Газета «Народ» (а-Ума)

Стаття «Індивідуум і народ»

Людина є істотою суспільною. Вона може задовольнити свої життєві потреби лише з допомогою ближнього. І тому колективність багатьох є умовою, необхідною для її існування. І тут немає місця для дослідження життя народів, і достатньо нам вивчити дійсність таку, як ми її бачимо. Факт полягає в тому, що в індивіда немає сил задовольнити свої потреби самому. І він потребує суспільного життя, - вимушені окремі особистості поєднатися в одну спільноту, що зветься "народ", або "держава", в котрій кожний займається своєю справою: хто хліборобством, хто ремісництвом тощо. І вони зв’язані через обмін свого виробництва. Звідси й пішло існування народів, кожний з яких має особливу вдачу, і в матеріальному житті, і в житті культурному.

Із життєвих спостережень ми бачимо, що процес життя народу цілком подібний до процесу життя окремої людини, і функція кожної особистості дорівнює функціям органів тіла людини. І як у тілі окремої людини мусить бути повна гармонія між його органами: очі дивляться, а мозок з їх допомогою думає і радить, коли руки працюють або воюють, а ноги ходять тощо, і кожен на своєму посту стоїть і чекає своєї ролі, - так і органи, котрі являють собою тіло народу: радники, підприємці, робітники, лідери і подібне, - мають діяти між собою з повною гармонією. І це є обов’язковим для нормального життя народу і певного існування.

І як природна смерть індивіда є результатом браку гармонії між його органами, так і народ, - природне згасання його є результатом якоїсь перешкоди, що утворилася між його органами, як засвідчили попередники наші: "Зруйновано Єрусалим лиш тільки через безпричинну ненависть, котра була в тому поколінні". Бо тоді заражається народ і вмирає, а органи його розсіюються на всі боки.

Тому, обов’язковою умовою для кожного народу є, щоб був згуртованим гарно внутрішньо, щоби всі індивідууми, що в ньому були з’єднані один з одним інстинктивною любов’ю. І не тільки те, щоб кожен відчував би своє щастя в щасті народу і свій занепад в занепаді народу, а щоб був готовий віддати все своє єство на благо народу в разі потреби. А якщо не так, тоді їхнє право на існування як народу в світі, - вважай що вже пропало.

І це не говорить про те, що всі індивіди в народі, без винятку, мусять бути такими, а мається на увазі, що ті люди в народі, які відчувають згадану гармонію, - саме вони утворюють народ, і за їхньою якістю вимірюється щастя народу і все його право на існування.

А після того як утворилася сума індивідуумів, достатня для існування народу, в ньому вже може міститися певна кількість слабких органів, не поєднаних з тілом народу в згаданій повній мірі - адже основа вже закладена і забезпечена без них. А тому в стародавні часи ми не знаходимо спільнот і об'єднань, члени яких не були б пов'язані сімейними вузами, бо та примітивна любов, яка необхідна для існування соціуму, існує лише в сім’ях, де всі - діти одного батька. Однак з розвитком поколінь вже з’являються спільноти, зв’язані разом під одним поняттям, «держава». Я хочу сказати: без жодного сімейного природного зв’язку, адже єдиний зв’язок з державою - це вже не примітивний природний зв'язок. Тепер він  випливає з обопільної потреби. Коли кожен індивідуум об'єднується з цілим в єдине тіло, яке і є державою, а держава усією силою інституту державності захищає тіло і майно кожного індивідуума.

Дійсно, цей перехід, коли покоління перейшли від природної народної спільності до штучної держави, тобто від зв'язку, який витікає з примітивної любові, до зв'язку в любові, що з’являється із взаємної потреби людей один в одному, - перехід цей абсолютно не применшує всіх тих умов, які є обов'язковими для природного етнічного народу. І правило таке: кожна здорова людина наділена абсолютною владою над своїми органами, яка ґрунтується лише на почутті любові, бо органи коряться їй з великим задоволенням без всякого трепету перед покаранням. 

Так само і держава в тому, що стосується її загальних потреб, має правити всіма своїми індивідуумами абсолютною владою, що ґрунтується на любові і інстинктивній відданості особистого цілому. Це найзручніша сила, достатня, щоб задіяти індивідуумів на потреби суспільства.

Однак влада, яка спирається на примус і покарання - занадто слабка сила, щоб в достатній мірі задіяти кожного індивідуума для підтримки потреб суспільства. І суспільство також ослабне і не зможе виконувати свої зобов'язання щодо захисту і охорони тіла і майна кожного індивідуума. При цьому мова тут не йде про форму державного правління, бо будь то автократія, демократія або колективізм, це абсолютно не впливає на основну опору сили громадського об'єднання – не зможе втримати основи, а тим більше продовжити своє існування інакше, як тільки завдяки притаманній суспільству любові.

І соромно зізнатися, що одна з дорогих властивостей, втрачених нами протягом вигнання нашого, найважливіша з усіх - це усвідомлення народної приналежності, іншими словами, те природне відчуття, яке зґуртовує і забезпечує існування кожного народу. Адже вузи любові, які пов'язують народ, настільки природні і примітивні у всіх народів, атрофувалися і покинули наші серця, майнули, пішли, і немає їх. А найгірше, що та дещиця, яка залишилася у нас від народної любові, не закладена в нас позитивним чином, як це зазвичай буває у всіх народів, а існує всередині нас в негативному вигляді, - це те спільне страждання, яке відчуває кожен з нас, як син свого народу. І те, що є природним в нас, - це свідомість і близькість народна на зразок близькості братів у нещасті. А це є зовнішнім чинником. І коли даний зовнішній чинник з'єднався і інтегрувався з нашою  природною народною самосвідомістю - з цієї суміші, блиснувши, утворився якийсь дивний прояв народної любові, неприродної і незрозумілої.

А головне, вона абсолютно непридатна для своєї ролі: теплоти в ній вистачає лише для наснаги, поки вона є, проте без сили і могутності, щоб змогли ми знову сформуватися з її допомогою як самостійний народ. Адже об'єднання, що існує внаслідок зовнішнього фактору, аж ніяк не є народним.

 У цьому ми схожі на купу горіхів, зовні з'єднаних в одне тіло мішком, який облягає і поєднує їх. Однак така злитість не перетворює їх в спаяне тіло. Кожне легке коливання мішка викликає пересипання і роз'єднання, в результаті чого горіхи кожен раз складають все нові часткові комбінації і поєднання. Все, чого їм бракує - це природної згуртованості зсередини, а вся сила їх об'єднання породжена зовнішніми обставинами. І з погляду на нинішні обставини, - це вкрай утруднює нам серце.

Однак в дійсності, жарина народної приналежності ще збереглася в нас у повній її мірі, тільки притухла і не діє в нас всередині. До того ж, вона зазнала великої шкоди через домішки, які, як сказано, отримала ззовні. Це зовсім не збагачує нас, і реальність дуже гірка.

Єдина надія: ґрунтовним чином розробити для себе заново народне виховання, знову розкрити і запалити природну народну любов, згаслу всередині, знову оживити ті народні м'язи, які не діють в нас ось уже дві тисячі років, використовуючи для цього всілякі відповідні засоби. Тоді ми дізнаємося, що у нас є природне начало, що забезпечує можливість відбудуватися заново і продовжити своє існування як народ, здатний вести самостійне життя, подібно всім народам світу.

Це є попередньою умовою для будь-якої роботи і будь-якої дії, бо спочатку будується фундамент, досить міцний для того щоб витримати вагу, яку ми хочемо на нього навантажити, а потім ми починаємо будувати сам будинок. І шкода того, хто будує будинок без належної твердої основи, оскільки мало того, що не будує нічого, але також наражає на небезпеку себе та тих, хто перебуває поблизу. Адже при будь-якому легкому струсі впаде будівля, і каміння її розсіється на всі чотири сторони.

У зв'язку з вищезазначеним народним вихованням, я повинен відразу ж підкреслити, що хоча намір мій полягає в тому, щоб укоренити ще більшу любов між людьми в народі зокрема і в усьому народі в цілому, в якомога більшому обсязі, - разом з тим це абсолютно не перегукується з шовінізмом або настільки ненависним нам фашизмом. І в цьому совість моя абсолютно чиста, бо хоча зовнішньо, за звучанням, слова і здаються близькими одне  одному - адже шовінізм є ні що інше як роздута національна любов - проте за основою своєю далекі вони одне від одного як далекий чорний колір від білого.

А для того, щоби легко збагнути відмінність між ними, треба уподібнити це мірі егоїзму і альтруізму в індивідуумі.

  Бо, як сказано, розвиток народу повністю аналогічний розвитку окремої людини у всіх її індивідуальних рисах. Це є загальним ключем до розуміння всіх діючих в народі законів, не відхиляючись при цьому ні праворуч, ні ліворуч навіть на волосину.

Ясно, що властивість егоїзму, закладена в кожне створіння, є обов’язковою умовою сутності його існування. Без цього воно не було б об’єктом відокремленим, що існує самостійно. І разом з тим це зовсім не повинно заперечувати існування властивості альтруїзму в людині. Тільки виникає необхідність спорудити між ними міцні рубежі: закон егоїзму зобов'язаний зберігати всю свою дієвість лише в міру того, що стосується забезпечення мінімальних потреб, а від усього надлишку понад цією мірою дано право відмовитися на користь ближнього. І зрозуміло, всякого хто чинить так, слід вважати винятковим альтруїстом. Якщо ж хто-небудь поступається і мінімальною своєю частиною на благо ближнього, піддаючи тим самим небезпеці власне існування - це вже зовсім неприродно. І зробити таке можна лише один раз в житті. Однак нам дуже огидний непомірний егоїст, який зовсім не піклується про благо ближнього, бо з цього матеріалу постають розбійники, вбивці і взагалі аморальні особистості всіх сортів. Те ж відноситься до національного егоїзму і альтруїзму: народна любов повинна бути властивою кожній людині в народі не менш, ніж індивідууму властива особиста егоїстична любов до власних потреб, - іншими словами, знову-таки в міру, достатню для збереження існування народу як народу, здатного забезпечити себе. А надлишок понад цю  мінімальну міру можна присвятити гуманізму і загальним потребам людства без національних і расових відмінностей.

А з іншого боку, абсолютно ненависний нам перебільшений національний егоїзм: починаючи з народів, які зовсім не піклуються про благо інших, до узурпаторів і тих, хто проводить геноцид інших народів для власної втіхи, що й називається «шовінізмом». Звідси випливає, що ті, хто з гуманно-альтруїстичних міркувань абсолютно відмовляються від націоналізму і стають космополітами, в корені помиляються, оскільки націоналізм і гуманізм зовсім не суперечать один одному.

Звідси ясно, що народна любов є основа будь-якого народу, так само, як основою всякого самостійно існуючого створіння є егоїзм, без якого воно не змогло б перебувати в світі. Ось і народна любов, що властива людям народу, є основою самостійності кожного народу, існування і скасування якого залежать лише від неї.

А тому вона повинна стати першочерговою турботою на шляху до відродження народу. Адже любові цієї немає зараз в нашому середовищі, бо ми втратили її на шляху своїх двотисячолітніх поневірянь серед народів світу. Лише одиниці зібралися тут, і немає між ними ні найменшого зв'язку чистої народної любові. Просто один прив'язаний до спільної мови, інший - до спільної батьківщини, третій - до спільної релігії, четвертий - до спільної історії… І вони хочуть жити тут згідно з нормами, якими кожен жив в тому народі, з якого прийшов, абсолютно не враховуючи, що там нація спиралася на власних синів ще до того як він приєднався до неї, не зігравши активної ролі в її заснуванні. На відміну від цього, приїхавши в землю Ізраїлю, де немає ніяких готових регламентів, достатніх для самостійного існування народу, і немає у нас тут іншого національного матеріалу, на структуру якого можна було б покластися, та ми й не хочемо цього. Навпаки, ми зобов'язані цілком покластися на нашу власну структуру. А як це зробити, коли немає більше ніяких природних національних зв'язків, здатних об'єднати нас для виконання цієї ролі? А ці нетривкі зв'язки: сім’я, та релігія, та історія, хоч вони й важливі цінності, національної значущості яких ніхто не буде заперечувати, разом з тим є зовсім недостатніми, щоб обпертися на них, як на основу самостійного існування народу. Адже в кінцевому рахунку, тут всього лише зібралися чужі люди, що успадкували культуру сімдесяти народів. Кожен будує собі підмостки у власному дусі і стилі, і немає нічого природного і ґрунтовного, що могло б об'єднати нас зсередини в одне ціле.

Знаю я, що всіх нас пов'язує одна загальна обставина - втеча з гіркого вигнання. Однак це лише зовнішнє об'єднання, подібне до мішка, що об’єднує разом купу горіхів, як наведено вище. Тому я сказав, що нам треба організувати для себе особливе виховання шляхом широкої пропаганди, щоб внести в кожного з нас почуття народної любові, - і між індивідуумами, і також між індивідуумами і народним загалом. І знову відкрити для себе народну любов, вкорінену в нашому середовищі ще відтоді, коли ми жили на своїй землі, як один з народів. І робота ця передує будь-якій іншій, бо, крім того що вона є основою, вона надає висоту і успіх всіляким діям, які ми хочемо робити на цьому терені.