Бней Барух Академія кабали

Тобто, коли людина є праведником, а це – в час підйому, тоді Творець вимогливий до неї, щоб намір її був ради небес. Тобто, щоб не покладалася на цей підйом і не казала б, що от зараз я бачу, що варто бути служителем Творця, - кажучи так тому, що відчуває наразі насолоду в своїй роботі. Адже виходить, що це не заради небес. Бо не віра в Творця спонукає людину бути служителем Творця, а насолода є чинником для неї.

То що робить Творець? - він скидає її, і падає вона зі свого високого рівня в стан ницості. Виходить, що дістає покарання відразу ж на місці. І це те, що написано: «І навколо нього все збурено сильно», бо Творець вимогливий до періоду праведності.

Тоді як коли людина в стані ницості, тобто, не відчуває смаку в роботі, тоді немає місця вимогливості до неї, бо так чи інакше вона в низькому стані, і має вона наразі роботу - наближатися до Творця. Тому не можна сказати, що слід забрати в неї смак роботи, бо не відчуває вона нині жодного смаку.

А той удар, який людина отримує від Творця, тобто коли забирає в неї смак в роботі, то самим цим Він лікує її, бо тоді немає в людини іншої ради працювати на Творця, як тільки в стані віри вище знання. Виходить, що удари, котрі отримала від Творця, - саме завдяки ним людина може зцілитися, бо інакше залишиться вона відокремленою.

І цим робиться зрозумілим те, що сказали мудреці: «Творець тим, що б’є, цим Він лікує». Тобто, це є лікуванням, адже дає людині можливість, щоб змогла працювати властивістю віри без жодної опори.

І також слід зрозуміти те, що сказали мудреці: «Творець постановляє, а праведник скасовує». Де мається на увазі, що Творець видає жорсткий присуд, - забирає в людини насолоду від роботи, і немає більш суворого вироку, ніж цей, коли забирає в неї життєву силу духовної роботи.

А праведник скасовує це, - тобто якщо людина каже, що вона бажає працювати без жодної оплати у вигляді життєвої сили та насолоди, тоді, само собою, вирок анулюється. І навпаки, людина піднімається тепер на рівень ще вищий, і тепер вона в стані чистої віри, що зветься, - безвідносно до самої себе.