293. Кожен, хто береже суботу за законом, щоб не порушити її

(переклад з івриту)

Поняття дотримання суботи за методикою духовної роботи: існують шість днів діяння, і це – будні, і є субота, котра заборонена для виконання роботи. Буднями зветься час, коли людина відчуває, що вона далека від святості, тоді є в неї робота, - виправити свої діяння, щоби наблизити себе до святості. А поняття «святість» - це саме тоді, коли є в неї тотожність властивостей [з Творцем], тоді тією мірою, котрою вона наближається до цього, людина відчуває вище благо святості.

І само собою, коли вона приходить до відчуття святості, тоді немає вже роботи у виправленні зла. Тому це називається суботою (івр. «шабат»), оскільки «відпочив (івр. «шават») [Творець] від усієї своєї роботи». Тобто тільки тоді, коли людина посеред будніх днів, коли не відчуває святості, тоді належить працювати у виправленні зла.

Тому робота будніх днів називається збудженням знизу, і на це приходить збудження згори, що зветься суботою, коли святість виливається на людину з боку Творця. І тоді слід бути «тим, хто береже суботу», тобто, вся робота людини в суботу лише в дотриманні її, іншими словами, щоб не відволікатися від святості суботи.

А поняття дотримання пояснюється важливістю речі. Бо існує природне правило, що кожна річ більш важлива, потребує більш надійного збереження, а будь-яка річ, що не так уже й важлива, тоді й збереження її не таке вже й серйозне. Тому робота дотримання суботи виражається у величині та важливості святості суботи.

І щодо цього виникає питання: як може людина прийти до відчуття важливості святості. Відповідь така, що це походить від роботи в будні: тією мірою, котрою жалкувала б у будні дні, що це буденне, а не святість, - в цій мірі людина й цінує суботу. І це те, що написано: «Кожен, хто береже суботу за законом, щоб не порушити її» тобто те, що може людина зберігати суботу за законом, залежить від порушення (івр. «мехалель»), тобто від міри її роботи в будні (івр. «холь»).