Бней Барух Академія кабали

Твій лист і записки одержав я в цілості: і ось, р. ... хай світить світильник його, пояснив мені вислів: «Шукайте Творця, коли Він присутній, кличте Його, коли він є близьким» і т.д. На перший погляд незрозуміло, якщо Творець вже є в його реальності, і вже близький Він, в такому разі, яка потреба ще шукати і кликати Його? І пояснив він, що вислів говорить до тих, хто вже удостоївся постійної близькості Творця, - застерігає їх пророк, що, незважаючи на те, що вже здається їм, що нічого більше шукати й осягати, - не дай Бог і думати про таке, бо тоді він, як той, хто вирубує саджанці, - але хай шукає ще і закликає до Творця для більших осягнень і т.д., і слова ці щирі.

Однак, доповню я за ним, щоб пояснити це відповідно до нашого шляху. Бо простим є те, що кожен, хто удостоївся знайти милість в очах Господаря свого, виходить, що Творець виконує всі його побажання, як прийнято між улюбленими й друзями, які сповнюють бажання один одному, кожен відповідно до своїх можливостей. І оскільки ця людина удостоїлася стати другом Творця, і обов’язково складається з тіла та душі, якщо так, не ... їм місця розкрити їхні перед Творцем, проте «всі гріхи покриє любов», і тим більше перед Творцем недоречні підлість або гріхи, як сказано: «жоден бруд Тебе не забруднить, вогонь, що пожирає вогонь, Тебе не спалить». Тому, в силу істинної любові між людиною та Творцем, не може бути, щоб не відкрила вона також матеріальних бажань перед очима Творця.

Само собою зрозуміло, що «не буде короткою рука Творця» сповнити будь-яке бажання того, хто любить Його, - чи це згідно з прийнятим, чи це не згідно з прийнятим, бо можливість Творця визначається бажанням. Однак після того, як сповнив Творець бажання людини, сама вона стає як, - і неначе, - тією, що розкаюється в надмірних проханнях, які представила вона перед Творцем: а «вчили ми, що давати дають (з небес), а забирати не забирають», бо вже освятили Ім’я.

Тому виходить, що людина вимушена повернутися і виправити згадане викривлення, в обох моментах: 1) те, що зневажила честь Творця, представивши тілесні прагнення перед Царем; 2) що не потурбувалася любити дар Царя царів над царями, - великий він, чи малий.

Оскільки є дві цінності в будь-якому подарунку: цінність перша – це подарунок, чи він великий, чи маленький; друга цінність, - це той, хто дає, чи важливий він, або менш важливий. Звісно, що важлива людина, навіть якщо дає маленьку річ, подарунок має велику і дуже високу цінність, згідно з величчю того, хто дає, як сказали мудреці: «... ... ... перебувати у царському чертозі, і має вийти назовні щоби виправитися». І оскільки виходить назовні, - виходить, втрачає всі осягнення, яких вона вже удостоїлася, оскільки всі подарунки Творця особливі щодо «світ, рік, душа». Бо має бути обрана «душа», і в обраний «час», і в обраному «місці». А оскільки людина змінила своє місце, виходить, що змінюються щодо неї також і «рік, душа». І тоді впадає людина у велику розгубленість.

І про це застерігає пророк: «Шукайте Творця, коли Він присутній», тобто знову притягнути і осягнути всі духовні речі, які вже осягнула, бо щодо справ душі, Творець присутній для всіх, і про це написано: коли Він присутній. «Кличте Його, коли він є близьким» - це речі матеріальні, які людина вже осягнула, оскільки Творець є «близьким». І попереджає пророк, що тут не можна шукати, боронь Боже, бо це – зневажання Царя, приходити до Нього з матеріальними бажаннями, а має людина лише «кликати» Його «цим ім’ям». Пояснення: коли викладає людина свої молитви перед Творцем, зобов’язана нагадати численність того добра, яке Творець чинив для неї до цього, як «Добрий, який робить добро», наповнюючи її матеріальними речами, - у такому разі, зрозуміло, що тепер Він сповнить їй зараз все, що стосується душі.

І це суть слів мудреців про «ту, яка говорить» (чоловікові): «Небеса між мною і тобою, - зроблять на прохання». І слова ці глибокі. І в цих словах пояснюється добре все продовження «афтари», що «чужинець» говориться про матеріальні речі, а «скопець» говориться про справи душі. І освічені в цьому зрозуміють.

І ось, згадане вище тлумачення «глибоке, глибоке, хто знайде його?» І тому я поясню (це) через 70 ликів Тори, бо ось, коли людина зосереджується у собі і відчуває свій жалюгідний стан, і пробуджується повернутися до Творця, і виливає свої молитви у пристрасному бажанні злитися з Творцем, вона вважає всі ці молитви і все це пробудження власною силою, і, виходить, сидить і чекає визволення Творця, малого чи великого. І коли хмара продовжується, і людина не бачить ніякої привітності з боку Творця, - виходить, боронь Боже, що впадає у відчай, бо не бажатиме її Творець, бо після такої великої кількості туги, - жодним чином не звернувся до неї, абсолютно.

І тому говорить вислів: «Шукайте Творця, коли Він присутній», тобто, в час, коли Творець являє Себе вам для пошуку, тоді обов’язково шукайте Його також, адже людина має бути першою, тобто Творець стає першим (тільки аби) дати вам серце, щоб шукати Його.

І коли ти дізнаєшся про це, напевно зміцнишся зі свого боку, наскільки зможеш шукати з більшою силою і з більшою енергією. Бо Цар кличе тебе.

І тому він говорить: «кличте Його, коли він є близьким», тобто коли закличете до Творця, щоби наблизив вас до Себе, знайте, що вже близький Він до вас, бо якби це було не так, - напевно ви б не кликали Його, і це також міра сказаного: «перш ніж вони покличуть, а Я відповім», тобто, як зазначено вище, що якщо ви кличете Його, - отже, Він вже звернувся до вас, дати вам пробудження кликати Його.

«...Ще говорять вони, а я почую», тобто, міра, в якій Творець чує, залежить буквально від міри тужіння, яке розкривається у промовлянні молитви; і коли людина відчуває надзвичайну тугу, знатиме під час дії, що Творець чує її надзвичайно. І, само собою зрозуміло, що дізнавшись про це, вона буде ще сильніше виливати своє серце, бо немає честі, більшої ніж ця, - коли Цар світу уважно схиляє свій слух до неї. І це схоже на те, що сказали мудреці: «Творець жадає молитов праведників», бо жаданням Творця до людини, щоби вона наблизилася до Нього, збуджується сила і велика туга в людині жадати Творця, бо «як вода – обличчя до обличчя, так само серце людини до людини». І виходить, буквально, що промовляння молитви і слухання молитви йдуть разом, допоки вони не зберуться у повну міру, і придбаває все, і т.д., і це суть слів «дух притягує дух і приводить дух» і т.д. І зверни свою увагу на ці речі, бо це першооснови на шляхах Творця.

Ось, писав ти і вимагав, щоб я взяв тебе в учні, і також ти підозрював мене, сумніваючись, - може я незадоволений тобою. Оскільки є в мене вже достатньо учнів. І ось, скажу я тобі правду, що ти важчий для мене більше, ніж інші, і це тому, що ти родовитий більше за інших. І напевно чув ти, що рабі Елімелех, хай захистять нас його заслуги, не хотів в жодному разі приймати родовитих учнів, і багато умовлянь і сліз пролив рав з Ропшіца, хай захистять нас його заслуги, перед рабі Елімелехом, і не допомогало йому, аж поки не вийшов з нього весь «запах» родовитості, і сказав перед ним такими словами: «Чим я винен, що мій батько такий родовитий?» І після того, як визнав правдивість його слів, - тоді прийняв його.

І хай не буде це для тебе дивним, бо згідно з думкою обивателів здається, що родовитий ближче до Творця, ніж проста людина, оскільки він дивиться і бачить добрі справи свого батька з дитинства, а засвоєне в дитинстві більше встановлюється в серці.

Однак річ у тому, що в кожному русі в служінні Творцю існують дві протилежності в одному носієві, як я писав детально у попередніх листах, і це через те, що одержувач, оскільки він складається з тіла і душі, а вони протилежні одне одному, тому утворює у кожному осягненні, малому чи великому, два види форм, протилежних одна одній.

І ось, два загальних феномени є в служінні Творцю: перший – це «молитва і прохання», другий – це «хвала і подяка». І зрозуміло само собою, що обидва ці мають перебувати на граничній висоті. Отже, для довершення феномена «молитва» людина має відчувати близькість Творця до неї, як обов’язкову річ. Як орган, що начебто відпав від загального рівня. Бо тоді може ремствувати і вилити Йому все своє серце.

Однак, на противагу цьому, для досконалості «хвали і подяки», людина має відчувати близькість Творця до себе, як додаток і надлишок, як щось, що не належить їй абсолютно, бо «Що є людина, щоб знав Ти її, син людський, щоб думав Ти про нього?», бо тоді, напевно, зможе вона піднести хвалу та подяку великому імені Його у повноті, що обрав її між усіма, що стоять перед Ним, служити Творцеві.

І це є великою роботою для складеної людини, - вдосконалюватися у двох цих протилежностях, щоб були встановлені в серці її одночасно і навічно. І друга складова, згадана вище, - відчувати себе ницим і далеким, а благо Творця – як перевагу. Це поняття набагато важче, незрівнянно, ніж перше поняття. І в більшості випадків усі відкинуті зазнають невдачі тільки в другому понятті, і розглянь це уважно. І звідси дізнаєшся, що родовитий, він більш далекий від другого поняття, ніж проста людина, оскільки він обов’язково відчуває на собі благо Творця, і розглянь це уважно, бо це – істина.

І разом з цим цього побоювання немає в мені, боронь Боже, бо вже підкорив я себе Творцю, щоб служити Йому в усьому, що знайду. Немає такої важкої роботи в світі, яка завадила б мені працювати заради слави імені Його. І навпаки, люблю я завжди і шукаю великих зусиль для задоволення Йому. І свідоцтво – те, що вибрав я місце своєї роботи в Країні Ісраеля, де влада Сама (ангела смерті) є найбільшою, як відомо, і мало того, - в Єрусалимі, де навіть великий Арі, хай захистять нас його заслуги, боявся відкривати свій дім навчання, як відомо... А також зібрав я родовитих [учнів] з Єрусалиму до своєї школи... .. І з усього цього дізнаєшся ти, що я не тікаю від роботи, а все залежить лише від тебе одного! І пам’ятай це завжди.

Ось, час дуже короткий, радість свята вже скоро приходить, і я не зможу написати тобі про це детальніше. І якщо повіриш мені, удостоїшся також до кінця зрозуміти мене...

Єгуда Лейб