689. Поняття батько і син

(переклад з івриту)

«Син удостоює батька, але батько не удостоює сина. Цар Хізкія був праведником, і хоч його батько, Ахаз, був закінченим грішником, - є для нього майбутній світ в заслугу його сина Хізкії. Але Менаше, син Хізкії, - не має він частки в світі майбутньому, попри те, що Хізкія, батько його, був праведником» (трактат «Сангедрін», 104).

Відомо зі святих книг, що сини з’являються аби виправити те, що батьки не встигли довести до повноти. Тому, коли Авраам довершив властивість хеседу, народився потім Іцхак для того, щоб довершити дві інші лінії. А коли Іцхак довершив не більше, ніж лінію «ґвури», з’явився Яаков і довершив властивість «тіферет», котра є середньою лінією. І так далі, кожне з поколінь доповнює те, що не довершили попередні покоління.

І ця справа продовжується, починаючи з гріха древа пізнання, бо після того, як в Адама а-Рішона  розділилася душа на шістсот тисяч душ, - всі покоління, що приходять після нього, повинні доводити до досконалості душу Адама а-Рішона, те, що він зіпсував.

І з цього походить те, що син удостоює батька, тобто друге покоління виправляє попереднє. Але перше покоління не виправляє наступне, бо якщо перше покоління виправить усе, вже не буде потрібно приходити другому поколінню. Бо це феномен кругообігу, адже той, хто не зробив повне виправлення, повинен прийти в другому кругообігу, для того щоб довершити те, що не виправив у першому.

Тому, незважаючи на те, що Хізкія був праведником, якби довів до ладу все, що було покладено на нього, не треба було б йому породжувати синів, адже робота синів, що приходять після нього, - виправити те, що не виправив їхній батько.

Тому Хізкія виправив те, що не виправив його батько. І через це належить Ахазові майбутній світ. Але Менаше був повинен виправити те, що не виправив Хізкія. А оскільки був грішником, то не виправив те, що було покладено на нього, і залишився він, Менаше, без виправлення, тому немає йому світу прийдешнього.

«Праведність праведника не буде згадана в день його грішності». А за методом духовної роботи батько й син звуться – причина і наслідок. Тобто попередня дія, і дія, що після цього. І дія, що після цього, називається «син». Тому той, хто раніше робив погані вчинки, - це зветься, що батько його був грішником. А потім чинив добродіяння завдяки тому, що зробив повернення.

Тому «тшува» (повернення до Творця) виправляє попередні дії, згідно з характером повернення, котре людина зробила: якщо це повернення через страх, - зловмисності стали для людини як помилки, а якщо це повернення через любов, - тоді зловмисності перетворилися їй на заслуги. Виходить, що наступні вчинки людини, після того, як зробила повернення, вже звуться станом «син» по відношенню до попередніх дій. Виходить, що «син», тобто діяння, що йдуть за злими діянням, виправляються «сином», завдяки тому, що зробив повернення.

Тоді як той, хто робить перед цим добрі вчинки, що звуться «батько», а потім припускається злих вчинків, що звуться «син», тоді батько не виправляє сина. Тобто ті добрі діла, котрі людина робила раніше, не можуть «удостоїти», - очистити злі діяння, що йдуть після них. Бо «праведність праведника не згадається в день його гріха». Якщо ж навпаки, коли син робить добрі справи, - може виправити злі діяння.