Той, хто радіє в свята, але не подає бідним

174) Заговорив рабі Шимон, проголосивши: «Той, хто радіє в свята, але не дає частину Творцеві, того переслідує недоброзичливець, Сатан, і звинувачує його та уводить його зі світу. Скільки ж бід він заподіює йому, одну за однією».

Пояснення сказаного. У кліпот є захар та нуква, і захар не такий зіпсований, як нуква. Він не вводить в оману людей, обманюючи їх ім'ям Творця, і навіть навпаки, - пробуджує людину виконувати заповіді, але тільки не в чистоті, - заради надання відради Творцеві, - а коли до цього домішана самонасолода. Як сказано: «Не їж хліба недоброзичливця. "Їж і пий!" - скаже він тобі, а серце його не з тобою», бо він не має наміру завдавати насолоди тобі. І виходить, що ця заповідь позбавлена будь-якого смаку, і немає в ній любові та страху, тобто - немає там серця.

Але оскільки він вже затягнув людину до свого володіння, у нього є сила зробити зівуґ зі своєю нуквою, великою безоднею, кліпою, що несе зло й гіркоту, обманює ім'ям Творця, і тоді вона забирає душу людини. Тому сказано: «Того переслідує недоброзичливець, Сатан, і звинувачує його та уводить його зі світу». Бо після того, як ввів людину в оману відносно заповіді «радіти у свята», - мовляв, вона не заради надання відради Творцеві, і це видно по тому, як людина їсть одна, не піклуючись про те, щоби насолодити бідних, - після цього він здійснює зівуґ зі своєї нуквою та забирає душу людини.

175) «Частину Творцеві» - означає радувати бідних, наскільки людина може це робити. Адже в ці дні, в свята, Творець з'являється аби оглянути розбиті келім Свої. Він заходить до них і бачить, що їм нема від чого радіти. І Він плаче про них, і піднімається нагору, щоби зруйнувати світ.

При створенні світу, коли Він сказав ангелам: «Створімо людину за образом Нашим», Милосердя (хесед) погодилося: «Можна створити, бо вона проявляє милосердя». Правда сказала: «Не можна створювати, бо вся вона є брехнею». Справедливість сказала: «Можна створити, оскільки вона діє по справедливості». Мир заперечив: «Не можна створювати, оскільки вона є суцільними чварами». Що ж зробив Творець? Взяв Він Правду і опустив її на землю, як сказано: «І правда скинута буде на землю».

Відомо, що людина повинна завжди займатися Торою і заповідями, навіть «не заради неї (ло лішма)», тому що займаючись «не заради неї (ло лішма)» вона прийде до занять «в ім'я неї (лішма)». Адже через ницість свою людина не може відразу ж почати займатися заповідями з метою завдання відради своєму Творцеві, оскільки її природа не дозволить їй зробити навіть найменший рух, якщо він не заради власної вигоди. Тому людина змушена спочатку займатися заповідями «ло лішма (не заради Тори)», виходячи з власної вигоди. Але разом з тим вона притягує наповнення святості за допомогою виконання заповідей і завдяки притягуваному наповненню вона прийде в кінці до виконання заповідей «лішма (заради Тори)», тобто - заради завдання відради Творцеві.

Тому Правда заперечувала проти створення людини, сказавши, що «вся вона є брехнею», адже була обурена - «як можна створювати людину, яка з самого початку буде займатися Торою і заповідями у повній брехні, тобто "ло лішма (не заради Тори)"».

Але Милосердя (хесед) сказало: «Можна створити, бо вона проявляє милосердя». Оскільки виконувана нею заповідь «проявляти милосердя» є з'ясованою дією віддачі і за допомогою цієї дії вона раз по разу виправляється, поки не навчиться виконувати всі заповіді заради віддачі. І в цьому випадкові вона може бути впевненою, що в кінці досягне своєї мети - займатися (Торою) «в ім'я неї (лішма)». І тому Милосердя (хесед) стверджувало, що потрібно створювати.

І також Мир заперечував, тому що «людина є суцільними чварами». І оскільки не може виконувати заповіді заради віддачі, не домішуючи до них самонасолоди, вона знаходиться через це завжди у чварах з Творцем, бо здається собі такою, що є завершеним праведником, і зовсім не відчуває своїх недоліків, - тобто не відчуває, що всі її заняття Торою і заповідями - «не в ім'я неї (ло лішма)». І починає обурюватися Творцем, - чому Він не чинить для неї добро так, як належить відплачувати завершеному праведникові?! Таким чином, вона коливається між двома думками: вона то у мирі з Творцем, то в незгоді. Тому Мир стверджував, що не можна створювати (людину).

Однак Справедливість сказала: «Можна створити, бо людина діє по справедливості», - тому що завдяки дотриманню заповіді подаяння знедоленим, вона раз по разу наближається до властивості віддачі, поки не приходить до виконання «лішма (заради Тори)» і удостоюється постійного миру з Творцем. Тому - «можна створити».

Вислухавши їхні доводи, Творець погодився з ангелами Милосердя та Справедливості, і опустив Правду на землю. Іншими словами, Він дозволив займатися заповідями спочатку «ло лішма (не в ім'я Тори)», хоча це і є оманою. І Він опустив Правду на землю з тієї причини, що прийняв доводи Милосердя і Справедливості, - що за допомогою заповіді проявляти милосердя та заповіді подаяння знедоленим людина врешті-решт прийде до правди: служити Творцеві лише з метою завдання Йому відради. Таким способом вона в кінці прийде до «лішма (заради Тори)» і тоді Правда виросте із землі.

І це було також причиною розбиття келім, що сталося до створення світу. Адже внаслідок розбиття келім святості і падіння їх у світи БЄА розділення, впали разом з ними в кліпот й іскри святості. І через ці келім потрапляють під владу кліпот утіхи та любов всіляких видів, тому що вони передають ці іскри людині задля отримання й насолоди. І вони призводять тим самим до всякого роду злочинів, таких, як крадіжка, грабіж і вбивство.

Але разом з тим, Він дарував нам Тору і заповіді. І навіть якщо людина починає займатися ними «ло лішма», заради самонасолоди, для наповнення своїх ницих бажань, сили розбиття келім діють так, що вона, завдяки їм, все ж прийде в кінці кінців до «лішма», і удостоїться мети творіння - отримати всю насолоду і благо, що вготовані у задумі творіння, для завдання відради Творця.

І сказано: «Адже в ці дні, в свята, Творець з'являється аби оглянути розбиті келім Свої». Тому що в свята, коли людина виконує заповідь «радіти в свята величезній кількості блага, яке дароване їй Творцем», Творець відправляється оглядати Його розбиті келім, за допомогою яких людині надана можливість виконувати заповіді «ло лішма». І Він бажає перевірити, як вони виконали своє завдання - привести людину до стану «лішма». «І бачить (Він), що їм нема від чого радіти», - цим розбитим келім. «І Він плаче про них» - оскільки бачить, що в них ще не виявлено нічого, - тобто вони анітрохи не наблизили людину до стану «лішма» і вона виконує заповідь «радіти святам» лише заради самонасолоди.

І тоді «Він плаче про них», тобто нібито жалкує про них, - про те, що розбив їх. Адже Він розбив їх і також опустив Правду на землю лише заради людини, щоб та могла почати роботу з «ло лішма», а потім прийти до «лішма». А коли Творець бачить, що людина ні в чому не готова поступитися власною вигодою, - Він неначе розбив їх марно, і тоді Він плаче про них.

«І піднімається нагору, щоб зруйнувати світ», - неначе піднімається, щоб видалити все благо зі світу та зруйнувати світ, бо в той час, коли стан «ло лішма» нездатний привести людину до «лішма», саме благо перевертається на зло їй. Адже через нього вона ще глибше грузне у кліпі отримання, і тому краще для цієї ж людини - відірвати її від насолоди та остаточно знищити цю кліпу.

176) Постали перед Ним члени зібрання та звернулися до Нього: «Владика світу! Ти звешся милосердним і милостивим! Прояви милосердя до синів Твоїх!». Відповів їм: «Хіба не створив Я світ, заснувавши його лише на милосерді (хесед), коли Я сказав: "Милосердям буде зведений світ", і на цьому тримається світ. А якщо вони не вчинюють милосердно з бідними, Я знищу світ». Звернулися до Нього вищі ангели: «Владика світу! Ось ця людина їла та пила вдосталь, і може проявити милосердя до бідних, але нічого не дала їм». З'являється обвинувач і, отримавши дозвіл, починає переслідувати цю людину.

Пояснення. Вищі душі, звані членами зібрання, звертаються з молитвою за нижніх аби не віддалялося благо від них. І просять Його про милосердя до синів Своїх. І вони намагаються виправдати їх перед Ним, кажучи, що виконання ними Його заповідей у вірі дає їм право називатися «синами Творця (досл. місця)», і тому вони заслуговують милосердя, «як милостивим є батько до синів».

Відповів їм Творець: «Хіба не створив Я світ, заснувавши його тільки на милосерді? І світ тримається лише на милосердя». Іншими словами, за допомогою блага не прийде до них ніяке виправлення, якщо вони не насолоджують бідних. Адже створення світу засноване на тому, що Я погодився з ангелами Милосердя, і завдяки наданню милості однією людиною іншій існуватиме світ, і прийдуть вони до стану «лішма». А тепер, коли вони не відплачують милосердям, не вийде з цього ніякого виправлення.

І тоді звернулися до Нього вищі ангели: «Владика світу! Ось ця людина їла та пила вдосталь, і може проявити милосердя до бідних, але нічого не дала їм». Іншими словами, також і вищі ангели, ангели Милосердя та Справедливості, і всі ті, хто був згоден зі створенням людини, почали звинувачувати її. Адже вони були згодні на дію творіння шляхом «ло лішма» лише для того, щоби (люди), поступаючи милосердно і по справедливості, могли прийти з їхньою допомогою до «лішма».

Але тепер, коли люди цього не роблять і нездатні прийти до «лішма», ангели шкодують про свою згоду і звинувачують людину. І тоді є обвинувач і починає переслідувати цю людину, отримавши дозвіл на це. Бо тільки-но з'ясовується, що людина не гідна прийти до «лішма» зі своїми заповідями, обвинувачу надається право діяти на власний розсуд.

177) Немає в світі того, хто може зрівнятися з величчю Авраама, який проявляв милосердя до всіх створінь. У день, коли він влаштував учту, сказано: «Дитина виросла й була віднята від грудей, і влаштував Авраам учту велику у день відняття Іцхака від грудей». «Влаштував Авраам учту» і скликав усіх великих людей покоління на цю трапезу. І на будь-який урочистій трапезі здійснює огляд обвинувач, чи виявила ця людина насамперед милість до бідних. І якщо є бідні в цій домівці, то обвинувач залишає її, не зайшовши до неї. А якщо немає, і обвинувач, увійшовши туди, бачить веселе збіговисько, в якому немає бідних, і не проявлена в першу чергу милість до бідних, він підноситься вгору та звинувачує цю людину.

178) Коли Авраам запросив великих людей покоління, спустився обвинувач і став біля входу в образі жебрака. Але ніхто навіть не глянув на нього. Авраам обслуговував царів і правителів. Сара годувала грудьми всіх маляток, тому що ніхто не вірив, що вона народила, і сказали, що Іцхак - знайда, і що підібрали його на ринковій площі. І тому привели своїх малюків разом з собою, а Сара взяла їх і годувала їх грудьми при них. І про це сказано: «Хто мовив до Авраама: "Годувати синів буде Сара"?!».

Слід було сказати: «Годувати сина буде Сара». Але, звичайно ж, «синів» - синів усіх гостей. І цей обвинувач стояв біля входу. Сказала Сара: «Посміявся наді мною Творець». Негайно ж вознісся обвинувач і постав перед Творцем, сказавши йому: «Владика світу! Ти говориш: "Авраам, люблячий Мене". Ось, він влаштував трапезу, і не виділив нічого ні Тобі, ані бідним. І не приніс у жертву Тобі навіть й одного голуба. А Сара, до того ж, каже, що посміявся Ти над нею».

Необхідно зрозуміти сказане. Адже Авраам, який головним чином відрізнявся гостинністю та милосердям, і всі дні, стоячи на роздоріжжі, запрошував гостей, - як може бути, щоби він допустив промах, не давши милостині бідним? І крім того, чому так старався обвинувач, вбравшись у жебрака, адже по відношенню до інших він не поводиться так? Але тут все не так просто, і в цьому місці криється велика таємниця, що розкривається тим, хто досягнув вищої святості.

Справа в тому, що остаточно знищити сітру ахра до завершення виправлення не можуть навіть вищі святі праведники. І як би не старався праведник виконати заповідь у чистоті, все ж залишається сила сітри ахра (іншої сторони) звинувачувати його та вказати на місце недоліку в заповіді. І тому Творець приготував для праведників інший спосіб приборкати обвинувача, щоб той не виступав проти: дати цьому обвинувачеві малу частку від святості, яка залишилася. І тоді він не може відкрити рот для звинувачення, щоби не втратити частку святості, яку він отримає завдяки цій заповіді. І тому в тфілін має бути видним волос тільця, який виступає назовні. І з цим пов'язана заповідь козла відпущення та червоної телиці.

І сказано: «Спустився обвинувач і став біля входу в образі жебрака. Але ніхто навіть не глянув на нього». Зрозуміло, Авраам нагодував всіх жебраків на своїй трапезі, як і прийнято завжди поступати на прийомі гостей. Однак відвадити цього обвинувача нездатна жодна чистота, а лише незначна насолода від святості. І він постав тут у вигляді жебрака, оскільки хотів отримати свою частку від святості. Але Авраам не хотів дозволити сітрі ахра навіть в незначній мірі насолодитися від святості, і мав намір прогнати його остаточно, придушивши силу його. І ось тоді піднявся обвинувач і поскаржився. Тому сказано: «Спустився обвинувач і став біля входу в образі жебрака», - бо насправді він не був жебраком, але мається на увазі, що обвинувач прикинувся бідним і вимагав догодити йому від святкової трапези Авраама.

Однак Авраам відчув, що той відноситься до властивості сітри ахра, і тому нічого не побажав дати йому, «навіть одного голуба». У цих словах міститься чудовий натяк. Адже згідно з порядком жертвування можна приносити тільки двох голубів, що відповідає двом точкам, котрі включені разом до Малхут, яка підсолоджена властивістю милосердя. Це означає, що в ній є суд і милосердя одночасно, і суд в ній захований та укритий, а милосердя знаходиться у розкритті. І без цього підсолодження світ не міг би існувати.

Тому можна приносити в жертву тільки двох голубів. А «один голуб» побічно вказує на голуба, якого Ноах випустив з ковчега, «і той вже більше до нього не повернувся», тому що «один голуб» - це натяк на властивість суду в Малхут, яка не підсолоджена властивістю милосердя. Але оскільки Ноах не може зробити в ньому ніякого виправлення, «той вже більше до нього не повернувся».

І вже з'ясувалося, що домагання обвинувача отримати свою частку від трапези Авраама в день відняття сина від грудей, є виправленням недоліку, який неможливо виправити іншим чином до завершення виправлення. І це - властивість суду в Малхут, з якою світ не може існувати. І вона повинна знаходитися в прихованні, як і голуб, котрий більше не повернувся до Ноя. Однак Авраам міг виправити його (цей недолік), і на нього було покладено виправлення його таким чином, щоби дати щось обвинувачеві, змусивши його замовкнути. І оскільки він нічого не дав обвинувачу, той вознісся і поскаржився.

Тому сказав обвинувач, що він (Авраам) «не дав нічого ні Йому, ані бідним», звинувативши його тим самим, що на цій трапезі він нічого не виправив у властивості суду Малхут, яка зветься «бідною», оскільки немає у неї нічого свого. Але ж це - частина Творця, бо вона є сутністю сфіри Малхут Нукви Зеїр Анпіну, тобто Творця, адже Він підсолодив її властивістю милосердя лише для того, щоб світ міг існувати. Тому мохін, що притягуються властивістю милосердя, вважаються ніби часткою жителів світу, і за допомогою цього вони виправлять також і сутність Малхут, яка є частиною одного лише Творця.

І оскільки завдяки великому чуду Сара змогла годувати грудьми синів, Авраам притягнув всі мохін, що наявні у властивості милосердя, і тоді зміг виправити властивість «бідна», котра відноситься до Малхут, яка є частиною Творця. Тому скаржився обвинувач, що Авраам «не відділив нічого ні Тобі», тобто частки, що належить Творцеві, «ані бідним», - частини суті Малхут, яка перебуває у бідності, оскільки жителі світу не можуть зробити виправлення в ній. «І не приніс в жертву Тобі навіть одного голуба», - того голуба, якого Ноах не міг виправити.

«А Сара, до того ж, каже, що посміявся Ти над нею», - бо Сара уособлює властивість Біни та міру милосердя, що світиться в Малхут. І сказавши: «Посміявся наді мною Творець, - кожен, хто почув, буде насміхатися з мене», вона притягнула довершене світло й настільки велике підсолодження, що перестав виявлятися будь який недолік у самій властивості Малхут. Але внаслідок цього виникло побоювання, що це не дасть можливості побачити, як виправити саму Малхут. І це є подібним до тлумачення сказаного: «Як би не взяв він від Древа життя і не скуштував та не став би жити вічно», - тобто як би не перестав відчувати всі недоліки, адже тоді він не буде відчувати необхідність виправити порок, що міститься в Древі пізнання.

179) Сказав йому Творець: «Нема в світі того, хто подібний до Авраама». Але обвинувач не пішов звідти, поки не розігнав всю цю радість. І Творець наказав принести в жертву Іцхака, і постановив, що Сара помре, уболіваючи про сина свого. І все це нещастя він накликав тим, що не дав нічого бідним.

Пояснення. Жертвопринесення Іцхака було необхідно для виправлення самої Малхут - того, що не було виправлено під час великої учти, в день відняття від грудей Іцхака. А смерть Сари наступила через великі світла, що були притягнуті її словами: «Посміявся наді мною Творець», які перешкодили виправленню Малхут.