737. Оплакування померлого

(переклад з івриту)

Сказали мудреці, що кожному, хто оплакує людину достойну, прощають йому всі його прогріхи. «Сказав рабі Шимон бен Пазі: «Сказав рабі Єгошуа бен Леві зі слів бар Капари: «Кожен, хто проливає сльози за достойною людиною, Творець рахує їх і кладе в Свою скарбницю, як сказано: «Поневіряння мої злічив Ти, склади сльози мої у міх Свій» (трактат «Шабат», 105:2).

І слід запитати: що це за пошана така, що Творець кладе їх у Свою скарбницю? Ось, Магарша пояснив про це, що «немає важливішого для Творця ніж той, хто тріпоче перед небесами, тому що в скарбниці Творця є лиш тільки трепіт перед небесами», кінець цитати.

А вислів каже: «Чого Творець Всесильний твій бажає від тебе, - лиш тільки трепоту». Виходить, той, хто має в собі трепіт перед небесами, не бракує йому більше нічого, і природно, прощають йому всі його прогріхи.

А також знайшли ми в трактаті «Брахот» (6:2): «І сказав рабі Хальбо: «Сказав рав Гуна, - кожна людина, яка має трепіт перед небесами, слова її чутні».

І маємо запитати, - чи не бачимо ми таких, хто мають трепіт перед небесами, але висловлюють їм докори, і не бажають слухати їхніх слів?

Однак, слід пояснити, що це йдеться про саму людину, адже перш ніж буде у людини трепіт перед небесами, органи її не бажають слухатися її, як написано: «А мудрість бідняка зневажена і слів його не чути». Але коли є в неї трепіт перед небесами, тоді всі її органи скоряються їй, як написано: «І побачать всі народи землі, що ім’я Творця проголошено над тобою і боятимуться тебе», - бо органи людини називаються «народами землі».

Тому немає суперечності в словах обох, а обидва однієї думки, що той, хто проливає сльози за достойною людиною, удостоюється трепоту перед небесами. І слід зрозуміти, чому це так. А це, як сказали мудреці: «Краще одна година повернення до Творця і добрих діянь в цьому світі за все життя у світі прийдешньому, тому що мертва людина робиться вільною від заповідей».

Виходить, якщо співчувають утраті, коли немає вже тієї людини, і вона не може тепер чинити добрі справи, і це торкається до душі і пригнічує її до того, що людина проливає сльози, це приводить її до істинного прийняття на себе тягаря малхут небес і щоб удостоїлася б пробачення прогріхів.

І тим, що померлий спричинює, що завдяки йому люди прийдуть до трепоту перед небесами, це для нього є великим виправленням. Тобто оскільки померлий не може тепер чинити добрі діяння, але якщо своїм відходом він привів до того, що люди прийшли до каяття, виходить, що він робить наразі велике виправлення, зване «добрими справами». І це те, що написано: «Кожен, хто удостоює багатьох, той не приносить гріха».