Лист 18

(переклад з івриту)

Тиждень глави «Р’е», (серпень) 1926 р.

Душевному другу ..., хай світить його світильник.

... Однак, бережи ноги свої від «кидків богатирських», поки не прийшов час. Бо «місце, про яке думає людина, - там вона». І тому в час, коли людина впевнена, що не бракуватиме їй життєвих благ, можна їй докласти труда в Торі, бо «благословенний приліплюється до Благословенного».

Але при нестачі впевненості повинна буде людина клопотатися, а всякий клопіт - він від сітри ахри (егоїзм, букв. “зворотна сторона”). «І проклятий не приліплюється до Благословенного». Бо не зможе спрямувати свої старання на слова Тори. І якщо дійсно відчуває бажання «бити собі ноги по далеким краям», все одно, хай не думає про ці речі нічого, - а лише дуже швидко, як оком змигнути, - і повернеться до постійного стану, щоб не розсіювати іскри свої по часам та місцям, що не стосуються цього, які крім того, ще не поєднані як годиться.

І знай, що будь-яке пошкодження від нижніх може бути оцінено лише в дозволених часі й місці, яке воно наразі. Я хочу сказати, якщо зловживає, або журиться, або зневірився на цю мить, адже «Всемогутній завершить в усі часи і в усіх місцях, що в світі», що є сенсом «лише мить у гніві Його», і «скільки лють Його? – мить».

Тому немає іншого виправлення людині, як тільки вирівняти всі моменти, теперішні, і ті, що мають бути, щоб були кадінням та підношенням імені Його великому. А той, хто відштовхує мить, яка перед ним, бо жорстка вона, розкриває своє глупство всім, - неначе всі світи і всі часи не варті для нього, - оскільки світло лику Творця не облачається в зміну часів та дат, попри те, що робота людини, безперечно, змінюється через них. І задля цього підготовано нам заслугами святих праотців наших, віра і впевненість, які вище знання, котрими користується людина у важкі моменти, без клопоту і втоми.

І це є поняттям: «Цим приходить полегшення, готове для всіх дій у ці шість днів». Бо літера гей, яка є коренем створіння, є літерою легкою, так що зусилля ніяк не допомагають піднести її рівень, оскільки «відкидається через те, що немає причини і немає цілі». Тому той, хто приймає на себе тягар малхут небес повністю, не бачить клопоту в роботі на Творця, і тому може бути злитим з Творцем вдень і вночі, при світлі й у темряві. І не зупинить його «ґешем» («матеріальне», також – «дощ»), створене минущим, мінливим і змінним. Бо кетер, що є, за суттю, Нескінченністю, світить всім буквально порівну, так, що глупак, що йде під зливою перешкод, що ллється на нього, позаду й попереду, і говорить усім, що не відчуває недоліку припинення злиття, - яке псування та гріх через нього!

Бо якби відчував це, певно силкувався б знайти якийсь спосіб, врятуватися все ж таки від припинення злиття, чи більше, чи менше, адже спосіб цей ще не був недосяжним нікому, хто шукав його. Або ж шляхом «міркувань віри», або шляхом «впевненості», або через «прохання в своїй молитві», які придатні людині саме у випадках скрутних і нагальних. Адже навіть «злодій у підкопі закликає до Творця», і тому немає потреби в цих мохін ґадлуту, зберігати гілку, що наразі не відірвана від кореня.

«І якщо три ці речі не забезпечить їй», а «і вийде» у володіння багатьох, у підкорення створінням, «безкоштовно, без грошей», цьому господареві, бо не дадуть йому нічого за його клопоти, коли труд був щодо речей непотрібних. Як написано: «Такими як вони, будуть і ті, хто робить їх» і т.д., і що проситиме у них такий, якого створив рукотворний і який поклоняється виробу рук своїх? І тому кожен, хто говорить, що має він перешкоди з небес, говорю я про нього, що брехнею є його свідчення про Господаря його. А зловмисно робить з себе такого, якому перешкоджають, оскільки немає в нього істинного бажання бути злитим з Творцем, через його міцні зв’язки з «кетерами нечистоти», і в глибині свого серця не бажає навічно відокремлюватися від них.

І це те, що написано: «А той, в кого немає грошей, ідіть, купляйте та їжте, і йдіть, купуйте без грошей і без ціни, вино й молоко». Тобто, вся наша молитва до Творця, щоб дарував нам від мудрості Своєї та сяйва, - вона лише тому, що бажаємо від Нього, щоб прикрасилися ми перед Ним цими бажаннями, як: «Дух приваблює дух і приносить дух».

Як у прикладі: адже не за звичаєм це - входити до царя в покої без якогось прохання... Але насправді не маємо ми справи з самим подарунком, його цінністю, а з тим, що удостоїлися бути в злитті, більше чи менше, з Творцем.

І як у притчі, про раба, який бажає приліпитися до царя через жадання серця свого, і починає поводитися за звичаями царства. І дає йому Творець якесь прохання, а цар відхиляє його. Якщо він тямущий, то він повідомляє царю істинну суть своєї точки сердечної, що не бажає він ніяких подарунків, а [просить] щоб цар дав би йому якесь служіння, найнижче з самих незначних, і хай має будь-який характер, аби тільки бути злитим хоч якоюсь мірою з царем. В єдиному нерозривному зв’язку. Наразі вже розкрив це нам Цар у вигляді злиття, яке є ницим в очах ницих, і цінність його завжди відповідає мірі бажання точки в серці, тобто молитві, вірі та впевненості. Щоб людині ніколи не бракувало згаданої вище пристрасності, навіть на коротку мить з усіх двадцяти чотирьох годин доби.

Але низькі духом, зі своєї точки серця, прагнуть не до злиття з самим Царем, з «тілом Царя», а до Його численних подарунків і щоб почути слова Царя, як Він роздає майно та силу з великими насолодами. І тоді потечуть іскри з глибин серця до Його величезних подарунків. І через це вони бачать великий клопіт в злитті з Ним, бо що їм буде з цього, й таке подібне, що належить до ставлення «що с того...», а лише золоті яблука... І тому кожен, хто розуміє, сміятиметься з таких «робітників», яким бракує серця, і говорять усім [про себе], що дурні вони, бо розповідають що мають перешкоди. І тямущому досить.

Однак «союз праотців не припинився», і «тому, хто приходить очиститися, допомагають», і відразу вранці, коли прокидається від сну, хай освятить першу ж мить злиттям з Творцем, і виллє серце своє Творцеві, щоби беріг його всі двадцять чотири години на добу, щоб не промайнула йому в голові безцільна думка, і щоб не здавалося йому це неможливим, або надприродним, бо образ природи, яка робить залізну перетинку... І годилося б людині анулювати природні перегородки, які вона відчуває. Але спочатку нехай вірить, що природні перетинки не відділяють Творця від неї, а потім хай молиться всім серцем, і навіть про те, що вище за бажання її природи.

І розумій це завжди: також кожного разу, коли з’являються й зникають в людині образи, що не є святістю, хай припинить відразу ж, як згадає це, потурбується вилити серце своє [молитвою], щоб відтак і далі рятував би її Творець від припинення злиття з Ним, в Його великій змозі. І поступово примириться серце людини з Творцем, і жадатиме злитися з Ним по-справжньому. І воля Творця в руці її досягне успіху.

Єгуда Лейб