283. Будь дбайливим з легкою заповіддю так, як і з суворою - 3
(переклад з івриту)
[Тиждень глави] «Тецаве» 1962 рік.
«Будь дбайливим з легкою заповіддю так, як і з суворою».
«Легкою заповіддю» називається те, що здається людині як річ легка і не така вже й важлива для неї. І це – віра, оскільки вона є тим, що вище за знання, і не потрібно для віри великого знання, тому що вона є виключно прийняттям в серці а не осягненням в розумі.
«Сувора заповідь», тобто знання, що є річчю серйозною для людини, адже відомо їй, що не кожна людина удостоюється осягнення.
Тому щодо речей, котрі належать до осягнення, там людина діє обережно, адже, боронь Боже, не вдасться здобути осягнення. Або, зокрема, щодо речей, завдяки яким можна здобути знання, там людина здатна вкласти енергію тому, що це варто для неї. В той час, як те, що належить до віри, це здається їй легким і вона не може перебороти свої лінощі, щоб витрачати енергію на те, що не таке вже й важливе.
Тому сказали: «Будь дбайливим з легкою заповіддю так, як і з суворою, бо не знаєш ти, яку винагороду дають за заповідь».
Адже людина думає, що отримання оплати – це від того, що є задоволення вгорі. Тому, коли людина вчиться і бачить, що є їй благословення в навчанні, тобто відчуває в собі життєву силу і може винайти нові тлумачення Торі, або коли молиться, відчуває, що є в неї і любов, і трепіт, і злиття й піднесення в час молитви, тоді вона дбайливо ставиться до цього і бажає продовжити цю свою роботу. І незважаючи на те, що бачить, що немає часу, і обтяжена вона справами, все одно є в неї сили додати ще самовідданості, щоб не припинити вивчення Тори та молитву, бо відчуває в цьому присутність знання. Тобто знає і відчуває сама, що від цієї Тори й від цієї молитви є втіха вгорі. Тому вона дбає в такий час, щоб виконувати свою роботу в усьому, що тільки можливо.
Але ж щодо легкої заповіді, котра тільки від сили прийняття на себе тягаря малхут небес, і не відчуває людина смаку в Торі, і немає життєвої сили в молитві, тоді заповідь визначається як легка.
І коли не відчуває людина ніякої важливості в такій роботі, тому не бажає турбуватися і переборювати перешкоди, які є в неї, бо каже, що так чи інакше, заняття Торою та заповідями, коли немає в них ніякої життєвої сили, не сприймається вгорі як щось важливе. І через невеличку перешкоду вже хоче припинити, тому що і вгорі це не є важливим, і тому, що не отримає велику винагороду.
І так сказали, що «не знаєш ти, яку винагороду дають за заповіді». Тобто, Творець отримує задоволення від стану катнуту (малого стану) людини, котрий існує через прийняття на себе тягаря малхут небес без ніякого знання, розуму й іншого відчуття, характерного для ґадлуту (великого стану). Бо головне, що важливо вгорі – це робота в час катнуту, а не в ґадлуті.
І оскільки людина не знає, від якого стану є вгорі більше задоволення, тому «будь дбайливим з легкою заповіддю», тобто в стані катнуту, - як з суворою, тобто в стані ґадлуту.