814. Періоди в духовній роботі

(переклад з івриту)

Ось, пояснено, що існують категорії «рош» (голова) і «ґуф» (тіло) на кожному ступені, котрі визначаються як «в потенціалі» і «в дії». І рош характеризується як «створювач» і «нескінченність» по відношенню до ґуфа, тому що рош визначається як «знизу вгору», тобто як протидія отриманню.

А також характеризується як світло без клі. Адже облачення в клі, означає розкриття, бо світло розкривається виключно в клі, котре зветься бажанням отримувати, тобто тим, хто отримує, осягає його. А там, де ще не було осягнуте, називається світлом без клі. І це зветься «нескінченністю» і «створювачем», оскільки не осягають його.

Тому в рош духовного ступеня, що є роботою з екраном, тобто подоланням бажання отримувати, і тоді вся справа екрана – стримати бажання отримувати, хоча й має велике бажання і прагнення, а отже вся його робота саме в подоланні бажання. А сила, що зобов’язує переборювати бажання – це бажання тотожності властивостей.

І тільки тоді, коли сам знає, що варто йому отримувати, тому що це є бажанням Вищого, а не з причини свого бажання, тоді він приймає частину світла, тобто дається йому вище благо і осягнення в тій мірі, в котрій впевнений в собі, що весь його намір походить від бажання Вишнього.

Згідно з цим виходить, що також і порядок підготовки перед тим, як удостоїлися увійти в палац Царя, також ведеться за тим же принципом. Тобто в час, коли хочеться людині виконати якусь заповідь, а бажання отримувати не хоче виконувати цього, і людина робить усе, на що спроможна, і переборює своє бажання, виходить, тим, що виконала свою роботу, переважила на бік святості, зробила дію проти свого бажання.

І завдяки тому, що зробила зусилля, щоб прийняти на себе роботу, як «віл під ярмо і віслюк під поклажу», відразу приходить на неї дух з висот, в мірі подолання нею свого бажання, тобто згідно з проявленням нею своїх сил.

І ось, дух з висот перебуває на людині, - це вже розкривається їй як насолода, а не як робота, бо після роботи завжди приходять до спокою і радості. Виходить, що слід тут розрізнити два стани:

а) час роботи;

б) час задоволення.

І про це мусимо сказати, що «служителем Творця» називається під час роботи, а не в час отримання задоволення. А людина прагне завжди до задоволення, а не до роботи.

І це має назву: «Думка обивателя протилежна думці Тори». Де думкою обивателя є те, що найкращий стан, - в час задоволення. А про час роботи вони думають, що це період «катнуту» (малого стану), тому що тоді мають робити аналіз «добро-зло». А це є ознакою того, що є в них поки що зло.

Тоді як час задоволення є ознакою того, що вони перебувають в стані світу, котрий увесь є добро. А правда полягає в тому, що задоволення є лише продовженням виконання заповіді аналізу «добро-зло», що і зветься роботою вибору.

Але ж в час задоволення людина перебуває  не в стані роботи, а в спокої, що зветься станом «зупинки», а не станом «ходи». І це саме тоді, коли вона працює «в єднаннях», тобто поєднує все з Творцем, що зветься тотожністю і зветься віддачею.

Так, цей стан називається роботою, а другий стан називається відпочинком. Але також і другий стан нам потрібен, бо раб не може працювати, якщо не дадуть йому харчування. Виходить, що відпочинок, він лише для того, щоб була у людини сила для роботи. Бо святість, котру вона вводить у свій внутрішній світ, дає їй сили, щоб змогла перебороти всі бажання.

Але ясно, що час, коли не працює, означає - не час прибутків, як у того, хто сидить у своїй крамниці й заробляє гроші, а ввечері він повертається додому і втішається від вечері, але ніколи не виникне в його серці думка, що тепер слід щось заробити. А навпаки, тоді саме час витрат, а не прибутків.