Бней Барух Академія кабали

І слід запитати: адже чується «Пітом і Рамсес», що це красиві міста. А міста «міскенот» (убогі), чується це як бідність та злиденність. І також в сенсі «небезпека» (івр. «сакана»). І ще треба зрозуміти те, що запитав праотець Авраам: «І сказав... по чому знатиму, що успадкують?» І що відповів йому Творець? Написано: «І сказав Аврааму: «Знаючи, знай, що чужинцями будуть нащадки твої в землі не їхній, і будуть визискувати їх і мучити їх чотириста років».

З простого смислу тексту важко зрозуміти: адже питання було таке, що він хотів гарантій щодо спадщини, але не видно ніяких гарантій у відповіді, яку дав йому Творець, - що нащадки Авраама будуть у вигнанні. Але виходить, що це було для нього задовільною відповіддю.

Бо ми бачимо, що Авраам, коли була в нього суперечка з Творцем на тему людей Сдому, мав він довгий спір з Творцем. І щоразу говорив «А може...» А тут, коли Творець сказав, що нащадки твої будуть у вигнанні, відразу сприйняв це як задовільну відповідь. І не мав ніяких заперечень, щоб сказати «А може...» А прийняв це як обіцянку про успадкування землі.

Відповідно до цього й маємо зрозуміти цю відповідь. А також треба зрозуміти те, як пояснив Зоар написане: «І фараон наблизив», і пояснено, що він наблизив їх до повернення до Творця. Чи може бути, щоб лиходій фараон захотів наблизити їх до повернення?

А щоб збагнути все це, маємо зрозуміти слова мудреців, де сказано так: «Як тлумачив рабі Єгуда, - в час, що має прийти, приводить Творець зле начало і зарізає його перед праведниками та перед грішниками. Праведникам здається воно як висока гора. А грішникам воно здається як волосина. Ці плачуть, і ці плачуть. Праведники плачуть і говорять: «Як це ми змогли подолати цю високу гору». А грішники плачуть та говорять: «Як це ми не змогли подолати цю нитку волосяну?»

І сказане викликає суцільні питання:

1. Якщо вже зарізав зле начало, звідки ще беруться грішники?

2. Праведники – чому плачуть? Навпаки, вони мали б радіти.

3. Як можуть одночасно існувати два погляди, коли і ті й ті прийшли до стану істини, адже цей уривок говорить про час майбутній, коли певно існуватиме стан істини, то як може існувати така величезна відмінність: між «товщиною волосини», і «високою горою»?

І пояснив це тим, що сказали мудреці (там): «Сказав рабі Асі: «Зле начало спочатку подібне до павутинки, а в кінці подібне возовим канатам, як сказано: «Горе вам, що тягнете порушення мотузками нікчемності і гріх як канатами возовими».

Нам потрібно знати велике правило, що наша робота, котра дана нам, має бути на основі віри вище знання. Не тому, що ми не гідні великого рівня, і через це нам дано, щоб ми приймали все в клі віри. І це здається нам ницістю та маловартістю. І людина очікує, коли зможе звільнити себе від цього тягаря, що називається вірою вище знання.

Насправді ж це ступінь дуже високий та важливий, і нескінченно піднесений. А те, що здається нам низьким, це через бажання отримувати, що в нас. І в бажанні отримувати маємо вирізнити категорії рош і ґуф. Де рош називається знанням, а ґуф називається отриманням. І через це все, що проти знання, вважається у нас як нице і тваринне.

І зі сказаного маємо пояснити те, що праотець Авраам запитав Творця: «По чому знатиму, що успадкують?» Бо як може бути, реально, що зможуть прийняти на себе тягар віри? Адже це суперечить знанню. І хто може йти проти знання? Коли так, як може бути, щоби удостоїлися світла віри, адже вся досконалість залежить лише від цього.

І на це відповів йому Творець: «Знаючи, знай... що вони будуть у вигнанні». Це означає, що Він підготував кліпу, яка є злим началом, людиною-негідником, і це – фараон, цар Єгипту. Бо літери слова «пар’о» (фараон) – це літери слова «ореф» (потилиця, шия). Як сказав Арі, «пар’о Міцраїм» (фараон Єгипту) є категорією «ореф мецер-ям (протока)», бо висмоктував вище благо, що спускається до нижніх, своїм питанням, коли приходить і запитує: «Хто такий Творець, щоб я його слухався?» І з цим питанням відразу ж попадають у володіння кліпот. Як говорить Рамбам, - те, що написано «не звертайтесь до ідолів», означає, що лише самим звертанням, тобто лиш тільки питанням, вже порушують заборону «не звертайтесь».

Отже, сітра ахра бажає щоб могла вона живитися світлом від святості. І що вона робить, щоби змогти живитися від святості вищим благом? Про це говорить нам писання: «І фараон наблизив». І пояснює Зоар, що наблизив їх до повернення до Творця. І запитав, як згадано вище: «Як можна сказати, що фараон наблизив їх до повернення, адже в звичаї кліпот віддаляти людину від Творця?»

І це дано зрозуміти так, як воно описано в Зоар, такими словами: «Але в тобі відбивається гріх таємно, як змія, що уражає і всуває голову в тіло». І в коментарі Сулам: «Бо цей гріх, оскільки він таємний, є в ньому сила змія, що вбиває мешканців світу і приносить смерть у світ, і поки що він в повній силі. І неможливо звести його, як і змію, що кусає людину і відразу втягує голову в тіло, і тоді неможливо її вбити».

І ще вислів є в Зоарі, що змій пригинає голову і б’є хвостом. Тобто, що іноді він дає людині, щоби прийняла на себе тягар віри, що є категорією вище знання, і це є поняттям «пригинає голову», але «б’є хвостом». «Хвостом» можна пояснити як «кінцем». Бо те, що пригнув голову, було це для того, щоби в кінці отримав би заради отримання. Тобто, те, що дав людині спочатку право прийняти на себе віру, було для того, щоби потім взяти все в своє володіння. Адже кліпа знає, що немає іншої можливості дістати світло, як лише завдяки святості.

І це є сенсом того, що «фараон наблизив», як пояснено, що наблизив Ісраеля до повернення до Творця. І це було з попереднім задумом, щоби потім взяти від них все в своє володіння. І про це писав Арі, що фараон висмоктував вище благо, що спускалося до нижніх, робив це і з боку «ореф» і з боку горла, що є «рош ґуфа» (початок тіла), і все забирав у свої келім отримання.

І це означає «І збудував убогі (міскенот) міста», тобто це було для Ісраеля. Іншими словами, скільки б не працювали б у час вигнання, все брав фараон собі у володіння. І само собою, був народ Ісраеля бідними, що й називається «міскена», тобто злиденний.

І ще слід пояснити міскенот від слова сакана (небезпека), бо вони були у великій небезпеці, щоб не залишитися в цьому стані всі дні свого життя. Але для фараона була робота Ісраеля Пітомом та Рамсесом, тобто містами дуже-дуже гарними.

Відповідно, сенс слів буде такий: «і збудував убогі міста» - Ісраелю, а фараону – Пітом та Рамсес. Тому що все, над чим працювали Ісраель, падало у кліпот, і не бачили ніякого благословення своїй роботі. А коли зміцнювалися в роботі віри і у властивості віддачі, тоді таки бачили «розплодження та розмноження». А коли падали у властивість знання та отримання, відразу падали у володіння кліпи фараона. І тоді приходили до повного й остаточного рішення, що служіння має бути у властивості віри вище знання і у віддачі.

Але бачили, що немає в самих у них сили вийти з-під влади фараона. Тому написано: «І застогнали сини Ісраеля від роботи». Бо боялися, щоб не залишитися там, у вигнанні, навіки. Тоді «і піднісся лемент їхній до Творця», і заслужили вийти з єгипетського вигнання.

Виходить, що до того, як побачили стан, в якому вони перебувають у володіннях кліпот, - і болить їм це, і бояться, щоб не залишитися там навіки, - доти не було в них тоді потреби, аби Творець допоміг їм [звільнитися] з келім отримання. Адже не відчували шкоди та недоліку, які є в цьому, того, що це і є саме тим, що перешоджає злиттю з Творцем. А інакше людина більше цінує роботу в плані знання та отримання, а властивість віри вважається ницістю. І віддає перевагу знанню та отриманню, бо до того зобов’язує зовнішній розум людини.

І тому уготоване їм вигнання, аби відчули, що немає їм ніякого поступу в наближенні до Творця, а вся робота їхня занурюється в кліпу Єгипту. І тоді побачили, що не мають вони ніякого іншого виходу, як тільки вимушено прийняти на себе роботу в ницості, якою є властивість віри вище знання, і прагнути до властивості віддачі, інакше відчувають, що перебувають у володінні сітри ахри.

Виходить, що віра, яку прийняли на себе, була через те, що побачили: інакше немає їм жодної ради. І через це згодилися на зневажену роботу. І це називається «залежною роботою». Прийняли на себе цю роботу для того, щоб не впасти в тенета кліпот. Але якщо зникне причина, пропаде і любов до цієї роботи. Тобто, якщо анулюється зле начало, і вже не буде кому вселяти в них думки, що під забороною «не звертайтесь до ідолів», пропаде любов, що є в зневаженій роботі.

І з цього зрозуміємо те, що сказали мудреці: «Зле начало на початку подібне павутинці, а наприкінці подібне до возових канатів».

Відомо, що є категорії: примус, помилка, зловмисність. Бажання отримувати, що вкарбовано в людину, є категорією примусу, тому що не сила людині його скасувати. І, само собою, воно не вважається гріхом, а сприймається як порушення, як сказано: «Горе вам, що тягнете порушення мотузками нікчемності». Коли так, неможливо усунути або ненавидіти його, тому що людина не відчуває, що це буде гріхом. Але з цього виходить потім - «як возові канати» гріх. І з цього бажання отримувати утворюються потім кліпот, яких є ціла система, за принципом: «Одне проти одного утворив Всесильний». І звідти приходить зле начало. Тобто, все – від тонкої волосинки, згаданої вище.

А коли вже розкрилося, що це – гріх, тоді вже вміють уберегти себе від цієї «волосинки». І тоді розуміють, що немає іншої ради, якщо бажають увійти в святість, як тільки прийняти «роботу ницості», тобто віру та віддачу. Інакше бачать, що перебувають під владою кліпи фараона, царя Єгипту.

Виходить, що користь вигнання була в тому, щоб відчули, що бажання отримувати і є гріхом. І це було причиною рішення, що немає іншої ради, як лише прийти до стану келім віддачі. І це те, що відповів Творець Аврааму на питання, коли той просив гарантій про успадкування землі: «Знаючи, знай, що чужинцем будуть нащадки твої... і мучитимуть їх». Бо завдяки вигнанню розкриється їм, що «тонка волосинка» є гріхом. Тоді прийдуть до прийняття справжньої роботи, щоби віддалитися від гріха.

І це те, що сказав рабі Єгуда про майбутнє. – буде так, що «поглине смерть навіки». Тобто, Творець забиває зле начало, і, само собою, залишається від нього лише на товщину волосини, що зовсім не відчувається як гріх (адже волосина це така річ, що не можна побачити). Але все одно залишаються ще грішники та праведники. І всі тоді бажають злитися з Творцем. Але грішники ще не виправили свою «товщину волосини» з того часу, як існувало зле начало, бо тоді була можливість відчути, що це гріх.

В той час як зараз, коли зле начало залишилося лише на товщину волосини, то немає у них причини, щоб треба було перетворювати клі отримання на клі віддачі. Бо, як зазначено, «волосина» не відчувається. Однак все ж не можуть злитися з Творцем, оскільки існує відмінність властивостей, і «Я і він не можемо жити в одному місці». І виправлення грішників у тому, щоб були прахом під стопами ніг праведників. І мається на увазі, що оскільки зле начало анульовано, виходить, що немає у праведників причини йти вірою вище знання.

Якщо так, і немає їм причини, то хто примусить їх? Адже вони бачать, що грішники, які залишилися з [егоїзмом] «товщиною з волосину», і не виправили цю «волосину», коли існувало зле начало, а саме тоді варто і можна було б виправити, тому що було явним, що зле начало це гріх. А тепер дається взнаки не як гріх, а як волосина.

Тому, якщо немає причини, немає зараз і можливості його виправити. Але разом з цим немає можливості злиття з Творцем, тому що відмінність властивостей залишилася. А все виправлення грішників полягає в тому, що праведники йдуть по них. Саме зараз, коли видно, що вже немає страху перед тенетами кліпот, бо вже забито зле начало.

Якщо так, чому тепер вони повинні працювати у вірі вище знання? Але, коли вони бачать, що грішники не в змозі досягти злиття з Творцем, тому що не мають наразі причини, тобто злого начала, щоби взнавалося як гріх, - і разом з цим вони залишилися зовні, адже, зрештою, залишилася розбіжність властивостей.

Тому праведники, коли бачать це, вони розуміють, наскільки було добре їм, що була в них причина працювати на віддачу, адже здавалося їм, що займалися віддачею лише з причини злого начала. Але тепер бачать, що гріх, який бачили тоді, був їм на благо. Тобто, що насправді, сама робота – це основне, і здійснюють цю роботу не через страх, щоб не впасти в тенета кліпот. І доказ цьому вони бачать у грішників, які не виправили «волосяну нитку». Бо тепер немає їм причини, і залишилися зовні, так, що не можуть тепер прийти до злиття з Творцем.

Виходить, що праведники дістають наснаги йти від сили до нової сили завдяки грішникам. І це те, що грішники стали прахом під ногами праведників. А праведники йдуть завдяки тим, що залишилися у властивості грішників. Якщо так, з’ясовується все з самого початку, що саме робота ця є важливою, а не вимушеною, як здавалося їм раніше, коли було в них зле начало. А зараз бачать, що і без злого начала, варто працювати у вірі та віддачі.

А сенс «ці плачуть і ці плачуть», - як відомо, плач, це стан катнуту, що є категорією ВАК. І є поділ між ҐАР та ВАК, адже мохін де-ВАК світять з минулого, тобто вони дістають життєву силу і світло від того, що було з ними. А от мохін де-ҐАР світять в теперішньому тим, що вони поєднують зівуґ.

І це означає, що праведники плачуть і говорять: «Як змогли ми подолати високу гору?» Адже зараз бачать вони, що було до знищення злого начала, що влада його була дуже великою, як сказано: «Одне проти іншого створив Всесильний». І було їм велике милосердя з боку Творця, який дав їм силу перемогти у війні зі злим началом. А зараз веселяться вони і радіють чуду, що сталося з ними тоді, тобто в минулому. І це зветься «мохін де-катнут» (світло малого стану).

А грішники плачуть тому, що немає їм зараз ніякої ради, як злитися з Творцем, хоча й бачать вони нині, що це лиш тільки «тонка волосина». Але оскільки немає зараз злого начала, то немає у них причини, щоб змогли обернути келім отримання на віддачу. Бачать тільки, що вони зовні, тому і плачуть.

Проте, виправлення їхнє в тому, щоби стати прахом під стопами ніг праведників. Тобто, як сказано вище, тим, що праведники бачать, що хоча й немає зараз злого начала, все одно грішники не можуть удостоїтися злиття. І тоді кажуть про те, що думали, що лише з причини злого начала повинні йти шляхами віддачі, проте бачать, що [дійсно,] саме це є справжнім клі, тобто навіть якби не було злого начала, все одно ця дорога є істиною, і шлях віри – це чудовий шлях.

І з цього зрозуміємо, чому залишаються грішники після ліквідації злого начала. Це тому, щоб були прахом «під стопами ніг праведників». І якби не залишилося грішників, то не було б того, хто розкрив би цю велику істину, - що шлях віри існує не через те, що є залежна любов. Тобто, не зі страху перед злим началом потрібно йти шляхом віри, а [причина] - це любов, що не залежить від винагороди. Адже зараз немає вже злого начала, все одно, лише вірою можемо удостоїтися злиття з Творцем.

І чув я іншим разом: ось, те, що ми потребуємо саме віри, - це через гординю, яка існує в нас, адже тоді важко нам прийняти віру. Тобто, незважаючи на те, що віра є високою властивістю і прекрасним рівнем, і те, що нижній не може осягти і зрозуміти її дорогу цінність і височінь її піднесеності, - це лише з причини гордині, що в нас, тобто бажання отримувати, здається нам, що це є ницість і тваринний рівень. А для цього уготовано нам «людину-негідника».

І чув я іншим разом: те, що ми бачимо, що коли ми не бажаємо прийняти віру, ми падаємо з нашого рівня. І раз по разу ми піднімаємося й падаємо, аж поки вирішимо в серці, що немає нам іншої ради ніж постановити собі - вірити. І все було для прийняття віри. І це: «І збудував убогі міста (для Ісраеля) фараону».