174. Поняття приховання

Почуто

(переклад з івриту)

Про поняття приховання, що є виправленням, - бо якби не це, людина не змогла б досягти ніякої досконалості, тому що вона нездатна осягнути важливість цього. Але коли існує приховання, тоді робиться для неї ця річ важливою. Хоча сама людина, зі свого боку, нездатна оцінити важливість речі, - яка вона насправді. Але приховання, воно дає їй поняття міри важливості цього. Так, що чим сильніше її відчуття приховання, - настільки утворюється у неї основа для цінування речі.

І це як сходи, по яких людина піднімається, сходинка за сходинкою, доки не доходить до місця, призначеного для неї. Тобто, досягає певної міри важливості, принаймні такої, на якій здатна утримуватися. Хоча за справжньою мірою важливості – немає міри і оцінки величині піднесеності Творця, але все ж осягає її в такій мірі, якої достатньо їй аби продовжити своє існування.

Але саме по собі приховання ще не називається так, адже приховання виміряється потребою. Адже чим більше потреба в якійсь речі сильніша, тоді й приховання відчувається ще більш далеким. А з цього зрозуміло буде сказане: «Сповнена вся земля славою Його». І хоча ми й віримо в це, але все ж і прихованням також сповнена вся земля.

А про майбутнє написано: «А Я буду їй стіною вогню навколо, а слава – всередині в ній». Де поняття «вогонь» означає приховання. Але, тим не менш, «слава всередині в ній», тобто, розкриється тоді слава Його. Означає це, що тоді буде потреба дуже-дуже велика, хоча й тоді також є приховання. А наш час відрізняється, що є приховання, але немає потреби. І тому це вважається вигнанням. І зовсім інше – тоді: незважаючи на те, що буде приховання, але потреба також буде. І це головне – тільки потреба.