Лист 40

(переклад з івриту)

Учням - побажання життя.

Ось, отримав я телеграму від …, що перемогли ми …, будемо сподіватися, що переможемо також у війні зі злим началом, також і в цьому нам пощастить, і прийдемо до відомої мети, котра є – принести задоволення Творцю.

Отже, прийшов час нам почати йти вперед до нашої святої мети, як герої й вояки, а торований шлях, що веде до мети, він, як відомо, - товариська любов, і нею переходять до любові до Творця. А любов, вона завдяки «і придбай собі товариша», тобто, вчинками, - ними привертають серце товариша. Бо навіть коли бачить, що серце товариша як камінь, все ж це не є якимось доказом, і коли він відчуває, що той годиться бути йому товаришем в духовній роботі, тоді має він придбати його вчинками.

Бо кожний подарунок, котрий він дарує товаришеві (а подарунок визначається тим, що він знає, що товариш буде втішатися цим, хай то будуть слова, чи думки, чи дії. Але оскільки кожний подарунок має бути явним, щоб товариш його знав це, а щодо думки, - то товариш не знає, що він думав про нього, тому потрібні також і слова, хай скаже йому, що він думає і турбується про нього. А також щодо того, що саме любить його товариш, що йому смакує, - бо той, хто не любить солодощі, а любить щось кисле, не може пригощати товариша чимось кислим, а саме солодким, коли це смакує товаришеві. І з цього зрозуміємо, що може бути щось мізерією для однієї людини, а для товариша та ж річ може належати до речей, найдорожчих у світі) – він як куля, що робить порожнину в камені. Навіть коли перша куля робить не більше ніж просту подряпину, але друга куля, що влучила в те ж місце, вже утворює вищерблення, а третя робить отвір.

І кулями, котрими він влучає, отвір розширюється і утворюється порожнина в кам’яному серці товариша, в котрій збираються всі подарунки, і з кожного подарунка робляться іскри любові, аж поки не скопичуються всі іскри любові в порожнині кам’яного серця і утворюється з них полум’я. А відмінність між іскрою і полум’ям в тому, що там, де є любов, там це проявляється назовні, тобто розкриття для всіх народів, що в ньому палає вогонь любові. І вогонь любові спалює всі гріхи, що зустрічаються на перепуттях.

А якщо запитаєте, що можна вдіяти, коли кожний відчуває в собі, що має він кам’яне серце щодо відчуття товариша? Даруйте мені, що я пишу: «Кожний відчуває, що має він кам’яне серце», я не маю на увазі тих товаришів, які знають і самі відчувають, що з їхнього боку немає заперечень, щоб товариш любив його і давав би йому подарунки (і не обов’язково дією, а щонайменше – добрими й гарними словами і особливою увагою особисто до нього), я маю на увазі лише тих, хто відчувають самі щодо любові товариша дуже холодне серце, або ж було в нього серце з плоті, але холодність з боку товариша подіяла також і на них, - і достатньо тому, хто розуміє, - і серце їхнє також захололо як камінь.

Рада цьому дуже проста, - бо природа вогню така, що коли труть камінь об камінь, з’являється вогонь. І це є великим правилом, що «від ло лішма приходять до лішма». І це саме тоді, коли сама дія, вона лішма, тобто давати подарунок товаришеві, і лише намір – ло лішма.

Бо подарунок дарують лише тому, про кого знають і свідомі того, що він любить його, виходить, що подарунок, - він як вияв подяки за любов, котру товариш дає йому. Але коли дають подарунок чужій людині, тобто, не відчуває, що товариш близьким є серцю його, а коли так, немає за що висловлювати йому подяку, і виходить, що намір – ло лішма, тобто … намір повинен бути. І можна тут сказати, що це зветься «милостинею», - те, що милосердиться над товаришем, коли бачить, що немає жодного, хто розмовляв би з ним, і приймав би його привітно, і тому він робить йому це. Про це є молитва, а саме, щоб Творець, хай благословиться, допоміг би йому в тому, щоби відчув товариську любов, і щоб товариш його був би близьким його серцю. Тоді завдяки вчинкам заслуговує також і наміру.

Але ж, відразу в час дії, той, хто дає подарунок, має намір, що подарунок, котрий дає товаришу, він є милостинею (або коли приділяє час товаришеві, а це іноді для людини дорожче грошей, як сказано: «Людина турбується про те, що мало грошей, і не турбується, що мало днів життя в неї». Але щодо часу, кожний на свій лад цінує його, бо є люди, що заробляють одну ліру за годину, і є такі, що менше, або більше, і так само їхнє духовне, - скільки духовного заробляють за годину, і т.ін.), то коли так, - він свідчить про себе самого, що не мав на увазі товариську любов, тобто, що цією дією додасться між ними любові.

І лише в час, коли обидва мають на увазі саме подарунок, а не милостиню, тоді, за допомоги тертя сердець, навіть хай будуть найміцнішими, кожний випромінює тепло зі стінок свого серця, і тепло це викликає іскри любові, аж поки не утворюється з цього вбрання любові, і обоє укриваються одним покривалом, тобто, одна любов оточує і обгортає обох, бо відомо, що злиття поєднує дві речі в одну.

І в той час, коли починає відчувати любов товариша, відразу прокидається в ньому радість і насолода. Бо це є правилом, - щось нове завжди тішить. І те, що товариш любить його, це для нього річ нова, бо завжди він знав, що тільки він сам піклується про своє здоров’я та добро, але коли раптом відкриває, що товариш його дбає про нього, це пробуджує в ньому радість, котру неможливо оцінити, і вже не може турбуватися про себе, тому що людина може докласти зусиль тільки там, де відчуває насолоду, а оскільки починає відчувати насолоду в тому, що дбає про свого товариша, само собою, не має вже потреби думати про свою особистість.

А ми бачимо, що існує в природі «любов до скону душі». І якщо бажаєш сказати, - як може бути таке, що через любов пробуджується в людині бажання відмовитися від свого існування? Цьому можна дати лише одне пояснення, як сказано: «Любов порушує звичайне», тобто, це не відповідає логіці, що й зветься «не звичайне».

І лише коли є така любов, кожний з них існує в світі, котрий увесь - добро, і відчуває, що благословив Творець долю його, і тоді «благословенний зливається з Благословенним», і удостоюється злиття з Творцем навіки.

Отже, людина готова через любов скасувати своє існування. Бо як відомо, людина може докласти зусиль тільки там, де відчуває насолоду, а оскільки починає відчувати насолоду в тому, що дбає про свого товариша, само собою, не має вже потреби думати про свою особистість. Інакше людина вимушена втратити свою сутність і залишитися такою, неначе зникла зі світу. І це зміст сказаного: «Що створив Всесильний…», - тобто існування, «… робити», тобто забезпечення існування.

А забезпечення існування поділяється на три види:

а) необхідне, те, без чого анулюється існування. Тобто, вимушена людина їсти щонайменше один раз на день, - скибку сухого хліба та склянку води, - і спати кілька годин на лавці, не знімаючи одягу, і не вдома, а назовні, тобто на вулиці, або в полі, і в добу дощів, аби не намокнути і не застудитися, увійти переночувати в якусь печеру, також і одежина її може бути латка на латці. І цього достатньо їй, оскільки бажає лише забезпечити собі існування, і не більше;

б) як ведеться у звичайних шановних обивателів: у кожного є дім, і меблі, і начиння домашнє, і гарний одяг тощо;

в) коли в людини прагнення й жага бути подібною багачам, у яких є багато будинків і слуг, і меблі гарні, і посуд красивий. І навіть коли вона не може досягнути бажаного, але ж очі та серце її – усі в цьому, бо вся надія людини лише дійти до життя, сповненого надлишками, і докладає сил і енергії, і зусиль великих, аби тільки дістатись до рівня багатіїв.

І є ще четверта властивість, що ведеться в трьох зазначених видах: коли вже заробила людина для потреб цього дня, - вже не турбується про завтрашній, а кожний день вважається в неї як все її життя, як усі сімдесят років. І так само як в природі людини дбати про сімдесят років свого життя, щоб було все потрібне для існування, але про після смерті – не турбується, так і день вважається в неї як усі роки життя, і думає, що більше й не буде. А якщо прокинеться до життя також і завтра, - неначе з’явилася на світ через кругообіг, і має зараз виправити те, що зіпсувала в першому циклі кругообігу. Тобто, якщо людина позичила у когось гроші, виходить, що заборгувала, тоді назавтра, - тобто, в наступному кругообігу, - платить тому, що вважається їй як заслуга. І в основному, все, що вона заборгувала комусь, або хтось заборгував їй, - вона виправляє все в іншому кругообігу. Також і післязавтра вважається третім циклом кругообігу, і так далі.

А тепер з’ясуємо описане вище.

Отже, через любов людина готова на поступки. І буває іноді, що має людина любов до Творця, - так, що готова поступитися третім видом бажань, тобто жити в надлишках, тому, що вона бажає віддати частину свого часу й енергії, щоб принести якісь подарунки Творцеві, і цим здобуде любов Творця (як сказано вище, за допомоги любові до товаришів). Інакше кажучи, навіть якщо й немає в неї поки що любові Творця, але «ор макіф», світло, що оточує, - світить їй, що варто придбати любов Творця.

І буває іноді, коли людина відчуває, що аби здобути любов Творця, вона готова, якщо буде потреба, поступитися також другим видом бажань, тобто життям шановних обивателів, і жити лише необхідним.

І буває іноді, що людина відчуває міру величі любові Творця, так, що готова, коли буде потрібно, поступитися також бажаннями першого виду, тобто найнеобхіднішим у житті, і незважаючи на те, що цим анулюється його існування, якщо не даватиме тілу необхідної йому поживи.

І буває іноді, що людина готова поступитися буквально своїм існуванням, тобто, бажає віддати своє тіло, бо цим освятиться ім’я Творця в людському загалі, якщо буде в неї можливість здійснити це. І як сказав мій батько й учитель, людина має наслідувати мірі відданості рабі Аківи, який сказав: «Усе своє життя сумував я через ці слова: «всією душею своєю», - коли б далося мені, щоб я здійснив це».

І з цього зрозуміємо вислів кабалістів: «Полюби Творця свого… усім серцем (букв.«серцями) своїм» - двома началами своїми (добрим і злим). «І всією душею своєю», - навіть коли Він забирає твою душу. «І всією сутністю своєю», - усім майном своїм». Отже, як зазначено вище: перший рівень любові – забезпечення існування, тобто пожива для тіла, і це майном і здобутками, що означає, - поступками в трьох згаданих видах бажання щодо забезпечення існування. Другий рівень – це «всією душею твоєю», тобто поступитися, буквально, існуванням.

А це можемо здійснити за допомоги доброго начала, тобто примусом, що дає тілу зрозуміти, що є більше втіхи й насолоди в тому, що приносимо задоволення і віддаємо Творцеві, порівняно з тим, що задовольняє себе і бере собі. Але без втіхи та насолоди людина не здатна нічого зробити. Бо людина, яка завдає лиха сама собі, ми вимушені сказати, що є в неї взамін за це якась насолода, або відчуває насолоду в час дії, або ж сподівається, - оскільки страждання очищають, - тому удостоїться після цього чудової насолоди за ці старждання, і дістане цю насолоду в цьому світі, або є в людини насолода від того, що вірить, що отримає втіху в світі прийдешньому. Тобто, має вона насолоду у вигляді внутрішнього світла, або в вигляді світла, що оточує, інакше кажучи, як майбутнє.

Але не треба думати, що людина може робити щось без насолоди. Лише є багато категорій в лішма, тобто в справі віддачі: (людина має знати) «віддача заради віддачі», тобто, коли отримує насолоду в тому, що вона віддає Творцю. І «віддача заради отримання», тобто що віддає Творцеві, а за це отримає щось інше, неважливо, що б то не було, - цей світ, чи майбутній світ, або осягнення, або високі рівні.

Але треба людині бути такою що «віддає заради віддачі», тобто, з того, що віддає Творцю, відчуватиме чудову насолоду, як це дійсно є у тих, хто удостоюється цього. І має вилити серце своє в словах, перед Творцем, щоби дав їй це відчуття, - любити Творця з причини Його величі. А якщо ще не удостоїлась, треба вірити і привчити своє тіло до того, що це є найчудовіша насолода, і величезна важливість, і любити Творця з причини важливості і піднесеності Його, хай благословиться. Але одну річ треба знати: без насолоди людина не здатна жодну річ зробити як належить.

І повернемося до сказаного вище: «Усім серцем своїм» - двома своїми началами», тобто людина має удосконалитися в любові до Творця так, що і її зле начало згодиться віддавати Йому.

Скорочу свій лист через святість суботи. І думаю я, що … - буде йому можливість отримати пояснення на два його листи, котрі я одержав від нього, і дуже я тішився його листами. І дивуюсь я про …, щоб він призвичаївся писати мені листи, бо вже багато часу не одержував від нього листа, повідом мені, будь ласка, про стан його здоров’я. Також і … належить щиро подякувати за його листи, котрі я одержую спорадично від нього, а також і … за телеграму. Як видно, … не знає моєї адреси.

Ваш друг,

Барух Шалом, син мого пана, батька й учителя, вчителя і рава нашого, Є.Л.Ашлаґа, благословенна пам’ять праведника.