95. Видалення крайньої плоті

Почуто на трапезі на честь обрізання, в 1943 р., Єрусалим

(переклад з івриту)

Малхут, сама по собі, називається «нижньою хохмою». У плані ж її зв’язку з єсодом, вона зветься «вірою». А на єсоді є «орла» (крайня плоть), роль якої у відокремлені малхут від єсоду і не давати їй зв’язатися з ним. І сила «орли», вона в тому, що змальовує людині таке, начебто віра подібна праху, що зветься «Шхіна в пороху».

І коли усуваємо цю силу, що змальовує нам таке, і навпаки, говоримо, що ця сила «змалювання» є прахом, тоді називається це обрізанням, коли відрізають орлу і кидають її в прах.

Тоді Шхіна виходить з праху і тоді дається взнаки велич віри. І це називається визволенням, тобто удостоюються підняти Шхіну з пороху. Тому потрібно сконцентрувати всю роботу на тому, щоб усунути силу, яка дає таке уявлення. Щоб лише віра була досконалістю.

«Вимагаємо від себе суворо, до міри «як маслина» і до «як яйце». «Маслина» це те, як сказала голубка: «Краще хай буде мій прожиток гірким як маслина, але з небес». А «як яйце», - тобто, немає в ньому ніякого життя, хоча з нього вийде жива істота, але поки що не бачимо в ньому ознак життя. Але людина вимоглива до себе, і воліє виконувати духовну роботу, незважаючи на те, що стан при цьому [гіркий як] маслина.

І також те, що не відчувають ніякої життєвої сили в цій роботі, а вся сила до роботи у таких людей є тому, що все їхнє спрямування – тільки аби підняти Шхіну з праху. І тоді, цією роботою, заслуговують визволення. І тоді бачать, що та їжа, що була раніше категорією «маслина» і «яйце», зробилася зараз життєвою силою і солодощами вищої приємності.

І це є поняттям «Ґер (прозеліт) подібний до новонародженого». Адже і в такому разі треба здійснити обрізання. І тоді буде в радості.

І звідси походить те, що коли обрізають немовля, хоча дитина і страждає, все одно, громада і батьки радіють, тому що вірять, що душа дитини радіє. Так само в дії обрізання треба бути в радості, незважаючи на те, що відчуває страждання, і все одно слід вірити, що душа дитини перебуває в радості.

Уся наша робота має бути в радості. А доказом цьому є перша заповідь, яка дана людині. Заповідь ця в свій час здійснюється батьками. І батьки й присутні радіють. Так має бути з усіма заповідями, які людина виконує, - щоб було лише в радості.