62. Спускається й підбурює, піднімається й звинувачує

Почуто дев’ятнадцятого адара першого 5708 року

29 лютого 1948 р.

(переклад з івриту)

"Спускається й підбурює, піднімається й звинувачує". Людина повинна завжди перевіряти себе, чи не сходять її Тора й духовна робота вниз, в глибини безодні, адже рівень величі людини виміряється мірою злиття з Творцем, тобто мірою анулювання перед Творцем. Це означає, що себелюбство нічого для неї не варте, а бажає вона цілком анулювати свою сутність.

Той, хто працює ради отримання, має міру величі власної сутності відповідну мірі своєї роботи. І робиться тоді людина чимось сущим, суттєвим та самостійним, і важко їй тоді скасувати себе перед Творцем.

Але ж коли людина працює ради віддачі, то закінчивши свою роботу, тобто виправивши всі келім отримання для себе, з тих, що є в неї від кореня її душі, тоді немає їй вже ще щось робити у світі. Виходить, що лише на цю точку мають бути сконцентровані всі думки людини, саме на цей аспект.

А ознака цьому така: якщо людина йде шляхом істини, вона може бачити, чи перебуває в стані "спускається й підбурює". Тобто, що вся її робота є лише падінням. І виходить тоді, що людина – у владі сітра ахри. Тоді вона "піднімається та звинувачує", тобто відчуває себе в стані підйому, і звинувачує інших.

Але ж той, хто працює способом очищення, не може звинувачувати інших. Навпаки, завжди звинувачує себе, а інших він бачить на кращому рівні, ніж відчуває себе самого.