Бней Барух Академія кабали

«Насичує благом рот твій (івр. тут – «едейха»)». Пояснення те, що Творець настільки багато дає блага людині, що вона робиться ситою мірою добра Творця. Тоді стає людина свідком (івр. «ед») властивості Творця, котра зветься «добрий і добродійний», бо «едейха» від слова «едут» (свідоцтво). Виходить, що благо є саме по собі свідоцтвом. А якщо запитаєш, чому весь загал не отримує ці блага, і лише обрані особистості гідні бути отримувачами блага...

То справа в тому, що є розподіл між видом людей, які отримують у своє бажання отримувати, і видом людей, які отримують заради віддачі. А відмінність між ними – крайня, бо відомо те, що все клі для отримання блага – це прославляння й подяка.

Бо наскільки людина розширює клі цього бажання, настільки вона здатна відчути смак у вищому благу. Адже це благо подібне до великого моря. І є такий, хто черпає наперстком, а є хто черпає відром і так далі, і кожен оцінюється відповідно до свого клі (посудини).

І якщо ми кажемо, що прославляння і подяка є «посудиною», адже яка міра до відчуття, така й подяка, і якщо людина зміцнюється відразу ж як відчуває порятунок від Творця і складає хвалу і подяку, - то цим вона притягує благо і дає йому існування з більшою силою та наснагою. Адже завдяки подяці відчувається в людині, в усіх її органах, Той, хто дає благо, - і наскільки вона відчуває Дарителя, настільки розширюється в неї клі отримання блага.

Виходить, що це належить лише до того, хто дарує, а не до отримувача, тому що у отримувача робиться Творець зобов’язаним. А щодо того, хто зобов’язаний, не існує ні хвали, ні подяки, бо така природа – як у сина стосовно його батька немає вдячності.

Тоді як людина з вулиці, якщо робить ласку ближньому своєму, тоді той вихваляє і славить її. І яка міра віддаленості, така й міра вдячності. А сенс той, що за мірою близькості робиться більше зобов’язаним. А той, хто віддалений від ближнього свого, той зобов’язує його своєю милістю, і, само собою, навпаки, - той, другий, стає зобов’язаним славити й вихваляти його.

А той, хто отримує, то що більше дають йому, робиться Творець для нього зобов’язаним, на кшталт того, хто дає щодня своєму малому сину одну монету.

А потім збуджується у батька любов до свого сина, і бажає зробити йому ласку, і він дає йому п’ять монет. І тоді ясно, що малий, який бачить, що сьогодні він дістав від батька подарунок більший, він вражається від цього і хоче подякувати за це батькові. Але після того, як батько хоче дати йому як зазвичай, одну монету, тоді син починає сердитися на свого батька за ту недостачу, що відчув наразі.

Виходить, що надлишок, котрий отримав учора, мало того, що не додав сину близькості, а через збільшення блага він ще й віддалився від батька, тому що той зробився для нього зобов’язаним. І малий хоче, аби тепер батько щодня додавав би. А якщо ні, всі подарунки його нічого не будуть варті. І в отримувача це так, як сказали мудреці: «Людина помирає, не маючи й половини того, що жадала», бо той, хто має сотню, хоче дві.

Тоді як той, хто віддає, про нього не можна сказати, що Творець став для нього зобов’язаним, і само собою, він завжди може славити та вихваляти. А якщо дає йому іноді більший подарунок, то цей складає ще більшу хвалу, тому що він знає сам, що не має він ніяких заслуг, щоб Творець дарував би йому. І всі даяння, котрі отримує, намір його при цьому, щоб зросла з цього ще більша хвала Творцеві.

І з цього зрозуміємо те, що сказали мудреці: «Там, де стоять ті, хто повертається до Творця, закінчені праведники не зможуть встояти».

А відомо те, що неможливо бути закінченим праведником, якщо не був перед цим «тим, хто повертається до Творця». Бо «диким ослям людина народжуватиметься». Тож певно що вчинив повернення. І коли повертався, і Творець прийняв його повернення й каяття, зрозуміло, що відчував він свою малість, і мав тоді найбільше почуття до прославляння та хвали Творцю, адже бачив, що "зі сміття підводить злиденного".

Але потім, коли минає кілька днів, він бачить, що він уже закінчений праведник. І це дійсно правда, що він закінчений праведник. Виходить, що бракує йому відчуття своєї ницості періоду повернення, і виходить, що його хвала й прославляння зменшилися. Отже, він тепер менший за тих, хто повертається. Тобто, за попередній період. І можливо це й є сенсом написаного, що той, хто є великим, він малий, навіть насправді великий.

І це є поняттям «бо піднесеним є Творець, а ниций побачить», тобто існує жадання з’єднатися з малим. Бо зробити щось мале, і щоб було подібне до великого, - це диво. І навіть в матеріальному, бачимо, що якщо речі малі подібні до великих, мають вони більшу цінність. Тому є жадання у Вищого поєднатися з малими. І тому навіть коли людина робиться великим праведником, це не означає, що людина зробилася великою, а це Творець зробився великим у праведника. Тому, коли людина гордує, каже їй Творець: «Якщо Мені знадобляться великі, - то є в Мене вгорі ще більші».