Бней Барух Академія кабали

У трактаті Рош а-Шана сказав Раба: “Сказав Творець: “Говорили переді Мною в Рош а-Шана: “Царства (івр. "малхут"), пам’ятання, шофари…” "Царства" - щоб поставили Мене Царем над собою. Пам’ятання – щоб постала переді Мною згадка про вас на добро”. А що про шофар? Сказано на 16-й сторінці так: “Щоб постало переді Мною пам’ятання про вас на добро”.

І треба запитати, адже з цього виходить, що завдяки шофару Він згадає про нас, але ж чи “Не існує забуття перед троном слави Твоєї”? І також, в чому суть, щоб пам’ятання було на добро. Чи ж це не у звичаї Доброго - чинити добро?

А також маємо зрозуміти слова кабалістів: Сказав рабі Абагу: “Чому сурмлять у шофар - ріг барана? Сказав Творець: “Сурміть переді Мною в ріг барана, – щоб Я згадав для вас зв’язування Іцхака, сина Авраама, і ставлю я вам це в заслугу, неначе ви зв’язали себе переді Мною”.

Також треба запитати: чи без сурмління нижніх Він забуває зв’язування Іцхака, що саме нашими діями ми нагадуємо його, і вважається тоді заслуга за те зв’язування, неначе ми самі зв’язані перед Ним? І що Творцю з того, що ми зв’язані перед Ним?

А також написали кабалісти: Сказав рабі Іцхак: “Чому сурмлять на Рош а-Шана? Чому сурмлять? Милосердний сказав – сурміть. А чому вигукуємо? Милосердний сказав: “Згадка сурмлінням”. Але чому сурмлять і вигукують, коли люди сидять, і сурмлять і вигукують, коли люди стоять? – щоб заплутати «сатана».

У цей місяць (івр. «ходеш») поновіть (івр. «техадшу») дії ваші шофаром, у цей місяць поліпшуйте (івр. «шапру») дії ваші. Сказав Творець Ісраелю: «Якщо поліпшили ваші дії, ось, Я зроблюсь для вас, як цей шофар. Як цей шофар вбирає з одного боку, а виводить з іншого, так Я встаю з престолу суду і сідаю на престол милосердя. Коли? У сьомий місяць» (Мідраш Раба, гл.Емор,29).

Ось, відомо, що метою творіння є насолодити Його створіння. І з цим наміром створив Творець, як «суще з нічого», бажання отримувати насолоди. А щоб не було «хліба сорому», утворився феномен скорочення, що є суттю приховання. І тоді є можливість для роботи та вибору, коли людина прийме на себе Тору та заповіді, у час, коли не відчуває тієї насолоди, що є в них. А потім, коли закінчила свою роботу, а це через призвичаювання до дій віддачі, тобто, що не бажає отримувати жодної насолоди, і весь намір її - лише віддавати Творцеві, тоді все, що є в її розпорядженні, вона готова віддати Творцю. Тобто навіть життя своє, що є найдорожчим, бо «Все, що є в людини, віддасть за душу свою», при тому, що й душу цю вона готова віддати Творцеві.

І це – робота самозречення, і через це Творець може дати людині потім усі насолоди, що приготував для неї, і не буде в даруванні Царя жодного ґанджу сорому. Але перед цим, тобто до того, як людина прийде до рівня самозречення (букв. «передачі душі»), адже є в неї бажання отримувати втіху та насолоду для себе, перебуває над нею категорія скорочення та суду. Тобто суд у тому, що не можуть дати їй, оскільки людина отримає це в келім бажання отримувати.

Але після того, як людина досягла келім віддачі, що звуться категорією «милосердний», як сказали кабалісти: «Як Він милосердний, - так і ти милосердний», - тоді Творець може дати їй всі насолоди, що приготував для неї. І з цього зрозуміємо: при тому, що більше, ніж теля хоче смоктати, корова бажає його нагодувати, все ж Творець не дає людині, хоч бажанням Його є віддавати, бо буде ґандж в даруваннях Царя. Як, наприклад, багач, який непрямим способом спричинює сором біднякові. І всі наші молитви і наша робота, аби виправити наші діяння, щоб були в нас келім отримати досконалість насолод.