Передмова до книги "Прі хахам" – за темами Тори

Рукописи цієї книги, що перед нами, були в мого пана, батька й учителя (заслуги його хай захистять нас), він вичитував їх так, як вичитував і попередні книги. Одного дня, коли приніс я йому одну з частин для вичитування, він дав мені статтю "Три співучасники", і сказав мені, що є в нього думка написати передмову згідно з цією статтею, бо це відображає ту книгу, що зараз перед нами.

Однак не удостоїлись ми, щоб він відредагував цю передмову: невдовзі, в день гіркий, напередодні "суботи тшува", п’ятого числа місяця тішрей 5752 (1991) року, піднісся "у вихорі на небеса", хай душа його буде в спілці з душами праведних.

І я приводжу статтю повністю, так, як він передав її мені.

"Учили наші вчителі: “Три співучасники беруть участь у людині: Творець, і батько її, і матір її. Батько сіє білину… Мати сіє червоність… А Творець дає їй душу - руах і нешама" (трактат Ніда, 31:1).

Людиною, "адам", звуться душі, що в ній. Як сказали кабалісти (трактат Євамот, 61:1): "Ви зветеся людиною". І це – душа "ісраеля", бо цим "адам" відділений і відокремлений від народів світу.

Людина складається з двох речей - матеріалу і форми. Матеріалом ми звемо творіння. А формою – Творця. Виходить, що є в нас неодмінно троє учасників. Творець, який дає душу, "нешама", і світло, що оживляє клі, що зветься перебуванням Шхіни, бо поселяє Шхіну в клі. А клі походить від батька й матері, батько дає білину, а мати дає червоність.

І так само, як і людина складається з двох речей, як написано, клі складається з двох речей: а) бажання отримувати; б) сили затримування. Бо довершене клі не може складатися з одного матеріалу, з бажання отримувати, а має бути також категорія виправлень клі, що зветься силою затримування, котра примушує його бажання, щоб не отримувало.

Тому від матері, оточення, людина дістає бажання отримувати. А від батька, її рава, вона одержує виправлення клі. А світло, те, що зодягається всередину клі, зветься "Творець".

"Батьком" зветься рав, як сказали кабалісти (в трактаті Сангедрін, 19:2): "Кожен, хто навчає сина ближнього свого Торі… неначе народжує його". "Матір’ю" звуться товариші, коли людина набуває від товариша червоність, тобто ґвурот. І наскільки вчитель докладає зусиль і дає йому білину, чим відбілює його від червоності, котру набув у товариша, то коли він виходить з дому вчителя свого і потрапляє в оточення, відразу ж зникають усі бажання, прагнення і спрямування, що потом своїм здобув за допомогою вчителя.

Але програш не занадто великий, оскільки зрештою він піднімається високо вгору, аж поки підноситься аж до самої височіні. Бо тією «пращею», котрою його кидає раз по раз від його рава до оточення та від оточення до рава, утворюється клі і робиться гідним для мешкання, де перебуватиме Шхіна. А Творець є середньою лінією, бо саме Він примушує і встановлює мир між ними, як написано (Теїлім, 85:9): «Бо говоритиме мир народові Своєму». Отже, завдяки цим трьом народжується людина, і якщо бракуватиме одного з цих, не зможе народитися, адже Творець не може дати того зла, котре вона здобуває від суспільства.

Але для нас це не зрозуміло, адже Творець, хай благословиться, Він є всемогутнім, то чому не може дати грубість бажання та зло? Бо відомо, що все, що ми бачимо, розуміємо та відчуваємо, - це зовсім не зобов’язує реальність, щоб виглядала саме так, як ми її бачимо. Бо всі форми, котрі ми приписуємо реальності, - вона не вражається від цього, від їхнього впливу.

Бо правило таке, що нижній не може впливати на вищого, а зовсім навпаки, - вищий може впливати на нижнього. А Творець вживив у нас цю силу, щоб ми відчували якусь дійсність, якусь форму, і говорили б про неї, що лиш це і є реальністю, і що немає вище неї більш високої категорії, а лиш тільки те, що ми відчуваємо, бачимо та розуміємо, це й є справжнім.

Але треба нам знати, що все це не більше й не менше, ніж справжність певного цілісного рівня. Що рівень, на котрому ми зараз стоїмо, змушує нас відчувати так, щоб цим ми прийшли б до істинної мети. А відомо, що для того, щоб прийти до досконалості, є багато ступенів, тому є багато відчуттів, і кожне з відчуттів є істинним. Бо якби не це, якби ми не осягали б так і не відчували б саме так,не дісталися б до того, до чого покладено нам дійти.

Але врешті-решт, ми не можемо змусити дійсність, щоб була вона саме в тій формі, як вона розкривається нам. Бо показується нам згідно з тим, як мета зобов’язує нас, відповідно до нашої малості.

Подібно до батька, який бачить свого сина, що лізе вгору по хиткій драбині, і він показує тому зле обличчя, аби налякати його, щоб не піднімався. Але намір його – врятувати його від смерті. То чи можемо ми зобов’язати той жорстокий вигляд батька бути його справжньою сутністю? Щоб сказати, що насправді є в дитини батько жорстокий і злий серцем, бо не дає синові своєму те, чого той бажає?

Отже, щоразу, коли щось залежить від виправлень, - самі виправлення є тим, що дають вигляд формам, а не дійсність тих форм. Оскільки не дано нам осягнути дійсність.

А те, що ми запитали вгорі: якщо Творець є всемогутнім, чому не дає грубість бажань і зло? Відповідь така, що в час, коли людина сприймає лише грубість і зло, вона не вірить, що Творець, хай благословиться, Він робить все це. Бо до того, як удостоюємось особистого управління, людина не здатна збагнути, що Він робить і робитиме всі дії, навіть найгірші дії, що проявляються в цьому нашому світі.

Тому людина зобов’язана здобути це за допомогою оточення - суспільства, але щоб не залишатися в оточенні, треба, щоб був у неї рав, який приваблював би її завжди до себе, і не давав би їй часу потонути в болоті. І це зветься білиною, що в ньому. І лише так утворюється клі, гідне перебування на ньому світла Творця і Тори Його.

І ще можна сказати, що неможливо пов’язати зло з Творцем, котрий є абсолютним добром, тому весь час, поки людина відчуває погані стани, вона зобов’язана сказати, що вони приходять з іншого місця - від оточення. Але насправді, коли людина заслуговує бачити лише добро, і що немає жодного зла у світі, і все обертається на добро, тоді показують їй правду, що Творець робить усе, тому що Він є всемогутнім, що Він сам робив і робить, і робитиме все, що діється.