105. Незаконнонароджений мудрець переважає первосвященика-обивателя

Почуто 1944 року, п’ятнадцятого хешвана (1 листопада)

(переклад з івриту)

«Незаконнонароджений мудрець переважає первосвященика-обивателя». «Мамзер» (незаконнонароджений), тобто «ель-зар» (чужий бог), «ах-зар» (але чужий). Означає це «мамзерут» (народження від забороненого зв’язку), коли через те, що людина порушує заборону «не звертайтесь до ідолів», вони породжують їй «мамзера». Де «звертання до ідолів», - це коли людина входить в зівуґ (злиття) з сітрою ахрою (егоїзм, букв. «інша сторона»), яка є «ерва» (нагота, непристойне місце). І про це пишеться: «Сполучився з «ервою» і народила йому байстрюка».

Думка обивателя протилежна думці Тори. Тому існує різниця між обивателем і мудрецем, і через це є велика відмінність, коли людина народжує «мамзера». Бо мудрець стверджує, що і це також з боку Творця, що те, що він бачить тепер, тобто «мамзера», - він говорить про це, що це Творець зумовив для нього ту причину.

А от грішник говорить, що це, виключно, стороння думка, яка з’явилася в нього через гріх. І не треба нічого більше, як тільки виправити свої гріхи.

У той час, як мудрець має сили вірити, що також і це, тобто ця форма, як вона є, - мусить він бачити її істинність, і разом з цим приймати на себе тягар малхут небес (владу властивості віддачі), до повної самопожертви.

Це означає, що й низьке за своєю важливістю, таке, що немає більш за нього низького й невидного, все одно в такий момент треба віднести до Творця. Тобто, що Творець спричинив йому цей феномен, який є сторонніми думками про вище управління. І людина повинна над таким ницим станом працювати вище знання, так, наче має вона знання велике в святості.

А первосвящеником називається той, хто працює на Творця, за принципом «і великі вони...», тобто що мають вони багато Тори і багато заповідей, і не бракує їм нічого.. Тому, якщо людина приєднується [до роботи] і бере на себе певний процес в духовній роботі, закон такий, що «мамзер»-мудрець має перевагу.

Тобто, приймає свій стан «незаконнонародженого» як «учень мудрого», адже мудрим називається Творець, а учень Його – той, хто вчиться з уст Творця. Адже тільки учень Мудрого може сказати, що все, тобто все, всі стани, що проявляються в час його духовної роботи, - це «Від Творця було воно».

Тоді як коен-обиватель, навіть якщо він працює на Творця і є великим в Торі та духовній роботі, але ще не удостоївся вчитися з уст Творця, - ще не називається учнем Мудрого, мудрецем. І тому в такому, зазначеному, стані ніколи не зможе досягти справжньої досконалості, тому що має свідомість обивателів. А думка Тори є лише в того, хто навчається у Творця, бо лише учень Мудрого знає істину, що Творець – Він є причиною всіх причин.

А через це зрозуміємо слова мудреців: «Рабі Шимон бен Менасія тлумачив всі слова «ет» (займенник до знахідного відмінку), що в Торі». Бо поняття «ет» означає збільшення. Тобто, збільшував Тору і заповіді кожен день більше ніж у попередній. А коли дійшов до «Ет Ашем Елокейха тіра» (Творця Всесильного свого бійся»), пояснив як «отже», бо прийшов до такої точки, коли не було йому чого додати, а лише (Боронь боже) навпаки».

І пояснив [Бааль Сулам]: «Рабі Шимон син (івр. «бен») Менасії, - тому що зрозумів «hевін (бен) менуса» (зрозумів утечу), сенс чого – переляк і відступ з поля бою. А також «бен hа-Амсуні (навантажуйте мене)», тобто зрозумів істину, і яку форму має істина. І тоді залишився на своїй «сторожі», на місці, і не може рухатися вперед. Аж доки не прийшов рабі Аківа і пояснив: «ет» означає «включаючи мудреців». Бо лише зближенням з мудрецями можна дістати якусь основу.

Тобто, тільки мудрець, «учень Мудрого», може допомогти людині, і ніщо інше. Навіть хай буде великою в Торі, все одно зветься обивателем, якщо не удостоїлася вчитися з уст Творця. Тому мусить людина скоритися перед мудрецем і прийме на себе те, що мудрець покладе їй, без усяких суперечок, а у вірі вище знання.

«Довша за землю міра». Отже, Тора починається за межами землі. Тобто, якщо більша за землю. А є правило, що нічого неможливо почати з середини. Тому, якщо людина бажає почати, - то початок знаходиться «за землею», тобто за межами матеріального. (І це є поясненням «первосвященик-обиватель («ам га-арец», букв. «народ земний»)». Тобто, навіть коли його робота має велику міру, але якщо ще не удостоївся світла Тори, то поки що перебуває в матеріальності).

Для того, щоби прийти до лішма (в ім’я Тори), необхідно багато вчитися в ло лішма (не в ім’я Тори). Тобто, хай трудиться й докладає зусиль в ло лішма, тоді зможе побачити істину: поки що вона не заслужила лішма. Тоді як якщо не працюють тяжко спочатку, докладаючи багато сил, - не має людина можливості побачити істину.

А іншим разом сказав [Бааль Сулам], що людина повинна багато вивчати Тору лішма, для того, щоб удостоїтися побачити істину, - що вона працює в ло лішма. Адже робота лішма називається категорією винагороди й покарання, що є рівнем Малхут. А Тора ло лішма називається Зеїр Анпіном, що є особистим управлінням.

Тому царі Ісраеля, котрі всі удостоїлися особистого управління, - їм не було вже що робити, бо нема чого їм додати. Тому сказали мудреці: «Цар Ісраеля – не судить, і його не судять», тому немає їм долі в світі прийдешньому, через те, що не роблять нічого. Адже вони бачать, що все робить Творець.

І це є поняттям «Ізабель, дружина Ахава». Пояснили, що його дружина стверджувала: «І-зевель?» (де покидьки?), в сенсі – де є в світі покидь? Адже вона бачила, що все добре. А Ахав («ах-ав», букв. «брат батька»), тобто був «брат Батька що на небесах». Тоді як царів дому Давида, - тих судять, тому що царі дому Давида мали силу з’єднати Творця та Його Шхіну, хоча це дві речі, що суперечать одна одній, бо особисте управління протилежне «винагороді та покаранню».

І це є силою великих праведників, які в змозі об’єднати Творця та Шхіну, тобто особисте управління з управлінням винагородою й покаранням. І саме між обома утворюється бажана цілковита довершеність.