Бней Барух Академія кабали

«Біжи, милий мій, аж поки забажаю любові днів нашого вінчання»(1). Поняття «втечі», коли Творець здається нам таким, що тікає, це для того, щоб проявити любов. А чому необхідна спочатку втеча? Тому що з боку загального створіння вже все закінчено, тобто любов уготована для нього в усій її довершеності, але вона має розкритися у створінь. А вона не може розкритися, не вбравшись у світло милосердя, бо світло милосердя готує створіння щоб змогли прийняти світло любові.

А справа в тому, що світло любові може вбратися лише у вічність. Тому, коли людина не відчуває себе в категорії вічності, не може прийняти те світло любові. Але ж коли отримує спочатку світло милосердя, бо тоді вона впевнена, що «не повернеться до своєї глупоти знову», само собою, теперішнє й майбутнє, обидва рівні для неї.

Виходить, що в людини всі сімдесят років мають один вигляд - вигляд володіння Єдиного, і сімдесят років, і шість тисяч років, котрі є творінням взагалі, - все одне, і це є повним ступенем. (Як написано, що в час, коли людина скасовує власне бажання, і немає в неї жодного бажання для себе, а все для загалу, виходить, що вона як ланка в ланцюжку, і зветься ім’ям усього ланцюжка, і немає в неї свого власного імені).

Виходить, що вона зветься ім’ям загального створіння, котре має властивість вічності. Тому, коли людина отримує світло милосердя, робиться готовою отримати любов. І це те, що написано: «Любов днів вінчання нашого», що є категорією загального, а не часткового. Так, як це написано про Моше, проводиря нашого: «Ось, я проводжу все благо Моє»(2), тобто категорію загальності.

А для того, щоб отримати світло милосердя, необхідно пробудження знизу, тобто, щоб просили милосердя, і тоді, коли світло розкривається завдяки молитві, воно називається світлом милосердя. Але як можна просити милосердя, щоб було категорією «умирає за спасінням Твоїм душа моя»(3), тобто людина настільки потребує порятунку – аж до скону душі. Тому Творець розкривається нам у категорії «втечі», і через те, що Він неначе тікає, що є «зворотним управлінням», - дає можливість підняти справжню молитву та притягнути світло милосердя навіки.

І це «Утік улюблений мій», щоб було «аж поки забажаю», бо при тому, що з боку Творця любов досконала, але в нижніх не відчувається ця любов, бо не бажають її, але після отримання світла милосердя дії їхні також готові, щоб забажали вони світла любові.

І в цьому принцип «аж поки забажаю», тобто щоб було бажання, бо феномен милосердного ставлення може бути в однієї людини, але ж любов існує саме у двох разом. Тому спочатку притягують світло милосердя, і це саме через «втечу», і робляться підготовленими для отримання світла милосердя. А завдяки світлу милосердя робляться підготовленими для отримання світла любові.

І це є принципом «Любов’ю великою наділив Ти нас…»(4). Тому, коли розкриється це в нижніх, тоді «…милістю великою і надзвичайною змилостивився над нами»(4), що означає – уготована нам можливість отримати світло милосердя, і завдяки цьому робимося готовими прийняти любов.

А феномен молитви – це вічність, бо свята Шхіна зветься категорією молитви. Тому в час, коли людина молиться про себе, це не є вічністю, бо коли молиться, і є в неї якийсь контакт з Творцем, вже немає їй про що молитися. А те, що продовжує далі, вже зветься служінням, а не молитвою, бо молитва саме там, де треба пробудити милосердя, як до небезпечно хворого. Але ж коли немає в людини контакту з Творцем, то це вже не «небезпечно» і вже не може вона молитися. Виходить, що молитва в неї не вічна.

Тому приготував Творець цілий світ, і, як сказали кабалісти, «...повинна людина говорити: для мене створено світ» (Сангедрін, 37:1), тобто щоб вона молилася за весь світ. Тому, коли людина починає молитися, і є в неї контакт з Творцем, тоді, хоч наразі вона сама не хвора, однак про сучасників вона може молитися, тобто притягувати милосердя, щоб не залишилося в поколінні жодного, кому бракувало б повного блага.

І є великим правилом те, що людина зветься створінням, тобто тільки вона сама. А зовні, поза нею, це вже свята Шхіна. Виходить, що коли людина молиться за своїх сучасників, це зветься, що вона молиться за святу Шхіну, тому що та у вигнанні, і потребує повного визволення. І це вже поняття вічності. І саме в такий спосіб може проявитися світло милосердя.

І є ще одна причина, з якої маємо молитися лише за всіх, через те, що треба розкрити світло милосердя, котре є категорією світла віддачі. І це є правилом, що не можемо нічого отримати без тотожності, бо завжди має бути категорія подібності. Тому, коли людина пробуджує милосердя для себе, виходить, що займається вона егоїстичним отриманням. І що більше примножує молитву, мало того, що не готує клі тотожності [з Творцем], а навпаки, утворюються в ній іскри отримання.

Виходить, що людина йде зворотним шляхом, тобто їй треба підготувати клі віддачі, а вона підготувала клі отримання. А «злийся з Його властивостями» - це саме «як Він милосердний, так і ти милосердний»(5). Тому, коли людина молиться задля загалу, виходить, що цією молитвою вона працює в категорії віддачі. І що більше вона молиться, в цій же мірі утворює клі віддачі, щоб змогло проявитися щодо неї світло віддачі, зване «милосердя».

І тим, що отримують світло милосердя, є можливість потім рокритися властивості «і милостивий». І це принцип «І зі скарбниці дарових даянь обдаруй нас»(6), бо поняття дарування, милості, - це сутність любові, бо як милість, вона без жодної причини й пояснення, так і любов. А поняття «даровий» - це властивість віддачі, котра є категорією «милосердний», іншими словами, тим, що людина вже отримала світло милосердя, вона підготовлена отримати світло любові, що є суттю сказаного «аж поки забажаю». І тоді розкривається бажання також і в нижніх.

***

1 Рядок з вірша, складений з уривків «Пісні над піснями»

2. Тора, Шемот, Кі тіса, 33:19

3. Писання, Теїлім, 119:81

4. З благословення перед читанням «Шма, Ісраель»

5. Вавілонський Талмуд, Шабат, 153:2

6. З молитви «Десяти днів повернення»