4. Що є в духовній роботі причиною важкості, яку відчуває людина при скасуванні себе перед Творцем

Почуто дванадцятого швата (6 лютого) 1944 р.

(переклад з івриту)

Маємо знати, що причина важкості, яку відчувають у час, коли людина бажає працювати над анулюванням своєї сутності перед Творцем і не дбати про власну користь в тому, що людина доходить до стану, коли неначе весь світ залишається на своєму місці, лише вона мовби зникає з цього світу і полишає сім’ю свою і друзів заради скасування перед Творцем. Причина цьому лише одна й проста, і зветься вона брак віри. Це означає, що людина не бачить, стосовно кого вона анулює себе, тобто не відчуває існування Творця. Це й породжує важкість.

Але ж коли вона починає відчувати існування Творця, відразу душа її жадає анулюватися та поєднатися з Коренем, і включитися в Нього, "як свічка перед смолоскипом", без жодної думки та розуму. А з’являється це в людині з боку природи, як свічка, котра анулюється перед смолоскипом.

Згідно з цим виходить, що головне в роботі людини - це лише прийти до відчуття існування Творця, тобто, щоб відчувала дійсність Творця, що "Сповнена земля славою Його". І це буде вся її робота, тобто все завзяття, яке людина вкладає в духовну роботу, воно аби тільки прийти саме до цього, і ні до жодних інших речей. І хай не помиляється, що, мовляв, треба їй чогось досягти. І лише однієї речі бракує людині - властивості віри у Творця, і не думати ні про що, тобто всією винагородою, яку людина бажає за свою роботу, має бути те, щоб удостоїлася віри у Творця.

І маємо знати, що немає різниці між малим світінням і великим, якіі людина дістає. Позаяк у світлі немає відмінностей, а всі відмінності – лише в келім, що отримують світло, як написано: "Я АВАЯ не міняв". Тому, якщо людина здатна збільшити келім, в цій мірі вона збільшує світіння.

Отже, питання полягає в тому, чим вона може збільшити келім. Відповідь така: мірою, у якій людина складає подяку і хвалу Творцеві за те, що Він наблизив її до себе, щоб вона трохи відчувала б Його, і думала б про важливість цього, тобто того, що вона вже удостоїлася, щоб був у неї трохи зв’язок з Творцем. І відповідно до міри важливості, яку уявлятиме собі, у цій мірі збільшиться в ній світіння.

І людині треба розуміти, що ніколи вона не знатиме справжню міру важливості зв’язку між людиною та Творцем, бо не в силах вона оцінити міру справжньої його цінності. А відповідно до того, наскільки вона цінує цей зв’язок, людина осягає його піднесеність та важливість. І є в цьому сґула (чудодійний засіб), що цим вона може удостоїтись, щоб це світіння залишилося б у неї постійним.