Бней Барух Академія кабали

1) Союз очей, що означає берегтися від споглядання жінок. А заборона споглядання – це не лише тому, що може прийти до сумнівів. І доказ цьому те, що заборона стосується також старого столітнього віку. А справжній сенс той, що це походить від дуже високого кореня, і така обережність тому, що якщо не обережеться, може дійти до споглядання святої Шхіни. І тямущому досить.

2) Союз язика, тобто, щоб бути обережним у справі правди та брехні, бо аналіз, який існує нині, після гріха Адама Рішона, є аналізом щодо правди та брехні. А от до гріха Древа пізнання, все з’ясовувалось відповідно до "гірке" та "солодке". Але коли аналіз стосується правди й брехні, тоді справа зовсім інша, бо є іноді, що початок солодкий, а кінець гіркий. Тому виходить, що буває дійсність гірка, але при всьому цьому це – правда.

Тому треба берегтися, щоб не спотворювати дійсність словами, коли навіть думає, що він бреше лише ближньому. Адже треба знати, що тіло,як машина: як вона звична рухатися, так вона й продовжує свій рух. Тому, коли привчають її до брехні та омани, тоді неможливо вже йти іншим шляхом. І через це людина сама з собою також мусить поводитися брехливо та обманом.

І з цього виходить, що людина змушена вводити себе в оману, і в жодний спосіб не здатна сказати собі правду, тому що не знаходить у правді якогось особливого смаку.

І можна сказати, що той, хто думає, що обманює ближнього, бреше нікому іншому, як Творцю. Тому що поза тілом людини існує лише Творець. А за суттю творіння, те, що людина зветься створінням, - це лише сама для себе, бо Творець забажав так, щоб людина відчувала б себе дійсністю, окремою від Творця. Але, крім цього, все є "Сповнена земля славою Його".

Тому, коли обманює ближнього свого, вона бреше Творцеві. А коли засмучує свого ближнього, засмучує Творця. Тому, якщо людина звична говорити правду, це буде корисно їй і щодо Творця. Тобто, якщо пообіцяла щось Творцю, то намагається дотримуватися своєї обіцянки, тому що не звикла говорити неправду. І завдяки цьому удостоїться "Творець – тінь твоя". І коли людина виконує те, що говорить, Творець також, відповідно, виконує. "Благословен Той, хто говорить і виконує".

І є ознака в "утриманні язика", щоб, наскільки це можливо, взагалі не говорити, тому що мовленням людина розкриває таємниці серця, і цим є можливість ухопитися зовнішнім силам, тому що весь той час, поки людина не є цілковито чистою, і розкриває щось зі свого внутрішнього світу, тоді є сила у сітра ахри звинувачувати вгорі і глузувати з її роботи. І говорить: “Яку роботу ця людина дає небесам?” - адже весь її намір у цій роботі виключно внизу.

І цим буде розв’язане величезне утруднення, адже відомо, що "заповідь веде за собою заповідь", то чому ми бачимо, що багато разів людина приходить до падіння у своїй роботі?

Проте, як сказано вище, оскільки сітра ахра підбурює та звинувачує людину щодо її духовної роботи, а потім спускається й забирає її душу. Тобто після того, як вже звинуватила її вгорі, і сказала, що робота її не є чистою, а працює вона ради отримання, тоді спускається та забирає в людини душу життя тим, що запитує людину: "Що це за робота?" Тому, навіть коли вже удостоїлася людина якогось світіння душі життя, вона втрачає це знову. А рада цьому – "приховання дій", щоб вона не знала про роботу людини, за принципом "З серця вустам не розкривай". І тоді навіть сітра ахра не може знати про її роботу, тому що вона знає лише те, що розкривають словами та вчинками, за це вона може триматися.

І треба знати, що головні страждання та болі приходять через обвинувачів. Тому, наскільки тільки можна, треба берегтися й не говорити. А ще більш за це треба знати, що навіть коли говорять про щоденне життя, також розкриваються таємниці серця. І це сутність сказаного: "Душа виходить зі словами". Це й є союз язика, котрого треба дотримуватись.

І головним чином треба стерегтися під час підйому, бо в час падіння важко працювати на великих рівнях та з великою обережністю.