Бней Барух Академія кабали

Запитав, чи впливає на нас звільнення країни нашої від пригноблювачів. І що ми удостоїлися того, що зробилися вільними від ярма народів. І стали ми як усі народи, коли ніхто не перебуває під гнобительством іншого. І чи ця свобода діє на нас, так, що є в нас з цього якесь відчуття в служінні Творцю.

І сказав, що не можна нам думати, що це не впливає на нас. Тобто, що в служінні не видно ніякої зміни від цієї свободи. Це неможливо. Адже Творець не діє марно (боронь Боже). А все, що Він вдіяв, це відбивається на нас, чи на добро, чи на зло. Тобто, від кожної дії, яку Він здійснює, чи то позитивне, чи негативне, тобто чи то світло, чи то темрява, сходить до нас додаткова сила. Або ж ми отримуємо підйом через цю дію. Так, бо в духовному немає такого, щоб завжди була постійна влада і сила, щоб під впливом цієї сили ми мусили б продовжувати. Тому людина не може сказати, що воля, якої ми досягли, не зробила в нас жодної зміни. Адже якщо ми не відчуваємо змін на краще, то зобов’язані сказати, що є тут зміни на гірше, хоча ми й не відчуваємо.

А на виході свята, після авдали, дав пояснення цьому, на прикладі суботньої та святкової трапези. Що завдяки тілесним насолодам, ми, за принципом гілки й кореня, пробуджуємо також духовні насолоди, подібні до світу прийдешнього. І певно, що аби скуштувати насолод подібних на майбутній світ, нам необхідна велика підготовка протягом шести днів діяння. І яка міра підготовки, така й міра відчуття.

А якщо без жодної правильної підготовки приваблювати смак духовної суботи, - все виходить навпаки, бо через тілесні насолоди робиться тільки гірше. Адже після матеріальної трапези тягне лише до сну і не більше. Бо після їди охоплює сон. Виходить, що їда знижує людину.

Отже, необхідно докласти додаткових зусиль, щоб через тілесні насолоди прийти до духовного. Бо таким було бажання Царя. Хоча вони й суперечать одне одному, адже духовне, воно під віддачею, а матеріальне – під отриманням. І оскільки таким було бажання Царя, тому духовне йде за матеріальними насолодами, що заповідані Ним, і це насолоди суботи та свята.

Також ми повинні бачити, що і стосовно тієї волі, якої ми удостоїлися, необхідно спрямовувати намір і вдаватися до великої підготовки, щоб отримати духовну свободу, що зветься свободою від ангела смерті. Тобто, заслуговуємо тоді стану «Сповнена вся земля славою Його», що зветься мохін де-Аба ве-Іма. Означає це, що не бачимо тоді ні місця, ні часу, щоб не міг би бути в них зодягнений Творець, так, що не зможемо сказати, що в цей час, або в це місце Він (боронь Боже) не може облачитися. А – «сповнена вся земля славою Його». Але до цього - існує різниця та відмінність «між світлом та пітьмою, і між Ісраелем та народами». Коли в місці світла перебуває Творець. А не в місці пітьми.

Так само і в Ісраеля є місце поселити в ньому світло Ісраеля Творця. Але ж в народах світу Творець не облачається. І «між сьомим днем і шістьма днями діяння». Коли ж осягаємо світло мохін де-Аба ве-Іма, то удостоюємося стану «Сповнена вся земля славою Його», коли немає різниці між одним та іншим часом, а в будь-якому місці й у будь-який час панує світло Творця.

І це сенс Песаху, коли Ісраель удостоїлися свободи, тобто мохін де-Аба ве-Іма, що є станом «Сповнена вся земля славою Його». І само собою, немає місця для злого начала, оскільки воно не віддаляє своїми діями від служіння Творцю. А навпаки, бачимо, як воно наблизило людину до служіння Творцю. Але це було лише з боку збудження зверху. Тому сказано, що промовила свята Шхіна: «Як краплю, подібну до троянди червоної, бачила я». Тобто, бачили, що є місце, яке треба ще виправити. І в цьому місці Творець не може світити. Тому треба було їм відраховувати сім тижнів «сфірат а-Омер» (відлік Омера), щоби виправити все, щоб було видно, що «Сповнена вся земля славою Його».

І подібно це цареві, в якого є високий замок, повний всякого добра, але немає у нього гостей. А тому створив людей, щоби прийшли та отримали все добро. Але ж не бачимо ми цього замку, що повний добра, - а навпаки, весь світ сповнений стражданнями. І це пояснюється так, що «Вина царського вдосталь», - з боку царства немає нестачі в вині. Тобто, в насолодах, що уподібнені вину. А нестача лише з боку келім, що немає в нас келім отримання, які годилися б для отримання вищого достатку. Бо саме у клі віддачі можна отримувати. І за мірою величини келім – міра величини достатку. Якщо так, всі зміни, вони лише в келім, а не в світлах. І це те, що говорить нам писання, що «Посуд (келім) – з різноманітних посудин, і вино царське – з царською щедрістю». Отже, як це було в задумі творіння, тобто, дати благо Його створінням усіма Його можливостями.