Бней Барух Академія кабали

1) Під час духовної роботи, коли людина виконує якусь заповідь, тоді тіло каже їй: «Що тобі буде з цього, яка користь з цього вийде?» Тому навіть коли переборює це і виконує дію через силу, - все одно ця заповідь - вже як ярмо і тягар. І тут виникає питання: «Якщо людина дійсно виконує заповідь Царя і служить Цареві, хіба не повинна бути в радості, як властиво тому, хто служить Царю? - адже він радіє, - а тут навпаки. Виходить, що людина відчуває тут наругу та ганьбу, - і цей примус доводить, що вона не вірить, що служить Царю, і немає наруги, гіршої за цю.

2) Або ж людина бачить, що не приліплена увесь день до Творця, тому що не відчуває цього як щось реальне, а до порожнини неможливо приліпитися. І тому її увага відволікається від Творця (тоді як справжню річ, в якій є насолода, навпаки, важко забути. І якщо людина хоче відвернути думку від неї, вимушена вона докладати великих зусиль, аби викинути її зі своїх думок). І це: «бо ганьбили мене гнобителі мої весь день».

Ці стани притаманні кожній людині, - різниця лише у відчутті. Але навіть якщо людина цього не відчуває, - це тому, що їй не вистачає уваги, щоб побачити свій стан таким, яким він є. І це подібно до людини, в якої є дірка в кишені, і гроші випадають через неї назовні, і втрачає всі гроші. І неважливо, - чи вона знає, що є в неї дірка, чи ні. Бо різниця лише в тому, що якщо їй відомо, що є в неї дірка, тоді вона може її полагодити. Але щодо самої втрати грошей це справи не міняє. І тому, коли б людина відчувала, як тіло, котре зветься її гнобителем, ганьбить Творця, тоді сказала б: «Бо ревна турбота про Храм Твій гризе мене», - оскільки бажає виправити цей стан.