Бней Барух Академія кабали

І для того, щоб людина була би врятована від двох тіл, щоб не заважали святості, і щоб була в неї можливість користуватися лише внутрішнім тілом, рада цьому та, що є чудодійний засіб: слід людині мислити, вибираючи думки лише про те, що стосується внутрішнього тіла. Тобто, щоб думка її завжди перебувала б у володіннях Єдиного, адже написано: «Немає нікого, крім Нього», і «Він здійснює і здійснюватиме все, що робиться». І немає жодного створіння в світі, що могло би відокремити Його від святості.

І оскільки людина не думає про два згаданих вище тіла, вони помирають, тому що немає їм пожитку і немає завдяки чому існувати. Адже різні помисли, коли думають про них, від цього вони і живляться.

І це суть того, що написано: «У поті обличчя свого їстимеш хліб». Адже до гріха Древа пізнання не була життєва сила залежною від хліба, тобто, не треба було притягувати світло та життєву силу, а воно просто світило. А от після гріха, коли Адам а-Рішон приліпився до тіла мішха де-хівья, тоді зв’язав життя своє з хлібом, тобто з живленням, яке треба щоразу притягувати заново, а якщо не дають живлення, вони вмирають. І це зробилося великим виправленням, щоб врятуватися від двох зазначених вище тіл.

І тому покладено на людину намагатися і докладати зусиль, щоб не мислила тими думками, що стосуються їх. І можна сказати що це те, про що сказано мудрецями: «Помисли про гріх важчі за сам гріх». Бо думки є їхнім пожитком. Тобто, від того, коли думають про них, з цього вони отримують життєву силу.

Тому людина має думати лише про внутрішнє тіло, оскільки воно є вбранням для нефеш святості. Тобто, хай думки її будуть за межами її шкіри, тобто за межами шкіри тіла, це називається – поза тілом, що означає – поза власною користю. І думки [хай будуть] лише про користь ближнього.

І це називається «за межами шкіри». Бо поза шкірою людини немає ніякої зачіпки для кліпот. Адже кліпот тримаються лише того, що «під шкірою». Тобто того, що стосується тіла людини, а не того, що поза тілом, що зветься «за межами шкіри». Тобто, за все, що облачається в тіло, можуть вони триматися. А все, що не облачається, вони не можуть там утриматись.

А коли людина проявить постійність у тому щоб думати про те, що за межами її шкіри, тоді заслуговує вона того, що написано: «І за шкірою моєю вибито це, і з плоті своєї побачу Творця» (Писання, Йов, 19:26). [Вибито] «це» (в оригін. «ця», жін.рід) – це свята Шхіна. І вона стоїть поза шкірою людини. «Вибито» означає, що встановлена стояти за межами моєї шкіри. І тоді людина заслуговує «з плоті своєї побачу Творця». Тобто, святість прийшла облачитися у внутрішнє тіло. І це саме тоді, коли людина згодна працювати за межами своєї шкіри, тобто ні уві що не облачаючись.

Тоді як грішники, які хочуть працювати саме в час, коли існує одягнення в тіло, що зветься «всередині шкіри», вони «і помруть, і не з мудрістю». Бо тоді немає їм ніякого облачення, і не заслуговують нічого. В той час як праведники, - саме вони удостоюються облачення в тіло.