815. Ходімо

(переклад з івриту)

«Ходімо до фараона, бо Я обтяжив його серце і серце рабів його, аби впровадити знаки Мої у його середовище».

І запитали коментатори про те, що написано, «бо Я обтяжив»: оскільки Творець є Тим, хто дав мені обтяження серця, тобто Творець забрав у мене силу вибору, коли так, чому фараон винуватий в цьому?

І також запитали про вислів «ходімо до фараона»: слід було б сказати «іди до фараона», адже слово «ходімо» означає, що підемо разом, тобто Творець піде разом з Моше.

І щоб зрозуміти сказане вище, упередимо тим, що написано: «Вчили нас вчителі наші, - завжди хай бачить себе людина наполовину винною і наполовину виправданою. Виконала одну заповідь, - щаслива, що переважила себе на шальку заслуг» (трактат «Кідушин», 40:2).

І маємо запитати:

1) Як може людина сказати, що вона наполовину… і т.д., тоді, коли вона сама знає, що є в неї більше прогріхів ніж виконаних заповідей.

2) «Виконала одну заповідь», сказали, що переважила себе на шальку заслуг. Але вони ж сказали «завжди», тобто навіть після того, як переважила себе на шальку заслуг, вона повинна також бачити себе, начебто вона «половина на половину». І як можна сказати таке, коли вже виконала одну заповідь.

3) Якщо людина сама знає, що має вона більшість заслуг і мало прогріхів, як це вона повинна сказати, що вона «половина на половину»? І ось мудреці сказали: «Кожен, хто більший за свого ближнього, і його зле начало більше ніж у того». І маємо запитати, - чому це належить йому настільки велике покарання, коли він великий, так, що дають йому зле начало зліше, ніж дають меншій людині? А справа в тому, що мудреці бажають указати нам шлях у роботі Творця, дати поради людині, як вийти з володінь злого начала.

Тому вони вказали нам, що хай не говорить людина, що оскільки є в неї меншість заслуг і більшість прогріхів, то вже «не в моїй змозі вирішити, щоб прийняти на себе рухатися віднині й надалі добрим шляхом», оскільки вона бачить, що перебуває під владою зла, адже є в неї багато провин і мало заслуг. І робить собі розрахунок, що все це тому, що народилася з поганими властивостями і немає їй ради як звільнитися від влади зла.

Бо справа вибору, котрий дано людині, переважити шальку заслуг, належить тому, в кого сили добра і зла рівні між собою, тоді існує можливість переважити на добро. Але той, чиє зло більше ніж його добро, неможливо вже йому переважити. І про це сказали мудреці: «Завжди хай бачить себе людина начебто наполовину винною», тобто за принципом, що «кожен, хто більший за ближнього свого, і його зле начало більше за того». Тому що якщо той, хто став великим і залишився в тому ж злі, як і перед тим, як зробився великим, тоді є в нього більшість добра, і меншість зла, і таким чином неможливо зробити вибір. Бо так само як неможливий вибір, якщо зло більше за добро, так само не йдеться про вибір, якщо добро більше за зло.

Тому для того, хто є великим, тобто властивість добра в ньому велика, мусять з небес збільшити зло, що в ньому, щоб була точно та сама міра добра. І тоді, коли обидва рівні, - йдеться про вибір.

Виходить, згідно з цим, що коли людина сама бачить, що добро її абсолютно мале, тоді вона має знати, що також і зло її абсолютно мале.

І попри те, що знає сама, що вже припустилася багатьох порушень, все одно повинна знати, що з небес зменшили в неї зло до малості, тому що добро зменшилося в ній. І це для того, щоби була в неї ситуація вибору. А те, що вчинила багато поганих дій, на це є виправлення, - через пекло, або через повернення в трепоті, або в любові. Але щодо практичних дій, віднині й надалі є виправлення, що зменшують зло, щоб не було більшим ніж добро. Для того, щоб була в людини сила вибору.

Виходить, відповідно, що завжди людина може займатися вибором, бо перш ніж виконала одну заповідь, тоді сила влади зла не більша за владу добра, хоча й є в неї багато поганих діянь. А після того, як виконала одну заповідь і переважила на шальку заслуг, тоді людина зробилася такою, що збільшують їй зло, тобто дають їй силу зла, щоб панувало як така сама міра добра. Виходить, що і тоді вона в стані «половина на половину».

І з цього зрозуміємо вислів «Ходімо до фараона, бо Я обтяжив його серце», бо після того, як фараон вже переважив себе на шальку заслуг, коли сказав «Творець – праведник», то вже був в стані «великий», а отже вже не було в нього можливості вибору, тому виникла потреба щоби Творець обтяжив його серце, тобто збільшив би зло в ньому, тому що тільки таким чином буде місце для вибору.

Виходить, згідно з цим, що обтяженням серця не було забрано в нього силу вибору, а навпаки, саме тут дано йому місце, щоби зміг зробити вибір.