400. Половина шекеля - 1

(переклад з івриту)

Тиждень глави «Пкудей», коли читають розділ «Шкалім», (1-7 березня) 1991 року.

У Зоар (глава «Пкудей»): «Дати половину шекеля… камінь, котрим зважують, - це буква юд. Буква вав - посередині між двома буквами гей… Багач хай не дає більше і бідняк хай не дасть менше…»

Слід зрозуміти що шлях духовної роботи – це йти «середнім стовпом». Отже, «багачем» зветься той, хто радіє своїй долі. Скільки має він розуміння в заповіді – цього йому досить. Наприклад, коли він огортається в таліт і промовляє благословення на заповідь цицит, цього йому достатньо. І він повністю забезпечений тим, що виконує заповідь, так як наче виконав її з усіма деталями та подробицями.

І він повинен сказати, що не треба йому нічого додаткового до цього та намірів, а самого виконання заповідей досить йому для того, щоби відчути в цьому, що виконує заповідь Царя. І сказати, що адже є у світі безліч людей, яким не дали бажання й прагнення виконувати цю заповідь, а йому дали – і думку, і бажання.

Тому він радіє своїй долі, що є в нього можливість виконувати заповідь Творця. І це називається станом «бо бажає милості». І немає тоді в людини ніякої потреби в намірі до цієї заповіді. Тоді вона і зветься «багачем». І це - перша буква «гей» [в імені Творця], котра є біною, і вона – «бо бажає милості». Коли так, то людина робиться «меркава» (носієм) сфіри біна.

А «бідняком» зветься той, хто «бідний знанням», в якого немає ніяких ні наміру в заповіді, ні знання та розуміння щодо зв’язку між заповідями та людиною. А також слід відчути, що утворити намір, щоб був заради віддачі, - це є серйозною роботою. І людина бачить, що вона вже виконує багато разів заповіді, і вони, заповіді, дані аби очистити ними створіння, - але не зсунулася ні на йоту відтоді, як почала займатися цим.

І тоді людина не відчуває ніякого підйому духовними сходами, а навпаки, щоразу вона бачить, наскільки є віддаленою від істинного наміру.

І про це написано: «Багач хай не дасть більше ніж половину». Тобто, не примножить відчуття досконалості щодо «радіє своїй долі», а щоб була тільки половина, і не більше. А у другій половині порядку духовної роботи людина має бути в категорії «бідняка», і дивитися на свої відчуття з точки зору наміру, - тоді вона применшує себе, [кажучи,] що немає в її роботі ніякого смаку та відчуття.

Але хай не зменшує себе більше ніж наполовину, а другу половину хай облишить для роботи в стані «багача», тобто у властивості «радіє своїй долі». І скільки б не було тієї її долі в роботі, ба навіть будуть дії її в катнуті, - хай також відчуває досконалість. І це зветься «середнім стовпом». Щоб не збочувала ні туди, ні сюди, а завжди вона повинна зважувати, щоб обидві [половини] були рівними. Тоді можна дійти до досконалості.