66. Горе тим, хто чекає дня Творця

(переклад з івриту)

Сказано: "Горе вам, тим хто чекає дня Творця, темрява він, а не світло. Притча про півня та кажана, обидва чекали світла дня. Запитав півень кажана: "Я чекаю, тому що світло воно моє. А тобі навіщо світло?"

Означає це, що немає в кажана очей, щоб бачити, то що ж дасть йому сонячне світло?

І потрібно зрозуміти:

1) Яке відношення очі мають до бачення світла Творця, адже зрозуміло, що, щоб бачити світло сонця, потрібні очі. Але який зв’язок є тут зі світлом Творця, таким, що вислів називає його "днем Творця?" Так, що виходить, що той, у кого немає очей, залишається в темряві без світла Творця?

2) Що таке день Творця і що таке ніч Творця? Яка різниця між ними? Очевидно, що око людини бачить схід сонця. А день Творця, - як розпізнати його?

Справа в тому, що по відношенню до Творця ми розрізняємо день і ніч як розкриття та приховання. Днем Творця називається розкриття Його лику, коли все зрозуміло людині, як вдень.

І як тлумачили мудреці вислів: "У світлі дня підніметься вбивця, вб'є жебрака та знедоленого, а вночі обернеться на злодія". Гемара тлумачить це від сказаного та до "і вночі обернеться на злодія", адже відбувається це при світлі дня, оскільки йдеться про найясніше, як сказано: "Якщо розкрито тобі, як при сяйві світла, що душі прийшов убивати він, то дано врятувати тобі душу. А якщо недостатньо тобі (світла), як вночі, стане у твоїх очах, як злодій, і не дано врятувати тобі душу".

Виходить, що день - це коли людина знаходиться на рівні розкриття лику Творця, коли лик розкритий, тобто Творець розкриває їй лик Свій у властивості «добрий і добродійний». Наприклад, якщо молиться, то негайно відповідають людині на її молитву, і є в неї багатство, і сини, і розрада, і за що б не бралася, все в неї йде до ладу.

А ніччю називається приховання лику, коли, не дай Бог, є в людини сумніви та чужі думки про вище управління. Ці приховання призводять її до сумнівів і т.п. І це означає стан ночі.

А той, хто жадає світла Творця, тобто є в нього чітке відчуття й розуміння вірою вище розуму, що Творець керує створінням як Добрий і Добродійний. А те, що він ще не відчуває реально, зором, відкрите управління, так це для його ж блага, бо такий шлях виправлення, щоб не пошкодив світло Творця своїми келім отримання, що утворюють роз'єднання.

Тому покладено на людину велику роботу, поки не перетворить своє бажання отримувати на бажання ради віддачі. І завдяки постійності виникне в людині інша природа.

У своїй попередній природі "отримання для себе", навіть здійснюючи будь-які дії на віддачу, вона робить це тому, що за дію віддачі отримає певну оплату. Іншими словами, не може людина нічого зробити без отримання певної власної вигоди, а через всю насолоду, котру отримує, робиться відокремленою від злиття з Творцем, тому що злиття вимірюється тотожністю властивостей.

Треба сказати: те, що Творець бажає насолодити, тобто дати, - це не через якусь потребу, а визначається це як гра, а гра не вважається нестачею. Як відповіли мудреці на запитання однієї «матроніти» (матрони): "Що робить Творець після того, як створив світ?". І відповідь наводиться в Гемарі: "Творець сидить і грає з Левіатаном" (трактат "Авода зара», 3:2). "Левіатан" означає "з'єднання" (подібно до обіймів чоловіка та жінки). Тобто кінцева ціль об'єднання Творця зі створіннями – це лише гра, а не бажання, що походить від нестачі.