Бней Барух Академія кабали

На даний момент соромно мені за ... і за ... які були важливими, добірними в групі, а нині – хто знає? І може бути, що також і ..., хай світить його світильник, наближається до мене більше за них, і якщо удостоїться повної впевненості, то «постане й оживе». Як написано: «Адже бажаєш Ти істини заповітної і приховану мудрість повідомиш мені», коли в досягнені впевненості включена й розкривається вся мудрість світів, вищих і нижніх, коли нічого не потрібно для цього осягнення, лиш тільки чисте серце, якому вже гидке себелюбство, і вже усе цілком стало кадінням та приношенням імені Творця. Тому гарно зробив, що не переймається тим, що ... і ... зневажають його через те, що бракує йому хитрості, а «і піднесеться серце його на шляхах Творця», «і малий, і великий – там».

І що я можу зробити ще для ... хай світить його світильник, який бажає вчитися від мене всьому, крім приниження, бо це заняття для нього зовсім незручне. І не задовольняється тим, що він гарніший і кращий за людей сліпих та виснажених, годі вже й казати за його брата, обличчя якого як у Вінклера (чоловік, відомий у тому місті, з потворним обличчям). Так, що впевнений він, що й я згоден з ним в цьому, адже не соромиться писати мені, і здавалося мені щодо нього, що хай би приділив добру частину часу цьому заняттю.

Але я не маю на увазі - як ниціші з ницих, тобто, як ниці, що шукають ницість, бо він ще гірший через власну пиху. Бо хто буде присягатися про камінь, що це – камінь? Але певно, є можливість сказати, що це золото. Однак, хай знає та вірить, що все, що створено, воно «як глина в руці гончара: за бажанням своїм розтягує, і за бажанням своїм скорочує».

Також хай не сердиться зовсім на грішників, а хай пожаліє їх не менше, ніж він жаліє свою власну душу. Й увесь час, поки не удостоїться вищого милосердя, як знатиме, що визначити щоб сердитися. Навпаки, щодо них посилюється милосердя найбільше, оскільки вони гноблені безжально.

Як батько, в якого обидва сини хворі, боронь Боже, й у одного з них є гроші на лікування, а у другого немає грошей. Зрозуміло, що серце батька милосердиться більше над тим сином, який не має грошей лікуватися. Адже той, в кого гроші є, так чи інакше, якщо шукатиме лікування – зцілиться, якщо ж не шукатиме, то така людина, боронь Боже, вбиває сама себе. Але милосердя батька і всіх, хто його бачить, до другого сина, розриває серце. А коли так, то що ж ти зневажаєш настільки брата твого, який має обличчя Вінклера, і сердишся на весь світ, що вони шанують його більше, ніж тебе? На мою думку, він достойний шани більше, ніж ти, як сказано вище, і це просто, і така природа світу, «хоч сам він не бачив, доля його бачила», і легко це зрозуміти.

Про ... мені стало відомо минулого тижня, що він вирішив остаточно відмовитися від того заняття, яким я навантажив його занадто, і приїхати до мене в Лондон, не питаючи мене, бо як запитає мене, а я – причетний до цього? І ще, навіть хлопчисько, який часто тікає зі школи, знає те, що отримувати духовне живлення від учителя, вільно і широко, і втішатися таємницями Тори і вищими таїнами, прийнятно набагато більше, ніж займатися на життєвих шляхах учителя речами низькими та знехтуваними, з яких не можна взяти нічого, крім величезних клопотів, без усякої можливості молитися навіть, як проста людина з поясненням слів.

І я відповідаю без запитань, що той, хто поводиться зі мною так в цей час, коли він спраглий і журиться, до того я дуже прихильний. І ще – будуть його справи зі мною, в час, коли удостоюся наблизити його під крила Шхіни, бо може він тоді подумати в серці своєму: «Хіба тільки з Моше розмовляв Творець? Зі мною також говорив Творець, і в мене також є стіл, щоби накрити його і забезпечувати всі вищі світи. Як же я можу в такий день покинути роботу для тілесних справ мого вчителя і проблем, які взяв на себе?»

Адже суть пошани і страху в справі тотожності з Творцем, говориться саме про цей час, коли вже удостоївся облачення святої Шхіни в своє серце навічно. Бо повинен ти вірити, що фізичні справи твого вчителя є буквально заняттями душі. Тому сказали мудреці: «Не сказано «вчився», а саме тільки «зливав воду [на руки]», вчити цим, що служіння Торі важливіше за її вивчення». Бо учень щодо вчителя повинен бути у справжньому самозреченні, у повному сенсі слова, адже тоді поєднується з ним, і може діяти для свого духовного визволення. І неможливо для учня бути злитим з душею вчителя, оскільки вона вище його осягнення. І, як написав мені ... хай світить його світильник, що вірить він, що тіло праведника, воно велике, як душа когось іншого. І хоча не почув те, що сам сказав, бо закінчив про ... і все ж він згоден з моєю поїздкою в Америку, і т.д. А якби почув те, що сказав, не згодився б так просто. Однак так це насправді, що тіло істинного праведника є великим буквально як душа, яку заслуговують праведники, святі Вищого. І тому дай Бог, щоби удостоїлися ви злитися з категорією мого «тіла», і тоді буде забезпечено побачити світ свій за свого життя, і тому надали хвалу мудреці служінню, через те, що воно близьке до злиття учня з равом.

А ... хай світить його світильник, важко мені повністю його зрозуміти, бо як може бути [таке] після всього мого великого клопоту, який я завдавав собі ради нього досі. Адже написав я твір гарний і чудовий, це моя книжка «Ор а-панім», [надрукував] з усіма прикрасами для неї, на гарному папері, з виразними літерами, повною передмовою і загальним вступом, покажчик тем і список скорочень. І стали двома великими світилами, що світять і пояснюють належним чином.

Також, майже щотижня, впорядковую для нього виріб «пальців моїх до війни», - лист довгий і осяжний, а іноді два листи на тиждень. І не можу запідозрити його в тому, що він «поганий гість», і не говорить «все, чим клопотався господар, трудився виключно для мене». Однак, бачу я його таким, що наче сидить, «оточений муром святості», бо якби сидів за межами того муру, певно не порівнював би себе зі своїм Створювачем, поводячись так сухо. І ще я побоююся за нього, що разом з цим його звичаєм, ще й говорить він у серці своєму, що злитий зі мною та зв’язаний більше ніж усі члени групи. Бо всі справи слідують за наміром серця, а Милосердний вимагає серця, і оскільки точка його серця злита зі мною, не треба йому більшого, - шукати справи, необхідні та притаманні лише людям невеликого розуму, які не мають іншого шляху. Але для такого «гарного іудея», як він, добре серце є вище за все, так, що не потрібно ще й розкривати практичні засоби в здібностях та перевагах.

Щоправда, я ще не чув від усієї групи ніяких вражень від моєї книжки «Ор а-панім», крім лише ... хай світить його світильник, який на кожен друкарський аркуш, який я вам посилав, писав мені силу-силенну оспівувань та дифірамбів, з глибини свого серця. І тому я впевнений за нього в тому, що буде йому корисно, з Божою поміччю.. ... і є в нього більш-менш правильна оцінка, відчути цінність людини та її справи, і тому серце його – серце людське. При всьому цьому зобов’язаний перейматися так, як я вже писав колись, пояснюючи слова «Дорогий мені син Ефраїм». Дорогий («якір» з куф) – як визнаний («якір» з каф), і навпаки, тобто, залежать одне від одного, і являють собою одне ціле. І згадав я те, що написав мені ... хай світить його світильник, і «погодився, і не знітився», що весь цей лист зрозумів добре, крім питання про «дорогого» та «визнаного». Адже вимушений «вселяти слона у вушко голки», і поставив це в залежність від того, що може бракує йому ще підготовки і знань праведника. І тому це те, що дано було йому написати мені в останньому листі, що є секретний запір на моїй книжці, і він не знатиме і не розумітиме її. І що я міг відповісти йому? Тому сказав я в серці своєму, - що не зробить розум, зробить час, і з’ясується для нього, що визнання, воно відповідно до відчуття дорогого, тобто захоплення і самозречення перед справжнім благом. Що піднімає й утримує піднесеність і цінність, і тоді продовжує й додає до цього визнання, а після цього піднімається дороге, і так продовжують, піднімаючись сходами святості, аж поки заслуговують наповнити нестачу і виправити викривлене, до єднання повного і істинного.

У згаданому вище листі написав я, що поняття «визнаний - як дорогий» належать до Творця. Але відомо, що це йде паралельно, як написано: «І повірили в Творця, і служителя його Моше», і як сказали мудреці: «Хто сумнівається в учителеві своєму, неначе сумнівається в Шхіні», бо бажання Вищого порівняло ці речі, щоб вимірювалися і поєднувалися б єдиною мірою буквально.

І про що бесідувати мені з вами, уродженці країни Ісраеля, якщо ви вважаєте, що я за кордоном, боронь Боже, а ви – на землі Ісраеля!

Візьму в свідки собі святу Тору в тому, що Моше, вчитель наш, стоїть і заповідує нам в главі «Масаей»: «Накажи синам Ісраеля... що входите ви в країну», в цих реченнях він визначає і помічає нам межі країни добрим поясненням, так, що кожен, хто приїжджає в землю Ісраеля, немає йому більше сумніву в них.

Він постановляє так: «І буде у вас південна сторона». «Неґев» (південь) – це від слова «неґіва» (висушування), бо «Спасіння Творця як сад вологий». І тому названо відхід від світла Творця словом «неґев». «І буде» означає радість, що вказує на порятунок, даний Творцем, що включає цей знак: «І буде вам південний край», тобто щоб знали, що південний край є категорія очевидного краю та межі. Як написано: «І пропадете ви швидко». А отже, «Від пустелі Цін, що поряд з Едомом». «Цін» від слів «цінім у-пахім» (колючки та пастки), про що сказали мудреці, що не в руках небес, а поряд з «Едомом». Бо відразу, як рука Едома посередині, говорить Творець: «Не можемо Я і він жити в світі».

Тому говорить: «І буде у вас південний край». «Край» - це кінець, і кінець згаданого вище висушування завершуються «від краю Мертвого моря на схід». Означає це, коли лише почали торкатися до краю. малхут небес. «Кедма» (на схід) – як «ке-мекедем» (як раніше) – відразу завершиться для вас висушення і почне благо дощів Його міці проявлятися на вас.

І додає й говорить: «І поверне у вас кордон від півдня». Означає, що оскільки початок світанку було після «висушення», і «в межах її», тому йде і виходить межа назовні, і вигинається в північний бік світу по діагоналі, як пояснив Раші. тобто «до Маале Акравім». Означає це, що з причини, наведеної вище, зростають і піднімаються «акравім» (скорпіони) проти вас.

«І пройде Ціну». «Ціна» (холоднеча) страшна проходить по більшості кісток, що проривається і приходить з пустелі Цін на схід, бо він Цін, а вона – Ціна, як у перекладі: «З півдня до кінця» де-Акравім.

«І перейде до Ціна», так, як сказали мудреці: «І навіть коли змія обвила йому п’ятку, не припинить [молитву]», але скорпіон, на думку всіх, – припиняє; і тому : «І буде вихід його з півдня до Рекем-Ґеа. Бо ревнощі, як вогонь, що пожирає, порівняно зі скорпіонами, так, що мусить прийти до «Кадеш-Барнеа», яка є «Рекем-Ґеа». Пояснюється так, що думки його тчуть чудове вбрання гордості, до «і виходить до Хацер-Адара». Бо хоча і «ітадер» (прикрасився) «адерет сеар» (волосяницею), і не промахнеться і т.д., як ті, хто сидять першими у царстві, все одно він відчуває, що стоїть «бе-хацер» (у дворі), і зовні стоятиме. І тому називається це місце «Хацер-Адар», тобто, обидва протирічать одне одному, як зазначено вище.

«І пройде до Ацмона», «аїн-цаді-мем», і «вав-нун», і «гей», - це і «ецем» (кістка), це і «ацмон», це і «ацмона», бо місце спричинило, і зробилося твердим як кістка, так, що неможливо зламати. І як слон, в якого немає суглобів у кістках, і не може повернути голову назад. І коли хоче подивитися назад, повинен рухати і розвертати всю висоту й довжину свою, від голови до хвоста, як відомо знавцям тваринної природи.

І як робить висновок і говорить: «І поверне кордон від Ацмона до потоку єгипетського». Означає це, що «Ацмона» знову робиться «Ацмоном», і тому повертається до «потоку єгипетського», про що сказав Творець: «Не повернешся цим шляхом більше». Але це не справжнє вигнання єгипетське, а краєчок цього вигнання. «І будуть виходи його до моря». Тобто, після того, як взятий був і отримав у володіння «єгипетську спадщину», - удостоївся там результатів мудрості, мандрувати в морі мудрості. І як пояснив Раші: «Та смуга, що випиналася в бік півночі, була від Кадеш-Барнеа до Ацмона, і звідти й далі скоротилася межа... до потоку єгипетського». Вивчи там добре.

Пояснення його слів: так, як сказано від імені Арі в книжці «Сяйво небосхилу», і, як здається, що також написано у «Вратах святості», що на початку світ створено буквою «бет». І відомо, що точка всередині букви бет є суттю хохми (мудрості), а північна сторона пробита. І потім розповсюдилася ця точка мудрості, що в букві бет, як буква «вав», і повернулася до північної сторони букви бет, стала як кінцева (замкнута) буква «мем». І це сенс слів мудреців: «Чи не міг [світ] одним реченням (івр. «бе-маамар ехад») бути створеним?», і ця літера «мем» й означає «маамар ехад».

Але хохма (мудрість) не могла б розповсюджуватися, через те, що ця «мем» є літерою замкнутою з усіх чотирьох сторін, і тому повернулася хохма і скоротилася. За суттю точки всередині букви бет - як вав [бет з цією вав робиться замкнутою мем], і тоді поширилася мудрість для надання винагороди праведникам.

І це сенс сказаного, що тому й «створено світ десятьма реченнями, щоби стягнути з грішників, які гублять світ, створений десятьма реченнями», як сказано вище.

Бо оскільки від Ацмона повернув кордон до єгипетського потоку, як написано: «Бачив я грішників похованих, і приходили», як написано: «Спокійним був я, але Він струсив мене: схопив мене за шию і зруйнував мене вщент, і поставив мене мішенню Собі». Й усе це з причини тієї випнутої смуги, згаданої вище. Коли «юд» розширилася як «вав» з північного боку «бет», і вимушено скоротився кордон до єгипетського потоку. І тому згинули там усі ненависники Ісраеля, і сини Ісраеля приходять «до моря», черпати джерела мудрості для поновлення світу, як на початку; а отже, щоби «дати добру винагороду праведникам, які підтримують світ, що створений десятьма реченнями».

І завершує писання: «І морським кордоном буде вам – велике море», це основне, сподіване, - удостоїтися великої мудрості, що зветься «велике море», адже звідти починаємо вдихати повітря землі Ісраеля, яку поклявся Творець дати нам... І щоби поквапити нас до цього, подвоює писання й говорить: «І кордон цей буде вам морським кордоном». Отже, всі наслідки моря мудрості лиш тільки до цього кордону! Тобто, велике море, море землі Ісраеля, мохін де-ґадлут (великого стану)! Якого неможливо удостоїтися, як тільки після того, як пройшли всі десять кордонів. Що є сенсом: «Ти перемінював мені оплату десять разів», а після цього заслуговуємо оселитися в країні Ісраеля, землі, що тече молоком та медом, землі бажаній, добрій та широкій.

Ось, дав я вам коней, якщо зможете посадити на них вершників, прийдете до того, що оселитеся на землі жаданій, добрій, на широкій на віки вічні. А до тих пір не говоріть, боронь Боже, що я поїхав з країни Ісраеля, бо це ви самі недбало ставитеся до цього, і не журитеся, як належить, щоби оселитися на ній разом зі мною.

Оскільки прочитав я перед вами главу Тори, - прочитаю «афтару» (завершення після глави Тори) з пророка: «Слухайте слово Творця, дім Яакова, і всі сімейства дому Ісраеля...» «Говорять дереву: «ти - батько наш і каменю – ти народив нас, бо повернулися до мене потилицею...» «І де ж боги твої, яких ти зробив собі, чи постануть та врятують тебе в день лиха твого?»

І чи може спасти на думку, що наші святі праотці, в часи Храму та пророцтва, - глупаками були, називати дерево й камінь батьком та матір’ю? Лише дурні, що дурнішають все більше, зможуть помислити таке про наших праотців.

А справа в тому, що дерево (івр. «ец») – це «древо життя», камінь – це «древо пізнання». Означає це, що відкривається людині, перевіреній та досвідченій, що це – «порада» (івр. «еца») Творця, оскільки завдяки цим «ец» та «еца», просувається й притягує світло вищого життя, що зветься «древо життя». А те, що приховано від людських систем та прийомів, і коли людина ще сумнівається, чи добре, чи погане це дерево в очах її Господаря, щоби знайти милість в Його очах, називається «древом пізнання добра та зла», або «евен» (камінь) від слова «евін» (зрозумію), тобто вдивлюся та побачу, чи добра ця порада, чи погана.

Той, хто сидить і журиться багато часу, називається також «пригнічений» (івр. «медуке)), як натякнули мудреці: «На ступці (івр. «медуха») цій сидів пророк Хаґай»... І вона називається «ступкою», позаяк готова вона для дурнів, товкти й дробити їхні кістки там. Як написано: «Якщо навіть розтовчеш дурня в ступі... не відійде від нього дурість його».

І можна запитати: як це може лежати дурень під товкачем з твердою вірністю і ніяк не відступається від своєї дурості? І ще, навіть коли побачить власними очима, що дурня вбивають як міль, і не відходить від своєї нечистоти? Однак, дурень знайде собі сенс і коли сидить в ступці, і якесь задоволення в цьому.

І не треба дивуватися цьому, бо про подібне сказали: «І не суди ближнього, поки не станеш на його місце». І тому називається цей божок «кам’яним божком», або «камінь з зображенням». Бо ніякої оплати не повертає своїм служителям, які служать йому з такою самовідданістю. І не визволяє їх в час лиха їхнього.

На відміну від кам’яного божка, є ті, хто служать «дереву». Означає це, що задовольняються невеличким світінням своїм, - наскільки можуть врятувати їх. І неначе коротка рука Творця врятувати їх в час їхнього лиха. І не відходять від дерева, що розкрилося їм, бо здається їм, що ніякий господар не здатен врятувати звідти свої посудини, адже дерево це вже перевірено і випробувано ними як «батько життя». І забувають, або вдають з себе забудьків, що в святості піднімають, а не опускають. І це є ознакою святого і святістю. Як написано: «Не кажи, що колишні дні були кращі за ці, бо не від мудрості ти запитав це», бо ті, хто служать іншому богу, що оскоплений і не приносить плодів, все більше зменшуються, як [кількість] жертовні биків у свято [Суккот]. «І помруть, і не в мудрості», хай нас омине. І всі їхні дні перебувають у відчутті, що колишні дні були кращі за ці.

І це те, чому обурюється на них пророк, бо після того, як подовжили дні свої в ідоловірстві, як сором злодія, коли спіймають... «говорять дереву: «Ти батько мій». Тобто, як врятовані від пожежі, так вони радіють своїй долі, оскільки це дерево їм, як батько їхнього життя. «А каменю: «Ти породив мене», як зазначено вище.

А після того, як отримали своє, порівнює їх пророк з людьми, що покладені між товкачем та ступою. І продовжує пророк, і питає: «Де боги твої, яких зробив ти собі, чи встануть та визволять тебе в час лиха твого?». Означає це: подумайте, скільки дали вам ці божества і наскільки врятували вас від ваших нещасть.

І ще дивується їм, і говорить: «Адже за кількістю міст твоїх було богів у тебе, Іудея». Пояснюється це, що при кожному пробудженні були ці міста уперті й упевнені стосовно згаданих вище сторін. До дерева чи до каменя, як зазначено вище. Так, що всі царі сходу та заходу, не були в змозі самі стати на заваді цим служінням вашим. І кожне місто стало тобі божественним, як слово Творця, і достатньо тямущому.

А ви, напишіть мені достатньо ясно, скільки ви розумієте з цього довгого листа, і скільки ви не розумієте. А особливо обширно поясніть мені детально і докладно всі десять кордонів, які я змалював вам. І поясніть мені більше, ніж я написав про це. Бо я написав скорочено.

Головне не соромтеся розкрити мені все, чого ви не розумієте, і всі ваші тлумачення, і тоді відповім вам збіжжям, вином та олією. І жодне з ваших слів не повернеться назад порожнім.

Єгуда