759. Загальна сутність людини

Загальна сутність людини складається з двох категорій:

а) її власне існування;

б) забезпечення існування.

Забезпечення існування поділяється на три види:

а) необхідне, те, без чого припиниться існування, і для цього достатньо їсти раз на день невеличкий кусень сухого хліба з однією склянкою холодної води й спати кілька годин, не знімаючи одягу, навіть на лавці. Також і не в житлі, а в полі. А в дощі – в якійсь печері, лише аби не намокнути. Одяг також може бути латка на латці;

б) так, як ведеться у звичайних хазяїв, як зазвичай у людей, проте, не бажаючи рівнятися до багатіїв, які мають багато кімнат і меблі нові та модерні, і начиння гарне. І не бажати їсти й пити все те, що багачі звичні їсти та пити;

в) коли є жадання й потреби тіла уподібнитись багатіям. І хоч не може людина досягти бажаного, але очі та серце її спрямовані на це, і сподівається, і докладає зусиль, аби дістатися до цього стану, тобто, щоб увійти в гурт багачів;

г) поводиться за всіма трьома попередніми видами, тобто, коли заробляє лише на цей день, то вже й не турбується про завтрашній, а кожен день уважає як все своє життя. І, як зрозуміло, ведеться у світі, що людина дбає, аби задовольнити свої потреби й необхідне для існування лише на сімдесят років, але стосовно того, що після ста двадцяти років вона не турбується про потреби свого забезпечення. Також буває, що людина робить такий розрахунок, що хай «кожен з днів - хай будуть в твоїх очах, як нові», тобто, як нове створіння. Інакше кажучи, як кругообіг, коли людина вчорашня перевтілилася в сьогоднішню. І треба виправити все, що зробила вчора, стосовно й боргів, і того, що їй належить отримати. Тобто, чи виконувала заповіді, чи то чинила прогріхи. Наприклад, якщо взяла людина в ближнього якусь річ, повинна повернути. І якщо дала ближньому щось у позику, то треба отримати від нього назад, бо віддача боргу боржником – заповідь. Тому людина має удостоїти ближнього заповіді.

А зараз поговоримо про любов до Творця. Перш за все людина має знати, що любов здобувається діями. Тим, що дає ближньому своєму подарунки, то кожен з подарунків, котрі дає товаришеві, подібний до стріли та кулі, що робить отвір у серці товариша. І хоча серце товариша, як камінь, все ж таки кожна з куль утворює отвір. І з багатьох отворів робиться порожнина. І тоді входить любов того, хто дає подарунки, у цю порожнину, і тепло любові притягує до нього іскри любові його товариша.

І тоді з одної й другої любові разом утворюється вбрання любові й покриває обох. Тобто, одна любов огортає й оточує обох, і само собою, обидва вони робляться тоді однією людиною, оскільки вбрання, котрим обидва покриваються, є одним, тому обидва анулюються.

І є загальне правило, що від усього нового людина захоплюється і втішається новим. Тому після того, як людина отримала «вбрання» любові від ближнього, тоді втішається лише любов’ю до ближнього і забуває себелюбство. І тоді кожен з них починає отримувати насолоду лише від того, що дбає про товариша, і немає в нього потреби турбуватися про себе, тому що кожна людина може докладати зусиль лише там, де може отримати насолоду. А оскільки товариш тішиться від товариської любові, і саме від неї він отримує насолоду, тому не буде йому жодної втіхи від того, що турбуватиметься про свою сутність. Природно, немає насолоди - немає турботи й немає місця для зусилля.

Тому в природі буває, що любов до ближнього настільки велика, що аж іноді до самогубства. Також і любов до Творця, буває іноді, що людина готова через любов до Творця скасувати третій вид (в), зазначений вище. А після цього готова відмовитись від другого. А після цього й перший вид (а), тобто всі три види забезпечення існування, але анулювати також і все своє існування. Як це можливо?

Адже виникає питання, якщо анулює своє існування, то хто буде отримувачем любові? Але Творець дає силу любові так, що «любов порушує порядок». Тобто це виходить за межі розуму, але людина буквально бажає скасувати своє існування через силу любові, і немає розум ніякої сили щоб втримати її. Тому, якщо ми запитаємо, як це можливо, що людина здатна дійти до такого, на це є одна відповідь: «Скуштуйте і побачите, що добрим є Творець»! Тому природа змушує до скасування навіть коли не усвідомлюємо це розумом.

І разом з цим зрозуміємо вислів: «Полюби … всім серцем своїм і всією душею своєю, і всією сутністю своєю». «Всією сутністю», тобто забезпеченням існування. «Душею», тобто самим існуванням. «Всім серцем (букв. «двома серцями)» - це вже високий ступінь, тобто двома основами: добрим началом і також злим началом.