369. Радість під час вивчення Тори

(переклад з івриту)

Тиждень глави «Вайєце», (21-27 листопада) 1982 року, Єрусалим.

Питання: якщо людина робить усе ради отримання, тобто все, що б вона не вдіяла, все це лише з наміром для власної користі, якщо так, то яка різниця між тим, що вона втішається від речей матеріальних, чи отримує задоволення від слів Тори? І це можна зрозуміти так: коли людина споживає рибу і м’ясо, й вино у будні дні і має втіху від цього, то ця їжа зветься дозволеною трапезою, а от коли їсть суботню трапезу з м’ясом і рибою, і вином, - це заповідь суботньої насолоди.

Заповіді не потребують наміру, тобто того, щоб спрямовувати намір ради віддачі. А слід мати такий намір: робить це тому, що це – заповідь. Якщо так, то коли людина втішається від суботньої трапези, вона виконує заповідь навіть коли та поки що не лішма, що означає, - не може ще спрямувати намір на заради віддачі. Але від ло лішма прийде до лішма, отже виходить, що таки виконує заповідь.

Тоді, як коли людина їсть в будні дні дозволену трапезу, ніяк не можна сказати, що дозволена трапеза приведе її до лішма.

Якщо так, виходить, що коли вивчає Тору і відчуває задоволення, то хоч це й не ради віддачі, але коли людина виконує заповідь вивчення Тори з радістю, бо втішається від цього, то виходить, що вона виконує заповідь. А отже, від ло лішма прийде до лішма. Коли так, тоді це є правильним шляхом, щоби прийти до лішма. Тоді як інші задоволення не приводять до того, щоб людина прийшла до стану лішма.