406. Шість днів буде виконуватися робота
(переклад з івриту)
«Шість днів буде виконуватися робота... сказав рабі Йосі... і не написано «у шість»... шість вищих днів ХАҐАТ НаГ, а з них були задіяні всі дії творіння, кожного дня як і в попередній... сказав рабі Іцхак...»
Рабі Хія сказав: «Тому що дозволено виконувати в ці дні роботу, незважаючи на те, що вони є категорією зеїр анпіна, тому й встановили «авдалу» (відділення суботи від буднів)». І запитує – що таке авдала, адже чи були вони змішані одне з одним? І відповів – бо святість є річчю окремішньою, сама в собі, а авдала, - вона між буднями і святістю»... (Зоар, глава «Емор»).
І запитав [Бааль Сулам] – чому шість днів діяння що є категорією зеїр анпіна, це будні, а малхут, що є останньою категорією, – вона святість.
І сказав – зеїр анпін називається «шість днів діянь», котрі світять щодня світлом зеїр анпіна в ці дні. І з них походять «кожен день, як і в попередній». Але «субота» називається так, бо тоді розкривається те, що є в шести днях діяння. Виходить, розкриття зеїр анпіна – в суботу. Але сама субота – немає жодної властивості, котра могла б щось їй дати, бо малхут зветься «бідною та злиденною».
Згідно з цим виходить, що суботі, - а вона є малхут, котра не має нічого, - немає їй що й дати від себе. Тому субота заборонена для виконання роботи, бо малхут не має що дати від себе. А от зеїр анпін, котрий є ХАҐАТ НаГ, кожна сфіра дає від своєї властивості тій, ... що відповідає їй. Тому шість днів творіння відносяться тільки до зеїр анпіна, бо лише зеїр анпіну є що дати кожен день як і в попередній.
Але розкриття світел зеїр анпіна світить в малхут. Тому субота зветься «святістю», адже тоді вище благо - розкрите. А от в будні треба працювати для того, щоб розкрилося благо зеїр анпіна в малхут, котра є суботою.
«Не шукаючи справ собі і не кажучи ні слова». Рабі Йосі запитав: «То що це за хісарон до суботи, якщо промовляє слова». Сказав йому: «Певно що це хісарон до суботи, бо немає жодного слова, що виходить із уст людини, в котрому не було б голосу, - і підноситься вгору, і пробуджує інше слово».
І яке воно – те, що називається буднем. Бо кожна річ, що не є святою, вона є буднем з тих буденних днів. А коли пробуджується будень в день святості, він є хісароном вгорі, певно, що і Творець, і зібрання Ісраеля запитують про нього, - хто той, хто хоче розірвати наш зівуґ, хто той, кому потрібен тут будень?» (Зоар, глава «Емор», п.294).