Відомо, що є в нас у світі лише дві речі: Творець і створіння, і Творець бажає дати створінням насолоди, як написано: «Його бажання дати благо створінням». З цього феномену й з’явився перший світ, що зветься «світом Нескінченності». Це означає, що оскільки Його бажання дати благо, тому створив, «суще з нічого», бажання отримати насолоду, яку Він бажає дати. Певно, що це бажання було великим, щоб точно годилося для отримання в усього світла, бо інакше, тобто, якби клі було меншим за світло, виходило б тоді, що створіння не створено досконалим. Але ж ясно, що Творець створив річ цілісну й повну, у тому сенсі, що створив бажання отримати саме те світло, що приділив для створінь.

І в мірі цього бажання прийшло світло й наповнило його повністю, і це зветься, що вище світло наповнювало всю дійсність. І тому називається «Нескінченність», оскільки бажання отримувати не утворювало краю й завершення для світла, і світло розповсюджувалося в клі отримання. Тобто, якби його було б залучено [нині], не могло б існувати місця у світі, де не відчувалося б властивості Творця. І навіть хай би була людина занурена в пристрасті отримання насолод виключно для себе, також відчувала б властивості Творця. Лише після того, як сталося скорочення, щоб не отримувати з наміром «тільки собі», утворилося в цьому світі таке, що там, де людина занурена в пристрасті, вона не відчуває Творця. І початок її духовної роботи в тому, що потрібно вірити, що існує Творець у світі, - і це лише через приховання, яке утворилося силою скорочення.

І ось, в світі Нескінченності, як ми вивчаємо, піднялося в Його бажанні… і скоротив себе. І пояснює: мається на увазі, що стався підйом бажання, оскільки бажання отримувати протилежне бажанню віддавати, тому обрало воно стан більшого злиття, а злиття означає тотожність властивостей, і побажало бути подібним Дарителю, а отже, скоротило себе. Витікає з цього, що утворилася там, в Нескінченності, повна протилежність - хай нас омине! - між клі й Дарителем, така, що виникла потреба виправити її. І задля цього виправлення було зроблено скорочення.

І він наводить «Піркей де-рабі Еліезер», де написано, що до того, як було створено світ, був «Він і ім’я Його - одне», і це означає: не було жодної відмінності між світлом, званим «Він» і «іменем Його», що називається клі, суть якого, – бажання отримувати. І пояснює, що клі називається «Його ім’я», бо ґематрія слова «шмо» (його ім’я) така, як і слова «рацон» (бажання). Але, відповідно, стає незрозумілим: якщо не було ніякої протилежності між клі і світлом, чому виникла потреба робити виправлення, щоб була тотожність, така потреба, що для цього було зроблено скорочення.

Тому він пояснює, що це виправлення сталося не з причини хісарону, нестачі, коли відчувається протилежність, а задля прикраси. А різницю між прикрасою та хісароном можна зрозуміти на такому прикладі. Рабин одного міста влаштував зібрання й послав до всіх обивателів та шановних людей міста, щоб вони зібралися в народному домі, бо він бажає сказати їм одну річ. Рабин піднявся на підвищення й виголосив теплу промову про велич та важливість заповіді милостині. А потім розповів їм, що ось зараз приїхав з-за кордону один достойний чоловік, знавець Тори, і Творець благословив його дітьми, сім’я – восьмеро чоловік, і не мають вони харчів навіть на одну трапезу, і не мають місця для проживання, і сім’я зараз присутня у(в) приміщенні народного дому. Тому він просить, щоб кожен пожертвував би зі своїх статків навіть більше за міру можливого, тому що йдеться про стан, буквально небезпечний для життя, адже немає в них навіть місця для проживання. І рабин плакав рясними сльозами.

Само собою зрозуміло, що народ Ісраеля, вони – «сини милосердних», і кожен дав більше навіть за міру можливого, і зібрано було декілька тисяч лір для цієї сім’ї. І це тому, що кожен з них відчув хісарон, що реально існує, і тому кожен з них узяв участь у виправленні того хісарону, який відчули.

У якийсь з наступних років також зібрав рабин шановних людей міста й також виголосив перед ними теплу промову й плакав плачем і стогоном, що розривали серце, і дав їм зрозуміти велич заповіді милосердя, адже в заслугу за милосердя ми вийдемо з вигнання й удостоїмося повного визволення.

А потім розповів їм, що дружина його, рабаніт, була на весіллі в одного багатого чоловіка, який приїхав зі Сполучених Штатів, і побачила, що на дружині того багатія було коштовне хутряне манто, що коштує 3000 лір, і перстень з діамантом ціною 3000 лір. Тому вона просить в нього, щоб і він купив їй за 6000 лір такі прикраси. І рабин плаче рясними сльозами, щоб усі змилосердилися над ним і, щоб дали йому зазначену суму. І не казав би він їм, щоб дали йому це, проте, він бачив, як позаминулого року дали йому 6000 лір для потреб бідної людини, щоб змогла влаштуватися зі своєю сім’єю. І це, зрозуміло, тому що мають вони серце милосердне, отже, він просить у них зазначену суму для прикрас його рабаніт. І він плаче й кричить: «Люди Ісраеля! Милосердні, сини милосердних!»

І ясно, - що більше той рабин плаче, то більше вони сміються з нього й кажуть: «Задля прикрас, якими дружина твоя хоче оздобити себе, ми повинні змилосердитися над нею? Яке ж тут милосердя? Адже тоді, з тим бідним чоловіком, там це було необхідно, і там звалося хісароном, і всі ми відчули його, і тоді кожен з нас відчував себе зобов’язаним виправити стан».

З цього прикладу ми зрозуміємо різницю між хісароном і прикрашанням: бо хісароном зветься тоді, коли хтось голий і босий, позбавлений всього, тоді може йтися про милосердя. Тоді як, коли є вже дім, повний всякого добра, а немає лише прикрас, - а це належить до надмірностей, що є лише в деяких людей у поколінні, - не можна говорити про хісарон, тому що можна жити й без цього.

Так само й тут, коли світло наповнювало все бажання отримувати, так, що не залишалося порожнього місця без світла, як написано, що вище світло наповнювало всю дійсність і не було вільного місця, це зветься «Він і ім’я Його – одне», бо не можна було визначити відмінність між світлом і клі. Адже якщо не було б клі, - не було б можливості світлу розповсюдитися, тобто бажання дати благо Його створінням не могло б реалізуватися, якби не було такої реальності, як бажання отримувати. Тому немає різниці між світлом і клі, бо обидва мають ту ж саму міру важливості для мети.

Коли так, виникає питання: чому сталося скорочення? І на це приходить відповідь, що скорочення було з причини прикрашання. Тобто, треба було додати категорію прикрашання, щоб збагатити зазначений вище подарунок, попри те, що є вже все благо, бо світло наповнює все клі. І все одно можна утворити таку дійсність, яка буде ще ціннішою, тобто отримання блага буде вважатися не отриманням, а віддачею, і це в такий спосіб, коли стане отримувачем ради віддачі, а це вважається справжньою віддачею.

Тому скорочення визначається як вільний вибір [отримувача], і зміст його той, що існував вибір не робити скорочення, бо хто його змусив, адже давали йому й він отримував, і якби хотів, міг би залишатися в цьому стані й мав би все благо. Однак вибрав таке, що більш варто йому зробити скорочення й бути отримувачем, але тільки заради віддачі, бо завдяки цьому буде в тотожності властивостей зі Створювачем.

І тільки потім, після скорочення, це вже стало хісароном, бо існує правило: те, що є бажанням у вищого, стає непорушним законом у нижнього. Тому вже нижньому немає вибору, тобто навіть коли він бажає, також не дають йому. Виходить що тепер, після скорочення, бажання отримувати вважається хісароном, бо вже не можна отримувати в себе нічого, і ця категорія стає місцем темряви. І тільки тоді, коли починають робити щось у віддачі, тоді виникає тотожність властивостей і починають виходити з-під влади скорочення й відчувати властивості Творця, в тій мірі, якою самі спроможні діяти заради віддачі.

І якщо є в тебе ще запитання щодо цієї теми, напиши мені, в яких місцях у тексті ти відчуваєш труднощі, і я постараюся пояснити тобі, скільки стане сил. А головним чином необхідно нам сподіватися, що Творець дасть і подарує нам вище знання, щоб змогли ми розуміти й усвідомлювати, чути, вивчати й навчати себе дотримуватися, діяти й виконувати і т.д.