43. Істина і віра

Почуто

(переклад з івриту)

Істина це те, що людина відчуває і бачить своїми очима. І це називається «винагородою та покаранням», тобто, коли нічого неможливо здобути без зусиль.

І це подібно до людини, яка сидить вдома і не бажає нічого вдіяти аби забезпечити себе. І говорить, - оскільки Творець є добрим, і Тим, хто дає добро і прожиток усім, певно пошле їй все чого їй бракує. А самій їй не треба нічого робити. Тож напевне така людина помре з голоду, якщо буде так поводитися. І здоровий глузд переконує нас в цьому, і так ми й бачимо на власні очі, і насправді це так, тобто, що помре з голоду.

Але, разом з тим, людина зобов’язана вірити вище свого розуму в те, що без будь-яких зусиль та клопоту вона також зможе досягти всього необхідного завдяки особистому управлінню. Тобто, Творець чинить та чинитиме всі діяння, і людина ні в чому Йому не допомагає, адже все робить лише Творець і не в змозі людина ні додати, ні відняти.

Проте, як можна, щоб ці дві речі існували б одночасно, адже одне суперечить іншому? Отже, перший підхід називається – те, що розум осягає. Тобто, без допомоги з боку людини, іншими словами, без попередньої роботи та зусиль, не досягне нічого. І це називається істиною, тому що Творець побажав, аби людина відчувала саме так. Тому називається цей шлях шляхом істини.

І хай не буде складним для тебе те, що оскільки наведені вище два підходи протилежні, як може бути, щоби цей стан був істинним? А відповідь така, що істинним називається не підхід і не стан, а «істина» говориться про відчуття, що Творець побажав, щоб людина відчувала саме так, - це й є «істина». Виходить, що як про істину, точно можна сказати саме про Творця, тобто про бажання Творця, - що Він бажає того, щоби людина відчувала й бачила так.

Але разом з цим людина має вірити, навіть якщо не відчуває і не бачить «очима розуму», що Творець може допомогти їй досягти без будь-яких зусиль, усіх здобутків, які лише можна досягти. Але це лише з боку особистого управління. І причина того, що людина не може домогтися особистого управління перш ніж досягне стану «винагороди й покарання», в тому, що особисте управління це річ вічна, а людський розум – не вічний. Адже неможливо, щоби вічне облачилося у щось невічне. Тому, після того, як людина удостоюється управління винагородою та покаранням, тоді винагорода й покарання утворюється клі, в якому може облачитися особисте управління.

І звідси зрозуміємо сказане: «Прохаємо, Творець, визволи нас, будь ласка. Прохаємо, Творець, дай нам удачу, будь ласка». Де «визволи нас» означає винагороду й покарання, тобто людина повинна молитися, щоби Творець забезпечив би її роботою та важким трудом, аби завдяки цьому була б їй винагорода. Але разом з тим, людині треба молитися про удачу, що є категорією особистого управління, тобто щоби і без ніякої роботи та зусиль вона удостоїлася всіх здобутків, які тільки є у світі.

А також ми бачимо щодо матеріальних надбань (які існують в різних місцях, тобто в різних тілах, а от щодо речей духовних все вивчається як в одному тілі, проте в різні часи), що є люди, які здобувають надбання саме великими зусиллями, в надмірній активності і дивній кмітливості. І разом з цим ми бачимо і навпаки, що люди, які не такі вже й премудрі, і не мають надмірної активності, і не докладають багато зусиль, але є їм удача, і вони робляться власниками надбань та майна, найбільших у світі.

А відповідь така, що ці матеріальні речі походять від вищих коренів, тобто від категорії «винагорода й покарання» та від категорії «особисте управління». І відмінність лише в тому, що духовне проявляється в одному місці, тобто в одному носії, але одне за одним, інакше кажучи, в одній людині у двох станах. А в матеріальному це ведеться одночасно, але в двох носіях, тобто одночасно в двох різних людях.