Бней Барух Академія кабали

У співах передсуботнього вечора (в «Кожен, хто освячує») написано: «Творець, Всесильний Ісраеля, любов щирого, Творець, Всесильний Ісраеля, спасіння вічне».

І маємо зрозуміти важливість поняття «щирий». На перший погляд здається, що той, в кого менше розуму, той може бути більш щирим, а в того, в кого більше розуму і є сила критичного аналізу, він не здатен бути щирим. І згідно з цим виходить, що міра щирості дається менш розумним.

А мій пан, батько й учитель пояснював, що спочатку людина бачить тільки вади (івр. «мумім»), а потім робиться через це щирою (івр. «тамім»). А пояснюється це так, що коли людина бачить у світі тільки недоліки, як в деталях, так і взагалі, це називається вадами і зветься також лівою лінією, а потім вона приймає все вище знання, і це зветься «щирим».

Виходить, згідно з цим, що той, хто має більший розум, той має більше вад, як написано: «Додасть знання – додасть болю». І він повинен все це сприймати вище рівня знання, виходить, що його щирість будується на більшому знанні, а отже і щирість його більша ніж у того, чия щирість базується на меншому знанні.

І це те, що каже: «Творець, Всесильний Ісраеля, любов щирого, Творець, Всесильний Ісраеля, визволення вічне (івр. «оламім», або ж «ол-мім»). Пояснюється це так, що для того, щоб була у людини сила подолання після того, як вона бачить світ, сповнений недоліків, не може вона зарадити собі в цьому, а потребує спасіння з небес, щоб була в неї сила увійти в стан «щирий», вище рівня знання. І це: «Творець, Всесильний Ісраеля, спасіння вічне», тобто щоби увійшли всі вади у «вище за знання», що і зветься тамім (щирий). І це – «ол-мім», де «ол» від слова «айїль» (арам. «увійти), тобто ввести мум у тамім (ваду у «щирий»).

І з цього зрозуміємо слова Зоар, де написано, що молитва бідняка передує решті молитов, що означає «молитва бідняка, коли обгорнеться». «Яатоф» (обгорнеться) – це від вислову «а «атуфім» (пізніші) – Лавану», що означає запізнення, тобто [ця молитва] примушує запізнюватися всі молитви, що в світі. І запитує про сенс, - чому молитва бідняка змушує запізнюватися всі молитви? - це через те, що бідняк має розтрощене серце і бідняк завжди влаштовує суперечку з Творцем, і Творець слухає і чує його слова. Читай уважно в коментарі «Сулам».

І слід зрозуміти сенс, - чому Творець слухає молитву бідняка раніше за всі молитви. І пояснює сенс, - тому що «близький Творець до скрушених серцем», і слід зрозуміти, яку особливу важливість мають скрушені серцем, що Творець близький до них.

Ось, малхут називається в Зоар «бідна, яка не має від себе нічого, тільки те, що дає їй чоловік її». І це поняття пояснено в кількох місцях в коментарі «Сулам», - що є у малхут два стани. Іноді пояснюється перший стан, що зветься вона бідною через те, що немає в неї хасадим. А іншому місці пише в «Суламі», що другий стан малхут називається «бідна», тому що вона мусить отримувати від зеїр анпіна, чоловіка її.

І згідно з загальним смислом слід пояснити, що «малхут небес», - коли людина бажає прийняти на себе, що всі її справи будуть ради небес, тобто не заради отримання винагороди, - тоді малхут називається бідною тому, що немає їй що дати людині, яка працює для неї. Адже за звичаєм світу той, хто працює для когось, отримує за свою роботу винагороду. А якщо людина працює для Творця не для отримання винагороди за свої зусилля, виходить, що вона працює для бідняка, подібно до того, хто працює на бідну людину, а та не має нічого, щоб чимось йому заплатити.

І з того, що з’ясовано, слід пояснити молитву бідняка: людина молиться Творцеві, щоб її молитва була молитвою бідняка. Тобто, молитися так, щоб усі дії, котрі вона робить, були б «заради небес», іншими словами, бажає працювати ради того, щоб не отримувати винагороду. І ця робота називається, що людина бажає діяти лішма. Означає це, - попри те, що не прийшла ще до цього, але бажає. І це є першим станом в роботі Творця. А перш ніж людина прийде до стану лішма, виходить, що вона працює не на благо Творця, а для власної користі.

І цим зрозуміємо, чому молитва бідняка приймається раніше всіх молитов, настільки, що Зоар каже, що вона затримує всі молитви і що вона передує і молитві Давида і молитві Моше. І маємо запитати, чому вона повинна затримувати решту молитов. Чи не можна відповісти тоді ж кожному на те, що він просить, одночасно, а відповідають кожному, одному за одним.

Однак, зможемо це зрозуміти, якщо будемо вивчати справу всіх цих трьох молитов в одній людині. Отже, зазвичай слід розрізняти три молитви: 1) Молитва Моше, що є категорією Тори; 2) Молитва Давида, що є малхут (букв. «царство»), тобто коли вже удостоївся малхут, але молиться, щоб малхут небес, котрої уже удостоївся, не відходила б від нього.

3) Молитва бідняка, коли людина бажає вийти з себелюбства і увійти в роботу ради віддачі, і не отримувати нічого навзаєм, а щоб – лиш тільки Творець. Тоді тіло починає протидіяти цій роботі, тому що вона проти його природи. І тоді людина приходить до стану, коли бачить, що вона «гола й боса», тобто немає їй підтримки, щоб змогла отримати від цього «пальне» для роботи. Тобто, до того, як людина подумала, що треба займатися духовною роботою лішма, вона була у повному порядку. Була в неї і Тора, і молитва, і добрі діяння. І мала вона майно, чим втішатися, і дивилася на людей, з якими була в контакті, відчуваючи себе на голову вище за них.

А нині, коли людина починає йти шляхом, що приводить до лішма, вона почувається більш приниженою, ніж всі її сучасники, адже вони мають життєву силу. І відчуває їх такими точно, як почувалася сама до того, як почала міняти свій курс. І тоді людина відчуває, що світ потьмарився для неї, і вона перебуває в стані, як написано: «А відтоді як прийшов я до фараона говорити від Твого імені, зле стало народові цьому, а врятувати – не врятував ти народ Свій». І сказав Творець до Моше: «Нині побачиш, що зроблю Я фараону, так, що рукою сильною відішле їх і рукою сильною вижене їх зі своєї землі» («Шмот», 5:23).

І згідно з цим слід пояснити, що перш ніж прийшов Моше до народу Ісраеля як посланець Творця, Який бажає вивести їх з Єгипту, займався народ Ісраеля служінням Творцю, проте, були в уярмленні у фараона, царя Єгипту. А зміст «фараона, царя єгипетського» - це бажання отримувати, котре існує в створіннях, яке не здатне робити будь-що не для власної користі. І воно панує в усіх створіннях, і воно мучить всіх тих, які бажають вийти з його володіння, тобто діяти на благо ближнього.

А Моше прийшов до народу Ісраеля, і сказав їм, що Творець хоче вивести вас з-під влади фараона, тобто вивести кожного з народу Ісраеля з-під влади його «фараона», котрий існує особисто в кожному.

І, відповідно, кожен зрозумів, що посланництво Моше полягає в тому, що треба увійти в роботу лішма. І тоді розум зобов’язує, що тепер, коли починаємо йти шляхом істини, тобто для блага Творця, – а це означає, щоб у кожного під час роботи на Творця намір був би заради віддачі, - тоді зрозуміло, що кожен почне тепер свою роботу з більшою наснагою і з великим запалом. І прагнення буде настільки великим, що буде важко людині навіть на малу мить відірватися, щоб подумати також і про матеріальні потреби, навіть найнагальніші, через те, що тепер вона діє виключно «в ім’я небес». І хоча й не увійшла ще в цю роботу, щоб мати відчуття, що працює ради небес, все одно, оскільки бажає йти дорогою істини, певно що тіло згодиться з нею більше ніж тоді, коли вона діяла не на шляху істини, званої «лішма».

Але в реальності воно навпаки. Бо саме в час, коли бажають іти дорогою лішма, тоді тіло починає опиратися, і тоді починаються всі його претензії. Тобто претензія фараона, царя єгипетського, - запитання «Хто такий Творець, щоб я слухався Його?», а також претензія грішника, який запитує: «Що це у вас за робота?» І тоді починається робота дуже утрудненого просування, і щоразу людина потребує ще більшого зміцнення.

І цю тему слід пояснити у наведеному вислові, де написано: «А відтоді як прийшов я до фараона говорити від Твого імені, зле стало народові цьому…» Тобто, коли Моше, вчитель наш, прийшов говорити «від Твого імені», тобто щоб діяли в ім’я Творця, «зле стало народові цьому», - вони зробилися гіршими. Тобто, до того, як прийшов Моше говорити про те, що треба працювати лиш тільки в ім’я небес, усі виконували роботу Творця і вважали себе праведниками. І була в них сила до роботи, і «пальне», і задля чого вони працюють, було їм ясно.

Тоді як після приходу Моше з посланництвом, що, мовляв, треба працювати ради небес, вони стали гіршими. Отже, відповідно, було б їм краще, якби не входили в роботу лішма.

І на це приходить відповідь: «І сказав Творець до Моше: «Нині побачиш, що зроблю Я фараону, так, що рукою сильною відішле їх». Відповідь була, - не те що вони казали неправду, просто Я бажаю від них, щоб вони відчули правду, наскільки вони віддалені від істини, тобто від роботи «заради небес». І тоді, коли буде від них така вимога, що вони не здатні діяти лішма, тоді ви побачите, як Я дам вам цю силу – працювати в ім’я Творця. Але Я не вимагаю від вас, щоб ви змогли йти дорогою істини, Мені лише треба, щоби в вас було клі, отримати вище благо. Тому, коли ви почнете працювати заради віддачі і побачите, що ви не придатні до цієї роботи, тоді Я дам вам те, що зветься «рукою сильною відішле вас». Як написано: «Також чув Я стогони синів Ісраеля, що єгиптяни визискують їх, і згадав Я союз Свій… вивести вас з-під страждань єгипетських». Виходить, після того, як буде в них клі отримати, тоді Я дам їм силу, необхідну для цього.

А тепер перейдемо до з’ясування того, з чого ми почали, щодо молитви бідняка. Чому ця молитва затримує всі молитви. Оскільки ми говоримо про одну людину, і все, усі ці стани, відбувається в ній, виходить, що неможливо щоб була прийнята молитва Давида, адже він вже удостоївся малхут небес. А молиться він, щоби не була відібрана в нього малхут небес, - про це належить молитися після того, як вже є в нього малхут небес. Тоді як кожен, хто поки що далекий від малхут небес, і перебуває ще під владою фараона, царя єгипетського, - як можна дати йому, щоб це не припинилося в нього тоді, коли поки що він не має нічого?

Тому спочатку приймається молитва бідняка. Тобто, перш за все людина повинна удостоїтися властивості «малхут небес», котра зветься «бідною і злиденною». А вона є першим станом, в якому людина повинна увійти в духовну роботу. А потім приходить другий ступінь, котрим є молитва Давида, тобто щоб його малхут небес не припинялася б у нього. А потім надходить третій ступінь, і це – молитва Моше, котра є категорією Тори.