53. Обмеження
Почуто напередодні суботи першого сівана (4 червня) 1943 р.
(переклад з івриту)
Зміст обмеження в тому, щоб обмежити стан, в якому людина перебуває, - і не бажати ґадлуту (великого стану). А саме в нинішньому стані, в якому вона існує, людина бажає залишитися навічно. І це називається «постійним злиттям». І не важлива міра ґадлуту, яка є в неї, а навіть хай це буде малий стан, щонайменший, але якщо це світить вічно, вважається, що «удостоїлася вічного злиття». Тоді як коли прагне до більшого ґадлуту – це називається «надмірностями».
І це суть сказаного: «І будь-яка печаль буде надмірною». Тобто, коли печаль приходить до людини, це тільки внаслідок її прагнення до надмірностей. І це сенс того, що коли Ісраель прийшли отримувати Тору, привів їх Моше до підніжжя гори, як написано: «І постали під горою» (гора (івр. «гар») означає сумніви (івр. «гіргурім»), тобто Моше привів їх до краю думки і розуміння й розуму, і немає ступеня нижчого за це.
І тільки коли погодилися з цим станом, продовжувати йти в ньому без ніяких хитань та вагання, а залишатися в цьому стані ніби це для них найбільший ґадлут, і проявити при цьому радість, - це є смислом: «Працюйте на Творця в радості». Адже перівод ґадлуту не можна сказати, що дана їм робота, і щоб була вона в радості, бо в великому стані радість з’являється сама собою. А саме для стану катнуту дана їм «робота радості». І тоді, в час катнуту, хай радіють, попри те, що відчувають свою малість. І це є великою роботою. Називається це «основним в утворенні ступеня», і є категорією катнуту. І стан цей має бути постійним. А ґадлут є лише доповненням. І прагнути необхідно основного, а не додаткового.