в настільки реальній небезпеці, жаль часу тих, хто займається поліпшенням економічного ладу, і краще б було їм в той же час знайти якусь раду та спосіб – як врятувати мінімальний рівень життя людства. 

Отже, ми переконуємося, що все лихо сьогоднішніх комуністичних режимів – через брак відповідної оплати, котра є "пальним" для рівня продуктивності роботи працівників. І через це їх можливо успішно залучити до роботи лише стимулом винагороди й покарання, а тому дійсно потрібні наглядачі і керівники, і управлінці, які візьмуть на себе цю важку роботу, - стояти над робітниками і з жорстокістю вичавлювати з них кров і піт, і постійно, тягарем уярмлення, робити гірким їхнє життя. А як винагороду за цю важку роботу мусять дати й їм гідну оплату, а це не менше, ніж зробити їх мільйонерами, бо не захочуть за меншу оплату бути катами над людьми за вільним своїм бажанням, як ми бачимо в країні Совєтів.

Також годі й сподіватися, що цей жахливий режим колись зміниться, як обіцяють нам оптимісти, адже ні багнети, ні виховання, ані громадська думка не зможуть змінити природу людини, щоб працювала за своїм власним бажанням без відповідного "пального". А тому це є прокляттям на покоління, бо коли скасують та відмінять режим примусу, перестануть робітники забезпечувати продуктивність своєї роботи, щоб було достатньо для існування держави. І немає цьому іншої ради, як тільки внести в серце робітника віру в духовні винагороду й покарання, з небес Того, Хто знає таємне. І відповідними вихованням та відповідною агітацією ті духовні винагорода й покарання стануть достатнім "пальним" для продуктивності їхньої праці. І не будуть більше потребувати керівників та наглядачів, щоб стояли над ними. А кожен працюватиме для суспільства з відкритим серцем, все більше й більше, аби удостоїтися своєї винагороди з небес.

 

Обов’язок

(Примітка перекладача: далі в тексті методика кабали в більшості місць називається «релігією віддачі», або «релігією альтруїзму») 

 

1. Комунізм – це ідея, тобто етична установка. Про це свідчить кінцевий принцип: "Працювати за здібностями, а отримувати за потребами".

2. Кожна етика потребує основи, що зобов’язує її [існування] а виховання та громадська думка є надто слабкою основою, і доказ цьому - Гітлер.

2. Всякая этика нуждается (1/2) в основе, обязывающей ее к существованию 

3. Оскільки будь-яка перемога в свідомості забезпечується більшістю суспільства, а тим паче реалізація нормального комунізму відбувається завдяки більшості суспільства. Коли так, необхідно поставити моральний рівень більшості суспільства на основу, котра зобов’яже та забезпечить, щоб нормальний комунізм не зіпсувався повік. І недостатньо ідеї, котру засвоїла людина від народження, оскільки такі становлять незначну й малоцінну меншість щодо всього загалу.

4. Релігія віддачі є єдиною основою, що стала б надійним чинником для підвищення морального рівня суспільства, щоб прийти до життя за правилом "Працювати за здібностями і отримувати за потребами".

5. Потрібно відвести комунізм з рейок "моє – моє, а твоє – твоє", що є властивістю Содома, і перевести його на рейки "моє – твоє, і твоє – твоє", тобто абсолютного альтруїзму. І коли більшість суспільства прийме це вчення практично, тоді прийде час наблизитися до принципу: "Працювати за здібностями і отримувати за потребами". А ознакою цьому буде те, коли кожен працюватиме як робітник на підряді.

6. До того, поки загал досягне цього морального рівня, не можна націоналізувати майно. Бо поки не існує надійного морального чинника в більшості загалу, не буде в них "пального" для роботи.

7. Весь світ є однією сім’єю, і рамки комунізму повинні зрештою охопити весь світ однаковим рівнем життя для всіх. Проте, практичний процес іде потроху, але кожен народ, більшість суспільства якого практично прийме на себе основи, і буде в них надійний чинник для "пального", увійде відразу в рамки комунізму.

8. Економічна та релігійна форма, в мірі, котрою вона забезпечує комунізм, є єдиною для всіх народів. Крім тих релігійних форм, котрі не стосуються економіки, та інших порядків, - у кожного буде своя особиста форма, котру не треба навмисне міняти.

9. Не треба виправляти світ в плані релігії віддачі, перш ніж буде забезпечено світові виправлення економічного стану.

10. Випрацювати детальний план на основі законів, що наведені вище та інших законів, необхідних для цієї справи. І кожен, хто входить в рамки комунізму, повинен скласти присягу.

11. Спочатку потрібно заснувати невеликий заклад, більшість людей в котрому будуть альтруїстами в зазначеній вище мірі, тобто працюватимуть завзято, як на підряді, навіть від десяти до дванадцяти годин на добу й більше. І кожен працюватиме в міру своїх сил і отримуватиме за своїми потребами. І будуть в цьому закладі всі форми державного управління, до того, що навіть коли рамки цього закладу включать в себе весь цілком світ, - і тоді усунено буде панування грубої сили, - не буде потреби міняти нічого, як в фунціонуванні, так і в управлінні. І цей заклад буде подібний центральній світовій точці, до котрої прийдуть і оточать її народи й держави з усіх країв світу. І в усіх, хто ввійде в рамки комунізму, буде один план і одне управління з центром, і будуть буквально як єдиний народ щодо здобутків, втрат і результатів.

12. Заборонено найсуворішим чином членам цієї організації користуватися будь-яким судовим закладом і тому подібним, що діє в абиякій формі в рамках режиму грубої сили. А всі конфлікти вирішуватимуть між собою. Тобто, між тими, кого ця справа стосується. А громадська думка, що ганьбить егоїзм, осудить того, хто скористається щирістю ближнього для власної користі.

13. Є фактом те, що євреї ненависні більшості народів. І вони продовжують принижувати їх, як їхня церква, так і їхня світська частина, а також і їхні комуністи. І немає іншої ради боротися проти цього, як тільки ввести справжню альтруїстичну мораль в серце народів, аж до космополітизму.

14. Якщо індивіду не можна експлуатувати ближнього, чому народові дозволено експлуатувати інші народи? І яка основа дає виправдання якомусь народу мати від землі більшу втіху ніж інші? Через це і треба заснувати міжнародний комунізм.

Бо так само, як існують індивіди, які удостоїлись чи своєю заповзятливістю, чи випадково, чи успадкувавши від батьків більшу долю за рахунок недбалих, так само, буквально, і серед народів. А коли так, чому протидія таким індивідуумам більша, ніж таким народам?

15. Якби ти був на острові дикунів, і міг би дати ладу їм не силою закону а тільки силою релігії, - чи завагався б ти, і лишив би їх знищувати один одного? Так само стосовно альтруїзму всі люди – дикуни, і немає способу йому бути прийнятним для них, якщо це не через релігію віддачі. То хто вагатиметься, щоб може полишити їх напризволяще, аж поки знищать один одного водневими бомбами?

16. Існують три основи розповсюдження віри, - задоволення потреб, докази і агітація:

Потреби – це як вхід душі в тіло, винагорода. Також і національною винагородою є те, що буде пишнотою народу.

Доказом є те, що не буде існування світові без цього, тим більше в епоху атому …

Агітація може слугувати замість доказу також, якщо вона робиться завзято.

17. Через пристрасть до майна виходить, що альтруїстичному комунізму неможливо утворитися інакше, як тільки коли йому передуватиме егоїстичний комунізм. Як це довели всі спільноти, котрі бажали заснувати альтруїстичний комунізм ще до марксизму. Але зараз, після того, як устої третини світу вже базуються на режимі егоїстичного комунізму, можна почати фундувати тривкий альтруїстичний комунізм на основі релігії віддачі.

18. Альтруїстичний комунізм в кінці повністю анулює владу грубої сили, і "кожен чинитиме те, що бачить справедливим". І не варто дивуватися та вагатися стосовно цього, бо так само не вірили, що можливо виховувати дітей поясненнями, а лише різками, аж поки сьогодні більшість людей у світі прийняли це - зменшувати силову владу над дітьми. І це йдеться про дітей, нетерплячих і позбавлених поки що розуму, то що вже говорити про сукупність людей розумних та терплячих, вихованих в альтруїзмі, - не потрібен їм буде режим примусу.

Бо насправді, немає нічого більш принизливого, такого, що більше ганьбило б людину, ніж бути підкореною владі безособової сили.

І навіть судів не потребуватимуть, а коли трапиться якийсь надзвичайний випадок, коли сусіди не зможуть вплинути на людину, яка виходить за рамки правил, - тоді знадобляться їй професійні вихователі аби схилити її доказами та поясненнями про благо спільноти, аж поки не повернуть її до загалу.

А коли трапиться якийсь упертюх, і все це не допоможе йому, тоді відокремиться від нього спільнота, як од відлученого, аж поки змушений буде долучитися до законів суспільства.

Виходить, що коли заснується одна спільнота альтруїстичного комунізму, і більшістю в ній будуть ті, що прийняли на себе одні й ті ж закони, фактично, відразу постановлять для себе, щоб не притягати один одного до жодного суду або до чиновників уряду, або до якогось силового рішення, а все щоб робилося м’яким поясненням.

І через це не приймають нікого в спільноту перш ніж пройде перевірку, - чи не є він занадто грубою людиною, не здатною пройти альтруїстичне виховання.

19. Добре було б встановити, щоб не було нікого, хто вимагає те, що потрібно йому, від спільноти, а щоб були для цього вибрані люди, які дослідять потреби кожного і наділятимуть кожного необхідним. І громадська думка затаврує ганьбою того, хто вимагає щось для себе, як людину грубу та мерзотну, подібну до сьогоднішніх злодія та грабіжника. І тому будуть думки кожного спрямовані лише на віддачу ближньому. За природою всякого подібного виховання, котре привчає думати про це ще раніше, ніж відчує власні потреби.

Якщо є бажання стрибнути на стіл, хай підготує себе підстрибнути набагато вище столу, і тоді, зрештою, стрибне на стіл. Але якщо захоче підстрибнути лише на висоту столу, то впаде вниз.

20. Маємо погодитись, що егоїстичний комунізм є етапом на шляху до справедливості, за принципом: "Від ло лішма приходять до лішма". Але я говорю, що вже прийшов час другому етапові, котрим є альтруїстичний комунізм, тому треба впровадити його в одній країні, як приклад. Бо тоді напевно приймуть його ті, хто на першому етапі. І дуже важливо поквапитись, бо недоліки та застосування сили, що в егоїстичному комунізмі, віддаляють більшу частину людства, людей культурних, від цього методу взагалі. І тому треба показати світові досконалий комунізм, бо тоді безсумнівно приймуть його більшість культурних людей у світі.

І треба дуже побоюватися, щоб імперіалісти не випередили, усунувши комунізм зі світу. Адже дійсно, якщо наша досконала методика стане реально оприлюдненою, тоді певно імперіалісти залишаться як цар без війська. 

21. Ясно, що життя впорядкованої та усталеної спільноти можливе лише тоді, коли протиріччя між людьми в ній будуть вирішуватися більшістю членів спільноти. І це пояснює нам те, що неможливо ладу в суспільстві бути хорошому інакше, як ніж коли більшість його є хорошою. Так, що хорошим суспільством зветься таке, в котрому більшість людей хороші, а погане суспільство означає, що більшість його – погані люди. І це те, що я сказав вище, в пункті 3, що не можна заснувати комунізм раніше, ніж коли в більшості людей в суспільстві буде бажання віддачі.

22. Жодна пропаганда не в змозі потенційно забезпечити існування режиму в майбутніх поколіннях. І не допоможуть тут ні виховання, ні суспільна думка, котрі за своєю природою з часом слабшають, нічого, крім релігії віддачі, котра за своєю природою з часом посилюється. Адже ми бачимо з досвіду, що ті народи, котрі прийняли свою релігію спочатку через силування та примус, в наступних поколіннях дотримуються її за власним вибором та бажанням. Більше того, вони жертвують життям за неї.

І слід зрозуміти, що попри те, що батьки прийняли на себе альтруїстичний комунізм, бувши ідеалістами, - це ще не дає впевненості, що їхні сини продовжать після них підтримувати цей лад. І годі й говорити, якщо й батьки прийняли його через примус та насильство, як ведеться при егоїстичному комунізмі, - тоді не втримається це в поколіннях, а врешті-решт здолають і скасують його.

І неможливо насадити режим примусу на покоління інакше, як тільки заповідями релігії.

23. Те, що я кажу, що не можна впровадити комуністичний лад перш, ніж будуть більшість альтруїстами, не означає, що будуть такими через ідейність і за бажанням серця. А сенс в тому, що будуть дотримуватися цього в силу релігії віддачі плюс суспільна думка, - і такий примус втримається на покоління через те що релігія віддачі є основним примусовим чинником.

24. Слід пам’ятати всі страждання і муки злиднів, і різанину, і війни, і вдів та сиріт, що поневіряються у світі, і благають, щоб визволив їх альтруїстичний комунізм, - тоді не буде важко людині присвятити все своє життя, аби врятувати їх від знищення і жахливих мук. А тим більше молода людина, якій ще не отупіло серце від власних потреб, певно буде допомагати цьому всією душею і всім єством своїм.  

 

Негативна сторона

 

1. Якщо проводять націоналізацію перш ніж суспільство буде готове до цього, тобто перш ніж у кожного з'явиться надійна основа і надійний чинник мотивації для роботи – це схоже на того, хто руйнує свій маленький будинок, ще не маючи коштів на спорудження іншого будинку.

2. Рівність у суспільстві: мається на увазі не приведення здібних і вдалих на рівень недбалих і пригнічених, бо це буде справжнім крахом суспільства. А означає це надати кожному членові суспільства середній рівень життя. Нехай і недбалі отримують радість від життя на рівні середнього класу.

3. Свобода особистості повинна оберігатися, якщо вона не завдає шкоди більшій частині суспільства. А шкідників нічого жаліти зовсім. І робити їх нешкідливими.

4. Нинішній комунізм існує завдяки ідеалістам, що на чолі, які були ідеалістами ще до того, як стали комуністами. Однак друге покоління – коли лідери будуть обрані згідно з думкою більшої частини суспільства, – візьме курс на скасування і набуде форми нацизму, або ж повернеться до капіталізму, бо не буде чинника, котрий перешкодив би їм експлуатувати інші народи, яким властива недбалість.

5. В егоїстичному комунізмі немає жодного чинника, аби уникнути війн, бо основа всіх воєн - життєвий простір. Коли кожна країна хоче розбудувати себе на руйнуванні іншої, - чи по справедливості, чи із заздрості до того, що інша має більше. Комунізм, що базується на принципі «моє – моє» в рамках рівного розподілу, зовсім не усуває заздрості народів один до одного, а тим більше – коли народу бракує життєвого простору. Також немає надії на те, що багаті народи поділяться своєю часткою, щоб зрівнятися з бідними народами. Адже принцип «моє – моє, а твоє – твоє» не зобов'язує до цього. І всьому цьому дасть раду тільки комунізм за принципом «моє – твоє, і твоє – твоє».

6. Також і в наш час ми бачимо, що існує в світі сила, яка взяла гору й захопила всі комуністичні країни, діючи в них як на своїй території. Воістину, це схоже з історією стародавніх народів, таких як греки, римляни, та ін. І безсумнівно, сила ця в подальшому роздрібниться на частини. І ось ми вже бачимо Тіто. А коли розділяться, – звичайно ж, будуть воювати один з одним. Бо чим панує Росія над Чехословаччиною, якщо не силою «меча і списа»? Або ж над іншими?

7. При комунізмі роботодавці хочуть знизити споживання працівника і підвищити продуктивність його праці. А при імперіалізмі роботодавці хочуть і діють з тим, щоб збільшити споживання працівника, а продуктивність його праці зрівняти зі споживанням.

8. Клас правителів та наглядачів створить в результаті умови «єгипетського вигнання» для класу трудящих, оскільки кожен працівник залишає вироблений ним додатковий продукт в руках класу управителів, і саме вони в першу чергу відбирають його частину. Тому не дадуть вони жодному працівнику вирватися з їхніх рук в іншу країну. І будуть працівники заточені і під охороною, як народ Ізраїлю у фараона в Єгипті.

9. Клас управителів в результаті спричинюватиме смерть всіх інвалідів і старих з робочого класу, стверджуючи, що вони з'їдають більше, ніж виробляють, і паразитують на державі. І жодна людина не помиратиме своєю смертю.

10. А якщо комунізм пошириться по всьому світу, буде судитися смерть кожному народові, що з'їдає більше, ніж виробляє.

11. Якщо спекулянти і торговці перетворяться на розподільників благ, то покупці перетворяться на одержувачів милостині та дарунків від розподільників, які будуть чинити з ними за власним розсудом чи в міру страху перед наглядачами.

 

Режим не вічно існує на списах

12. Комунізм не може існувати в антикомуністичному суспільстві, оскільки немає права на існування режиму, що спирається на багнети та списи. Адже кінець-кінцем більшість суспільства візьме гору і скине цей режим.

А тому потрібно спершу утворити більшість комуністів-альтруїстів, - тоді режим ґрунтуватиметься на бажанні.

 

Звичка до хвиль ненависті та заздрості обернеться пізніше проти відсталих

13. Комунізму, що побудований на хвилях ненависті та заздрості, удасться не більше ніж повалення капіталістів, проте він не облагодіє відсталих. Навпаки, ті хто був привчений заздрити і ненавидіти, залишившись без капіталістів, звернуть стріли своєї ненависті на відсталих.

 

Егоїстичний комунізм приречений на вічну війну з суспільством

14. Комуністичний режим за своєю природою змушений буде все своє життя боротися з антикомуністами, оскільки кожна людина природно схильна до власності. Вона схильна знімати вершки і залишати ближньому убогу сироватку. І природа не змінюється через виховання чи суспільну думку, і ніколи неможливо буде уявити людину, яка добровільно погодиться на справедливий розподіл. І багнети війська нездатні переінакшити природу, а тим більше – виховання і суспільна думка. А природжені ідеалісти нечисленні.

Якщо ж скажеш, що крадіжка і грабіж відмінно зберігаються і при капіталістичному ладі, я відповім тобі: це тому, що закон дає людині можливість конкурувати в рамках дозволеного.

І можна уподібнити це тому, хто збирає товариство, де більшість є вбивцями та грабіжниками, і бажає правити ними і примушувати до дотримання закону, - а щодо скасування власності кожен є грабіжником та насильником.

 

Ісраель підготовлені показати приклад усім народам

15. Альтруїстичний комунізм є річчю рідкісною для духа людського, і тому найбільш шляхетний народ повинен прийняти на себе обов’язок показати приклад усьому світові.

 

Держава в небезпеці. Альтруїстичний комунізм допоможе зібранню всіх євреїв діаспори

16. Нація в небезпеці. Бо аж поки усталиться економіка, розлетяться всі, кожний в інше місце. Адже не кожна людина зможе встояти в випробуванні – страждати тоді, коли є в неї можливість жити вільно.

А завдяки альтруїстичному комунізмові ідеал світитиме кожному, і дасть йому задоволення, щоб захотів для цього терпіти. І мало того, а ще й буде приваблювати тих, хто розсіяні по всіх країнах, бо турботи та боротьба за існування, котрі є в кожного в інших країнах, дасть їм поштовх повернутися на свою землю й жити у спокої та справедливості.

 

Філософія вже готова, тобто кабала, що базується на віддачі

17. Кожна практична методика потребує також такого ідейного підживлення, що поновлюється, і котре можна обдумувати, тобто філософії. А стосовно нашої теми, то вже існує цілісна готова філософія, проте, призначена лише для проводирів, тобто кабала.

 

Чому ми є народом, обраним для цього

18. На нас покладено бути добрим прикладом для світу, тому що ми підготовлені більше за всі народи. І не тому що ми ідеалісти більші, ніж вони, а через те, що ми страждали від свавілля більше за всі народи. І тому ми готові більше за них прагнути засобу, котрий поклав би край свавіллю на всій землі.

19. Адже власність і володіння не є одне й те ж. Наприклад, залізнична компанія, вона у власності тримачів акцій, а керують нею директори, попри те, що мають вони хто одну акцію, а хто й жодної. Так само корабельна компанія, де у власників акцій немає жодного права правити або радити їм. Чи як, наприклад, військові кораблі, котрі є державною власністю, - і разом з цим жоден громадянин не має доступу туди. Так само, коли буде держава в руках пролетаріату в сенсі власності, врешті-решт управління буде як ті ж нинішні керівники, або подібні їм за характеристиками. І не буде у пролетаріату ні доступу, ні блага більше ніж сьогодні, - а буде інакше, коли ті, хто керують, будуть ідеалістами, що дбають про благо кожного індивідуума як такого.

Одним словом, з боку володіння немає жодної різниці, чи то влада в руках капіталістів, чи в руках держави. Бо врешті-решт керуватимуть всім управителі, а не власники, і тому головне виправлення суспільства має стосуватися управителів. (Бертран Рассел, "Приборкання влади", 214) 

І подібне до цього сказав в Кнесеті Біньямін Авінель ("Херут", день …), - що в Ізраїлі різниця між найменшим чиновником і найбільшим десь як від 1 до 1,7, а в Англії від 1 до 10, і так в решті держав трошки менше, або трошки більше, але в Росії від 1 до 50. Адже в пролетарській державі  витратять чиновники і управлінці своїх зусиль набагато більше ніж як в капіталістичних державах. І це спричинюється тим, що там правління олігархічне, а не демократичне. Або, простою мовою, через те, що комуністи панують над антикомуністами, мусить бути олігархія. І це не зміниться повік, бо комуніст означає ідеаліст, а це не є долею більшості.

20. Така держава, де комуністи панують над антикомуністами, вимушена бути в руках групи автократичних керівників, під абсолютною диктатурою, і всі люди в державі будуть у їхніх руках як ніщо. І зобов’язані вони тримати завжди в своїх руках оголений меч щоб вмертвляти і ув’язнювати, й карати явно та таємно і позбавляти харчів, і для різних покарань за свавільним бажанням кожного з начальників, аби тримати антикомуністів в жаху та остраху великому, щоб працювали для держави. І не зруйнували б її, помилково або зловмисно.

21. У такій державі повинні й вимушені керівники дбати про те, щоб не було можливості у мешканців держави обрати демократичне управління. Через те, що більшість країни - антикомуністи.

22. В такій державі, де комуністи пануватимуть над антикомуністами змушені керівники пильнувати, щоб не було у мешканців країни жодної можливості для пропаганди чи для розкриття жахливого ярма, що утворилося для громадян, або для меншин в державі. Тобто, щоб друкарні не друкували б, і щоб керівники громадських установ спостерігали б за промовами, аби не проявилася жодна критика щодо їхніх дій. І суворо карати кожного, хто замислив, або спало йому на думку критикувати дії керівництва. Так, щоб у влади була можливість керувати за своїм свавільним бажанням, і не було б нікого, хто заважав би їм. ("Влада…", 21)

23. Мораль не може спиратися лише на виховання і на суспільну думку, тому що суспільна думка зобов’язує лише до того, що є корисним для загалу, тому якщо прийде хтось і доведе, що мораль шкодить загалові, а вульгарність більш корисна, відразу почнуть гребувати мораллю і оберуть вульгарність, і Гітлер буде тому доказом.

24. Егоїстичний комунізм, заснований  на хвилях заздрості та ненависті, не звільниться від них повік, і коли не буде в них буржуазії, обрушать свою ненависть на Ізраїль. Тож ні в якому разі не слід помилятися, що егоїстичний комунізм вилікує народи від ненависті до Ізраїлю. І лише від альтруїстичного комунізму можна сподіватися на це одужання.

 

Полеміка

1. Ясно те, що гасло, щоб кожен отримував в міру своїми потреб і працював би в міру сил, є абсолютним альтруїзмом. І коли це здійсниться, тоді неодмінно вже буде більшість суспільства, або і все воно, захищено властивістю "моє – твоє". Коли так, то скажіть, будь ласка, якими є чинники, що приведуть загал до цього бажання? Адже нинішні чинники, тобто ненависть до капіталістів і різноманітні види ненависті, що походять від неї, приведуть людину лише до зворотного, тобто посіють в ній властивість "моє – моє, а твоє – твоє". Що є властивістю Содома, протилежною любові до ближнього.

2. Мені немає про що говорити з тими, хто плине за течією, - можна говорити лише з тим, хто має власну думку та силу критичного аналізу.

3. Відома базисна ідея Енгельса, написана від імені Маркса: "Клас експлуатований і пригнічений не може визволитися від класу, котрий експлуатує та пригнічує його, без того, що в той же час звільнить все суспільство, раз і назавжди, від визиску й утиску, і класової боротьби". Це протирічить прийнятому у сучасних комуністів, - знищувати та занапащати всі буржуазні частини суспільства, і ця люта ненависть не зникне і в їхніх нащадках ніколи. А також це суперечить тому, що настановляють окремий панівний клас, що володарює та наглядає за класом робітників, і немає класової боротьби, що завдає горя та болю, більше ніж ця. Вони викачують вершки із нутра робітників і зоставляють їм залишки, що супроводжується постійним страхом смерті, або страхом, щоби не заслали їх в Сибір. Яке ж тут звільнення, адже замінили буржуазний клас, що взагалі не такий вже страшний, і, правду кажучи, зробився беззахисним, адже є проти них в руках робітників сила страйку, і поміняли його на клас панівний, що верховодить та наглядає над класом робітників, експлуатованих тим, що страх покарання лежить на них постійно, незмірно більший за той, який був у них в боротьбі з буржуазією.

4. Держава поділяється на два класи: заповзятливих і відсталих. Заповзятливі є роботодавцями та лідерами. А відсталі це робітники і люди керовані. І це є природним законом, що заповзятливі експлуатуватимуть відсталих, а питання лише – скільки свободи, рівності та рівня життя вони залишають відсталим. А також кількість роботи, яку заповзятливі вимагатимуть від них. Відсталі є завжди переважною більшістю суспільства, а заповзятливих лише десять відсотків від суспільства, і це точна міра згідно з потребою активізації  суспільства. А якщо збільшиться або зменшиться міра необхідних відсотків, стається криза. І це ті кризи, що в буржуазному суспільстві, і такими ж, або в іншому вигляді, будуть кризи в комуністичному суспільстві, проте, з тією ж мірою страждань. Термін «заповзятливі» включає в себе також їхніх спадкоємців і тих, хто мають протекцію у заповзятливих. А в поняття «відсталі» включаються також ті з заповзятливих, які за якоїсь причини викинуті в клас відсталих.

5. Стосовно релігії, - «Сталий моральний стан витікає не з релігії, а з науки» («Матеріалізм і емпіріокритицизм», 324).

6. Етику, що базується на суспільному благу, ми знаходимо також у соціальних тварин, але такої етики недостатньо, оскільки замінюється на вульгарність там, де шкодить суспільству: як наприклад, коли уславленого  вбивцю-патріота народ носить на руках.

І звідси витікає те, що лише етика, котра базується на основі релігії віддачі, є надійною і сталою, і немає їй заміни.

І таке ми знаходимо у диких народів, міра моралі яких незмірно більш висока, ніж у культурних народів.

7. Не може бути, щоб суспільство було добрим інакше, як тільки коли більшість його – добрі. Однак буває, що приголомшують або спокушають погану більшість різними прийомами, так, що вимушена вона обрати добре керівництво. І це ведеться в усіх демократіях, але врешті-решт порозумнішають люди більшості, чи може інші напоумлять їх, і виберуть зле керівництво, що точно відповідає їхній злій волі.

8. Маємо зрозуміти, чому вирішили Маркс з Енгельсом, що досконалість комунізму це «Працювати в міру сил, і отримувати в міру потреб». Хто їх примусив до цього, і чому не досить, якщо отримує за продуктивністю своєї роботи, а не коли його урівнюють з недбалим або бездітним. А справа в тому, що комунізм реалізується не шляхом егоїзму, а шляхом альтруїзму, з причин, зазначених вище.

 

Новини

Точно в той же спосіб, яким вони знищили капіталістів, вимушені були знищити селян, а в сенсі радощів життя, будуть змушені знищити навіки і пролетаріат.

Маркс і Енгельс, хоча й були першими, хто поклав функцію виправлення світу на пролетаріат, разом з цим, їм і на думку не спадало робити це шляхом примусу, а тільки демократичним способом. І тому потрібно було, щоб робітники стали більшістю і тоді влаштують пролетарський лад, а ті, що належатимуть до цього ладу, будуть поступово виправлятися, поки не прийдуть до абстрактного альтруїзму, кожен відповідно до своїх діянь і кожен за своїми потребами.

Ленін на додачу до них увів комуністичний режим, нав'язавши більшості думку меншості - в надії на те, щоби потім ввести між ними також і альтруїзм. А для цього був потрібен лише озброєний форпост робітників, які, оскільки власники багатств розрізнені, змогли б силою захопити владу, а потім здолати всіх власників, слабких через неорганізованість. У цьому він розходився з Марксом, стверджуючи навпаки, що у відсталих країнах їх значно легше повалити, бо все, що потрібно, це зробити солдатів комуністами і винищувачами власників капіталу, і захопити їхнє майно. З цією метою у відсталій країні солдатів легше підбурювати, щоб знищували, грабували та вбивали власників майна. Відповідно, він розумів, що неможливо відшукати більш грубих мас, ніж в його країні, і тому сказав, що його країна стане першою. Але, разом з цим, позаяк побачив, практично, що мало знищити десять відсотків власників, а потрібно знищити також мільйони селян, він втомився, бо неможливо знищити половину народу.

Сталін доповнив його, сказавши, що мета виправдовує засоби, і взяв на себе також цю роботу, - знищувати селян. І досяг успіху в ній.

Однак всі вони не врахували того, що в підсумку буде потрібна також прихильність пролетаріату – щоб ті працювали. Потрібно ввести в їх маси властивість альтруїзму, який привів би їх до відомого гасла. А це абсолютно неможливо, адже природу змінити нереально, та ще й не тільки щоб людина працювала згідно зі своїми потребами, а ще й заради потреб іншого. Що зовсім неможливо інакше, як шляхом примусу і насильства, але врешті-решт, більшість повстане і повалить такий режим.

Брешуть ті, хто стверджує, що ідеалізм є людською природою або породженням виховання. Він є прямим породженням релігії, бо поки релігія не розповсюдилася широко по світу, в достатній мірі, весь він складався з варварів, позбавлених найменших докорів сумління. Однак після того, як поширилися  служителі Всесильного, їхні атеїстичні нащадки стали ідеалістами. Таким чином, ідеаліст лише виконує заповідь своїх батьків - але заповідь "осиротілу", тобто без Того, хто заповідує.

Що ж буде, якщо релігія зовсім зникне зі світу? Тоді всі уряди стануть гітлерами, оскільки ніщо не перешкодить їм збільшувати благо своєму народу без будь-якої міри.

Адже й сьогодні урядам невідомі сентименти. І все ж діям їхнім є межа як з боку мовчазної більшості, так й ідеалістів, що в державі. Однак коли зникне релігія, правителям не важко буде викорінити ідеалістів, що залишилися, як не видалося це важким для Гітлера і Сталіна. А відмінність між людьми релігійними і ідеалістами та, що ідеаліст не має основ для своїх дій, адже не може переконати будь-кого, чому він цінує справедливість і хто його зобов’язує до цього. Може це лише від слабкості його серця, як сказав Ніцше. Не має він жодного осмисленого слова, а тому взяли гору над ними Сталін і Гітлер.

Релігійна ж людина сміливо відповість, що такою є заповідь Всесильного, - і пожертвує собою…

Добре, якщо мої слова принесуть користь. Якщо ж ні, то дізнаються останні покоління, чому зник комунізм: не тому, що його не можна втілити в життя, як кажуть ті, хто прагне до багатства, а тому, що лідери не зрозуміли, як встановити цей лад, і заснували режим егоїзму, замість того що мали б заснувати альтруїстичний лад.

А якщо хто-небудь заперечить мені і скаже, що достатньо буде для цього одного лише виховання, то я надаю йому право створити собі спільноту, що базується на одному лише вихованні. Однак я не зможу в цьому брати участь, бо знаю достеменно, що це річ порожня й безцільна. А тому нехай дозволить і допоможе мені створити суспільство, засноване на духовному осягненні.

 

Додатки та чернетки

(14 фрагментів, котрі являють собою додатки або чернетки до статті, що наведена в першій частині)

 

Фрагмент 1

(цей фрагмент включає нотатки, що виглядають як занотування суті речей, які автор записував собі перед написанням статті, що наведена в частині першій, на зразок чернетки, первинної і загальної)

«Критичний комунізм ніколи не відмовлявся і не відмовляється нині запліднювати свою думку безліччю ідей ідеологічного, етичного, психологічного і педагогічного характеру, які приходять до розгляду при вивченні всіх видів комунізму» (Передмова А.Лабріоли до Комуністичного маніфесту, 117).

б) «Якби ми сказали думати сьогодні, як Маркс і Енгельс, - в той час, якби вони самі жили б сьогодні, вони думали б інакше" (Передмова Г.Плеханова до Комуністичного маніфесту, 128) "якби ми відстоювали мертву букву їхнього вчення", і т.д. (там же).

 

Етика. Позитив

1. Докази альтруїстичного комунізму.

2. До законів комуністичного альтруїстичного суспільства.

3. До міжнародного комунізму.

4. До практичної релігії віддачі.

5. Порядок агітації для поширення релігії віддачі.

6. Егоїстичний комунізм передує альтруїстичному комунізму.

7. До існування іудаїзму.

Негатив

1. Слабкість шляхів режиму егоїстичного комунізму.

2. Війни не зникнуть.

3. Докази того, що егоїстичний комунізм не може існувати.

4. Мотиви з сіонізму.

5. Ізраїль повинні бути прикладом для народів.

6. З питань егоїстичного режиму.

7. Етика.

– Що комунізм, він егоїстичний в процесі розвитку, хоча в кінці альтруїстичний.

-- І слід поділяти світ на два види: егоїстів і альтруїстів.

-- Більшість суспільства - завжди антикомуністи.

-- А тому комуністичний режим зобов'язаний спиратися на багнети.

-- Недоліки  егоїстичного комунізму в управлінні.

-- Комунізм не врятує нас від воєн.

-- Потрібно, щоб комунізм був міжнародним.

-- Зміцнення сіонізму - і тим більше кібуців, бо вони в небезпеці зникнення.

Комуністичне правління антикомуністами не може існувати на багнетах. Ті ідеалісти, які керують сьогодні, – у другому поколінні народ обере не їх, а керівників егоїстичних, таких, як і вони самі, і все перетвориться на нацизм.

Я звертаюся лише до пролетаріату, тобто до відсталих, а також до тих ідеалістів, які жертвують собою заради них, проте просто до заповзятливих я не звертаюся, оскільки, дійсно, не бракуватиме їм нічого при будь-яких режимах, і навіть при найгіршому режимі не будуть обділені. І не будуть прискіпливими до того, як їх назвуть: промисловцями і комерсантами, або називатимуть їх начальниками і керуючими, або розподільниками.

Разом з тим, хоча поєднання альтруїстів з егоїстами настільки досягло успіху в поваленні буржуазного ладу, воно абсолютно непридатне для формування щасливого колективного суспільства, як того хочуть засновники. Мало того, навпаки, це поєднання комуністів-альтруїстів з пригнобленими егоїстами, в підсумку розірветься від краю до краю і породить хаос в суспільстві.

 

- Скільки залишають.

- Яка міра поневолення.

- Яка міра свободи.

Немає виправлення відсталим, якщо тільки вони не оберуть комітет

- Підприємливі не дозволять виїжджати зі своєї країни.

- Зрештою умертвлятимуть людей похилого віку і хворих.

- Коли торговці стануть розподільниками, обернуться покупці на одержувачів з милості.

- Власність і влада не ідентичні.

- При насильницькому режимі не буде демократичних виборів.

- При такому режимі громадяни – як ніщо в очах уряду.

- При такому режимі начальники будуть більше поневолювати.

- При такому режимі роботодавці зможуть прикривати свою жорстокість.

- Пояснення щодо гітлеризму.

- Релігія віддачі - єдина надійна основа для виправлень.

- Релігія віддачі - єдина основа для підняття морального рівня.

- І навіть якщо починається з примусу, зрештою робиться за бажанням.

- Не слід засновувати комунізм, поки альтруїзм не охопить більшу частину суспільства.

- Релігія і ідея доповнюють одна одну: одна для меншості, інша для більшості.

- Через прагнення людини працювати менше, а отримувати більше, неможливо було, щоб прийняли релігію альтруїзму, поки егоїстична релігія не охопила третину світу.

- Якби ти потрапив на острів дикунів, що знищують один одного, хіба завагався б запропонувати їм якусь релігію, щоб врятувати їхні життя та існування?

- Людина не зможе задовольнятися сухими заповідями, і потрібна якась філософія, щоб прояснити їй її хороші діяння, - і це те, що вже приготували.

 

Фрагмент 2

До передмови

1. Я вже висловлював основні принципи своїх поглядів у 1933 році. Також спілкувався я з лідерами покоління, і слова мої не були тоді прийняті, хоча й кричав я на весь голос, попереджаючи тоді про світовий крах, - це не справило враження. Однак тепер, після винаходу атомної і водневої бомби, я думаю, що світ повірить мені: кінець світу насувається стрімкими кроками, і Ізраїль зазнають побиття раніше інших народів, як це сталося в минулу війну. Тому сьогодні слушний час пробудити світ, щоб люди прийняли єдино можливі ліки, і жили б, і існували.

2. Слід зрозуміти, чому Маркс і Енгельс зобов’язали щоб при остаточному комунізмі кожен працював би у міру сил, і отримував би у міру потреб. Чому нам потрібна ця жорстка умова, що є категорією «моє – твоє і твоє – твоє», абсолютний альтруїзм?

Тому я й намірився довести в даній статті, що немає ніякої надії на існування комунізму, якщо не доведуть його до цього його краю, котрим є повний альтруїзм. А доти є не що інше, як етапи в комунізмі.

-- Після того як я довів справедливість девізу «від кожного за здібностями, кожному за потребами», маємо подивитися, чи можуть ці етапи привести до даного результату.

-- Понять «буржуазія» і «пролетаріат» вже недостатньо в наші дні, щоб прояснити з їхньою допомогою економічну історію. Потрібні терміни більш загальні: «клас заповзятливих» і «клас відсталих» (див. вище, глава «Полеміка», п. 4).

-- Після 25-річного експерименту ми опинилися в стані збентеження щодо абсолютного щастя, сподіваного нами від комуністичного ладу, оскільки ненависники кажуть, що він є суцільним злом, а поборники стверджують, що це рай на землі. Однак не слід відмітати слова ненависників одним махом, бо коли людина хоче дізнатись про чиїсь якості, вона зобов’язана опитати як друзів його, так і ворогів. Адже відоме нам правило: ті, хто люблять людину, знають лише її гідності і жодного недоліку, бо «всі злочини покриє любов»; а ненависники, навпаки, не знають ні про що, крім недоліків, бо «всі чесноти покриє ненависть». Таким чином, вислухавши і тих, і інших, людина дізнається правду. А моє бажання тут - проаналізувати комунізм в корені і дати пояснення його достоїнствам і недолікам. А головне, я хочу прояснити виправлення: як можна виправити всі його недоліки, щоб всі визнали і побачили, що лад цей дійсно є устроєм і справедливості і щастя.

Як зросла наша радість тоді, коли комунізм вийшов на стадію практичного експерименту в такій великій країні, як Росія. Адже нам було ясно, що за кілька лічених років устрій справедливості і щастя розкриється перед усім світом, і внаслідок цього капіталістичний режим зникне в одну мить зі світу. Однак сталося не так, а навпаки: всі цивілізовані народи говорять про радянський комуністичний режим, як про гидкий порок. Так що мало того, що не згинув капіталістичний лад, – він посилився у сто крат більше, ніж як до радянського експерименту.

 

Фрагмент 3

-- Чому зобов'язали ... формою комунізму бути «від кожного за здібностями, кожному згідно з працею»?

-- Комуністичний лад не може існувати в антикомуністичному суспільстві, оскільки немає права на існування у режиму, що спирається на багнети.

-- Комунізм, що ґрунтується на хвилях заздрості, здатний лише повалити і зруйнувати буржуазію, але не поліпшити становище відсталих пролетарів. І тому, коли знищена буде буржуазія, стріли ненависті звернуться на відсталих.

-- Забезпечити збереження режиму в силі на майбутні покоління може тільки релігія віддачі.

-- Хоча батьки, бувши ідеалістами, і прийняли комунізм, – немає гарантії, що їхні діти продовжать його.

-- Зайве говорити, що якщо навіть батьки прийняли комунізм під примусом і насильством, як водиться при егоїстичному комунізмі, – то кінець-кінцем повстануть і зруйнують його.

-- Комуністичний лад не може існувати з антикомуністичним суспільством, оскільки вічно буде змушений воювати з антикомуністами. Адже кожна людина за своєю природою тягнеться до власності,

- і не може працювати без рушійної сили,

- а багнети не змінять людську природу,

- а ідеалісти нечисленні.

Адже скільки тисячоліть обрушуються покарання на злодіїв, грабіжників, і ошуканців, а вони так і не змінили свою природу, хоча у них є можливість отримати все дозволеним шляхом. Це подібно до того, як хтось знайшов би спільноту, де всі є злодіями, вбивцями та грабіжниками, і побажав би правити ними, силою утримуючи в рамках закону: така справа неодмінно лопне.

-- Оскільки перемога щодо свідомості гарантована більшості, само собою зрозуміло, що втілення комунізму в життя може здійснитися лише завдяки більшості суспільства. Ми зобов'язані увічнити моральний рівень більшої частини суспільства таким чином, щоб він більше ніколи не був підірваний.

-- Релігія віддачі – це єдина надійна основа, яка не зникне в поколіннях.

-- Слід перевести комунізм на рейки принципу «моє – твоє і твоє – твоє», тобто абсолютного альтруїзму. Коли ж більшість суспільства прийде до цього - здійсниться «кожен хай працює за мірою сил, і отримує за потребами».

-- Поки більшість суспільства не досягне такого морального рівня, не можна націоналізувати власність – з вищевказаних причин.

 

Фрагмент 4

-- Проводити націоналізацію до того, як більша частина суспільства буде готова до цього, все одно що руйнувати свій хиткий дім, перш ніж знайдуться кошти на будівництво міцного будинку.

-- Сенс справедливого розподілу не в тому, щоб прирівняти заповзятливих до відсталих, бо це є руйнування суспільства, а в тому, щоб прирівняти відсталих до здібних.

-- Егоїстичний комунізм існує нині завдяки групі ідеалістів, що на чолі. Однак в майбутніх поколіннях суспільство вибере не ідеалістів, а найбільш здібних людей, не обмежених ідеєю, і тоді набуде комунізм форми нацизму.

-- За егоїстичного комунізму роботодавці прагнуть зменшити споживання працівника і збільшити продуктивність його праці – щоб весь час сумнівався, чи встигне. У цьому імперіалізм кращий, бо роботодавці бажають збільшити споживання працівника і зрівняти продуктивність його праці зі споживанням.

 

Фрагмент 5

-- Визначень «буржуазія» і «пролетаріат» вже недостатньо для прояснення історії. Слід поділити суспільство на клас «заповзятливих» і на клас «відсталих».

-- Згідно з природним законом, клас заповзятливих буде користуватися класом відсталих, як риби в морі, коли сильна проковтує слабку. І немає різниці, ким є заповзятливі: буржуазією або чиновниками при комуністичному уряді. Все питання лише в тому, скільки свободи і радості життя вони залишають відсталим.

Клас заповзятливих, їх 10 відсотків, тоді як клас керованих ними відсталих становить 90 відсотків від суспільства.

-- Немає іншого виправлення відсталим, – хіба що коли вони самі оберуть тих заповзятливих, які будуть правити ними. Якщо ж немає у них такої сили – тоді їхня доля бути під необмеженою експлуатацією заповзятливих.

 

Фрагмент 6

-- Клас заповзятликих, тобто управителі та наглядачі, утворять, зрештою, «єгипетське вигнання» для класу відсталих, тобто трудящих. Адже правителі прибирають собі до рук всі надлишки від трудящих, і вони забирають у  них частку найпершими. А також, в інтересах суспільного блага, не дозволять жодному з працівників вислизнути з їхніх рук в іншу країну, і охоронятимуть їх, як народ Ізраїлю в Єгипті, щоб жоден раб не вийшов на свободу.

-- Клас заповзятливих умертвлятиме, зрештою, всіх інвалідів і людей похилого віку, які їдять і не працюють, або навіть коли їдять більше, ніж можуть відпрацювати. Адже це погано для суспільства, а сентиментів у них, як відомо, немає.

-- Коли торговці та спекулянти перетворяться на розподільників, споживачі обернуться на тих, хто отримує милостиню з їхніх рук. Доля їхня буде визначатися милістю розподільників або мірою трепоту перед наглядачами, якщо ті будуть у цьому зацікавлені.

-- Власність і контроль – не одне і те ж. Наприклад, кожен громадянин має право власності на корабель, що належить державі, – але разом з тим, потрапити туди він зможе тільки з волі начальників, які головують на цьому кораблі. Так само, навіть якщо буде влада пролетарів, не буде їм ваги більшої щодо державного майна, ніж мають вони зараз щодо майна буржуазії. Бо вся влада над ним є лише в управителів - тобто у нинішніх буржуа або їм подібних.

-- Та держава, де комуністи панують над антикомуністами, мусить бути в руках олігархії на умовах абсолютної диктатури, при якій всі громадяни країни вважатимуться за ніщо. І будуть віддані в їхні руки для жорстоких покарань за свавіллям будь-якого начальника, бо інакше не забезпечать потреб держави.

-- За такого режиму уряд повинен дбати про те, щоб не було демократичних виборів, оскільки більшу частину суспільства складають антикомуністи.

-- Егоїстичний комунізм зовсім не звільняє пролетаріат. Навпаки, замість роботодавців-капіталістів, які м’яко поводяться з працівниками, над ними поставлять клас начальників та наглядачів, який поневолить пролетарів примусом, жорстокими й гіркими покараннями. Експлуатація і гноблення їх будуть подвоєні, і аж ніяк не легше буде їм від того, що ця експлуатація на благо держави, бо кінець-кінцем, усі вершки отримають поневолювачі і гнобителі, а трудящим даватимуть мізерну сироватку. І за це вони постійно перебуватимуть під страхом  смерті або покарань, страшніших за смерть.

-- У такій країні, де комуністи будуть правити антикомуністами, начальники мусять стежити за тим, щоб у громадян не було можливості розкрити їхнє уярмлення та гноблення. Оскільки всі робочі місця будуть в руках начальства, воно дасть розпорядження друкарям не друкувати, а промовцям не висловлювати і не проявляти ніякої критики стосовно їхніх дій. Навпаки, ті будуть зобов'язані брехати і прикривати начальство, зображуючи рай на землі. І ніколи не знана буде в світі їхня біда. Тим більше, якщо начальству з якої-небудь причини не сподобаються меншини, воно зможе звести їх зі світу, без сорому і без побоювань перед зовнішнім розголосом. Що ж тоді стане з євреями, яких ненавидить більшість мешканців світу?

-- Незаперечна істина полягає в тому, що хороше і досконале суспільство можливе лише тоді, коли хорошими є велика його частина. А керівництво відображає характер суспільства і обирається з більшості. І якщо більшість їх погані, - керівництво теж неодмінно буде поганим, адже погані люди не поставлять над собою правителів, які будуть їм докучати.

І не слід заперечувати з боку сучасних демократій, оскільки за допомогою різних прийомів вони обманюють загал виборців. Коли ж ті порозумніють і зрозуміють їхнє лукавство, тоді, звичайно ж, обере ця більшість керівництво, що відповідає її духу. Основне їхнє лукавство полягає в тому, що спочатку вони створюють своїм людям добре ім'я, проголошуючи їхній розум або праведність, а потім маси вірять цьому і обирають їх. Однак брехня не існує вічно.

-- Звідси ми знаходимо пояснення гітлеризму. Адже це одне з чудес природи - те, що сталося з німцями, які вважалися одним з найбільш цивілізованих народів, і раптом відразу перетворилися і стали народом дикунів, найгіршим видом примітивних народів, які будь-коли існували в світі. Більш за це, Гітлер був обраний більшістю, і згідно зі сказаним вище, це дуже просто: бо насправді, немає ніякої власної думки у більшості, яка зла в основі своїй, навіть в найбільш цивілізованих народах. І більшість цю обманюють, як пояснено вище. А тому, хоч більша частина суспільства погані, керівництво може бути хорошим.

Однак, якщо приходить зла людина, здатна викрити брехню, котру чинить керівництво, [і приходить] разом з особистостями, яких вона зробила «знаменитими», і показує тих людей, як гідних вибору згідно з духом і бажанням [більшості], як це зробив Гітлер (а також Ленін і Троцький), то не дивно, що люди відкидають всіх ошуканців і вибирають [цих] нечестивих лідерів собі по духу.

Тому Гітлер дійсно був демократичним обранцем, і приєдналася до нього більшість суспільства. А потім він придушив і винищив усіх носіїв ідеї, а з народами чинив так, як бажав того він і його народ.

І в цьому й полягає вся новина, бо споконвіку не траплялося ще такого, щоб більшість суспільства правила в якій-небудь країні. Були або автократи, які мають врешті-решт якусь частку моральності, або олігархія, або демократи-брехуни, як зазначено вище. Але більшість простого населення правила лише за часів Гітлера, хай зітреться пам'ять про нього.

У додаток до цього він посилив злостивість проти інших народів. А також підніс [ідею] загального блага до самозречення. Бо розумів душу садистів: якщо дати їм можливість вивільнити свій садизм - заплатять за це навіть душею.

 

Фрагмент 7

-- Егоїстичний комунізм не в силах запобігати війнам. Оскільки народи заповзятливі або багаті на природні ресурси, не побажають зрівнюватися й ділитися з народами бідними та відсталими. Тому і тут слід сподіватися не на мир, а на силу оберігання себе від війн, тобто на підготовку зброї, берегтися від заздрості і ненависті бідних і відсталих народів – прямо як сьогодні.

-- Мало того, а ще до цього додадуться війни, викликані відмінностями в ідеологіях – таких як «тітоїзм», сіонизм.

-- Я вже говорив і писав про це в 1933-му році, і кричав на весь голос, попереджаючи про те, що сучасні війни знищать світ. І не повірили. Але тепер, після [винайдення] атомних і водневих бомб, думаю, всі повірять мені: якщо ми не врятуємося від воєн, буде світу кінець.

 

Фрагмент 8

-- Якщо комунізм є слушним, придатним для кожного народу, то це є справедливим також і по відношенню до всіх народів. Адже яке право і власність є щодо природних копалин землі в одного народу більше ніж у інших? Хто встановив такий закон щодо права на володіння? Тим більше, що придбали вони це мечами і списами. А також, чому один народ експлуатуватиме інший, якщо це несправедливо по відношенню до особистості? Одним словом, як є справедливим скасування власності щодо індивідуума, так само справедливе воно і по відношенню до всього народу. Лише тоді настане мир на землі. Запитайте себе: якщо володіння і закон успадкування не дає індивідууму право власності, то чому дасться таке право цілому народові? Подібно справедливому розподілу, котрий ведеться між людьми в народі, має існувати міжнародний справедливий розподіл: як щодо сировинних ресурсів, так і щодо засобів виробництва і майна, що накопичується, – усім народам порівну, без відмінності між білим і чорним, цивілізованим і примітивним. Точно так само, як прийнято між індивідуумами в одному народі.

-- Ні в якому разі не має бути відмінності між представниками одного народу або між усіма народами світу. А поки зберігається хоч якась відмінність, війни не припиняться.

-- При егоїстичному комунізмі немає жодної надії на комунізм міжнародний. Навіть якщо Америка прийме комуністичний лад, і Індія з Китаєм приймуть його – тим не менш, немає нічого, що змусило б американців зрівняти свій рівень життя з дикими і примітивними жителями Африки та Індії. Тут не допоможуть ніякі засоби Маркса і Леніна, тобто підбурювання бідного класу до того, щоб обібрали багатих, бо клас багатіїв вже приготував собі оборонні засоби.

А якщо це не допоможе, то весь егоїстичний комунізм марний і порожній, бо аж ніяк не дає уникнути війн.

 

Фрагмент 9

-- Відомо, що народ Ізраїлю ненависний всім народам – чи в сенсі релігії, національності, чи з боку капіталізму, комунізму, чи через космополітизм, і т.д. Адже ненависть первинна по відношенню до всіх причин, просто кожен мотивує свою ненависть згідно зі своєю психологією. І немає цьому іншої ради, як лише ввести моральний міжнаціональний альтруїстичний комунізм серед усіх народів.

-- На народ Ізраїлю покладено прийняти міжнаціональний альтруїстичний комунізм раніше інших народів і стати символом, що демонструє все благо і всю привабливість цього ладу. Тому що вони страждають і будуть страждати від тиранії режимів більш, ніж всі народи. І вони як серце, котре обпікається першим, раніше за всі органи. Тому вони підготовлені більше за всіх прийняти справний суспільний лад першими.

-- Саме наше перебування в державі Ізраїль під загрозою, оскільки, згідно з чинними економічними порядками, пройде ще дуже багато часу, перш ніж економіка наша стабілізується. І дуже мало тих, хто зможе встояти у випробуваннях, терплячи муки на нашій землі, в той час як у них є можливість емігрувати в інші багаті країни. І поступово вони розбіжаться від страждань, поки не залишиться число людей, негідне називатися «державою» і розчиняться, (не приведи Боже), серед арабів.

Якщо ж приймуть устрій міжнаціонального альтруїстичного комунізму, тоді, крім того, що дане буде їм задоволення бути авангардом визволення світу, знаючи, що для цього варто постраждати, – вони зможуть також розпоряджатися собою: тимчасово знизити рівень життя і багато працювати, - в мірі, котра забезпечить країні стабільну економіку.

-- І зайве й говорити про кібуци, все існування яких побудовано на ідеалах, природа яких – слабшати в наступних поколіннях, бо ідеал не передається у спадок і безсумнівно, вони розваляться раніше за всіх.

 

Фрагмент 10

-- Релігія віддачі є єдиною надійною основою для підняття морального рівня суспільства до такої міри, щоб кожен працював в міру своїх сил і отримував за потребами.

-- Якби був ти на острові дикунів, врятувати життя яких, щоб не знищували себе з жахливою жорстокістю, можна було б лише за допомогою релігії, – хіба завагався б ти налаштувати для них релігію, достатню для порятунку цього народу, щоб не був стертий з лиця землі?

По відношенню до альтруїстичного комунізму усі є дикунами, і немає іншого способу запровадити цей лад у світі, крім як через релігію віддачі. Бо релігія через примус перетворюється в нащадків у бажання, як ми бачимо з досвіду народів, які прийняли релігію через примус та насильство. І зовсім інше – примус через виховання та суспільну думку, котрі не успадковуються нащадками, а поступово слабшають. А коли так, скажіть: невже краще щоб увесь світ знищили один одного, ніж ввести для них надійний чинник, що веде до життя і щастя? Важко повірити, що будь-яка розумна людина засумнівається в цьому.

-- Існування стабільного демократичного суспільства можливе, тільки якщо більшість в ньому є доброю і чесною. Оскільки суспільство управляється більшістю, - хорошою чи поганою, – тому режим альтруїстичного комунізму слід засновувати, тільки якщо більшість суспільства готова до цього на покоління. А забезпечити це можна лише за допомогою релігії віддачі. Бо природа релігії така, що хоча спочатку вона – з примусу, але в результаті – за бажанням.

-- Релігія і ідея доповнюють одна одну, оскільки там, де ідея не може стати надбанням більшості, саме релігія має найбільшу владу над примітивною більшістю, нездатною до ідеї.

-- Через власницькі прагнення і бажання працювати менше за інших, а отримувати більше, неможливо побудувати альтруїстичний комунізм, перш ніж пошириться комунізм егоїстичний. Однак тепер, коли третя частина світу вже прийняла егоїстичний комунізм, можна, додавши силу релігії віддачі, заснувати комунізм альтруїстичний.

-- Людина не зможе задовольнятися сухими наказами, якщо їх не супроводжують логічні доводи, які підкріплювали б ці порядки. Йдеться про філософську концепцію. Що ж до нашої теми, то вже підготовлена цілісна філософія про бажання віддавати, якою є альтруїстичний комунізм, над яким людині вистачить міркувати все своє життя, зміцнюючись з його допомогою в діях віддачі.

 

Фрагмент 11

-- Егоїстичний комунізм набуде зрештою форму нацизму – тільки у вигляді націонал-комунізму. Однак зміна назви не завадить жодному з усіх сатанинських гітлерівських діянь. Так, що росіяни стануть "народом панів", а весь світ – довічними рабами, підлеглими їм за гітлерівською схемою.

-- При буржуазному ладі основне пальне успіху - це вільна конкуренція, в яку грають промисловці і торговці. Виграв – дуже приємно, а доля переможених вельми гірка.

А між ними клас пролетарів, який не бере участі в цій грі, він як нейтральний серед них. Він не піднімається і не опускається, але рівень його життя гарантований в силу права на страйк, яке він має.

-- Зрештою і при комуністичному, і при буржуазному ладі відсталі не гідні керівництва. Хоча вони і є більшою частиною суспільства, проте змушені обирати лідерів з числа заповзятливих. Разом з тим, оскільки лідери обираються ними, у відсталих є надія на те, що їх не будуть надмірно експлуатувати.

Інакше це при режимі егоїстичного комунізму, коли управителі не обираються більшістю суспільства, тому що вона - антикомуністи. Як і в Росії, і в інших місцях, де список кандидатів складається лише з комуністів. А тому доля пролетарів вельми гірка, адже немає у них жодного представника в керівництві.

Все сказане випливає з правила, згідно з яким пролетаріат за своєю природою антикомуністичний. Адже пролетарі не ідеалісти; вони є відсталою більшістю суспільства, і на їхню думку, «справедливий» розподіл означає розділити порівну між ними і заповзятливими – чого заповзятливі ніколи не захочуть.

-- Мої слова звернені тільки до пролетаріату, тобто до відсталих, які складають більшу частину суспільства, бо заповзятливі і інтелігенція завжди будуть збирати вершки – і при комуністичному, і при буржуазному ладі. Імовірно, буде їм краще, більшій їх частині, при комунізмі, оскільки тоді їм не доведеться боятися критики. Як сказано вище, параграф…

Тільки вам, відсталі пролетарі, буде вам вкрай погано при комуністичному ладі, як сказано вище.

Зате клас заповзятливих отримає іншу назву, ставши управлінцями та наглядачами, і їм буде тільки краще, оскільки, позбувшись конкуренції, яка знаходить жертв серед капіталістів, вони будуть вільно і в достатку отримувати своє.

А у відсталих немає іншого засобу і способу уникнути страху воєн, безробіття і приниження, крім альтруїстичного комунізму. Тому слова мої звернені не до заповзятливих та інтелігенції, які, зрозуміло, не приймуть їх, а лише до пролетаріату і до відсталих. Вони зможуть зрозуміти мене, і до них я звертаюся, а також до тих, хто шкодує відсталих і співчуває їх стражданням.

-- Одна зі свобод людини полягає в тому, щоб вона не була прикутою до одного місця, подібно рослині, що не може покинути те місце, з якого живиться. А тому кожна держава зобов'язана гарантувати, що не буде перешкоджати своїм громадянам виїжджати в іншу країну. Разом з тим, слід гарантувати, що жодна держава не закриє свої ворота перед іноземцями та іммігрантами.

-- Поки більша частина суспільства не буде готова до віддачі ближньому, не слід запроваджувати уклад альтруїстичного комунізму.

-- Альтруїстичний комунізм має, зрештою, охопити весь світ, і в усьому світі буде єдиний рівень життя. Однак практично це поступовий процес, коли кожен народ, більшість суспільства якого вже вихована в дусі віддачі ближньому, в першу чергу увійде в рамки міжнародного комунізму.

У всіх народів, що вже увійшли в рамки міжнародного комунізму, буде рівний рівень життя, так, що надлишки багатого або старанного народу будуть підвищувати рівень життя народу відсталого або бідного природними ресурсами і засобами виробництва.

-- Релігійна форма всіх народів, повинна, перш за все, зобов'язувати їх представників до віддачі ближньому – за принципом (коли життя іншого важливіше за власне життя) «люби ближнього як самого себе», щоб ніхто не мав би блага від суспільства більше, ніж відсталий його член. І це є загальною релігією для всіх народів, які увійдуть в рамки альтруїстичного комунізму. Однак, за винятком цього, кожен народ може жити в своїй релігії й традиції; і не слід одному народові втручатися в справи іншого.

-- Релігійні закони, однакові для всього світу, такі:

1. Щоб працював кожен на благо людей в міру сил і понад те, якщо буде потрібно, поки не зникнуть в усьому світі голод і спрага.

2. Незважаючи на те, що людина є старанним працівником, не матиме блага від суспільства більше, ніж той, хто є відсталим – щоб рівень життя був однаковий для всіх.

3. Разом з тим, незважаючи на наявність такої релігії віддачі, слід ввести відповідні їй відзнаки, щоб кожен, хто приносить більше благо суспільству, отримував більш важливий почесний знак.

4. Всякий, хто бариться з проявом старанності на благо суспільства, буде покараний відповідно до законів суспільства.

5. Кожен зобов'язаний старатися, згідно з альтруїстичною релігією, піднімати рівень життя світу все більше й більше, – так, щоб усі мешканці світу насолоджувалися своїм життям, і мали б від життя все більшу й більшу радість.

6. Те ж саме і в духовному, тільки в духовному не кожен зобов'язаний займатися цим, а лише особливі люди в міру потреби.

7. Діятиме орган на зразок верховного суду, і кожен, хто захоче внести свою придатність до роботи в духовне життя, зобов'язаний буде отримати дозвіл від цього суду.

А також слід перерахувати інші необхідні закони:

-- Кожен, хто входить в рамки альтруїстичного комунізму - чи то одинак, чи спільнота, – зобов'язаний присягнути клятвою вірності, що буде виконувати все це, тому що таке веління Творця.

Або ж, принаймні, зобов'яжеться передати своїм дітям, що Творець повелів так. А того, хто каже, що йому достатньо цієї ідеї – слід прийняти і випробувати, чи так це. І якщо це правда, можна його прийняти. У будь-якому випадку, він пообіцяє, що не передаватиме дітям своїм нічого зі своєї невіри, але передасть їх на виховання державі.

Якщо ж він не бажає ні того, ні другого, - не слід приймати його зовсім, бо він зіпсує своїх товаришів, і вийде його винагорода у збиток.

-- Спочатку слід створити малу організацію, в якій більшість спільноти буде готова працювати в міру своїх сил і отримувати за потребами, на основі релігії віддачі. І будуть старанно працювати, як робітник на підряді – також і довше стандартних 8-ми годин. І будуть в цій організації всі форми управління цілої держави. Одним словом, розпорядку цього малого суспільства вистачить на те, щоб стати рамками для всіх народів світу, нічого не збавляючи і не додаючи.

І організація ця буде немов центральна точка, що розширюється на народи і країни до краю світу. Всякий, хто входить в ці рамки, прийме на себе управління і програму організації, - так, що увесь світ стане одним народом – щодо здобутків, втрат і результатів.

-- Суд, що спирається на силу, абсолютно скасується в цій організації, а всі протиріччя, що виникають серед членів спільноти, будуть вирішуватися між самими тими, кого стосується справа. Кожен, хто скористається щирістю свого товариша або його слабкістю собі на благо, буде засуджений колективною думкою усієї спільноти.

Разом з тим діятиме постійний суд, який служитиме лише для з'ясування сумнівних питань, котрі виникатимуть між людьми. Однак він не буде спиратися ні на яку силу. А не згодний з оцінкою суду буде засуджений суспільною думкою – і не більше.

-- І не слід сумніватися, чи достатньо цього, бо так само не вірили в те, що можна навчати дітей за допомогою одних лише пояснень, а не різками. До того, аж поки сьогодні більша частина цивілізації прийняла на себе відмову від биття дітей, і це виховання є більш успішним, ніж попередній метод.

А також, якщо виявиться в спільноті хтось несполучний [з нею], не можна приводити це у суд, що спирається на силу, а вдатися до пояснень, дебатів і впливу громадської думки, поки не повернуть його до добра.

Якщо ж всі ці засоби не дадуть йому ладу, тоді відвернуться від нього члени спільноти, як від ізгоя, і тоді він не зможе псувати інших зі спільноти.

-- Добре було б встановити так, щоб ніхто не вимагав задоволення своїх потреб від суспільства, але щоб були призначенці, які обходять всіх, щоб вивчити потреби кожного, - вони й забезпечать людину.

Таким чином, думки кожного будуть спрямовані лише на віддачу ближньому, і йому ніколи не буде необхідності думати про власні потреби.

-- Підстава для цього: ми бачимо, що в сенсі споживання ми не відрізняємося від усього живого, а всі негідні діяння в світі походять від споживання. І навпаки, ми бачимо, що всі щасливі справи в світі походять від властивості віддачі ближньому.

А тому нам слід скорочувати і відганяти думки про власні потреби і наповнювати нашу свідомість лише думками про віддачу ближньому, – що можливо вищеописаним шляхом.

Свободу індивідуума слід зберігати весь той час, коли він не шкодить суспільству.

Виняток становить той, хто хоче залишити спільноту і піти до іншої. Ні в якому разі не слід перешкоджати йому, навіть якщо це завдає шкоди суспільству. Але й це так, щоб не зруйнувало спільноту в цілому.

 

Фрагмент 12

 

Агітація

-- Існує три основи поширення релігії віддачі: а) задоволення духовної пристрасті, б) докази і в) агітація.

1. Задоволення духовної пристрасті – це те, що у кожної людини, навіть у світської, є невідома іскра, що вимагає єднання зі Всесильним. І коли вона пробуджується час від часу, вона будить в людині пристрасть до пізнання Всесильного, або до заперечення Його існування, що одне і те ж. І якщо знайде людина когось, хто пробудить в ній задоволення цієї пристрасті, то погодиться на все.

До цього слід додати аспект безсмертя душі і винагороди в майбутньому світі, а також честь індивідуума і честь народу.

2. Докази - що немає світу іншого існування, крім цього, а тим більше в епоху атома і водневих бомб.

3. Агітація - наймання людей для поширення вищеописаних принципів в середовищі суспільства.

в сенсі споживання ми не відрізняємося від усього живого, а всі негідні діяння в світі походять від споживання. І навпаки, ми бачимо, що всі щасливі справи в світі походять від властивості віддачі ближньому.

 

Одним словом, немає потрясіння більш тяжкого для капіталістичного режиму, ніж ідеальна форма комунізму за вищенаведеною схемою.

-- Ми вже бачимо реально, що капіталістичний лад сильний, і що пролетаріат буржуазних країн зневажає комуністичний режим. Все це з причини примусу і характерного для нього силового впливу через владу жменьки комуністів над антикомуністичним суспільством. А тому ніяк не слід очікувати, що капіталістичний режим усунеться сам собою. Більш того, час, навпаки, працює на нього, бо поки комуністичний лад охоплює світ, будуть виявлятися примус і поневолення, що криються в ньому і котрі кожна пересічна людина вкрай зневажає.

Бо все, що є у неї, віддасть людина за свою свободу.

І ще одне: оскільки комунізм поширюється не в цивілізованих країнах, а в примітивних – зрештою сформується спільнота багатих країн з високим рівнем життя при капіталістичному ладі і спільноти бідних країн з низьким рівнем життя з комуністичним устроєм.

І тоді буде винесено вирок комунізмові, коли жодна вільна людина не захоче чути про нього і буде гидувати ним так само, як зневажають сьогодні режим довічних рабів.

 

Щодо поширення та роз'яснення

Слід пам'ятати, що виправлення всіх мук і терзань злиднів, корупції та іншого можливе лише при альтруїстичному комунізмі; і тоді не важко буде людині віддавати й жертвувати собою заради нього.

-- Єврейство повинно дати народам щось нове. Цього вони очікують від повернення народу Ізраїлю в свою землю. І немає цього в інших науках, бо в них ми ніколи не робили нововведень і в них ми завжди – їхні учні. А мова йде про вчення релігії віддачі, про справедливість і про мир. А в цьому більшість народів є нашими учнями. І наука ця відноситься тільки до нас.

-- Весь сіонізм в результаті скасується, якщо (не приведи Боже) скасується повернення Ізраїлю. Країна ця дуже бідна, і жителям її належить багато вистраждати, так що безсумнівно поступово вони або діти їхні будуть викоренені з країни, і залишиться лише незначна кількість, яка врешті-решт асимілюється серед арабів.

Радою цьому є лише альтруїстичний комунізм, який не тільки об'єднує всі народи в один, щоб вони допомагали один одному, але й надає силу терпіння кожному. А головне, такий комуністичний лад надає велику силу для роботи, так, що продуктивність праці виправить недоліки бідності.

-- Якщо вони приймуть релігію віддачі, тоді можна буде відбудувати Храм, повернувши всю колишню пишність, і це, звичайно ж, довело б усім народам правоту Ізраїлю в поверненні на свою землю. І навіть арабам. На відміну від цього, нинішнє світське повернення не справляє ніякого враження на народи, і слід побоюватися, чи не продадуть вони незалежність Ізраїлю заради власних потреб.

І годі й говорити про повернення Єрусалиму.

Це привело би в жах навіть католиків.

 

Фрагмент 13

До сих пір я роз'яснював, що комунізм і альтруїзм є одне й те ж, а також що егоїсти й антикомуністи є одне і те ж. Однак все це - моя власна концепція. Якщо ж ти запитаєш самих комуністичних лідерів, - заперечиватимуть це з повною впевненістю. Навпаки, вони скажуть, що далекі вони від усякої сентиментальності і буржуазної моралі, а бажають однієї лише справедливості за принципом «моє – моє, а твоє – твоє».

(Все це з’явилося в них через єднання, коли поєдналися з пролетаріатом)

А тому поглянемо на речі з їхньої точки зору і проаналізуємо ту справедливість, якої вони бажають.

Згідно з розвитком нинішніх укладів, понять «буржуазія» та «пролетаріат» вже недостатньо аби з’ясувати історію. Потрібні більш загальні поняття, і бажано визначити їх термінами «заповзятливі» (які за буржуазного ладу є капіталістами, а при комуністичному – і т.д.) і «відсталі».

Бо всяке суспільство ділиться на заповзятливих і відсталих, іншими словами, приблизно 20% будуть підприємливими, а 80% – тими, хто відстають. Згідно з природним законом, клас заповзятливих буде експлуатувати клас відсталих, як риби в морі, де сильна ковтає слабку. І немає різниці в тому, ким є заповзятливі: буржуазією й капіталістами, або керівниками, наглядачами та інтелігенцією. Зрештою, ці 20% заповзятливих завжди будуть вичерпувати вершки і залишати трудящим убогу сироватку. Питання ж в тому, наскільки вони експлуатують відсталих? І який тип підприємливих експлуатує відсталих більше: капіталісти, чи управителі та наглядачі?

 

Фрагмент 14

Основою всього пояснення є розкриття матеріалу духовного і матеріального створіння, який являє собою бажання насолоджуватися, що є «сущим з нічого». Однак те, що отримує цей матеріал, походить «суще з сущого».

А звідси ясно відомо, що таке «добро», і чого Творець вимагає від нас: нічого іншого як тотожності властивостей. Адже у нашого тіла, за природою його створення, немає нічого, крім бажання отримувати, і не віддавати зовсім. Це протилежно Творцеві, який весь є бажанням віддавати, і не отримувати зовсім, - бо від кого отримає? Цією відмінністю властивостей відокремилося створіння від Творця, і тому заповідано нам чинити дії, аби приносити задоволення Творцю в Торі та заповідях. А також віддавати ближньому для того, щоб здобути властивість віддачі, - і повернемося, і зіллємося з Творцем, як до створення.

 

Відмінності між мною і Шопенгауером

[Артур Шопенгауер (1788-1860), німецький філософ]

1. Він сприймає його як сутність саму по собі, а я сприймаю його як форму і несоме. Хоча суть залишається невідомою, однак, як би там не було, він походить «суще з сущого».

2. Він сприймає сутність бажання як потяг, якому ніяка мета не зможе покласти межі. Навпаки, це вічний підйом і невпинний порив. А для мене воно обмежене отриманням певних речей, і є йому насичення, іншими словами, ціль. Однак досягнення мети ростить бажання отримувати, на зразок: «має сто – бажає двісті». Але до цього було бажання отримувати обмежене досягненням лише сотні і не хотіло двохсот. Таким чином, що постійний потяг - це окремий випадок розширення бажання, а не сутність бажання отримувати. 

3. Він не розділяє бажання віддачі і бажання отримувати. А для мене лише бажання отримувати є сутністю створіння, тоді як бажання віддачі, в котрому є божественне світло, є категорією Творця, а не створіння.

4. Він сприймає саме бажання як сутність, а предмет бажання вважає формою і окремим випадком сутності. Я ж роблю акцент саме на формі бажання, тобто бажання отримувати; однак «носій» цієї форми бажання отримувати є невідомою суттю.

-- Оскільки він бачить в бажанні об'єкт, тому зобов'язаний дати поняття якогось загального бажання, без форми, а тому обирає невпинний потяг на роль матеріалу, а те, чого воно бажає – на роль форми.

Однак насправді тут має місце не невпинний потяг, а бажання, що все більше зростає в гонитві за своєю ціллю, і це є формою і окремим випадком бажання.

1. За його системою - сутність, а за моєю системою – форма.

2. За його системою - потяг невпинний, а за моєю системою – зростає відповідно до своєї цілі.

3. За його системою, немає поділу між віддачею і отриманням; а за моєю системою, бажання віддавати є іскрою Творця.

4. За його системою, потяг - це матеріал, а якість отримання - це форма; а за моєю системою, якість отримання – це матеріал створіння, а «носій» якості невідомий, однак, так чи інакше, він – «суще з сущого».

 

Частина 2

 

Лідери покоління

Маси за своєю природою вірять лідеру, який не має ніяких особистих помислів та інтересів, але присвятив і віддав все своє особисте життя на благо суспільства – оскільки, дійсно, так і повинно бути. Якщо ж лідер з особистих інтересів завдає шкоди будь-якому члену суспільства, то він зрадник і брехун. І щойно про це дізнаються, суспільство розтопче його в прах.

Проте, є у людини два види особистих інтересів: перше – це матеріальні інтереси, і друге – це інтереси душі. Що стосується душевних інтересів, то немає в світі лідера, який заради них не підведе суспільство. Наприклад, бувши м’якосердим, він через це не викорінить шкідників і не попередить про них. Таким чином, в особистих інтересах він губить суспільство. Або ж він побоїться помсти, нехай навіть помсти Творця - а тому утримається і не зробить потрібних виправлень.

Таким чином, відмовившись від інтересів матеріальних, він все ще не захоче відмовитися заради користі суспільства від своїх ідейних або релігійних інтересів, хоча це всього лише його особисті відчуття й усьому суспільству немає до них діла, адже люди не розрізняють нічого, крім одного тільки слова «користь». Бо не існує для них речі, ба навіть найідеальнішої, що встоїть перед користю.

 

Дії передують розуму

Як при бажанні та любові, зусилля для досягнення предмета бажання породжують його цінність і любов до нього, так само добрі діяння породжують любов до Творця. А любов породжує злиття. А злиття породжує розум і знання.

 

Три постулати

[Аксіоми]

Начебто вільний; начебто безсмертний; начебто «ешін» [незрозуміле слово в рукописі].

І вони спрямовують на практичну властивість (мораль), на найвище благо.

 

Правда і брехня

Відомо, що думка і матеріал, бажання – це дві модифікації одного і того ж. Виходить, що психологічна аналогія фізичного буття і небуття – це правда і брехня. Так, що правда, подібно буттю, є тезою; а брехня, подібно до небуття, – антитезою. І між ними обома народжується бажаний синтез.

 

Розум індивідуума і розум суспільства

Розум індивідуума - це свого роду дзеркало, в котрому відображаються всі картини корисних і шкідливих справ. Дивлячись на ці картини досвіду, людина вибирає для себе хороші й корисні, а також відкидає ті, котрі завдали їй шкоди (це називається «розум пам'яті»). Як, наприклад, торговець досліджує в пам'яті всілякі товари, на яких втратив гроші, також і причини, і так само - різні товари і фактори, що принесли йому прибуток. Вони шикуються у нього мозку як дзеркало його досвіду. І потім він обирає корисне і відкидає шкідливе, аж поки не стає хорошим і успішним торговцем. Так само чинить кожна людина в своєму життєвому досвіді.

Відповідно, і загал має колективний розум і колективний розум пам'яті й уяви, де відбиваються всі корисні і шкідливі справи, вчинені кожною людиною по відношенню до загалу в цілому. І загал теж вибирає корисні справи і їх виконавців, прагнучи до того, щоб усі виконавці дотримувалися цього постійно. А також відбиваються в загальному розумі пам’яті й уяви, всі погані і шкідливі для загалу справи і їх виконавці – і люди загалу зневажають їх, і прагнуть у всякий спосіб позбутися їх.

А тому люди вихваляють і звеличують корисні справи і їх виконавців, щоб все більше й більше просувати їх у цих справах. З цього народилися і вийшли ідеали та ідеалісти, всі гарні якості і моральне вчення.

І тому будуть сурово засуджуватися шкідливі справи і їх виконавці, щоб перешкодити їм і позбутися їх, і з цього народилися всілякі погані якості, гріхи і ницість роду людського.

Таким чином, дія свідомості індивідуума повністю подібна дії свідомості загалу. І те, і інше оцінюється лиш тільки користю та шкодою.

 

Дефект в свідомості суспільства

Дефектом у свідомості суспільства є те, що воно влаштовано не згідно з кількісною більшістю, що в ньому, а виключно згідно з якісною кількістю, – тобто з наполегливими що серед них. Як то кажуть, що двадцять чоловік з усієї Франції тримають в руках кермо держави. І здебільшого, це люди найбагатші серед них, які становлять лише 10 відсотків суспільства. І вони завжди є невігласами в народі (що також відповідає свідомості суспільства, як зазначено вище), бо саме вони шкодять суспільству і експлуатують його. А тому громадська думка зовсім не править у світі, а думка шкідників править суспільством. Так, що навіть ідеали, що стали для світу святими, є ніщо інше як демони і ангели-руйнівники відносно більшої частини суспільства. І не тільки релігія, а й мирові суди діють на благо одних лише багатіїв. А вже тим більше моральні норми та ідеали.

 

Джерело демократії та соціалізму

Звідси зародилася ідея демократії: щоб кількісно більша частина суспільства тримала мировий суд і політику в своїх руках. А також соціалізм: щоб пролетаріат взяв свою долю у власні руки. Коротше кажучи, щоб більшість формувала думку суспільства, визначаючи, що є для них користю, а що – шкодою. Цьому будуть відповідати всі закони та ідеали.

 

Протиріччя, що виникло між демократією та соціалізмом

Протиріччя, що виникло між демократією та соціалізмом, ми бачимо на прикладі Росії, де 10 відсотків правлять там усім суспільством при абсолютній диктатурі. Причина проста: справедливий розподіл потребує ідеалістів, а таких немає серед більшої кількості суспільства. І тому зрештою зазнає краху, і немає цьому виправлення, як лише через релігію віддачі зверху, що зробить весь загал ідеалістами.

 

Контакт з Творцем

Маси уявляють собі, що той, у кого є контакт з Творцем, ця людина... стоїть над природою, що слід боятися розмовляти з нею, а тим більше, знаходитися поблизу неї. Адже таке людське єство: боятися всього, що поза рамками природи створіння, а також боїться речей, що нечасто зустрічаються, таких як грім і громоносна блискавка.

Проте, насправді це не так. Більш того, немає нічого природнішого, ніж досягнення контакту з Творцем своїм, адже Він – господар природи. І насправді, у кожного створіння є контакт зі своїм Творцем, як сказано: «Сповнена вся земля славою Його», – однак воно не знає і не відчуває цього. І працівникові Творця, який удостоюється контакту з Ним, додається одне лише знання. Як людина, яка має в кишені коштовність, але не знає цього. І приходить хтось, і повідомляє людині, що лежить в її кишені. Отже, насправді, тепер вона розбагатіла. Але разом з цим, немає в неї при цьому нічого нового, і немає чим перейматися, бо в справжній реальності не з’явилося нічого нового.

Так і той, хто удостоюється більш теплого відношення, - знати, що він син Творця, - для нього не відбувається ані найменших змін в справжній реальності, тільки знання про те, чого він не знав раніше.

А тому й людина, яка удостоїлася, стає внаслідок цього, навпаки, найбільш природною. І більш простою і більш скромною. Настільки, що можна сказати, що до того як удостоїтися, перебувала ця людина, а також увесь загал, поза простою природою. Адже нині вона рівна з усіма і бачить все в простому світлі, і розуміє всіх людей, і дуже відчуває всіх, і немає ближчого та природнішого для загалу, ніж вона, і слід всього лише любити цю людину, бо не мають люди брата, ближчого за неї.

 

Перебудова світу

Переглянь уважно параграфи «Розум індивідуума і розум суспільства», а також «Протиріччя, що виникло між демократією та соціалізмом».

Роз’яснено там, що досі розум суспільства вибудовувався і розвивався на основі якісної більшості, тобто наполегливих. А не так давно, коли розвинулися маси завдяки релігії, школам і революціонерам, почали шукати систему демократії й соціалізму.

Дійсно, згідно з природним законом, «диким ослям народжуватиметься людина», і людина, вона є нащадком дикого звіра і мавпи за теорією Дарвіна. Або, як сказали мудреці, після гріха опустився людський рід на рівень мавп, бо "всі перед Євою - як мавпа перед Адамом». Однак через свою перевагу, людина, що включає в себе розумову базу, розвивалася завдяки діям та стражданням, і добулася релігії, політики і мирового суду, поки не перетворилася на людину цивілізовану. І весь цей розвиток було покладено лише на якісну більшість в цивілізації, тоді як маси тяглися слідом за ними як «несвідома маса».

Коли ж маси розплющили очі, захотівши взяти долю у власні руки, для цього вони були зобов’язані скасувати всі постанови та закони наполегливих: релігію, мировий суд, політику. Адже все це відповідало духу одних лише наполегливих, їхньому розвитку і служило їхній власній користі.

Виходить, що маси повинні перебудувати світ наново. Іншими словами, вони схожі на первісну людину, на дарвінівську мавпу, бо не по них прокотилися ті випробування, котрі принесли їм нинішній рівень розвитку. Ланцюг розвитку обтяжував плечі одних лише наполегливих, а не маси, які досі являли собою неорану цілину.

А тому перебуває світ сьогодні в стані повного розвалу, вельми примітивного в політичному сенсі, як за часів печерної людини. .. Ще не прокотилися по них ті випробування і дії, які привели наполегливих до прийняття на себе релігії, етики, і мирового суду. Таким чином, якщо дозволити сучасному світові розвиватися природним порядком, то нинішній світ вимушений буде пройти весь процес  тих страждань і руйнувань, які відбувалися з примітивною людиною, поки це не змусило маси прийняти стабільне і ефективне державне законодавство.

І перший плід руйнування постав перед нами у вигляді нацистів, які, в кінцевому підсумку, є лише прямим породженням демократії і соціалізму, тобто керівництва кількісної більшості після того як скинули з себе тягар релігії, моральності і мирового суду.

 

Нацизм не є породженням Німеччини

І з'ясувалося, що світ помилково вважає нацизм виключно породженням Німеччини, тоді як він є наслідком демократії і соціалізму, що залишилися без релігії, моральності і мирового суду. А якщо так, то всі народи рівні в цьому, і немає ніякої надії, що з перемогою союзників нацисти відімруть, тому що завтра нацизм приймуть англосакси, – адже і вони живуть у світі демократів і нацистів.

І пам'ятай, що демократи змушені відкинути релігію, моральність і світовий суд так само, як і марксисти, бо все це, вірно служачи лише наполегливим, що в суспільстві, завжди ставить перешкоди для демократів, або для більшості в суспільстві.

Правду кажучи, мислителі з середовища демократів уважно стежать за тим, щоб люди не зруйнували воднораз релігію і моральність, бо знають вони, що тоді світ буде зруйнований. Однак в тій же мірі вони перешкоджають становленню уряду більшості. Коли ж більшість досить порозумнішає, щоб зрозуміти їх, вона, звичайно ж, обере інших лідерів, на зразок Гітлера. Бо він воістину є яскравим представником, що виражає думку кількісної більшості будь-якого суспільства, чи німецького, чи англосаксонського, чи польського.

 

Один засіб

Діяти не як демократи, що пропонують поступово скасувати релігію з моральністю і налагодити нові державні принципи таким чином, щоб світ не був зруйнований. Бо маси, як уже говорилося, не будуть їх чекати. А так, як сказали мудреці, - не руйнують синагогу, поки немає можливості побудувати нову замість неї.

Іншими словами, нам не можна дозволяти більшості брати керівництво в свої руки, поки не буде сформована придатна для неї релігія, моральність і форма державного устрою, – бо тим часом зруйнується світ, і ні з ким буде говорити.

 

Нігілізм

Не абсолютний нігілізм, а заперечення цінностей (як Ніцше щодо християнських цінностей), тобто всіх цінностей в області релігії, етики і державного устрою, що були загальноприйнятими, з погляду людства, до теперішнього часу.

Адже все це - компроміси з мірами егоїзму індивідуума, або країни, або робітника Творця.

А я кажу, що всяка міра егоїзму порочна і шкідлива. І немає іншого порядку, крім альтруїстичного - по відношенню і до індивідуума, і до суспільства, і до Творця.

 

Матеріалістичний монізм

Матерія є початок всьому, а думка – це плід дій і відчуттів, щось на зразок дзеркала. Немає свободи бажання - лише свобода дій. І не на власний розсуд, оскільки одне погане діяння тягне за собою інше, а свобода дії розуміється так: людина дивиться (у вищезгадане дзеркало дій) на розум іншого, і тоді має вона свободу коритися йому.

Але не зможе зробити вибір на основі (свого дзеркала) власного розуму. Адже свій шлях кожному бачиться прямим, і має він завжди згоду з боку свого розуму.

 

Поза цим світом

Поза цим світом слід розуміти і досліджувати тільки суб'єктивно і прагматично (практично). В такому випадку мова йде про дослідження цього світу, хоч воно і ведеться поза ним. Адже людина мислить відповідно до міри облачення в природу цього світу, а також відповідно до міри корисності та придатності (прагматичності).

 

Що знаходиться поза цим світом?

Лише Творець «зобов’язаний існувати». Бо Він - місце для світу, а не світ – місце для Нього. І Його одного ми розуміємо, що Він також і поза цим світом не є чимось іншим. На противагу пантеїзму.

"Цей світ" - об'єктивний термін, і дано його зрозуміти також в об’єктивному розгляді, - що першоосновами є простір і час.

А те, що поза цим світом, тобто АК і АБЄА, можна зрозуміти лише суб'єктивно, не торкаючись об'єкта навіть в найменшій мірі, анітрохи.

Суть об'єктів, що визначаються нами під назвами АБЄА, - це згідно з припущеннями, оскільки всі без винятку сприймають їх так (йдеться про обранців в кожному поколінні, які належать до десятків тисяч і мільйонів, колишніх і майбутніх). Коли так, то є в нас у цьому об'єктивне осягнення, незважаючи на те що ми абсолютно не контактуємо з об’єктами.

Звідси походять чотири світи, що вище цього світу, хоча за своєю природою вони є виключно суб'єктивними, одягаючись в те природне, що є в цьому світі, двома способами: розповсюдженням і думкою. Тобто - психофізичний паралелізм. Адже всякий об'єкт пізнається нами в два прийоми: спочатку фізично, а потім психічно, і завжди існують разом, паралельно.

Відомо, що і в цьому світі багато хто дотримується концепції "експресіонізму", тобто виключно суб'єктивного сприйняття. Однак я дотримуюсь також концепції "імпресіонізму", щоб по можливості об'єктивно прояснювати поняття цього світу, наскільки це можливо без великого домішку дотримання суб'єктивного підходу.

 

Сутність релігії віддачі

Сутність релігії взагалі розуміється тільки прагматично. Як пише Вільям Джеймс: «Джерело віри - в потребі, а істинність що в ній - наскільки вона задовольняє цю потребу».

Є два види потреб:

1) Душевна потреба, без котрої життя бридке людині до блювоти.

2) Фізична потреба, що розкривається, головним чином, в процесах громадського життя, таких як морально-етичні вчення та державний устрій. За словами Канта, віра є основою морально-етичного вчення і зберігає його.

Само собою зрозуміло, що мудреці релігії віддачі вийдуть тільки з числа тих, які мають душевну потребу, – адже вона потрібна йому і в суб'єктивному аспекті. З іншого боку, представники другого типу будуть отримувати задоволення, тобто істину, також і в суб'єктивному сенсі. І при всьому тому «Із ло-лішма людина приходить до лішма».

Потреба передує причині, що зобов'язує до віри.

 

Громадські лідери

Якщо кожен окремо, зрозуміло, має підставу і право вибирати експресіонізм або імпресіонізм – то у тих, хто тримає в руках віжки, немає права керувати суспільством інакше, як позитивно і прагматично, тобто за системою експресіонізму. Адже тоді жоден з них не зможе завдати суспільству шкоди в своїх особистих інтересах. Наприклад, він не зможе наказати суспільству вірити з розумінь власного імпресіонізму, через що суспільство позбудеться етики й моралі. Якщо ж він не контролює себе, краще йому подати у відставку і не шкодити суспільству своїми ідеалами.

 

Світосприйняття

Світ був створений шляхом причинно-наслідкового розвитку за принципом історичного матеріалізму і згідно з діалектикою Геґеля: теза, антитеза і синтез.

Він дійсно спрямований на відчуття Творця, починаючи з неживого, рослинного, тваринного, і людського рівнів – до рівня пророцтва або знання Творця.

Насолода - це теза, страждання – антитеза, а відчуття поза тілом – синтез.

 

Сутність дефектів і виправлення їх - у свідомості суспільства

Як розум індивідуума відрізняє для нього збитки від прибутків, спрямовуючи людину на найбільш успішну справу, так само розум суспільства аналізує державні справи і приводить людей до найбільш успішних. Отже, існує кількісна більшість і якісна більшість.

 

Кількісна більшість і якісна більшість

Досі думка якісної більшості (тобто наполегливих), створювала і аналізувала суспільну думку в цілому, а через це і всю мораль і систему законів.

Релігія ж служила їм, щоб шкодити кількісній більшості, що становить 80% від суспільства.

 

Кількісна більшість примітивна, як первісна людина

Кількісна більшість примітивна, як первісна людина, бо не намагалася скористатися судовими, релігійними та моральними порядками, які досі служили не їй. І звичайно ж, все воно прийшло до нинішнього стану не інакше як через численні страждання, шляхом причинно-наслідковим і діалектичним. На котрий кількісна більшість зовсім не звертає уваги, і, само собою, не зможе це збагнути.

 

Найшвидша дія - це релігія віддачі

Щоб заново ефективним чином задіяти громадську свідомість кількісної більшості, існує лише один засіб, що діє швидко – релігія віддачі. І через огиду до всякого, щонайменшого, бажання отримувати, і через величну піднесеність та красу бажання віддавати.

І все це саме завдяки діям, бо хоча психофізично вони й паралельні, разом з цим фізичний аспект передує психічному.

 

Генії

Генії - це плід покоління, що володіє великою схильністю до віддачі і собі не потребує нічого. Тим самим він уподібнюється за властивостями Творцеві, автоматично зливається з Ним, притягує від Нього мудрість і насолоду і віддає людству.

І вони діляться на два види:

1) Або працюють свідомо, іншими словами, дають задоволення своєму Створювачу, – і продовжуючи цю тенденцію, віддають людству.

2) Або працюють неусвідомлено, тобто не відчувають і не знають, що злиті з Творцем. І злиті з Ним несвідомо. Тоді вони діють у віддачі тільки щодо людства.

На підставі цього, немає іншого поступу людству, як тільки вкорінювати в собі бажання віддавати - і тоді примножаться генії в світі.

 

Телеология

Телеологія обумовлена кабалою згідно з антропоцентричною концепцією: світи створені для Ісраеля і вони є метою, і Творець радиться з душами праведників.

А також мета наводиться в пророцтві: «Сповниться земля знанням Творця» - і немає мети більш виразної.

Рамбам же схиляється до дистелеології і каже, що у Творця є й інші цілі в творінні, крім роду людського, оскільки йому важко зрозуміти, як Творець міг створити настільки велике створіння з безліччю зірок, серед яких наша планета нікчемна в своїй дійсності подібно гірчичному зернятку. І щоб усе це було лише з метою досконалості людини?

Мета обов'язкова для всякого, хто має розум, а той, хто діє безцільно, - нерозумний. З дій Творця ми дізналися, що Він створив світ з неживим, рослинним, тваринним і людським рівнем. Людський рівень є обраним у створінні, оскільки відчуває ближнього і може йому віддавати. А в додаток до нього є рівень пророка, який відчуває Творця і пізнає Його, що розуміється як насолода для Нього і Його мета у всьому цьому великому створінні.

Проблема Геґеля: адже в природі обов'язково є безцільні створіння, як численні множини на нашій планеті, а також безмежна безліч планет, якими людина ніяк не користується? Відповідь на це - згідно з законом: «Невідоме не спростовує відомого». І також: «Немає у судді більше, ніж бачать його очі». І можливо, неживе, рослинне, тваринне і людське існують на всіх планетах, і на кожній з них людський рівень є метою. Є і ще подібне з розряду невідомого. Однак як це може спростувати те, що відомо і пізнано через пророцтво?

Просто для Творця є задоволенням створити об'єкт, який буде здатний на спілкування з Ним, на обмін думками і т.п. А також тут існує задоволення від чогось, що належить до іншого виду. І ми повністю покладаємося на пророцтво.

 

Причинність і вибір

Причинність і вибір являють собою «шлях страждань, котрими стягують без відома», за діалектичними законами. Бо у всякому бутті криється небуття, і буття існує, поки небуття, що криється в ньому, ще не розкрилося. А коли виявляється і розвивається антитеза, вона руйнує тезу і утворює замість неї буття більш досконале, ніж попереднє, оскільки включає в себе виправлення антитези попереднього (бо всяке небуття передує буттю). А тому це друге буття називається "синтезом". Іншими словами, воно складається і народжується з них обох – з буття і небуття, що передували цьому новому буттю. За даною схемою рухається істинність, завжди довершуючись "шляхом страждань", які є буттям і небуттям, тезою і антитезою. Вони завжди породжують синтез більш істинний, поки не розкривається досконалий синтез. Однак що таке досконалість?

В історичному матеріалізмі вищеописаний шлях страждань проявляється лише на економічних об'єктах. При цьому будь-яка теза означає справедливий для свого часу режим, всяка антитеза - несправедливий розподіл в економіці, а всякий синтез – це режим, що залагоджує антитезу, що розкрилася, і не більше того. А тому і в ньому криється небуття, і коли небуття розвивається, руйнує також і даний синтез, повертаючись, знову і знову, доти, поки не з’явиться справедливий розподіл.

 

«І шлях Тори»

«І шлях Тори» - це віддача долі в руки пригноблених, що наближає фінал в міру того, наскільки пригноблені будуть наглядати за процесом. І це називається «вибором», бо з цих пір вибір знаходиться в руках учасників процесу.

Так, що «шлях страждань» являє собою об'єктивну дію, а «шлях Тори» - суб'єктивну дію. І доля знаходиться в руках у учасників процесу.

Принцип: віддача ближньому. Управління: обов'язковий режим – прожитковий мінімум і виконання заповідей заради рівня життя для суспільства.

Призначення і мета: злиття з Творцем. Це, на мою думку, останній синтез, в якому більше не криється небуття.

 

Добрі справи і заповіді

Джон Локк сказав, що в розумі немає нічого, чого спочатку не існувало у відчуттях. А також Спіноза сказав: «Я хочу будь–яку річ не тому, що вона хороша, - вона хороша тому, що я хочу її». До цього слід додати, що у відчуттях немає нічого, чого не було б спочатку в діях. Таким чином, дії породжують відчуття, а відчуття породжують розуміння.

Наприклад, неможливо відчути, щоб насолоджувалися великою кількістю віддачі перш ніж віддаватимуть на ділі. А також неможливо зрозуміти і осягти велику важливість віддачі, поки не пізнають її смак у відчуттях.

За тим же принципом, неможливо скуштувати насолоду від злиття, поки не примножить добрих справ, придатних до цього, повністю дотримуючись умови приносити задоволення Творцеві. Іншими словами, насолоджуватися задоволенням, наданим Творцю виконанням заповіді. А випробувавши добру насолоду в діях, можна зрозуміти Його в міру цієї насолоди. Якщо ж ... вічної й незмінної насолоди від спричинення задоволення Творцю, тоді удостоїться дізнатися…

Як сказано вище, є два призначення у релігії віддачі. Перша - це стан «ло лішма», що означає одну лише корисність, тобто аби міцно обґрунтувати мораль для власної користі. А отже, коли досягає цієї цілі, вже має задоволення.

А також є у релігії віддачі інше призначення, - душевна потреба в злитті з Творцем. І це називається "лішма", і людина може діяннями удостоїтися цього, і тоді «від ло-лішма приходить до лішма».

 

Життєве призначення

Існує три підходи в книгах і в дослідженнях:

- або ідеоманія: удостоїтися злиття з Творцем;

- або досягнення розвитку і прогресу, що називається: утилітаризм, «корисність»;

- або плотська і чуттєва насолода, що називається: гедонізм або киренізм.

І ось, концепція гедонізму, і гідна була б бути істинною, проте біда в тому, що страждання перевищують ту малість чуттєвих насолод, якими людині дано насолодитися. А крім того, є ще вада смертної години.

А концепція утилітаризму, - принести в світ прогрес і розвиток, тут виникає велике питання: хто удостоїться того повного прогресу... за який я плачу таку високу ціну стражданнями і муками?

Таким чином, тільки ідеоманія, спрямованість котрої - на щастя людини, яка завдяки вдосконаленню всіх душевних сил, удостоюється шаноби за життя і доброго імені після смерті.

Кант же насміхався над цією концепцією, що засновує моральне вчення на егоїстичній тенденції, і наказував діяти «не заради винагороди».

Сучасна наука більше віддає перевагу утилітаризму - але лише для потреб загалу, тобто на віддачу. Це теж нагадує намір «не заради винагороди», то хто ж цього захоче? До того ж залишається вищезазначене питання: що дасть поколінням усі ці прогрес та поступ, заради котрих, щоб запровадити їх, я працюватиму в таких стражданнях? Так чи інакше, - чи правий я, коли хочу знати, які вони, бажані плоди цього поступу, і хто саме насолодиться від прогресу?

І який дурень платитиме таку високу ціну, не знаючи, що він дає іншим?

Вся біда в тому, що насолода короткочасна, а страждання довготривалі.

 

Призначення життя

З усього вищесказаного ти знайдеш, що життєва задача полягає в тому, щоб удостоїтися злиття з Творцем, ради користі самого лиш Творця, виключно. Або ж удостоїти багатьох, щоб прийшли до злиття з Ним.

 

Два види поневолення в світі

Два види поневолення є в світі: або поневолення Творцем, або поневолення Його створіннями. Одне з них обов'язкове, бо навіть цар і президент неминуче служать створінням. Однак смак абсолютної свободи відчуває тільки той, хто підкорений одним лише Творцем, і не жодним створінням у світі.

Підкорення вимушене, бо той, хто отримує - засуджується, адже це - тваринна риса. А якщо віддавати, - хіба не ясно, Кому?

 

Частина 3

 

Фрагмент 1

 

Прагматичний комунізм

Прийняття релігії віддачі «полюби ближнього», в буквальному сенсі.

Справедливий розподіл прибутків, щоб кожен працював за здібностями - і отримував за потребами.

Дається існування майну, тільки господареві не можна отримувати від прибутків більше за величину його потреб.

Один тип власників буде під громадським наглядом. Другий тип - під чесне слово або через облікові книги.

Безробітні отримуватимуть за своїми потребами нарівні з працевлаштованими.

Ті, хто живуть життям комуни будуть отримувати ті ж суми, що і домовласники що працюють, а з прибутку, що залишається через спільний спосіб життя, утворять громадський капітал, що належатиме особисто даному кібуцу.

Міські робітники також докладають зусиль побудувати життя у вигляді комуни.

 

Переваги

Робітники, а тим більше ті, хто боїться звільнення з роботи, зрозуміло, приймуть на себе релігію віддачі, – щоб домогтися впевненості в житті.

Вид «власники-ідеалісти» також приймуть ці закони.

За допомогою напучувань на основі релігії віддачі слід створити засади суспільної думки, що той, хто отримує понад власні потреби, подібний до душогубця, і через нього змушений буде світ продовжувати терпіти вбивства, гітлерівські порядки та жахливі війни. Завдяки цьому численні душі будуть залучені до комунізму.

Під натиском контрактів і страйків можна зробити гірким життя власників, які приймуть на себе релігію віддачі, адже це зачіпає не їхнє майно, а тільки прибутки.

Оскільки релігія віддачі буде міжнародною, завдяки грошам і духовному впливу можна завоювати серця арабських шейхів, які приймуть цей світогляд спільно з нами єдиним блоком і будуть залучати душі з середовища арабських робітників та власників.

Звідси виросте благо для сіонізму. Бо, оскільки вони приймуть релігію віддачі, котра зобов'язує до любові і віддачі всьому людству усім в рівній мірі, тому не зазіхатимуть на розграбування землі Ізраїлю, оскільки зрозуміють, що земля ця належить Творцеві.

Рівень життя арабів буде однаковий з рівнем життя євреїв, і це буде великий бакшиш для їхнього приєднання.

 

Фрагмент 2

 

Розум індивідуума і розум суспільства

Як існує розум індивідуума, котрий є силою його судження, де відбиваються всі корисні і шкідливі діяння, і немов дивлячись в дзеркало, людина вибирає з них корисні і відкидає шкідливі, - так само і у всього суспільства є колективний розум. У ньому відбивається все корисне і шкідливе для суспільства. І розум суспільства виявляє ті справи, що корисні для нього і славить тих, хто їх робить, і навпаки, суспільство засуджує тих, хто робить шкідливі справи. Внаслідок цього народжуються ідеалісти і лідери, і закони, і обґрунтування, і т. д.

 

Вада в розумі суспільства: якісна більшість

До сьогоднішнього дня силою лідерства і силою судження володіли тільки наполегливі, які є якісною більшістю. Як кажуть, двадцять чоловік заправляють всією Францією, і вони формують громадську думку, і судочинство, мораль і релігію налаштували собі на користь. А оскільки вони експлуатують кількісну більшість суспільства, тому релігія і судочинство, і мораль лише шкодять суспільству, тобто кількісній більшості.

І слід пам'ятати, що нинішньої влади якісної більшості було цілком достатньо до сьогоднішнього дня, оскільки у мас зовсім не було сили судження. Й усі руйнування, що передували сучасному політичному устрою, були виключно з'ясуваннями відносин між наполегливими.

Однак не за одне покоління досягли вони нинішнього устрою, але шляхом жахливих розорень, поки не осягли релігію, мораль і судочинство, що принесло порядок у світ.

 

Новий устрій

А в останніх поколіннях, через тиск обставин, а також завдяки демократії і соціалізму, маси почали відкривати очі і приймати управління суспільством в свої руки, в руки кількісної більшості. Внаслідок цього вони виявили, що релігія, мораль, державна система і мировий суд – все це їм на шкоду, бо, як сказано вище, інститути ці й насправді служать якісній більшості, десяти відсоткам від суспільства, а всім іншим – шкодять.

Тому виникло два типи влади мас:

- або як у нацистів, які скинули тягар релігії, моральності і суду, і діють як люди примітивні, які передували життєвому укладу якісної більшості;

- або як в радянських країнах, де диктатура десяти відсотків править усім суспільством. А це, згідно з історичною діалектикою, не може тривати довго.

«Якщо ж, (боронь Боже), зникне моральність, то знищать вороги весь Ізраїль». Коротше кажучи, ми неодмінно і безумовно повертаємося до лісової людини. Аж поки кількісна більшість (маси) також навчиться діалектиці на власній плоті і кістках (як до них якісна більшість) – тоді вона погодиться на порядок.

 

Звідси випливає, що нацизм - це не німецький патент

Якщо ми будемо пам'ятати, що маси не є ідеалістами, то немає іншої ради, крім релігії віддачі, з якої природно виникає моральність і справедливість. Однак відтепер вони обслуговуватимуть кількісну більшість. Яким чином? - це і є ніщо інше, як закон віддачі.

Принцип: віддача ближньому. Управління: обов’язок дотримуватися мінімума, і заповідь щодо забезпечення рівня життя.

Мета: злиття з Творцем.

 

Нацизм - це плід соціалізму

Бо ідеалісти нечисленні, а справжні носії – робітники і селяни – є егоїстами. І якщо з'явиться в будь-якому народі якийсь проповідник на кшталт Гітлера, який заявить, що національний соціалізм зручніший і корисніший для них, ніж інтернаціональний, - чому ж не дослухаються до нього?

1. Якби про нацизм і руйнування через нього дізналися на кілька років раніше, і якісь мудреці шукали б порятунку народові в фанатичній релігії, достатній для захисту, - чи було б це заборонено через брехню?

2. Якщо після війни народи прийдуть до спільного розуміння, що саме Ізраїль необхідно розвіяти на всі чотири сторони і вигнати нас з нашої країни; і якщо прийде хтось і заново затвердить релігію віддачі (щоб стояти жертовно) між нами і народами, завдяки чому вони погодяться, навпаки, щоб і жителі зарубіжжя приїхали в країну Ізраїлю, - чи було б це заборонено?

3. Якщо ж – хай нас омине! - нацисти візьмуть гору, почнуть панувати над світом і захочуть винищити залишок племені Яакова, - чи можна запроваджувати релігію віддачі у всіх народах, щоб врятувати цей народ?

 

Прагматизм

Джерело віри – в потребі. І правди в ній стільки, наскільки вона задовольняє цю потребу (Вільям Джеймс). Адже потреба є причиною віри, і задоволення потреби є її істинністю.

Дві потреби:

1. Матеріальна потреба, і вона – для основ життя суспільства. І це її істинність.

2. Душевна потреба, коли без цього людині огидне життя. І це лішма.

І зрозуміло, мудреці релігії з'являються внаслідок душевної потреби. Однак "із ло лішма приходить до лішма".

Див. Прагматизм.

 

Життєве призначення

1. Принести прогрес і щастя суспільству. А це йде від сучасної науки.

2. Завдяки вдосконаленню всіх душевних сил, людина удостоїться шаноби за життя і доброго імені після смерті. Над цим насміхається Кант, оскільки це - егоїзм. І вказав, щоб [має бути] тільки не заради винагороди.

І слід зрозуміти: якщо не варто жити для себе, - скажи, що варто жити для тисячі таких як я, або мільярда: а звідси випливає, що тенденція - на благо Творця. Або на Нього Самого, або на весь світ, щоб удостоїлися злиття з Ним.

 

Істина і брехня

Істина і брехня - це психічний зліпок буття і небуття, що є тезою і антитезою, з яких виростає «істина на даний момент» – синтез. Це прагматична істина, і вона є актуальною, поки не розкриється «абсолютна істина» в котрій не приховано брехні.

Приклад 4 Якщо за часів первісної примітивної людини було так, що люди грабували і вбивали один одного як лісові звірі, хіба можна було ввести між ними релігійний лад?

Приклад 5 У дитинстві я не хотів читати романи, щоб не займатися вигадками, і читав тільки книги з історії. Коли ж став дорослішим, я зрозумів, у чому користь романів, - що вони розвивають уяву, - тоді вони стали для мене правдою.

 

Потреба

Аспект лішма - це душевна потреба. І слід бути вдячним, бо нечисленні такі люди (як сказано: «побачив, що праведники нечисленні і розсадив їх у кожному поколінні»), щоб була у них вимога з народження. Однак є такі, яким огидне матеріальне життя, і якщо не досягнуть мети злиття, то покінчать з собою.

 

Принцип релігії віддачі: із ло лішма приходить до лішма

Вище управління підготувало егоїстичну систему поведінки людей, яка неодмінно призведе до руйнування світу, якщо не приймуть релігії віддачі. А тому в ній є прагматична потреба, і з неї приходять до лішма.

 

Що таке потреба душі

Як сліпцю недоступні кольори, а скопцю – сексуальна любов, так само позбавленому душевної потреби неможливо її описати. Однак потреба є необхідною.

 

Дії з виконання заповідей

Дії з виконання заповідей здатні утворити в людині душевну потребу.

 

Етика моральності

Етика моральності означає хороші властивості з наміром не заради винагороди, без зовнішнього примусу, засновані лише на альтруїзмі і почутті відповідальності по відношенню до людського суспільства. Досягається вихованням.

Проте виховання потребує суспільної свідомості, котра буде забезпечувати, давати існування і підтримувати людину після виходу її з системи виховання.

А суспільна свідомість походить не від виховання, а тільки від суспільної користі.

Суспільна ж користь оцінюється лише відповідно до конкретної країни проживання даного суспільства, що неминуче перебуває в протиріччі з іншими народами і країнами, - то як допоможе тут виховання? Підтвердженням є те, що ще не створена моральність і навіть релігія, якої вистачило б для «міжнародності», бо вбивства, грабіж тощо панують у всій своїй люті без будь-якої моральності. Більш того, найбільший вбивця вважатиметься патріотом і людиною моральною. І потрібна у нинішній час міжнародна моральність.

 

Суспільному егоїзму немає іншого виправлення крім релігії віддачі

Суспільному егоїзму немає іншого виправлення крім релігії віддачі, бо виховання, яке ні на чому не засноване, з легкістю може бути зруйноване яким-небудь хитрим нечестивцем. І підтвердження тому - Німеччина. А якби Гітлер з'явився в Німеччині, в котрій була б релігія віддачі, то не зробив би нічого.

 

Природний егоїзм

Природний егоїзм не розіб'єш штучними речами, на кшталт виховання і громадської думки. І немає цьому іншого виправлення крім релігії віддачі, що є річчю природною.

 

Подвійна користь

Релігія віддачі приносить користь і тілу, і духу, а тому є обов’язковою і узгоджується з усіма методиками в світі, дивись далі детальніше.

 

Рушійна сила

У ній дві категорії: або сила що тягне віз-а-фронт (спереду), або сила примусу віз-а-терґо (ззаду).

І яка користь у вихованні, якщо людина [з нього] виходить собі вільною, і немає у неї ніякої рушійної сили щодо обов'язків, яким навчалася? Адже немає в них сили, що притягує і відсутня також сила примусу.

 

Безсмертя душі

Це зрозуміло само собою з того, що вона, [душа], є божественною частиною згори. Однак не приходить з наукою кабала, бо жоден об'єкт не доступний осягненню. Душа розкривається своєму носієві, людині, лише завдяки діям, а дії її являють собою лише осягнення Творця.

Звідси стає зрозуміло, що прислів'я: «пізнаєш себе – пізнаєш все» походить з чисто філософських міркувань... бо, згідно з кабалою, потрібно сказати навпаки: «пізнаєш усе... – осягнеш себе». Суть душі абсолютно незбагненна, осягаються виключно її дії, які є осягненнями імен Творця. Іншими словами, лише суб'єктивно.

 

П'ять органів чуття

Дії з виконання заповідей мають особливу властивість, подібно до того, як в матеріальному світі дії збуджують органи чуття, а коли залишається... відчуття в умоглядній пам'яті стають там образами користі, шкоди, майна. Коли розум, або бажання, або хранитель ... дивиться в дзеркало пам'яті, він аналізує ці образи, наближаючи істинність, тобто корисні фактори або майно, і відкидаючи неправдиве, тобто шкідливе. У міру ясності аналізу зростає розумність людини. І якщо в математиці призвичаїться бачити корисні образи в ясному і істинному вигляді, а також економію часу, то це буде корисним людині і щодо наявного майна. Так само і в музиці, в медицині, або в астрономії.

Аналогічно цьому, особлива властивість духовних дій... ...заповіді, які збуджують духовні відчуття людини. І тут є два види органів чуття: зір, слух, нюх, мовлення... а також тілесні ХаГаТ НеГ: оскільки постійність в добрих справах... в робітникові дух «любові», і, накопичившись в значній мірі... в ньому почуття «трепету» – щоб не згрішити і не втратити любов... ...Саме коли у нього є почуття любові і трепету, народжується в ньому почуття... про товаришів, які не удостоїлися цього (що і є майном). А слідом за цими трьома відчуттями ... народжується в ньому «нецах», подібно герою, що володіє своїм духом. І згідно з усіма відчуттями чотирьох цих органів чуття, народжується у нього «год», що визнає реальність Творця.

З кожною заповіддю, яку він додає, розростаються в ньому п'ять нижніх органів чуття, зазначених вище, і смаки заповідей. Коли ж вони накопичуються до бажаної міри, в людині народжуються п'ять вищих органів чуття: зір, слух, нюх, мовлення … – щоб воістину бачити славу Творця, і чути голос Його, і відчувати запах трепету перед Ним, і говорити перед Ним.

І коли людина удостоюється більшого, залишаються в її пам'яті образи від збудження п'яти нижніх органів чуття і п'яти вищих органів чуття. І як в дзеркало розуму вона дивиться в ці збудження, виявляє корисні ... і відкидає шкідливі. І в міру ясності аналізу зростає знання Творця.

 

Розкіш і накопичуване майно

Як в матеріальному, так і в логічних поняттях... у зовнішніх науках, буде і економіка... і медицина - виявленням чинників, корисних для рівня життя ... для розкоші, що є майном першого ступеня. А другий ступінь - це накопичуване майно, котрим не користуються, як наприклад багатство. Це мате... і астрономія і музика.

Аналогічно цьому, в духовному результати аналізу, що знаходять застосування ... вони служать на користь рівню духовного життя і є не накопичуваним майном.

А також існують високі з’ясування, які не служать на користь рівню життя і є лише накопичуваним майном, важливим набутком, як наприклад, багатство, астрономія і філософія.

Однак і ті, і інші випливають з духовних образів, отриманих колись у відчуття. Вибір чинників, корисних собі або іншим, називається знанням Творця. І знай, що в науці каббала також є два вищезгаданих види майна.

 

Психофізичний паралелізм

Два шляхи прояву однієї сутності, як наприклад грім і блискавка. Це і називається «добрими діяннями і Торою». Однак людина відчуває спочатку психічний аспект, а потім – фізичний. Як в любові: той, хто отримує подарунок, спершу відчуває в розумі, що даритель любить його, а потім вливаються і поширюються в ньому іскри любові... В голові розкривається психічно, а всередину облачається…

 

Джерело всіх помилок у світі

Джерело всіх помилок у світі - ідея. Означає це, що беруть якесь поняття або образ, котрий колись був одягненим в тіло, і виставляють його як абстрактний об'єкт, котрий нібито ніколи не облачався в тіло. Інакше кажучи, вихваляють або засуджують ідею відповідно до цієї абстрактної оцінки.

Біда в тому, що поняття, звільнившись від тіла, вже втрачає дорогою важливі частини свого первинного значення, що було в час облачення в тіло. Тому ті, хто судить про нього за значенням, що залишилося в ньому, неодмінно помиляться.

Наприклад, істина і брехня, коли вони діють в тілі, - ми звеличуємо істину за велику користь індивідууму або…

І засуджуємо брехню за велику шкоду спільноті та індивідууму. Однак після того як істина і брехня «зняли з себе» тіла і стали абстрактними поняттями – вони позбулися основного значе(ння)... і набули святості або скверни в своїй абстрактній формі. І згідно... може той, хто оцінює, звеличувати істину навіть тоді, коли вона завдає великої шкоди загалу чи індивідууму, а також засуджувати... брехню навіть тоді, коли вона приносить найбільшу користь індивідууму або суспільству. І це є гіркою помилкою, що завдає шкоди... і не вільна людина, запитати себе: хто освятив цю істину? Або ... назвав нечистою і заборонив цю брехню?

 

Корисність: практично всі визнають її

Бо незгодні ... що мають вони користь... і моральні звичаї, що суперечать іноді тілесній корисності. Однак в основі своїй моральність і релігія теж корис(ні)... ... все, лише духовне щастя. У чому ж відмінність?

І немає дурня, який трудитиме себе, не маючи користі ні для тіла, ні для духу.

 

Подвійна користь

А тому необхідне вчення про віддачу ближньому для всіх, хто живе в цьому світі... адже в ньому – користь для тіла і для душі, згідно з наукою кабала.

 

Клубок проблем, які слід вирішувати кожну окремо, одну за одною

Головна складність в тому, що тут є заплутаний ... з декількох сумнівів, що вплітаються один в одного:

1. Навіть якщо не брати до уваги істинність, залишається питання: чи це дійсно корисно?

2. Навіть якщо це корисно, чи можливо це реалізувати на ділі?

3. Хто ті люди, які будуть підготовлені, щоб навчати покоління таким високим речам?

4. Можливо, ця дія призведе до ганьби і насмішок від людей?

 

Знання

Знання досягається одним з трьох способів:

- або емпірично, виходячи з чуттєвого бачення (з реальних дослідів);

- або «історично», виходячи зі свідоцтв і документів;

- або математично, виходячи з комбінацій параметрів кількості, величини і формату (за допомогою знання – …).

Наука кабала підтверджується всіма трьома вищевказаними способами.

А також є четвертий спосіб досягнення знання: виходячи з філософських аналогій, - дедуктивним або індуктивним шляхом – що означає: від загального до його деталей, або ж від часткового до загального. Це суворо заборонено в науці кабала, бо «все те, чого не осягнемо, не дізнаємося ...»

 

Частина 4

 

Фрагмент 1

Роз'яснення про те, що і зараз ми віддаємо, а не отримуємо,  - це тому, що не забираємо вироблених нами надлишків в могилу.

2. І те, що якщо за зусилля цілого дня отримує насолоду на півдня - це віддача. А оскільки сукупна насолода набагато менша від зусиль, які людина докладає, виходить, всі ми є дарителями, а не отримувачами, – і це математичний розрахунок.

3. Роз'яснення про те, що сьогодні, внаслідок поневолення суспільством, ми докладаємо зусиль, щонайменше, 14 годин на день у скруті та стражданнях, – адже всі наші порядки є наслідками того, що ми в ярмі у суспільства.

... Роз'яснення про те, що якщо ми скористаємося «земною владою», то можна прискорити утворення стану «останнє покоління» уже і в нашому поколінні.

4. Поняття конкуренції, що випливає з індивідуального характеру віддачі ближньому, не є абстрактною фантазією. Адже її використовують в практичному житті, наприклад, пускають все своє майно, або більшу його частину, на потреби загалу. Чи коли члени найбільш ідеалістичних партій, що віддають або і втрачають своє життя заради загального блага, і т. п.

Приклад, на що це схоже: на багатія, який мав старого батька і не бажав його утримувати. Привели його до суду, і була ухвалена постанова, щоб він утримував батька за своїм столом з повагою, в мірі нітрохи не меншій, ніж годує він своїх домочадців. А якщо ні, буде підданий суворому покаранню.

Зрозуміло, він взяв батька у свій будинок і був змушений забезпечувати його всіма благами, проте серце його було сповнене печалі. Сказав йому батько: «Так чи інакше, ти даєш мені всі ласощі світу зі свого столу. Так яка тобі різниця і що ти зможеш втратити, якщо у тебе до того ж буде добрий намір, прийнятний для всякої пристойної людини, - радіти тому, що маєш можливість вшанувати свого батька, який витратив на тебе всі сили і зробив тебе шанованою людиною серед людей? Навіщо опиратися цьому в глибині серця аж до печалі? Чи можеш ти цим позбавити себе від чогось?»

Такий самий стан і в нас. Адже кінець-кінцем, ми віддаємо суспільству, і лише суспільство залишається у виграші від нашого життя, бо кожна людина від малого до великого поповнює скарбницю і збагачує суспільну касу.

А сама людина, коли зважить страждання і насолоду, яку вона отримує, – результатом буде великий дефіцит. Отже, ти здійснюєш віддачу ближньому - тільки з болем в серці, з великими і гіркими стражданнями. То чим тобі заважає ще й добрий намір?

 

Фрагмент 2

-- Кожна людина виконує свої функції на службі суспільству найкращим чином, хоча й не бачить цього. Адже суспільна думка тисне на кожну людину, навіть потайки, аж до того, що вона починає відчувати якийсь обман: немов вона ненавмисне обманює суспільство, подібно до того, хто помилково скоїв вбивство.

-- Кожна країна ділиться на спільноти, коли певна кількість людей з достатками, здатні забезпечити собі задоволення всіх потреб, з'єднуються в одну спільноту.

-- Кожна спільнота має бюджет часу відповідно до місцевих умов. Половина цього бюджету складається з обов'язкових годин, які кожен член товариства зобов'язується відпрацювати відповідно до своїх сил, а друга половина складається з годин добровільної праці.

-- Якщо людина оступиться і робитиме щось для особистої вигоди, то все її суспільне становище розвіюється в атмосфері життя спільноти, як хмари за вітром, через глибоку антипатію до неї з боку всього народу.

--

Бо тоді кожен індивідуум:

1. Кожен індивідуум знаходиться з власної волі в розпорядженні спільноти у всяку пору і в будь-який час, коли він знадобиться.

2. Вільна конкуренція для кожного індивідуума, якщо тільки він на полі віддачі ближньому.

3. Прояв бажання отримання для себе в будь-якій формі - це низькість і дуже великий недолік, настільки, що людина рахується серед зневажених і дефектних в спільноті.

4. Кожна середня людина...

--

1. У них є багато методичних наукових посібників, а також книг з етики, які доводять красу та піднесеність високих досягнень у віддачі ближньому. І весь народ від малого до великого завзято займається за ними.

2. Кожен, хто отримує важливу і високу посаду, зобов'язаний спершу закінчити певний курс з даної науки.

3. Суди їхні зайняті, в основному, видачею почесних звань, що вказують на міру відмінності кожної людини у віддачі ближньому. Не буде людини, не відзначеної знаком пошани на рукаві, і великим порушенням є оголошення імені людини без її почесного звання. Також великим порушенням буде вважатися відмова від поваги, якої людина гідна відповідно до свого почесного звання.

4. Велика конкуренція йде серед них у сфері діяльності у віддачі ближньому, аж до того, що велика частина їх піддає себе смертельним небезпекам, оскільки громадська думка з винятковим захватом цінує і дуже поважає почесні звання, якими відзначені високі ступені віддачі ближньому.

5. Якщо дізнаються про якусь людину, яка виконала будь-яку роботу для власних потреб, щоб трохи поліпшити свій стан понад те, що встановлено для неї суспільними нормами, – робиться вона цим вельми зневаженою в очах громади, настільки, що з нею соромляться розмовляти. До того ж вона дуже сильно плямує честь усієї своєї сім'ї. І немає зцілення від цієї прокази крім звернення за допомогою до суду, котрий має певні методи допомоги тим нещасним, які позбулися свого становища в суспільстві. Здебільшого, таку людину переводять в інше місце, оскільки вже існує упередження, і не слід змінювати громадську думку.

6. Слово "покарання" взагалі не фігурує в судових законах, тому що згідно з їхніми законами виходить завжди: що більше звинувачення, то більше людина виграє. Наприклад, якщо обвинувачений порушив закон, не виконавши норму робочих годин, тоді або йому скорочують час роботи, або полегшують умови, або покращують порядок його забезпечення, а іноді виділяють йому час для сеансів у виховному закладі, щоб навчити його величі та достойності віддачі ближньому. Все згідно з тим, що вважатимуть за потрібне судді.

--

1. Країна ділиться на спільноти. Певна кількість людей, здатних забезпечити собі задоволення всіх потреб, можуть виділитися за своїм бажанням в окремішню спільноту.

2. У цього товариства є бюджет часу з певної кількості робочих годин відповідно до поточних умов, тобто відповідно до місцевих умов і смаків членів товариства.

Бюджет цей складається з обов'язкових і добровільних годин. Як правило, добровільні години складають приблизно половину від обов'язкових.

Робочі години діляться на чотири види згідно з робочою силою:

- перший тип: слабкі;

- другий тип: середні;

- третій тип: міцні;

- четвертий тип: спритні.

Одна робоча година першого типу дорівнює двом годинам другого типу, чотирьом годинам третього типу і шести годинам четвертого типу.

Кожній людині довірено вибрати відповідний йому тип, кожній людині довірено оцінити для себе тип, відповідний її робочим силам.

 

Фрагмент 3

1) Прогрес людства – пряме породження релігії.

2) Процес релігії йде колами. У нижній точці відбувається крах людства в мірі краху релігійності, а тому вимушено приймають релігійність, і рух вгору починається заново, і виникає нове коло.

3) Величина кола залежить від істинності релігії, що вважається «основою» під час підйому.

 

Програма 1

Подібно до нашої вимоги до театральних акторів робити все, що в їхніх силах, поки не спокусять нашу уяву, змусивши вважати їхню виставу справжньою реальністю, того ж хочемо ми від тих, хто пояснює релігію віддачі. Щоб вміли так звернутися до нашого серця, поки віра в цю методику не набуде в наших серцях сили справжньої реальності.

Узи релігії віддачі абсолютно не обтяжать невіруючих, оскільки вимоги заповідей, що «між людиною і ближнім її», і без того прийнятні, а що стосується заповідей «між людиною і Творцем», то достатньо лише якої-небудь публічної заповіді, наприклад з історії Ізраїля.

 

Програма 2

«Природа за ґематрією – Елокім (Всесильний)». А тому, все, до чого зобов'язує природа ... слово Творця. Користь суспільства є винагородою, а шкода суспільству є покаранням.

Тому немає ніякого сенсу обертати Всесильного на природу ... Творець сліпий, який не бачить і не розуміє того, що робить. А тому для нас краще те, що очевидно кожній здоровій людині: всі бачать і знають, що Він карає і винагороджує, як вже пояснено. Бо всі бачать, що природа карає і винагороджує. І Гітлер доведе.

 

Програма 3

Уся винагорода, очікувана від Творця, а також мета всього створіння - це злиття з Творцем за принципом «вежа сповнена всіх благ, - і немає в Нього гостей», це вважається злиттям з Ним в любові.

І ясно, що спочатку потрібно вийти з в'язниці, що означає вихід «зі шкіри тіла» за допомогою віддачі ближньому. А потім ми приходимо до палацу Царя, що є злиттям з Ним, за допомогою наміру приносити задоволення Створювачу своєму.

Тому основними є заповіді, що регулюють відносини між людьми. А той, хто віддає перевагу спершу заповіді, що регулюють відносини з Творцем, схожий на людину, яка намагається стрибнути на другу сходинку, не піднявшись на першу. Ясно, що зламає ноги.

 

Віра в маси

Сказано: «Глас народу як глас Всесильного". Це говорить лише про те, що, згідно з реальністю, обрали менше з зол, і в цій мірі завжди йдуть добрим шляхом, проте, звичайно ж, повинні змінити реальність так, щоб змогли прийняти повністю досконалий шлях. І зрозумій це. Правда в тому, що сила самозбереження загалу, вибирає для них шлях за обставинами. І тому, оскільки безсумнівно порушили Тору та заповіді, отже, «скинули тягар». А насправді святий обов'язок полягає в тому, щоб знайти спільнотою справжнє пояснення. Тоді, навпаки, сила самозбереження, присутня в масах, стане силою, що зобов'язує до збереження Тори та заповідей.

--

... суспільне з першого ступеня.

Підготувати шлях спроби (сенс).

1) Нацизм: егоїзм; а інтернаціоналізм: альтруїзм.

2) Зробити підкоп під нацизм. Неможливо інакше, як релігією альтруїзму.

3) Тільки робітники готові до того, щоб бути носіями цієї «релігії», оскільки вона є революцією в релігійній концепції.

4) Ця концепція має три функції.

А. Зробити підкоп під нацизм.

Б. Підготувати маси до прийняття в свої руки колективного правління, щоб не зазнали невдачі, як росіяни (згідно з тим принципом, що людство просувається лише завдяки наступній релігії). Адже поки працівникові потрібна оплата за його роботу, устрій не може існувати, за словами Маркса.

В. Відібрати релігію у капіталістів і зробити її інструментом в руках робітників.

5) Спочатку ці погляди будуть прийняті робітниками, а через них передадуться всьому Ізраїлю. І таким чином - до інтернаціоналу всіх народів, а через них – до всіх класів між народами.

6) Революція в релігійному погляді означає, що якщо до цих пір ченці були неробами, то сприйнявши альтруїзм, вони будуть будівельниками світу, оскільки міра трепоту буде оцінюватися мірою допомоги суспільству: щоби принести задоволення своєму Створювачу.

7) Ця концепція роз'яснюється на майже двох тисячах сторінок, які висвітлюють усі таємниці Тори, котрі не видні оку людському, і вона змусить кожну людину повірити в її істинність, бо побачать, що це слова Творця, тайники прекрасної мудрості, що відноситься до пророцтва, яке свідчить про їхню правдивість.

8) Розповсюджувач релігії віддачі повинен бути здатний на виконання першої програми, щоб, наскільки це можливо, привнести в народ віру.

А крім того, повинен надати повне забезпечення неживому, рослинному, тваринному і людському рівням, оскільки без цього немає у релігії віддачі права на існування. Як сказав Рамбам, це схоже на ланцюжок сліпців, на чолі якої стоїть один зрячий. Іншими словами, в кожному місці і в кожному поколінні людський рівень повинен стояти на чолі ланцюжка, а тому всяка система, що не гарантує виділити одну людину з тисячі - бути Людиною (івр. «медабер» букв. – «мовець, той, хто говорить»), - ця система не зможе існувати.

9) Поширення релігії віддачі й любові ведеться за допомогою Тори й молитви, підходящих для посилення в людині властивості віддачі ближньому. Тоді виходить, що Тора і молитва – як той, хто гострить свій ніж, щоб швидко відрізати і завершити роботу, на відміну від того, хто працює тупим ножем, і якому здається, що краще не гаяти час на заточку ножа, – і він помиляється, бо робота його дуже й дуже затягується.

(Це теж розуміється згідно з поняттям, що немає прогресу людству інакше, як релігією віддачі).

10) (належить до параграфа 9) Четверта функція - на благо сіонізму, бо коли закінчиться війна, коли вирішаться долі країн, не буде у нас тих ненависників з числа консерваторів, які вважають нас за позбавлених духовних принципів, як це стало відомо зі слів Вайцмана, і посередники напевно вийдуть із середовища цих консерваторів.

 

Частина 5

 

Не знищуй

Легковажні вже вхопилися за правило, що будувати своє можна лише на місці руїн ближнього свого. Концепція ця донині підсмажує мешканців світу на вогні. Адже поки людина не знайде слабкого місця у володіннях своїх ближніх, їй і на думку не спаде побудувати що-небудь. Зате відразу як знайде слабкість у концепції ближнього, - устромить туди кігті й отруту, аж поки не сплюндрує дощенту, і там будує палац своєї мудрості.

Таким чином, всі чертоги науки зводяться на місці руїн. А тому інтерес всякого дослідника полягає лише в руйнуванні, і кожен, хто більше руйнує, той більш відомий і значніший, - і ту правду, що шляхи наукового розвитку саме такі, неможливо заперечити. Проте, це схоже на ту боротьбу з її жахливими руйнуваннями, яка панувала мільйони років, перш ніж виникла суша над морем, адже й це, безсумнівно, було свого роду розвитком. Але разом з тим, не варто заздрити тим створінням, що стали свідками цих перетворень, слід більше заздрити тим створінням, які прийшли у світ вже після воцаріння миру, після того як речовини, що боролися між собою, уклали мир, і кожне створіння знайшло місце свого заспокоєння на землі, донині.

Хоча дія закону боротьби не припиняється й сьогодні, проте все одно, це лише мала дещиця боротьби, а не перевороти, коли кожен до кінця, ущент, плюндрує ближнього, що послабшав. Бо вже зрозуміли те, що руйнувати заборонено, бо «за те, що топив ти, потопили тебе, а кінець тих, хто потопив тебе, що будуть потоплені також і вони» («Авот», 2:6). І форми боротьби вже послабшали і скоротилися, і зберігає життя слабкого, щоб не знищити його, бо знає в душі, що потім повернеться «колесо долі», і «ті, хто потопив тебе, самі будуть потоплені». На кшталт законів, що на війні, коли супротивники дотримуються їх, воюючи, - з тієї ж самої причини.

І нині, якщо ми дійсно вчимося на досвіді практичної історії, то нам не слід нехтувати зазначеним вище принципом. Реальність потрібно брати до уваги з позиції статус-кво, караючи губителя ідей так само, як душогуба. У будь-якому випадку, душа без ідеї не належить до того, що викликає почуття жалості, бо багато їх на всіх звалищах і болотах і в повітрі, а тому віддані вищому управлінню, і немає чого нам їм зарадити.

Отже, нам потрібно ввести закон, згідно з яким земля, що лежить перед нами, щедра, і є місце для всіх ідей аби заспокоїтися в них, як хорошим, так і поганим. Адже насправді, той, хто вбиває і руйнує погану ідею, як ніби руйнує ідею справну, тому що в світі взагалі немає поганих ідей, і лише незріла ідея є поганою. А тому вбивцю її слід судити так само, як ми судимо вбивцю поганої душі, коли за "голос крові нащадків і нащадків його нащадків" ми стягуємо зі шкідника. Так і погана ідея - це дефект, і поки ще не годиться для користування, проте зрештою розквітне і розвинеться.

А палац мудрості, який ми хочемо побудувати, то пошукаємо собі нове місце, вільне від чужих будівель, тобто, не завдаючи шкоди жодній системі, що існує в реальності. Бо задум цей глибокий і осяжний, і "слова мудреців у спокої чутні", – а система експлуататорів і експлуатованих, як уже роз'яснювалося, всіма визнана поганою. Тому лише її одну слід викорінити, адже всі називають її застарілою і огидною.

Однак разом з тим нам слід зберігати всі норми життя, дотримуючись статус-кво і свободи індивіда, бо їх не потрібно руйнувати для нашої нової побудови, адже зрештою, це лише економічна будова. Бо буде це подібно до торговця, який хоче відкрити продуктову крамницю і побоюється конкуренції. Тоді він спалює всі магазини в місті, включаючи й ті, які торгують золотом, перлами, коштовностями та одягом, - оскільки занадто дурний. Адже він нітрохи не розбагатіє на спалюванні ювелірних магазинів, і одних лише продуктових крамниць було б достатньо для його руйнівної справи. Тож залишмо консерваторів зберігати своє, а прибічників свободи – з їхньою свободою. І найбільше, що треба, - прийняти закон про те, що кожен, хто дотримується стану, повинен більше працювати, щоб цього вистачило для того, хто проходить іспити.

Мені відомі слова Маркса про те, що після того, як залікує тіло свої рани і турботи, тоді почнемо, і у нас з'явиться вірна можливість для дослідження ідеалів. Перш за все, слід зазначити, що думка ця помилкова в самій своїй основі, оскільки з досвіду відомо достеменно, що тіло, що труждається і мучиться, знаходить знання та істину швидше, ніж тіло сите, що не знає нестачі.

А крім того, навіть якщо слідом за ним припустити це, ми все одно повинні сказати: «Не знищуй». У будь-якому випадку, це схоже на людину, яка рубає плодові дерева, бажаючи вивчити їх зсередини, щоб вони росли з більшою силою. Людина ця просто дурна, адже якщо вона зрубає їх – вони помруть, і не буде кому вже «давати плоди».

Те ж стосується і ідей, що дісталися нам від наших предків у спадок від сотень поколінь розвитку. Він урізає їх, висушує і руйнує, обіцяючи нам, що потім, коли вони заспокояться, він погляне на них і по можливості схвалить. Та це просто повний дурень.

Він припустив, що духовність шкодить комуні (і звідки така впевненість у цьому припущенні? Кінець кінцем, погляд цей побутує серед «людей тверджень і заперечень», і багато хто виступає на підтримку). Він може лише оскаржити форму розуміння, котру експлуататори використовують в своїх інтересах, і тому повинен боротися за таке розуміння, яке не завдасть шкоди. Але виносити їй смертний вирок…

Воістину, вся його теорія є будовою, зведеною на одній лише ненависті до релігії, подібно побудовам «вчених» його часу, що також ґрунтуються на ненависті до релігії, без усякого мотиву, пов'язаного з економічним збитком. А тому ми маємо право вимагати від справжніх вчених, які досліджують лише економічну сторону питання, щоб вони викреслили цей пункт зі своїх книг. Тільки тоді у них з'явиться надія на вічну неминучу перемогу над його виверженнями, і ніяк інакше.

Одним словом, немає щастя без негоди, немає добра без зла, і навіть найбільший мудрець не позбавлений від плутанини помилок. Слабка сторона в ньому залишає їм місце, щоб прийти, відгородитися там і зруйнувати його до кінця – і така слабка сторона марксизму, через це важким є для них завоювання і у сто крат важче право на існування.

А тому, якщо ви вірні послідовники своєї системи і бажаєте її існування – будь ласка, покваптеся стерти вищевказаний пункт з ваших законів, і тоді напевно знатимете свій шлях.

 

Чи збулося пророцтво Маркса?

З одного боку, можна вважати ніби його пророцтво здійснилося повністю як задумано. Адже сильні світу цього вже деякий час сидять на своїх накопичених чудесах озброєння в страху перед неминучою загибеллю, і немає у них ніякого курсу або іскри надії, щоб позбутися цього або прийти до згоди. Верховоди економіки, також бачать свою погибель, і згасли в реальності всякі проблиски порятунку. Табори голодних накопичуються день-у-день в моторошні юрмища, а пролетаріат середнього класу вже майже повністю закінчив формуватися, і т. д. і т. п.

 

Чому відкинуті вправо?

Однак з іншого боку, ми виявляємо зворотне. Фашизм, навпаки, примножується і росте з дня на день: спочатку Італія, тепер Німеччина, завтра Польща, а також Америка стоїть на порозі, і т.д. – отже, напевно щось сховалося від … цього пророка, викликавши радикальну помилку з його боку.

 

Однак, собака зарита в його власному вченні

Однак, собака зарита в його власному вченні, бо він додав дещо зайве в учення про колективізм. Воно й є тими твердими зернятами, які історія не може перетравити ні в якому вигляді (релігійність і націоналізм) – і були відкинуті вправо.

 

Спотворена політика

Охоронець не повинен сидіти на сторожі речей зайвих, що не стосуються його функції охоронця; прихильник свободи не повинен вимагати свободи для тілесних надмірностей; а колективіст не повинен знищувати ідеї, що не протирічать його колективізму.

Всі ці три системи істинні і, в будь-якому випадку, шановані своїми носіями в рівній мірі. Якщо ж додадуться сили одній групі зруйнувати на певний час іншу, – то мова йде про «колесо» що обертається в світі. Тож кінець-кінцем, потрібні закони, що обмежують різні види озброєння, щоб одна група не розтрощила іншу понад міру, оскільки «колесо» світу обертається, і людина не знає свого завтрашнього дня. А тому, перш ніж почнеться боротьба, розум має час поставити захист від повного руйнування будь-якої сторони. Не покладатися на сьогоднішню силу, а рахуватися з гарантованим майбутнім . А що стосується істинного серед усіх систем, то я визначаю це слово відповідно до закону еволюції, оскільки будь-яка ідея і всяка система готує і очищає шлях для кращої системи. І поки не зробить цього, судилося їй зберігатися і продовжувати існування, оскільки, зруйнувавшись сама, зруйнує й ту ідею і ту систему, яку призначена була привести до дозрівання.

І ось, це вже розглядав сам Маркс, див... бо каже, що з утроби великої буржуазної системи виходять і народжуються робочі пролетарі. Звідси ти напевно зрозумієш, що якби постав якийсь рятівник пролетарів у свій час, знищити велику буржуазію, зрозуміло, знищив би самі основи комуни, - адже цей сильний закон говорить тобі: «не знищуй», поки не прийде цьому свій час. Тут я і розходжуся з ним, оскільки він говорить, що слід прискорити кінець за всяку ціну, а я корегую: крім знищення ідей, якого зовсім не потрібно для настання цього кінця.

Немає речі, котрій не було б свого часу, і для системи колективізму година настала в наш час. І горе тим дурням, які упускають цю годину, ставлячи для себе перешкоди й огорожі, котрі зовсім не потрібні, навпаки, подібні димовій завісі у них перед очима. А тому, перш ніж обернуться туди й сюди, вже й світ обернеться, і знайдуться «порятунок і звільнення з іншого місця», а самі вони і їхня система зникнуть надовго.

Боротьба в національній сфері абсолютно зайва, тут немає нічого подібного до приватної власності, бо приватна власність властива не духовній сфері, а лише матеріальним надбанням. Хто не бажає розвитку науки, і хто не знає, що заздрість між вченими примножує мудрість? А тому ніхто не заперечує проти неї навіть серед вкрай лівих марксистів. Однак в цілому війна ведеться лише за матеріальні надбання, в результаті чого заздрість щодо них приносить лише паніку і марні страждання. Так навіщо ж вам боротися з духовними надбаннями і національними тенденціями?

Припустимо, в сфері економіки всі народи прийшли до згоди, вирішивши скасувати всяку приватну власність, так щоб експлуататорів не було зовсім; і замість того щоб усі народи змагалися один з одним за матеріальне надбання, суперництво відтепер буде вестися за надбання духовне. Зрозуміло, така конкуренція матиме вираз в деталях так само, як і в цілому. Це не викличе заперечень навіть серед самих крайніх. І – хто б дав таке...

Таким чином, вся наша суперечка ведеться лише про духовні надбання минулого. І якщо скажете: «ми дозволяємо придбання подібних цінностей в майбутньому з усією належною і бажаною свободою, – тільки минуле викорініть з ваших будинків», - усе це лише лиха недуга і мозковий дефект. Адже те, що дозволено в майбутньому, - навіщо руйнувати вже готове для нас - і в настільки колосальному обсязі, - з минулого? Це ж як той відомий єгипетський цар, який мав спадщину - бібліотеку на три вулиці, з дорогими книгами. Він віддав наказ спалити їх, і книги були спалені, оскільки не були потрібні для підтримки релігії, або боялися шкоди від них.

Мало того, що жоден народ не підкориться вашому наказу про знищення всього свого минулого надбання і буде битися за нього не шкодуючи життя (адже це абсолютно зайва для вас річ, оскільки її ви абсолютно не потребуєте), але навіть якщо зійде на землю дух безумства й шаленства, - послухатися їх у цьому, - їм доведеться зглянутися на настільки величезну будову кількох поколінь, котра згине, хоча «немає злочину в руках його» абсолютно.

А тому вам слід закласти принцип «Ти обрав нас» в основу кожного народу, в усій бажаній мірі. І лише матеріальну основу кожного народу - одну її слід видалити. Адже основа ця досягла своєї години і сама вже готова народити нове, і тому народ може прийняти виправлення з будь-якої, простягнутої до нього, руки. Однак разом з тим, - надати кожному народові повну і вірну впевненість у збереженні духовних надбань у всій їхній повноті і чистоті.

І не слід вказувати на закони, що суперечать колективізму, як на релігію. Адже і законодавці-теоретики, і прихильники релігії визнають, що «оголошене судом до конфіскації є конфіскованим, і державний вердикт – це вердикт». А тому всі закони, що суперечать сутності колективізму залишаться історією, година якої пройшла. Вже зараз значна більшість їх лежить в архіві без застосування.

В реальності перед нами є три сили, що борються одна з одною. Правда, це суперечить думці марксистів, які налічують лише дві сили: експлуататорів і експлуатованих – однак у цьому випадку мова йде про абстрактну теорію, і прав на існування у неї не більше, ніж у її попередниць. Тим часом, згідно з основами самого марксизму, брати до уваги слід лише практичну сторону, а не теорії, яким немає кінця. А тому я вибрав на розгляд три сили, що лежать перед нами в реальності.

 

Класи по-новому: спритний і ледачий

Припустимо, що один народ ледачий, а інший, за своєю природою, більш спритний. Те, що один зробить за дві години, інший зробить за годину. Само собою, почнуться претензії. Один скаже: «Усім народам – однаковий термін праці», а другий скаже: «Головне – це продукція, що виготовляється». Як прийнято в суперечці, кожен буде стояти на своєму. На якій же основі призначать суд? Якщо на основі принципу «Кожен дає скільки зможе і харчується за потребами», – це ще не зобов'язує до однакового терміну часу. Ну а якщо ми дійсно будемо співставляти народи за вагою і кількістю роботи, тоді у індивідуума виникне така ж претензія, і сильний буде працювати вдвічі менше за слабкого. Таким чином, ти сам підготував новий класовий поділ: клас спритних і клас ледачих.

Ти можеш сказати, що лінива більшість в силах неволити спритну меншість в своєму народові, проте, безсумнівно, один народ не в силах неволити інший. Таким чином, ти створиш класовий поділ між народами, а також класи експлуататорів і експлуатованих серед індивідуумів.

 

Прихід Визволителя

Не новина, що і самі засновники знали про це, як каже... що спочатку будуть шукати можливі компроміси, а в підсумку прийдуть до справжніх ідеалів, до високого рівня колективізму. Коли кожен буде давати скільки зможе, а потім брати лише стільки, скільки потрібно, тобто порівну з ледачими. Таке можливо лише завдяки приходу праведного Визволителя, коли «наповниться земля знанням». Тоді той, хто працює на віддачу, зрозуміє, що трудиться на Всесильного свого і приносить задоволення своєму Творцеві.

Ідеалістичні інстинкти вже пустили незліченні коріння в людському роді, встигнувши постаріти і натуралізуватися в надійному місці, куди не досягне рука жодної людини. Йдеться про підсвідомість, яка знаходиться в довгастому мозку і сама приводить в дію нерви людини, не питаючи господаря. Росія переконалася в цьому на власному досвіді, як відомо, всі її війни ні до чого не привели. Якби воїни ці знали, що все дозволить їм людське серце, якщо тільки залишити йому підсвідомі ідеї, що дісталися у спадок від поколінь. Якщо ж будуть упиратися в тому, щоб зруйнувати і цю спадщину, – в результаті «кров їхня на голові їхній». Бо жар і сірка поступово накопичуються, паралельно, поки не наповниться до вінця, і тоді почне вибухати.

А крім усього цього, зростає нове покоління, «яке не знало Йосефа», яке взагалі розуміє потребу та необхідність скасування приватної власності не на своїй плоті і крові, - а в сухій теорії. І тому пристрасть до приватної власності добре захована в їхній підсвідомості з давніх давен, тому після всіх навчань, в один безхмарний ранок встануть з усіх боків молоді табори і самі умертвлять старих разом з усім їх господарством і наукою. Адже ідея приходить до людини не з розуму, а лише з життєвого досвіду, з прихильності, і поєднання добра і зла як автоматично діючої системи. У розуму ж немає ніякої влади над тілом, бо він у нас абсолютно чужий. А тому до молодих колективістів, які знайшли ідею власним розумом, немає ні найменшої довіри, і розвіються вони, як мильна бульбашка.

 

Останнє слово політики

Отже, сидітимуть собі три сили: права, середня й ліва, – на трибунах різних рад. І будуть сперечатися і буцатися одна з одною: права проти вольностей лівої, а ліва проти реакційності правої. А поборники свободи нададуть місце їм обом, і більшість постановить і вирішить.

Насправді, в одному [місці] вже прийшли до рішення - колективізація всього нагально необхідного для життя, тобто рівний розподіл всіх економічних потреб. Єдина земля для всіх, хто живе на ній і єдиний розподіл матеріальних насолод, котрі вона дає. При цьому всі суди та суперечки будуть звалювати ще більше тягот на духовних суб'єктів. Разом з тим три ступені – заздрість, почесті і пристрасть – обернуться і скоротяться в одних лише духовних межах.

Формат цей воістину стане останнім словом політики, і тому навіки збережеться «непорушний закон». Адже в міру розвитку людського роду будуть розгалужуватися і зміцнюватися погляди, і кожен буде відстоювати свою думку більше ніж свій сьогоднішній капітал. І вийти з цього скрутного становища немає надії, крім як коли людина почне відступати назад, аж поки набуде форми простака, що означає повне спустошення від власної думки.

Тим часом, партії будуть множитись мало не за кількістю індивідуумів, і вирішиться це лише постійним законом «йти за більшістю». Тоді індивідууми почнуть укладати між собою компроміси й угоди, поки не згуртуються в спільноти. У спільнотах цих почнеться змагання з опозиціями, поки опозиція вийде й відокремиться сама по собі. Так великі спільноти розтрощаться на малі, а малі – на мініатюрні, і поведуть торгівлю між собою, як прийнято в наш час. Однак переговори ці раз по раз змушені будуть набувати все більш гострої форми в прямій відповідності з рівнем розвитку ідей, безкомпромісних навіки. І це має тривати вічно.

Однак в одному: у сфері приватної власності - вже досягнуто узгоджене рішення про те, що кожен видаватиме стільки, скільки йому вдасться, а отримувати буде нарівні з невдахою, без найменшої надбавки. Час праці буде однаковим для всіх, обов’язково й абсолютно. А крім цієї категоричності, будуть досягнуті надбавки часу ветеранів, що будуть додавати більше, порівняно зі слабкими, щоб розвантажити їх остаточно і не мучити. Це стало прикладом звичайної благодійності в даний час. У кожному місті і в кожній громаді ті слабкі розподіляться в рівній мірі. Якщо в громаді знайдеться багато добровольців, то розвантажать усіх слабосильних, а якщо добровольців буде мало, то розвантажать лише малу їх частину: найбільш ослаблених і т. п.

Порушник цих законів буде покараний або відпрацюванням своєї норми, або за кримінальним законом.

 

Обличчя ідеї

Істинність має вираз в дусі насолоди того, хто її виражає. Я зробився к. ... хоча ... ...за багато років до того, хоч і не звертав я своєї уваги, поки не побачив, як вони говорять і сперечаються. Тоді я пізнав істину в обличчя. Бо такий закон: нічим не обтяжена людина ніяк і ніколи не зазнає задоволення від матеріального майна. Так само і займаючись ідеєю, людина зобов'язана в процесі відчувати дух насолоди. А міра духу і насолоди, які відчуває, залежить від істинності ідеї, котрою вона займається. Звідси ми знайшли, як пізнати справжнє обличчя істини - лише глянувши на людину, яка її виражає: чи насолоджується вона? Отже, міра насолоди говорить про міру істинності, - і це те, що привело мене до віри в цю ідею. Бо не бачив я до тих пір, щоб хто-небудь виражав би якусь ідею з таким задоволенням і насолодою, як вони.

 

Абсолютна істина

Якщо існує не абсолютна істинність, а лише тимчасова, то я кажу, що всяка правда, як така, є на даний момент абсолютною істиною. Так само будь-яку реальність, якій належить з часом померти, не можна назвати мертвою, оскільки, коли вона жива, - вона є абсолютною реальністю на даний момент.

Ніщо не може бути задіяним інакше, ніж бажанням або примусом, а розум, як відомо, не примушує. А коли так, у нас виникає питання: хто рухає колективістом під час його дії? Від чийого джерела запалає в ньому бажання рухатися, або від чиєї сили спіткає його примус?

Адже тоді перетвориться рух у свого роду приватне надбання. Кожна людина стежить, щоб енергія її не розсіювалася без користі, – ще більше, ніж вона стежить за своїм капіталом. І якщо колективізм не потрібен їй, щоб увійшла в неї енергія, то зрозуміло, не буде витрачати енергію на нього. Звідки ж прийде справедливість або жалість?

 

Поквапити час її дозрівання: релігією віддачі

Ідея колективізму повинна достигнути і дозріти в людському розумі не менше, ніж за три повних покоління спокою і загальної злагоди. А тому ще безліч обертів «світового колеса» і випробувань прокотяться по світу, перш ніж вона прийде до кінця процесу, – і немає більш легкого шляху сприяти дозріванню ідей, ніж шлях релігії віддачі.