20. Суть бажання отримувати – 1

(переклад з івриту)

Слід зрозуміти це поняття: пояснено, що кінцева мета, - щоб людина прийшла до стану, коли буде отримувати ради віддачі. І це задоволення є дозволеним, у той час як задоволення для себе - заборонено.

І маємо зрозуміти: адже, кінець-кінцем, людина втішається цим, а інакше вона не змогла б віддавати. Бо не буває такого в світі, щоб людина здатна була б на якусь дію, якщо немає їй задоволення від неї.

Наприклад, якщо вбивця приходить до людини і просить у неї, щоб віддала йому своє багатство, і вона виконує це, і дає йому те, що той вимагає, то ми мусимо сказати, що є людині втіха від того, що дає тому своє багатство, інакше не дала б йому нічого.

Адже чим це різниться від того, коли людина віддає свої гроші, щоб дали їй натомість будинок чи одяг, і має вона задоволення, адже за гроші вона досягла того, що більш важливе для неї, ніж гроші. Бо коли людині потрібно житло, тоді дім набагато важливіший для неї за гроші, інакше не віддала б їх.

Так і тут, щодо вбивці, набагато важливіше для людини життя, яке вона отримує наразі за гроші, тобто обмінює невелике задоволення на задоволення велике. Виходить з цього, що немає жодної дії в світі, щоб людина робила щось, не отримуючи задоволення.

Отже, згідно з цим, коли людина віддає Творцеві, певно є їй задоволення від цього, інакше не віддавала б. Коли так, то в чому відмінність, чи дістає людина насолоду від отримання, чи має насолоду від віддачі.

А справа в тому, що основна заборона, котра існує щодо отримання, походить від відомої причини, якою є «хліб сорому», і на це існує виправлення, - щоб отримувала ради віддачі. Адже тоді, коли втіха людини в тому, що вона віддає, тоді вже сорому для неї не існує.

Бо якщо вона дає ближньому подарунок, ми мусимо сказати, що дарителю є втіха від цього. Але якщо втіха приходить через віддачу, тоді ні при чому сором, адже багач не соромиться від того, що дає бідному, хоча й має задоволення від цього.

Отже, що змінилося від того, що розділилася душа Адама а-Рішона на шістсот тисяч душ? У книжці «Панім масбірот» наводить притчу про це, що подібно це до царя, який хотів перевезти великий скарб, і боявся дати це в руки когось одного, бо може вкрасти. Що зробив, - розділив його на маленькі монети і дав це багатьом людям, щоб ними був перенесений скарб в інше місце.

І треба зрозуміти, яка різниця, якщо є в якоїсь людини велике бажання, і не може перебороти його, або є в неї маленьке бажання і не може його перебороти.

То слід сказати, що врешті-решт ми бачимо, що людина маленьку пристрасть може перебороти, а велику – важко їй. А те, що ми кажемо, що завжди існує половина на половину, то це саме після того, як розділилися душа на частини, і через це заборонено було йому древо пізнання, тому що там є більше ніж половина, і не буде йому можливості вибору. Тому нині є в кожного лише частина бажання, щоб була можливість вибору.

Феномен бажання отримувати є сутністю людини, і зветься річчю новою, створеною суще з нічого. І зовсім інше – решта речей, тобто всі наповнення, походять «суще з сущого», і зветься це - «єцира» (утворення, формування), тобто суще з сущого. І різні наповнення, що існують в світі, походять суще з сущого, тобто вони включені в Творця. Тоді як негативні речі, тобто недоліки й страждання, є речами новими, [котрих не було].