Міжнародний конгрес «Кабала ле-Ам» –  З'єднуємося з Немає Нікого, крім Нього –  травень 2025

Урок 5: Падіння - трамплін для підйомів

1. Рабаш. Стаття 29 (1986) “Лішма і ло лішма” 

(переклад з івриту)

Однак, перш ніж людина завершує роботу й виходить з володіння кліпот, вона не бачить міру, в якій вона увійшла в святість, а бачить вона тільки, що щоразу вона все більш далека від цього, тому що те, що протилежно святості, воно розкриває зло, що в ній. І поки не буде світла святості, людина не здатна бачити істинну форму зла, що є в ній. Бо саме там, де є світло, можемо бачити бруд, що є в домі.

І зі сказаного виходить, що людина не може знати, що в неї зветься добрим станом. Тобто, може статися, що людина відчуває себе в падінні, тобто бачить, що не має вона жодного потягу до Тори та заповідей. І бачить наразі, що є в неї ще більше прагнення до себелюбства, наприклад, більше ніж учора. Тоді певно людина має сказати, що вчора була вона в стані, коли дивилася на людей, що піклуються про матеріальні потреби, як задовольнити своє бажання отримувати, і віддалялася вона від них, і не могла дивитися, як дорослі розумні люди так принижують себе, щоб перебувати в стані такої ницості.

А тепер людина бачить, що вона – одна з них і немає в неї ніякого сорому відчувати свою ницість. А це для неї річ звичайна, так, начебто ніколи й не думала про духовне. І щоб більше зрозуміти, візьмемо, наприклад, як іноді вдосвіта, коли людині слід вставати, і будять її, або будильник, або людина інша будить її і відчуває вона, що потрібно вставати до роботи Творця. І починає відчувати важливість цього. І через це відразу ж енергійно встає, оскільки відчуття важливості роботи Творця дає їй сили жваво встати.

І ясно, що тоді людина перебуває в стані підйому. Тобто, не матеріальне дає їй сили до роботи, а це духовне, - в тому, що вона відчуває, що нині буде мати зв’язок з Творцем, у тій чи іншій формі, цього їй досить, щоб мати силу для роботи. І ні про що тоді не думає, тільки про Творця. І відчуває, що саме це називається, що вона живе. Тоді як без духовного вона вважається мертвою. Отже, природно, відчуває вона себе в стані підйому. 

І по правді, людина не може визначити свій стан, те, що відчуває, що вона віддалена. Тобто, якщо вона є людиною, яка хоче йти шляхами віддачі, тоді вона повинна зрозуміти, що з небес дають їй особливу опіку, спустивши її з попереднього стану. Для того, щоб почала думати насправді про мету, тобто що вимагається від людини й що людина бажає від Творця, щоб дав їй. Тоді як коли вона перебуває в стані підйому, тобто є в неї прагнення до Тори та заповідей, тоді немає в неї ніякої потреби турбуватися про духовне. А бажає вона залишатися так всі дні свого життя, тому що добре їй так.

Виходить, згідно з цим, падіння, яке вона дістала, воно їй на благо, як зазначено вище, є над нею особлива опіка, і спустили її з її стану, коли вона думала, що має трошки досконалості. І це дається взнаки з того, що людина згодна залишатися так, в нинішньому стані всі дні свого життя.

Тоді як тепер, коли вона бачить, що віддалена від духовного, тоді починає думати: «Чого дійсно від мене бажають і що на мене покладено робити, і до якої мети я маю прийти?» І бачить себе, що немає в її розпорядженні ніякої сили до роботи. І знаходить себе в стані «між небом і землею». І може людина зміцнитися тільки коли Творець зможе їй допомогти, тоді як сама, зі свого боку, пропала.

І про це сказано (Ішайя, 40:31): «І ті, хто сподіваються на Творця, перемінять силу». Тобто ті люди, що надіються на Творця. Означає це, що вони бачать, що немає нікого іншого в світі, хто міг би допомогти їм щоразу перемінити силу на нову. Виходить, що падіння, воно є, навпаки, підйомом. Тобто завдяки цьому падінню, що вони відчувають, це дає їм піднятися рівнем, оскільки «немає світла без клі».

Виходить, коли людина думала, що перебуває в стані підйому, тоді не мала вона жодного хісарону, щоб Творець дав би в нього щось, бо її клі наповнене й немає там місця увійти чомусь. Тоді як нині, коли людина відчуває, що перебуває в стані падіння, починає вона бачити свої хісарони й те, якими є основні причини, що заважають їй прийти до злиття з Творцем. І тоді вона знає, чого просити у Творця, щоб допоміг їй, бо бачить вона тепер правду, істинну перешкоду.

Виходить, згідно зі сказаним, що людина не може сказати, що Творець віддалив її від Своєї роботи. І доказом цьому є те, що вона перебуває в стані падіння. Тобто те, що Творець відкинув її від роботи й не хоче, щоб вона працювала в Нього, це неправда. Навпаки, оскільки Він бажає наблизити людину, то коли вона відчувала, що перебуває в стані підйому, не міг Він наблизити її, тому що немає в неї келім.

А для того, щоб дати людині келім, мусив Творець видалити її з того стану й ввести в стан, де вона відчула б у собі хісарон. І тоді Творець може дати їй допомогу згори. Як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І запитує Зоар: - «Чим?» І відповідає: «Святою душею». Тобто, дають людині відчути, що душа є частиною Всесильного згори. І тоді людина входить у святість. І тоді вона може йти від одного духовного ступеня до іншого, аж поки довершить свою душу в плані того, що саме їй ще потрібно виправити.

2. Рабаш, ст. 34 (1988) “Що таке день і ніч в духовній роботі” (переклад з івриту)

…людина повинна пізнати, що хоч і має вона відчути, що таке темрява, інакше вона не зможе насолоджуватися світлом, бо будь-яку річ, смак якої людина хоче скуштувати, [щоб зрозуміти,] чи варто їй використовувати її, вона зобов'язана вивчати одне із другого, як сказано: "Як перевага світла із темряви". Подібно до того, як людина не може насолоджуватися спокоєм, якщо вона не знає, що таке втома.

Тому людина зобов'язана пройти процес підйомів і падінь, але не перейматися падіннями, а докладати зусиль, щоб не втекти з поля бою. Тому, хоча в процесі роботи вона має усвідомлювати, що це дві [різні] речі, однак в кінці роботи вона бачить, що світло і темрява подібні до двох ніг, які ведуть людину до мети.

(переклад з івриту)

Не маємо ми поняття, як цінувати важливість духовного підйому. Тобто, що немає в нас розуму зрозуміти, наскільки дорогою є одна мить, коли є в нас сила вірити у Творця, і маємо трохи відчуття величі Творця, так, що в стані підйому відчуваємо прагнення скасувати себе перед Ним без ніяких розумувань і припущень, а як свічка перед смолоскипом. 

І само собою, ми не можемо втішатися тим, що Творець наблизив нас і дав нам трохи підійти до Нього. А повинні були б ми відчувати від цього радість і душевне піднесення, яке це повинно дати нам. Однак, оскільки немає в нас відчуття важливості аби цінувати це, тому і здатні ми мати задоволення від цього тільки в міру важливості.

Тому дані нам падіння, для того, щоб мали ми можливість навчатися важливості підйомів, як написано: «Як перевага світла із темряви». Бо саме завдяки падінням людина може прийти до того, щоб знати і цінувати підйоми.

4. Рабаш, Лист 77 

(переклад з івриту)
Вся основа має бути така, щоб людина просила, аби всі думки й бажання її були лише на користь Творця, тоді відразу виникає стан ницості, що зветься «Шхіна в поросі». Тому не треба перейматися падіннями, бо «копійка до копійки накопичуються у великий рахунок»(2). 

І це - як ми вчили, що немає порожнечі в духовному, а віддалився [Він] тимчасово, щоб було місце для роботи, - іти вперед. Тому що кожен момент, котрий відбирають для святості, - вже входить у володіння святості. І людина падає лиш тільки для того, щоб вибрати додаткові іскри святості.

Є лише одна порада людині, - щоб не чекала, поки знизять їй рівень, а коли відчуває свою низкість - знову підніматися. І підйом цей називається, що вона вибрала частку до святості, але вона сама опускається і, піднімаючи інші іскри, піднімає їх у володіння святості.

Як сказали кабалісти: "Шукав до того як втратив" (Шабат, 152). Тобто ще до того, як я втрачаю свій теперішній стан, в котрому перебуваю, вже починаю шукати. Як сказав мій батько й учитель про царя Давида, який сказав: «Пробуджу світанок», і розтлумачили кабалісти: «Я пробуджую світанок, а не світанок пробуджує мене»(3).

Тому головним чином треба берегтися в час підйому, а не в час падіння. А в час підйому треба притягнути стан трепету, щоб, борони боже, не були б ми виштовхнутими назовні. Але після всього цього немає нам іншого як лише кричати до Царя та просити в Нього, щоб змилосердився над нами раз і назавжди.

5. Рабаш, ст. 6 (1989) "Що таке "вище знання" в духовній роботі”

(переклад з івриту)

І в час роботи, коли людина повинна сказати: «Якщо не я собі – хто мені?», думають тоді про цей робочий ритм, що вони самі утворюють підйоми й падіння. Тобто, що вони – люди війни, що звуться «цава», «мужні герої». Але ж потім, коли вже визволені, тоді вони осягають, що це Творець цваот, тобто всі підйоми й падіння, що були в них, - Творець робив це.

Тобто навіть падіння також прийшли від Творця. Бо «просто так» людина не отримує підйомів та падінь так багато разів. А це Творець спричинив усі ці виходи, котрі можна пояснити як «вихід зі святості (віддачі)». А «вхід» - як «вхід у святість». Все робить Творець.

6. Бааль Сулам. Шаматі 172. “Перешкоди та завади”

(переклад з івриту)

Усі перешкоди та завади, які розкриваються нам і нашим очам, є ніщо інше, як зближення, коли Творець бажає наблизити нас. І всі ці перешкоди приносять нам лише наближення. Бо якби не це, було б зовсім нереальним зблизитися з Ним. Адже з боку природи немає віддалення більшого, ніж між нами, зробленими з матеріалу, і Творцем, який є вищим за все найвище. І тільки коли людина починає наближатися, тоді вона починає відчувати відстань між ними. І кожна перешкода, що долається людиною, скорочує їй цей шлях.

7. Рабаш, Стаття 6 (1990) «Коли людина повинна користуватися гординею, в духовній роботі» 

(переклад з івриту) 

…повинна людина звернути увагу на це, і вірити, що Творець опікується нею, і напучує її йти дорогою, що веде до палацу Царя. Виходить, що вона має радіти тому, що Творець наглядає за нею і дає їй також і падіння. Тобто, людина повинна вірити, наскільки вона здатна збагнути, що Творець дає їй підйоми, і про це напевно вона не може сказати, що сама дістає ці підйоми, а це Творець бажає наблизити її, тому Він дає їй підйоми.

8. Бааль Сулам. Шаматі. 19 “Що означає в духовній роботі, що Творець ненавидить тіла” 

(переклад з івриту)

А надія людини має бути такою, що оскільки вона не може звільнитися з-під влади бажання отримувати, і вона перебуває завжди через це в підйомах та падіннях, - тому людина сподівається від Творця удостоїтися, щоби Він освітив їй очі, і щоби мала вона силу зміцніти і працювати лише на користь Творця. І це як написано: «Одне просив я у Творця, її проситиму». «Її», тобто святу Шхіну. І просить, щоб було: «сидіти мені в домі Творця всі дні життя мого».