Бней Барух Академія кабали

«Спокій та радість, світло для іудеїв» (з пісень вечора зустрічі суботи). Означає, що тільки для іудеїв це називається світлом, але для народів світу ці спокій та радість звуться темрявою. Чи це можливо – адже хто не бажає спокою та радості? Також слід зрозуміти те, що тлумачили мудреці про вислів: «І прилетіла до нього голубка під вечір, і ось, - здобич, листя оливкове в дзьобі її». І сказали: «У дзьобі, - це як у сказаному: «Сказала голубка: «Хай буде пожива моя гірка як маслина з руки Творця, але не солодка як мед з руки плоті й крові (людей)» (трактат «Ірувін», 7).

Також слід зрозуміти те, що сказали мудреці: «Рабі Йоханан і рабі Ельазар, говорили: «Коли людина має потребу в [допомозі] інших людей, змінюється її обличчя як «крум», як сказано: «Як підноситься (івр. «ке-рум») ницість синів людських» («Брахот», 6:2).

І щоби зрозуміти все сказане вище, треба знати, що належить говорити про спокій і відпочинок тільки після зусилля, а оскільки йдеться про іудеїв, мається на увазі, що говоримо ми про те, що стосується їх, тобто, - про служіння Творцю, бо це належить до іудеїв. А тому будемо говорити про духовну роботу, про те, що людина має виконувати роботу, зміст якої – давати задоволення Творцю. Тому дано нам шість днів діяння, працювати з тілом, котре походить від себелюбства, - і віддавати Творцю.

А оскільки тіло не згодне з цим, тому що це проти його природи, тому й починаються зусилля. Бо зусилля це те, з чим тіло не згоджується, а людина хоче йти проти його думки та бажання, і це – великий труд, тому що тіло виставляє людині всякі неправдиві твердження, вимагаючи від неї речі, які свідомість не може стерпіти. Як написано в Зоар: «Це те, що написано: «І повернулися з розвідування землі». І «повернулися», тобто повернули себе в погану сторону. Бо сказали: «Що мали ми донині? Труждалися в Торі, а дім порожній… А світу того хто удостоїться і хто увійде в нього? Краще нам не трудитися б так важко… Але хто може удостоїтися її… Також і породжених Анаком (велетнем) бачили ми там, - тобто потрібне тіло сильне, мужнє як лев». Але ті [з них], хто вірили (букв. «сини віри») що сказали? – «Якщо бажає нас Творець, то й дасть її нам» (глава «Шлах», 22, в коментарі «Сулам»).

Звідси виходить, - те, що казали розвідники, не було брехнею, однак, необхідно було вірити вище знання, що якщо Творець бажає нас, Він може допомогти нам. Тим способом, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І це те, що каже Зоар, що «сини віри» казали: «Якщо бажає нас Творець…», - тобто тоді Творець розкриває Свою славу, і ми починаємо відчувати славу Творця. Бо тільки цього бракує нам, адже робота віддачі видається нам як «Шхіна у вигнанні». І наше тіло не відчуває важливості Царя, і через це воно не цінує Його службу й роботу на Нього, так, щоб думати про Нього весь день, - чим воно може дати Йому задоволення.

Якби ж людина відчувала важливість Царя, ми побачили б, що є в нашій природі сила служити якійсь шанованій людині, не відчуваючи при цьому ніякого зусилля. Тоді навпаки, людина думала б увесь день, як і чим зробити тій людині якусь послугу, не очікуючи на жодну оплату за свою роботу, бо сама робота є її винагородою.

Як, наприклад, коли прилітає в аеропорт людина, мудрець покоління і все місто виходять зустріти її. І той чоловік несе з собою невеличку валізу. І вибирає мудрець одного з містян, і дає йому валізу, понести і доставити в його готель. А потім він бажає заплатити цьому за його клопоти, адже він був його носильником. І оскільки він є людиною дуже важливою, тому бажає дати велику оплату, так, наче це була велика ноша, і за неї слід давати велику суму, і він хоче заплатити цьому за його роботу носильника велику суму грошей, за його невеликий труд.

Ясно, що ця людина не прийме ніякої оплати за свою роботу. Бо оскільки той є людиною вельми шанованою, то скільки б грошей він не дав цьому, не мають вони ніякої цінності порівняно з задоволенням, котре було в нього, коли удостоївся того, що мудрець обрав саме його зробити йому послугу, а не якусь іншу людину з мешканців міста. І це в природі людини, - що не треба докладати при цьому жодного зусилля, а відповідно до міри важливості мудреця, такою ж великою є втіха, коли служить йому.

Виходить, що сама робота є оплатою, і не сподівається ніякої іншої винагороди, а навпаки, всі види оплати, які можливо отримати за роботу, незначні й нікчемні порівняно з роботою, котрої удостоївся, і вона й є його оплатою. Коли ж він прислужує простій людині, не надаючи важливості тому, що служить їй, тоді тіло не може працювати на благо ближнього. А тим більше на благо Творцю, адже щодо «на благо Творцю» є таке явище як віра, що також річ не дуже проста.

Тому, коли приходить субота, і світить, тоді світло суботи як «ім’я Творця». Як написано в Зоар, що субота – це розкриття імені Творця, тобто розкривається важливість Творця, тоді приходить до людини спокій після її зусиль, викликаних тим, що тіло не бажало працювати ради віддачі, тому що не відчувало важливості Творця. Тоді як коли відчувається світло суботи, тоді тіло згодне працювати ради віддачі, тому що це являє для людини величезну важливість, те, що удостоїлася служити Творцеві. І не бажає тоді ніякої винагороди, бо будь-яка оплата, котру дадуть їй, не варта нічого порівняно зі служінням, яке виконує, коли обслуговує Творця.

Виходить, те, що має людина спокій, коли удостоїлася відчути важливість Творця, і це спричинилося до того, що тіло згодне наразі працювати лише заради надання задоволення Творцю, - це для неї радість. Але звідки це приходить людині, - щоби відчула важливість Творця? Це завдяки світлу суботи, тому людина й каже «спокій та радість», і це з’являється завдяки тому, що прийшло «світло для іудеїв». Бо субота світить тільки іудеям, і ці слова: «спокій і радість», - приходять від світла іудеїв, тоді як до ідоловірців не приходить світло суботи.

У той час як у будні дні, - коли стан зветься «Шхіна у вигнанні», і тоді не світить важливість Творця, щоб варто було служити Йому, і це зветься «Шхіна в поросі», - як порох неважливий, так і робота не є важливою. І тоді має людина докласти великих зусиль, якщо бажає виконувати свою роботу тільки ради віддачі. А тіло лиш тільки твердить їй тоді: «Оскільки ти не відчуваєш важливість Творця, тому працюй для власних потреб», тобто щоб працювала тільки за оплату.

І завжди, мовляв, тримайся за те, що ти працюєш, і не поступайся ні в якому разі егоїстичним отриманням, коли ти куштуєш смак насолоди. Адже саме це визначає: скільки можемо мати задоволення, – стільки й працюємо, а там, де ти бачиш, що це не принесе насолоду, - навіщо тобі докладати зусиль до цього. А коли так, стверджує тіло, навіщо тобі труждатися й упиратися, і поступатися власною користю, і працювати на благо Творця, тобто давати задоволення Творцеві?

І з цього зрозуміємо сказане мудрецями, що казала голубка: «Хай буде пожива моя гірка як маслина з руки Творця, але не солодка як мед з рук людей». І на перший погляд це протирічить тому, що сказали мудреці: «Коли людина відчуває потребу в [допомозі] людей, змінюється її обличчя як «крум», як сказано: «Як підноситься (івр. «ке-рум») ницість синів людських». Витікає з цього, що якщо пожива залежить від «плоті й крові», тобто коли людина має отримувати своє харчування від людей, то воно не солодке, а навпаки, «обличчя її міняється як «крум»…

І також ми кажемо в благословенні після трапези, що ми благословляємо Творця, і просимо, кажучи Йому: «І будь ласка, не давай нам потреби, Творець Всесильний наш, ні в даруваннях плоті й крові і ні в їхніх позиках, а лише в руці Твоїй повній …»

Виходить звідси, - коли харчування залежить від рук людей, воно не солодке, а саме коли від рук Творця, тоді воно солодке. І тут і сказала голубка, буквально навпаки, - що з рук Творця воно гірке як маслина, а з рук людей воно солодке як мед. Але ж чи не бачимо ми в реальності все навпаки, не так, як вона сказала?

І також слід зрозуміти те, що сказала голубка: з рук Творця харчування гірке як маслина. Чому від рук Творця повинно бути харчування гірким як маслина? – і оскільки голубка сказала так, то, виходить, є таке в реальності. То чому повинно бути таке, тобто навіщо зробив Творець, щоб існувала така реальність?

Для того, щоби зрозуміти сказане вище, повинні ми спочатку засвоїти – що означає «з рук Творця», і що означає «з рук плоті і крові», і що таке «харчування».

Ось, «харчуванням» називається те, чим людина живить себе, коли ті «харчі», котрі вона отримує, тобто те, чим людина живить себе, проявляється в кількох насолодах: насолоди від їжі і пиття, від сну, від грошей і пошани й подібне. І від усіх цих речей людина отримує задоволення, і каже, що задля всіх цих речей, котрі досягла для постачання свого тіла, - говорить вона, що варто жити щоб отримувати цей пожиток, що оживляє її, коли вона отримує потрібне їй. І коли людина робить розрахунок собі після того, як досягла всього того, до чого прагнула, тоді вона каже, що варто було бути створеною і варто жити.

І також ми бачимо, в багатьох випадках, що попри те, що є в людини багато речей, і не бракує їй нічого, і має все благо, і все одно, - немає таким людям чим живити себе. Ми бачимо, що є багато великих багатіїв у світі, які все одно не мають втіхи від свого життя, і що немає в них чим живити себе.

А сенс той, як наведено в «Передмові до книги Зоар», що все задоволення, котре людина здатна отримати, воно саме від тих речей, до яких є в неї прагнення. І яка міра прагнення до чогось, - настільки людина може мати задоволення, не менше і не більше. І міра задоволення від трапези, вона відповідає мірі голоду, і немає втіхи від пиття більше, ніж людина спрагла, як сказали мудреці: «Тільки той, хто п’є воду через спрагу, благословляє: «За словом Його усе постало», тому що коли людина має задоволення, тоді здатна скласти подяку за задоволення. Так і задоволення від відпочинку, - тільки згідно з мірою втоми.

Тому великі багатії, яким не бракує нічого, щоб було їм до чогось прагнути, бо є в них всі блага, - а прагнення існує тільки там, де є нестача, а в них навіть з відпочинком немає проблем, бо вони не працюють, адже є в них багато різних управителів в усіх їхніх підприємствах. І їсти й пити їм предосить, і також шанованого вбрання, і гарних будинків, і т.п. Тому, оскільки немає в них прагнення, то само собою немає в них і задоволення, і немає в них нічого, чим би могли живити себе, тож звуться вони бідними, тому що немає в них поживи.

А тепер підійдемо до з’ясування, - що означає, що голубка сказала: «Краще хай буде пожива моя гірка як маслина з руки Творця, але не солодка як мед з рук плоті й крові». А справа в тому, що коли людина починає працювати для того, щоб здобути собі поживу, є в цьому дві можливості. Перша, що харчування буде з руки Творця, як сказали мудреці: «Ісраель живлять Батька їхнього, що на небесах». Тобто, така людина вирішила, що все харчування її, від котрого вона має втіху, - це те, що бажає вона давати задоволення Творцеві. І це є злиттям з Творцем, званим тотожністю властивостей, в плані «Як Він милосердний, так і ти милосердний». Виходить, що живленням Ісраеля є те, що він бажає, щоб харчування його залежало від руки Творця, і коли він відчує, що працює увесь у віддачі, тоді зветься це «в руці Творця», і руки людей не торкаються цього. Бо «рука» називається клі отримання, а коли вся його робота входить в клі Творця, а не в його власне клі отримання, зване себелюбством, це називається, що харчування його передано в руку Творця.

А тепер пояснимо, чому, коли пожива віддана в руки Творця, вона гірка як маслина. Отже, в «руки Творця» називається – заради віддачі, а оскільки це проти природи, адже природа наша, в котрій ми народилися, вона є лише отриманням, тому коли людина бажає працювати проти природи, тоді тіло її чинить опір цій роботі.

І бажає тіло, щоб його харчування було з рук людей, а «руки» людей – це себелюбство, що зветься отриманням заради отримання. І це те, що сказала голубка, - солодкі як мед з рук «плоті і крові». Бо там, де людина бачить, що з тієї роботи, яку вона виконує, вийде з цього «живлення», тобто задоволення, котре харчуватиме її бажання отримувати, це називається «з рук людей», і харчування це солодке як мед тому, що воно отримується з рук плоті і крові.

А коли людина бажає неодмінно перевернути весь порядок життя, - тоді назворот, тобто там, де були раніше її бажання та думка давати задоволення своєму бажанню отримувати, тепер вона хоче поступатися всіма своїми втіхами, якщо бачить, що вони долучаються до наміру власної користі. І хоч не прийшла ще до цього рівня, бажання віддачі, а лиш тільки думає про це, вже тіло починає зраджувати їй і не хоче дати їй силу для роботи. А коли починає йти проти тіла, відразу ж вона починає відчувати гіркий смак в роботі.

А голубка сказала, що вона згодна на це, незважаючи на те, що вона відчуває гіркий смак через те, що це правда. Тобто, що це є істинним шляхом прийти до мети задля котрої світ створено, і це – дати благо Його створінням. І людина не може піднятися на цей ступінь раніше ніж заслужить тотожності властивостей, що зветься «заради надання задоволення Творцю». Бо інакше володіє нею скорочення, а це є категорією «приховання обличчя Творця».

Тому сказала голубка, що вона бажає, щоби її харчування, тобто її задоволення, було б у тому, що вона здатна зосередити все так, щоб з усіх її робіт вона удостоїлася б, щоб усе увійшло би в руки Творця, а не в егоїстичне отримання, бо це віддаляє її від мети, ради якої створена. Тому, під час роботи, людина відчуває гіркий смак, і вже неможливо працювати без подолання і без підйомів та падінь, і цей час тягнеться до того, коли людина дістає допомогу з небес, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І запитує Зоар: «Чим допомагають йому? – святою душею, тобто дають йому світло Тори, і це зветься «світло, що в ній, повертає його до добра». І тоді щезає вже робота людині зі своїм тілом, бо стосовно вищого світла анулюються всі сили, котрі проти Творця.

Тому, коли приходить світло суботи, коли людина починає відчувати свою додаткову душу, тоді само собою всі сили, котрі проти Творця, - скасовуються, і через це немає вже місця для зусиль, виходить, що людина перебуває в спокої. І це називається «спокій та радість», - звідки це приходить? – від «світла для іудеїв», тобто коли світить світло, що належить іудеям. Тобто те світло що приходить згори, приводить людину до того, щоб була вона «іудей». Тоді як народи світу, «все добро, котре роблять, ради себе вони його роблять». Тобто заради отримання. Світла, що приходить допомогти, щоб могла людина завдяки цьому прийти до «заради віддачі», - взагалі його не бажають, бо це зветься в них смертю. Тому, коли приходить світло суботи, воно є спокоєм і радістю тільки для іудеїв.