Хто це – я, про яке ми говоримо, що воно є служителем Творця, і ким є той отримувач винагороди, щодо якого пообіцяли, що завдяки добрим справам він удостоїться доброго майбутнього.

Усі ці речі сказані виключно про людину, яка є обраною серед створінь, як написано: «І створив Всесильний людину за образом Своїм». А поняття «створіння» означає дещо нове, що є категорією «суще з нічого», суттю якого є бажання отримувати насолоду. Тобто, створено феномен нестачі, яка прагне завжди наповняти себе насолодою.

А для того, щоб відчуття насолоди було повністю довершеним, дана людині робота в Торі та заповідях, і цим вона удосконалиться й буде підготовленою отримувати насолоду без будь-якого дефекту. Тобто, оскільки той, хто отримує насолоду від ближнього свого й відчуває, разом з отриманням насолоди, страждання від сорому, що зветься «хлібом сорому», то коли вдосконалюється в добрих властивостях, буде йому можливість отримувати насолоду без відчуття сорому.

Випливає з цього, що людина називається бажанням отримувати насолоду. А бажанню отримувати насолоду дані, обслуговувати його, руки і ноги. А також найбільш поважний служитель, званий «розум», якому всі служителі приносять насолоду, і якщо бракує йому одного зі слуг, тоді позбавлений він тієї насолоди, що дається служителем, котрого нині бракує.

А якщо немає в людини того найповажнішого слуги, тобто бракує їй розуму, то й тоді є в неї відчуття насолоди і страждань, але в цьому випадку вона може поміняти й замість отримання великої насолоди, вона дістає насолоду несуттєву. Тобто ця людина не здатна зважити в своєму розумі, що більш варте в плані кількості та якості, і тому вона може завдавати шкоди й розбивати «келім». І хоч у тому, що робить той, хто несповна розуму, має він намір отримати насолоду, інакше він не робив би цього поганого вчинку, однак є в нього причина, що приводить його до неправильних дій. Бо будь-що, коли лише здається йому, що матиме насолоду, відразу він робить це, і немає в нього потрібної сили, щоб зважити розумом, чи причина дії, вона істинна, чи це лише уява.

І не вважай за утруднення те, що як може бути насолодою, коли ламають чи псують якусь річ. Адже чи не розповідають про філософа Арістотеля, який спалив великий і дорогий палац, а причиною для нього було – щоб увічнити своє ім’я, тобто щоб ім’я його залишилося б повік, бо кожен пам’ятатиме його ім’я через те, що він вчинив, бо всі згадуватимуть, що Арістотель спалив великий палац. Виходить, відповідно, що хоч вчинив щось погане, але була в нього причина, тобто відчував насолоду в тому, що зробив цю потворну дію, щоб увічнити своє ім’я. Так само кожен, хто несповна розуму, бракує йому лише сили критичного аналізу, але суть людини поки що існує. А також існує насолода від того, що уникає страждань, і оскільки це вже розрахунок на майбутнє, тобто він чинить наразі дію для того, щоб не було йому потім страждань, а це вже належить до розуму, тобто розум нагадує йому, що це – погано, але оскільки розум його ушкоджений, тому не може з’єднати думки й через це відчуває тільки теперішнє, але не минуле й не майбутнє.

Висновується з цього, що розум, він лише служить людині як решта служників, а суттю людини називається хісарон (нестача, відчуття нестачі), що прагне отримати насолоду, тобто відчуває кінцеву досконалість в насолоді. Бажання отримувати існує в кожній живій істоті, тільки людині дана така реальність, як відчуття ближнього, тобто коли може співчувати ближньому і(й) поділити з ближнім його відчуття, тобто мати насолоду від того, що ближній отримує насолоду, а також відчувати страждання, Боже збав, від того, що страждає ближній.

Виходить, що дана людині додаткова можливість отримати насолоду, тобто з того, що за межами її тіла, адже тварини переймаються лише тим, що в них самих, але не в тих, хто зовні, тоді як людині дана можливість відчувати також і від ближнього (крім відомих тварин, яким дано це відчуття від природи, і це саме тому виду тварин, в яких є це відчуття).

І в додаток до всіх людей дана сила людині з Ісраеля, окремо, - відчуття всесильності Творця, і про цю властивість сказано: «Ви зветеся «людина», що є додатковою силою порівняно з родом людським, тобто, що може сумувати через вигнання Шхіни й радіти славі небес, яка відкривається в світі. Виходить згідно з цим, що дана людині з Ісраеля ще одна можливість отримувати насолоду, додаткова до всієї категорії «людина». І це головна насолода, бо світ створено тільки ради того, щоб отримувати насолоду відчуття духовного.

І хоча всі насолоди, що існують у світі, вони від Творця, від того, що Творець дає світло в усі ці речі, - то чому називаються ці насолоди матеріальними? Це тому, що людина може відчути в них насолоду, і немає в неї необхідності залучати Творця до цього. Тобто коли навіть не має вона відчуття Вишнього, навіть коли вона не вірить в Творця, - все одно дано людині відчути смак в усіх цих речах.

Тоді як відчути смак в Торі та заповідях неможливо без прийняття на себе тягаря віри, і в мірі, якою світить людині світло віри, - все більше зростає в неї відчуття насолоди в Торі та заповідях. Тому ми називаємо відчуття насолоди в Торі та заповідях духовною насолодою.

А матеріальні насолоди дано людині відчути, навіть коли не має вона жодної належності до Тори та заповідей, тому що без життєвої сили людина не може жити. Бо кожна людина змушена відчувати смак насолод, і це витікає з тієї причини, що природою створіння є бажання отримувати насолоду. Адже задум створіння, що називається «Його бажання дати благо Своїм створінням», вкарбував у створіння потребу отримувати задоволення. А коли людина не бачить для себе жодного задоволення, ні в теперішньому, ні в майбутньому, вона вимушена здійснити самогубство, тому що вся її поява в цьому світі, вона лише аби отримувати насолоду.

А оскільки дано людині час для роботи вибору, щоб вона гидувала злом і обирала б Тору та заповіді, бо тільки в час вибору є можливість призвичаїтися до добрих властивостей, щоб були підготовленими отримати істинне благо. Тому в час духовної роботи дано період приховання, тобто коли не відчуває смак насолоди в Торі та заповідях, бо тільки в час приховання актуальним є поняття вибору.

А поки що, тобто до того, як удостоїться людина відчути смак життєвої сили духовного, вона бере всю свою життєву силу тільки від речей матеріальних, задоволення від яких – обмежене. І це лише категорія переходу, тобто поки дійде до відчуття смаку в духовному, тому вона мусить відчувати смак тільки лиш в речах матеріальних. І також в цих насолодах, матеріальних, дана можливість людині привчити себе отримувати задоволення в ім’я небес.

Бажання отримувати називається «тілом людини», і тому ніколи не відбувається з ним ніяких змін, а воно лиш тільки в одному стані, тобто прагне завжди отримувати насолоду.

Вбрання. Кожна річ, що зазнає змін, не є основним в цій суті, тому що з суттю не відбуваються зміни. Тому все, від чого людина дістає задоволення, ця річ вважається для людини як «вбрання». Наприклад, сьогодні вона вдягає цей одяг, а завтра інший одяг. Є одяг, яким користуються на кухні, а є вбрання, яке використовують, коли постають перед царем.

Кожне задоволення визначається як світло, і не існує світла без клі, бо воно є річчю духовною, а все духовне мусить бути одягненим в якесь матеріальне облачення, і тільки завдяки цьому вбранню можемо отримати насолоду, що міститься всередині. А тому дано нам багато «одежинок», в яких містяться насолоди, таких як їжа, питво, почесне вбрання, і просто шаноба, яку дають людині, або коли отримують задоволення від розумних слів, або від Тори та заповідей. І в кожної людини є інші вбрання, бо люди не однакові, і тотожність існує тільки в одному, - що всі бажають насолоди.

Зміни у вбраннях. Зміни, що відбуваються в людині, коли іноді вона бажає втішатися пошаною, а іноді тільки від простих пристрастей, а іноді – від Тори та заповідей, і є цьому багато причин. Часом це витікає зі спадщини предків, тобто коли прабатьки обирали собі особливі насолоди втішатися ними, і це переходить з покоління в покоління. І це справа родоводу сім’ї, тобто гарні властивості переходять від прабатьків сім’ї до наступних поколінь.

Також зміни відбуваються під впливом книжок та їхніх авторів, коли людина переймається оточенням, так, як і дерево живиться від того, що навколо нього, - тому вирубають завжди колючки і(й) решту поганих рослин, що ростуть поряд з деревом. Також і людина – «дерево польове», і також живиться від свого оточення. Тому вона й захоплюється авторами, тобто, коли є в неї добрі товариші, і вона й собі береться втішатися від тих речей, про які товариші кажуть, що це річ добра, а це – погана. Або від оточення книжок, тобто коли вчиться і(й) читає в книжках, і книжки кажуть їй, що це – гарна річ, а це річ зла, і тоді людина слідує їхнім порадам.