Тайна зародження - народження

(переклад з івриту)

1. Основи

Загальне та часткове

Вивчення створіння тими, хто бажає його осягнути, аксіоматично визначається як наслідування роботи Творця. Робота Творця зветься «вищим управлінням», або природою створіння.

І вони звуться не «тілом», а простим матеріалом плоті та крові, з його властивістю неживого, без будь-якої форми. Бо все те, що зветься словом «форма», визначається як духовна сила, а не тіло.

І тому бачимо ми закон, що всі тіла рівні. І як земна куля, котра є єдиним тілом, і не дано поділити її на частини, оскільки не знайдемо ми чогось нового в одній частині порівняно з іншою, - так не ділиться неживе взагалі на частини.

І сила помноження в світі є духовною силою, чудовою в своєму роді, і тому, все ціле є особливим і пречудовим, бо походить від духовної сили, а кожна частина є низькою та негідною. І в цьому пізнається відмінність між людиною егоїстичною та людиною, відданою своєму народові.

І ясно те, що цінність цілого визначається згідно з тим, наскільки великим є його внутрішнє помноження. Бо якщо ми вирішили, що сила помноження є поняттям духовним та важливим, коли так, то більше помноження є більш вагомим.

І звідси те, що відданий своєму народу важливіший за відданого своєму місту. А відданий світові важливіший за того, хто відданий своєму народу. І це є аксіомою!

Народження в духовному

Згідно з цим, так само, як існує народження у окремого, з боку будови тіла, - так існує й народження у загального цілого, і там воно - завдяки поновленню духовної сили. Тобто, розвиток розуму є народженням для загалу, бо в духовному розбіжність властивостей відділяє світи один від одного, і це народження означає вхід у світ виправлення.

Вихід з Єгипту називається народженням

І коли ми говоримо про принцип помноження в духовній сутності, то воно подібно до матеріального народження, коли виходить з чрева матері, котре є світом темним та зіпсутим з усіляким брудом і неприємностями, у світ світний в усій досконалості, - світ виправлення.

І з цього зрозуміла нам справа підготовки, в понятті, зрозумілому зі стану «царства священиків», до якого прийшли завдяки пророцтвам Моше, і через це удостоїлися свободи від ангела смерті та отримання Тори. І тоді потрібно їм було нове народження в новий, світний світ, котрий зветься в писанні «Землі жадана, добра й широка».

Народився мертвим

І ось, ця дитина народилася мертвою, бо після вагітності, котра була «піччю для плавлення заліза» і єгипетське рабство, прийшло народження, і ще не були підготовлені вдихати дух життя світу світного, куди було їм обіцяно, що прийдуть, - аж поки почався відлік (омеру) і війна з Амалеком, і випробування водою, і т.ін. – і прийшли в пустелю Синай. А «Синай» вказує на ненависть (івр. «сін’а»), бо вимовляються однаково, тобто, мучення, що бувають при кожній хворобі.

Народження у батька й матері

І тоді зробилися гідними вдихнути дух життя, і справдилося в них пророцтво: «А ви будете Мені царством священиків і святим народом». Спочатку царством священиків, скасувати власні набутки, а потім святим народом, котрий приносить задоволення Творцю способом «Полюби ближнього свого як самого себе».

І як в матеріальному, коли новонароджений попадає в руки, що люблять його й вірні йому, котрими є батько й мати, що опікуються ним і забезпечують його існування та здоров’я, - так само, після того, як для кожного готові шістсот тисяч тих, хто дбає про його існування, вдихнули дух життя, як написано: «І отаборився там Ісраель перед горою», і пояснює Раші: «Як одна людина з єдиним серцем».

2. Назад і вперед

У людини очі попереду, - вказує на те, що дивитися може лише в майбутнє. Інакше кажучи, на систему зростання знизу вгору. Проте, не може дивитися назад, тобто на систему зародження згори вниз. (Як написано «Не дивися назад» в оповіданні про Лота).

І тому людина позбавлена всякого істинного знання, бо бракує їй початку, і вона подібна до книжки, в якій немає першої половини, так, що неможливо з неї нічого зрозуміти. І вся перевага тих, хто осягнули, в тому, що вони заслуговують осягнути також таємницю зародження, тобто процес згори вниз.

Бо людина включає в себе все, і це видно фактично, коли дивиться і заглиблюється в що-небудь, всім відомо, що не дивиться аніскілечки на те, що зовні її тіла і її власних думок, і при цьому вона осягає весь світ цілком, і знає те, що думають мешканці світу, і оцінює, як можна сподобатись їм, і узгоджує себе з їхніми бажаннями.

А щоб прийти до цих знань, не треба нічого крім як дивитися в себе, всередину, - і вже розуміє думки своїх сучасників. Бо всі дорівнюють одне одному, і людина сама включає їх в собі. А обмеженням її знання є те, що свого зародження не знає, і не пам’ятає того часу, щоб розказати з нього щось.

П’ятдесяті ворота

І це є сутністю написаного: «І бачив ти Мій зворотний бік, а обличчя Моє не побачать». Бо Моше осяг таємницю зародження, тобто всі характеристики згори вниз, в найповнішій досконалості, що зветься «зворотною частиною духовних світів». І не бракувало йому нічого, крім дивитися також в «обличчя», тобто бачити все майбутнє до кінця виправлення, що зветься п’ятдесят воріт біни. Бо рівень біни це сто воріт, адже біна зветься мовою кабалістів іменем «Іма» (мати), оскільки вона є матір’ю всього світу, - і той, хто удостоїться осягти всі сто воріт що в ній, той удостоїться розкриття досконалості.

Бо п’ятдесят воріт іззаду є таємницею зародження, тобто процес згори вниз. А п’ятдесят воріт попереду – це шлях обов’язкового розвитку до кінцевого виправлення. І тоді – «Сповнена земля  знанням Творця», і також – «І не навчатимуть більше кожний ближнього свого і кожний брата свого, говорячи, - пізнайте Творця, - бо всі знатимуть Мене, від малого їхнього до великого їхнього».

І це те, про що молився Моше: «Покажи мені, будь ласка, славу Твою», - тобто всі п’ятдесят воріт біни, що попереду. І сказав йому Творець: «І бачив ти зворотну сторону Мою», - досить тобі, що ти бачиш всі п’ятдесят, що позаду Мене, в категорії згори вниз. «А обличчя Мого не побачать», - бо не побачиш всі п’ятдесят, що попереду, адже «Не житиме людина, яка побачить Мене». Тобто, до того, як прийде готовий до цього час, і освоєні будуть келім, і розвинуться в усій повноті.

А до цього вимушена людина вмерти через це бачення, бо келім не зможуть прийняти це велике світло, і анулюються. І це те, що написано: «П’ятдесят воріт розуміння (івр. «біна») створено в світі, і всі дані Моше, крім одних».

А в духовному немає нестачі, а – або все, або нічого, як поняття: «Обітниця, котрою поступилися трохи – поступилися всією». Але в кінцеві часи, коли зросте міра келім, і розвинуться в необхідній мірі, тоді будуть гідні осягнення п’ятдесятих воріт. (Також знай, що є два види осягнення: пророцтво та мудрість. З боку мудрості осяг Моше, як і всі мудреці, - але ж збоку пророцтва не міг осягнути, і про це сказали мудреці: «Мудрий краще за пророка». А також сказали, що Шломо осяг п’ятдесяті ворота.)

Душа народжує тіло: зародження та зростання

У посіяній пшениці ми бачимо два процеси:

а) з того часу, коли зерно впало в землю, воно починає позбавлятися своєї власної форми, котра визначається як та, що породжує, аж поки та не доходить до нуля, тобто, до стану основи, що позбавлена форм, що її породили, і з дієвої робиться потенційною. А до того вважається категорією зародку, що походить від процесу згори вниз.

б) а коли приходить до останньої точки, починається ріст та розквіт, що є процесом знизу вгору, аж поки досягає рівня того, що її породило.

Загальне й часткове дорівнюють одне одному

Загальне й часткове взаємно рівні, як дві краплі води, і в зовнішній стороні світу, тобто, стан планети взагалі. І також у внутрішньому плані, бо навіть в атомі водню, найменшому, ми знаходимо там цілу систему, - сонця і планет, що літають навколо нього, буквально як у великому світі. І тим же чином в людині, котра є внутрішністю світу, також в ній знайдеш всі форми вищих світів: Ацилут, Брія, Єцира, Асія. Як сказали кабалісти, що голова – це Ацилут, а до грудей – Брія, а звідти й до пупка – Єцира, а від пупка й донизу – Асія.

І тому зародження людини має вигляд також як процес згори вниз. Тобто, звільнення, неквапне, від тієї, хто її народжує, - матері, аж поки відокремлюється і відключається від неї повністю, бо виходить в повітря світу, і переходить з дієвого у того, кого приводять в дію, - з володіння тієї, хто породжує людину, у власне володіння.

І тоді починається процес знизу вгору, - дні вигодовування, коли поки що злита з грудьми матері, аж поки власна форма її довершується в повній мірі, дорівнюючи тим, хто її породив.

Проте, Адам Рішон - витвір рук Творця, і це означає, що є, безумовно, не породженням жінки, а прахом з землі, як і решта перших створінь, існування яких - з того ж праху. Як написано: «Все з’явилося з праху», проте цей прах походить від вищих світів, що передують йому.

І це тому, що і вгорі є світло та клі. Світло – воно в формах, котрі є в отриманні. А клі є бажанням отримувати ті, придатні йому, форми. І це клі, котре є бажанням отримувати, воно завжди без будь-якої постійності, ні у важливості, ні в самостійній істинності, що існує сама по собі, а існує лише тим, що приймається в ньому. І тому не має воно цінності  більшої ніж те, що воно - одержувач.

Наприклад: бідняк, котрий хоче здобути багатство, не має цінності більшої, ніж  той бідняк, що радіє своїй долі, і не бажає здобути багатства. Навпаки, він ще гірший за нього. І це тому, що бажання отримувати робиться єдиним з тим, що отримало, і вони лише дві половинки однієї речі. А кожна половина, коли вона сама і відокремлена, не має жодної власної цінності, щоб було про що говорити й перемовлятися з нею.

3. Що таке душа.

Закон розвитку згідно з наукою кабала

Неможливо говорити про будь-що до того, як побачимо цю річ від її початку до кінця. І оскільки людина відчуває все лиш тільки із самої себе, (так, як фахівці з оптики розкрили, що колір не є однаковим для всіх очей, а лиш угода існує щодо цього), тому вона зобов’язана пізнати себе від початку до кінця. Тобто, принаймні з часу свого зародження, аж поки стає «людиною». А через те, що це не так, - бо людина  починає пізнавати себе лише коли робиться досконалою людиною, тому немає їй можливості досліджувати себе.

Не існує людини, яка знайома з собою

Друга причина, - що аби пізнати будь-що, зобов’язані, головним чином, вдивлятися в погані властивості цього. А людина не може бачити свої вади (а ту міру, котра дана їй, тимчасово, тим, що бачить в інших, - вона також дивиться в "дзеркало, що не дає світла"), тому, що будь-яке зло, що обов’язково має бути прийняте людиною, - приходить до неї в формі насолоди. Бо якщо не так, не прийняла б його. А закон такий, що кожна річ, в котрій є насолода, людина не вважає її поганою, а здатна на це лиш тільки завдяки багатьом випробуванням, котрі ще й розвиваються, а для цього потрібні дні й роки, і пам’ять, і висновки, і споглядання, до чого не кожна людина здатна. Через це немає людини, яка була б знайома з собою.

Проте, кабалісти, які мають духовне осягнення, вони осягають річ в її цілісності. Тобто, заслуговують осягти всі ті ступені дійсності, котрі повинні бути осягнені людиною, і тоді це зветься, що осягли річ цілісною, і ця цілісна «річ» зветься душею.

Душа – вона є здобутком Адама Рішона

Я вже пояснив вгорі, в другому пункті, що світи осягаються двома шляхами: згори вниз, і знизу вгору. Де спочатку осягають згори вниз спуск душі. А потім знизу вгору, що є вже самим осягненням. Перший процес називається зародженням, оскільки він оцінюється як крапля, котра відокремлюється від мозку батька, і приходить до зародження в матері, аж поки не виходить у повітря світу. І це визначається як останній ступінь, - згори вниз. Тобто, зважаючи на причину появи зародку. Адже до того був поки що з’єднаним з якоюсь частиною в категорії своїх батька й матері. Тобто, причиною. А коли виходить у світ, здобуває власне «володіння», і це є порядком згори вниз.

А сенс цього такий, що думка Творця є єдиною, і тому всі стани рівні, і кожне, що існує, подібне частині.

Зародження і зростання тіла як душі

З часу народження, коли перебуває в точці віддалення, з початку повернення до осягнення, - знизу вгору, що зветься законом розвитку, і йде буквально тими ж шляхами та путями, котрі спустилися згори вниз.

І це – кабалістичне поняття. Проте, матеріальним очам видні лише прості стани, повільні, поступові, аж поки не досягне рівня своїх батька й матері, і це зветься, що осяг всі ступені знизу вгору. Тобто, річ в досконалості.

4. Згори вниз і знизу вгору

Зі зростання вчимо про зародження

І оскільки два процеси – згори вниз і знизу вгору подібні один одному як дві краплі води, ми зможемо зрозуміти процес згори вниз, якщо будемо вдивлятися в процес знизу вгору, котрий є другим процесом розвитку, - зростанням та розквітом.

І ти бачиш чотири світи АБЄА, де спочатку Асія, – наприклад, коли вдивимося в увесь процес зростання плоду від посадки і до кінця його достигання. Виходить чотири стани:

а) - до того, як покажуться в ньому ознаки стиглості, і це всі принципи станів, що в плоді , і це – світ Асія;

б) – від часу, коли можна його їсти й насититись, проте поки що не має він смаку, - і це Єцира;

в) – з часу, коли проявився в нього трохи смак, - і це Брія;

г) -  в час, коли проявляються в ньому всі його смак і краса, - і це Ацилут. Отже, порядок цей – знизу вгору.

Все, що утворюється і народжується, приходить двома шляхами

Увесь принцип згори вниз і знизу вгору, що з’ясований в порядку чотирьох світів АБЄА, - все це ведеться навіть в щонайменшій деталі в світах, тобто в усьому, що має причину та наслідок.

Причина означає – батько, корінь, чинник. Наслідок означає, що його привели в дію та утворили через причину. І тому зветься «син», або «гілка», або похідне та спричинене

А принцип цих двох процесів в частковому, розуміється буквально як і в загальному. Коли згори вниз - це через відокремлення наслідку від причини його, так, що аж виходить і робиться самостійним сущим. А справа знизу вгору - це закон розвитку, що збуджує його зростати знизу вгору, аж поки осягне свою причину. Тобто, повністю зрівняється з нею. І, як пояснили ми вище, справа «батька й породження» матеріальних, - що від мозку батька до народження є часом його підйому знизу вгору. І за цією схемою суди про всі чотири види: неживе, рослинне, тваринне і людське. І як в утворенні частин в духовному, так і в загальності всіх світів.

А сенс цього в тому, що від Одного виходить єдине, і всі ті шляхи, котрі дані були тому єдиному, диктують всі ті форми розвитку, що йдуть за ним, і загалом, і в деталях.

5. Наслідування творення

Народження щасливого людства

Коли ми дивимося на закінчення дій творення світу, ми знаходимо там написане: «… що створив Творець робити». Це означає, що робота Творця, яку ми бачимо в створінні перед собою, - вона дана нам, щоб робити і додавати до неї. Бо якщо не так, то слово «робити» абсолютно зайве й беззмістовне. Адже треба було б сказати: «Бо в цей день спочив від усієї роботи, котру створив Всесильний», - і навіщо додане тут слово «робити»? Отже, безумовно, цей уривок навчає нас, що вся міра роботи, котру залишив Творець в створінні, існує в точній мірі, не менше й не більше, а стільки, щоб ми змогли самі зробити її довершення і розвиток.

І правдою є те, що весь наш розвиток в цьому створінні, є ніщо інше як наслідування йому. Бо всякий смак і краса кольорів, що ми утворюємо і винаходимо, є ніщо інше як наслідування насичених кольорів, які ми знаходимо в квітках. Також і столяр, - звідки він знає, що треба робити стіл з чотирма ніжками, коли не наслідував би роботу Творця, що утворив створіння, що стоять на чотирьох ногах, або звідки він знає, як поєднувати дві деревини одну з одною, якщо не наслідуючи органи тіла, поєднані один з одним, і взявся й сполучив деревини на зразок цього.

І так люди продовжують дивитися та вчитися добре розуміти дійсність, розгорнуту перед нами в довершеності смаку та краси, а потім, коли урозуміють їх, вони наслідують, щоб зробити подібно до них. І цей приклад робиться основою для другого прикладу, аж поки створює людина гарний світ, сповнений винаходів. Через споглядання за «виробом» створіння, збудували літак з крилами на зразок крилатого птаха. Збудували радіо, що ловить хвилі голосу на зразок вух. Коротше, всі наші удачі відкрито представлені перед нами в створінні  та в дійсності, і не бракує нам нічого, лише наслідувати її та робити.

Дійсність і забезпечення дійсності заперечують одне одного

Бо дійсність, тобто створіння взагалі, а також всі її створені частини, створіння, з точки зору їхнього існування, ми бачимо як налаштоване з добрим смислом, і всією красою та приємністю, без жодного ґанджу, навіть найменшого, буквально – світний світ. А коли поставимо супротив цього забезпечення цієї дійсності, тобто системи забезпечення живленням та здобутками всіх цих створінь, - то вони є переплутаними, без порядку, без смислу і з величезною дикістю. Це, тему дійсності та забезпечення дійсності загалом, вже з’ясували ми в статті «Таємниця єдності», і звідти можна вчити.

Закінчення та народження

І знай з усього цього, що загальне завжди дорівнює частковому, і що Творець в Його сутності, не відчує помноження, бо Він завжди є «володінням Єдиного», і виснуй благо загалу з окремої людини.

І як існування та народження окремої людини, котре налаштував Творець, силою природи, призначається з часу народження і приходу в те місце, що уготовив для неї Творець, що зветься «цей світ», бачимо, що потурбувався про неї, щоб попала в руки вірних та люблячих, що будуть опікуватися нею, і лікувати, і турбуватися щодо всіх її потреб з абсолютною відданістю та любов’ю.

Так і весь загал, якщо бажає народитися і вийти в повітря світу, призначеного для всього загалу, то треба потурбуватися, щоб ця «сукупна дитина» попала б у руки відданих батьків, які любитимуть її з самозреченням, не менше, ніж батько з матір’ю,  - тобто, заповіддю про любов до ближнього. Подібно до підготовки до дарування Тори.

Проте, тут ми займемося лише людським родом.

І побачимо, - скільки приємності та блага, котрі робота Творця налаштовує людині для її існування, щоб існувала, аж поки гідний буде зватися людиною, що діє. Але якщо візьмемо порядок його власного існування, скільки гидоти і загрози знайдемо в цьому! – всюди, де не повернеться, чинить зло, і все право його існування будується на руйнуванні ближнього.

6. Приготоване й необхідне для діяльності людини

Що створив Творець робити

І знай, що Творець потребує роботи створіння лише в тій мірі, в якій не дана сила діяти в цьому самій людині. Подібно до травлення, - створив Творець так, що перетравлення їжі в нашому шлунку робиться без наших зусиль.

Проте, від того, що є сила в самій людини діяти там, - в цьому є весь сенс і задоволення Творцю, який бажав втішатися справою рук Своїх. Тобто, створити такий вид створінь, котрі змогли б додавати і насолоджуватись, і створювати як Він.

Але Він не бажає ні в якому разі варити в нашій каструлі на плиті без нашого відома, і це тому, що ми можемо робити це своїми силами.

Подібно до рава та учня, коли весь намір рава – дати силу учневі, щоб був, як він сам, і навчав би інших учнів, як і він. Так само є в Творця задоволення, коли Його створіння творять і роблять нове, як і Він. Адже вся сила поновлень і розвитку нашого не є чимось справді новим, а є тут щось на зразок наслідування. І наскільки наслідування це узгоджене з роботою природи, - тією мірою виміряється наша розвинутість.

І з цього ми розуміємо, що є сила в наших руках виправити себе, забезпечення дійсності, - на зразок приємної природи самої дійсності. А знаком цьому є те, що якби не так, то задіяв би Творець досконале управління також і в цьому плані, бо «чи коротка рука Творця?...» Але безсумнівно те, що там, де Він утворив нас самих, - є в нас можливість виправляти самих себе.

7. Рух, як ознака життя

Неживе, рослинне, тваринне, - людське

З точки зору духовного життя поділені створіння надвоє: неживе-рослинне-тваринне, - і людське (досл. «той, хто розмовляє»). Неживе, рослинне, тваринне, - це категорія повністю мертвих. Людина – це категорія живого.

Життя – це сила руху. І відомо, що початок життя зробився за допомогою двох дій, абсолютно протилежних.

Бо людина також, коли народжується, вона в категорії мертвого, аж поки не пробуджують її поштовхами. Бо її келім готові до отримання життя та руху ще в утробі матері, - а коли виходить у повітря світу, діє на її плоть повітря світу охолодженням, до якого вона не звикла, і з цієї причини збуджується стиснення.

І після першого стиснення вимушена знову розширитися до попередньої міри. І дві ці речі, - стиснення і розширення, є першим рухом, яким людині передається життя.

Проте іноді, через слабкість пологів, новонароджений слабшає, і не пробуджується в ньому стиснення. Бо прийняття прохолоди повітря світу занадто слабке, щоб привести його до стиснення, і тому новонароджений вмирає. Тобто, не буде в нього більше можливості й причини, щоб життя увійшло в нього, початок чому дається силою стиснення.

Бо якщо немає внутрішнього стиснення, - немає розширення. Бо не розповсюдиться анітрохи за свої межі, а коли так, то відсутній рух. Тож ознака створіння, готового до світла життя, це коли є в неї сила зробити принаймні стиснення через якусь причину, і тоді з’являється дух життя і робить до розширення. І здійснюється перший рух життя. Тому не припиниться в нього більше рух і робиться живим рухомим.

Цей перший рух зветься душа, тобто дух життя, котрим дихає носом, як написано: «І вдихнув у ніздрі його душу живу».

Але в неживого, рослинного й тваринного немає цієї сили, вчинити внутрішнє стиснення через будь-який чинник. І оскільки це так, не може світло життя увійти в них і привести до розширення.

Бо «Закон дав Він – і не мине», що без стиснення і розширення не зможе клі розповсюдитися далі своїх меж. І тому присуджені неживе, рослинне й тваринне до смерті у світі.

А людина вся підготовлена до життя. А те, що новонароджений вмирає, як описано вище, це через те, що необхідна певна причина і чинник, щоб подіяли на нього, аби зробив принаймні перше стиснення, а це спричинює йому холодне повітря, котре приходить до нього від Тори і добрих справ.

Якість стиснення

Стиснення має бути від сили самого створіння. І ми розрізняємо два види стиснення.

Перший – це стиснення, котре відбувається від зовнішнього чинника, такого, як прохолода.

Друге – це стиснення, що відбувається через будову самого клі.

1) Як бачимо, коли ляскають і тиснуть на новонародженого, аби пробудити його, незважаючи на те, що від кожного ляпанця і тиснення робиться стиснення в тілі новонародженого, все ж розширення повторюється не від сили світла життя, а через будову самого клі, котре мусить бути завжди точно в своїх межах і принципах будови. І тому, коли з’являється будь-який чинник і тисне на нього, тоді є сила в самому клі повернутися до своїх меж розширенням, силою, котра спричинює його оптимальні межі;

2) Але якщо й саме стиснення робиться з причини самого клі, а не через зовнішній чинник, - тоді дійсно, зовсім не готове знову поширитися у своїх межах до попередніх розмірів. Оскільки стиснення, що сталося в ньому, спричинилося через його власну структуру. Тому неможливо, щоб повернулося клі до своїх меж, уготованих йому завчасно.

За винятком Творця, тобто нове власне світло повинне одягтися в клі і повернути його до його власної природи, і це світло додається до попереднього світла, щоб перебувати в ньому постійно. Це означає, що кожного разу, коли стискається, повертається світло, і приводить клі до розширення до попередньої величини. І це світло зветься життям.

Два стиснення, часткове та загальне. Відповідно до них - два поширення

Кров це душа. Бо червоний колір потребує, щоб білий колір приєднався до нього, і тоді називатиметься кров’ю (івр. «дам»). А до того, як приєднається до нього назавжди, - не називається кров’ю. Бо тоді існує в ній лежання й підйом. Бо природа її – «о-дам» (алеф-вав-далет-мем), і тоді колір її є властивістю непостійного підйому, що зветься лише кольором «о-дем» - червоність, від слів «мовчи (івр. «дом») перед Творцем». І через це знову спадає той колір з неї, і робиться білою, позбавленою кольору. І це непостійний лежачий стан.

А коли з’єднуються обидва, тоді робляться жилами, по яким тече кров життя.

Коли обидва вони робляться жилами (івр. «ґідім») крові життя, тобто, утворюють в ній протиріччя (івр. «ніґудім»). Одна частина – для живої душі, тобто, відокремлюється «о-» від «одем», і залишається «дам», кров, на постійно, - і разом з цим, стани лежання та підйому, котрі були раніше, приєднуються зараз також до цієї крові.

І тому розрізняють два види крові, як відомо, - червону та білу. Тобто, ті червоне та біле, що до цього функціонували почергово, - тим часом зібралися і утворили цю кров, котра зветься душею живою. І знай, що це сутність часткового стиснення і часткового поширення, звані нефеш і руах.

Однак те світло, що зробило це часткове розширення душі, це є вищим світлом, чудовим й загальним. І тому його характерна дія – доповнювати й довершувати до всіх видів стиснення, що означилися в тій будові.

І відомо, що вже була в цьому тілі категорія біле, в частині, що не гідна прийняти колір о-дем, червоність, бо … червоності забрані та впали в час, коли домовились разом, дарма тобі… І тому після того, як світло довершило перше розширення світла живої душі, знову наповнює це старе стиснення, що сталося в ньому в попередні часи. І знай, що він зветься загальним поширенням, або кровоносні судини мозку, що походить від матеріалу «одем», котрого вигляд стерся абсолютно.

І це те, що написано: «І вдихнув в його ніздрі («апаїм», букв. «носи», одн. «аф»)», - у два «апаїм»: а) аф червоно-білого; б) аф білого, абсолютно стертого. «І став Адам душею живою», спочатку через аф червоно-білого, що означає кров і перше розширення. Проте, результатом була душа жива, бо розширився також в другий аф, білого стертого, що є сутністю душі та рівня ҐАР.

Також  знай, що перше розширення кровоносних судин  означає, що є в нього зв’язок з нижнім тілесним мозком, що зветься кістковим мозком, де ... діють несвідомо, і це тому, що стан між ними, від першого аф, до другого аф, - це час росту … … і ось тоді світло діє абсолютно без усвідомлення з боку людини, бо ще не здобула своєї душі.

А друге розширення в судинах мозку, котрі зберігаються в ньому як друга протилежність, що зветься другим аф, - воно є ставленням вищого мозку: … … до трьох мізків, що в ньому, котрі діють усвідомлено, що зветься …

Протилежність голови тілу

Бо з’ясувалося що в мозкових судинах червоність – з правого боку, і це колір та сутність, що приймається на цьому папері. А біле є сутністю повністю лівої сторони, бо другий аф стерто з нього, і не залишилося на ньому навіть кольору. Так, що червоність - це існування, а біле – неіснування.

І зворотними до нього є кровоносні судини, бо червоність, одем, по суті, ліва сторона, тобто о-, що приєдналося заднім числом як «річка» і «може». Але ж біле, хоч воно і є по суті, станом лежання, все ж зробився його вигляд правою стороною, і підйомом. Бо воно є «вічною душею», що не потребує більше кольору, а червоний колір, що залишився і означився заднім числом, його зараз приміщено як ліве в «ґвурі», що зветься дам (кров) без о-. Так, що біле – в правій стороні, що не треба і не трапиться в ньому червоний колір. А червоність вважається щодо нього в лівій стороні тільки ґвурою, що зветься дам, кров.

І тут треба зрозуміти, що решімо згаданого червоного, в першому аф і їхні судини, що піднялися в ліву сторону, вже за другим аф, в категорію нешама, - воно стерто і виведено з цієї конструкції назавжди. І тому «голова мозку» біла, без жодного червоного кольору.

Зародження

Плід в час зародження, він буквально як рослина, і не більше, і всі його рухи не звуться рухами живого бо рухи ці робляться його матір’ю, частиною якої є зародок.

Його оточення зветься живіт, а мати – це межа оточення, що йому призначене, і їсть те, що його мати їсть і т.д. А народження починається з «рош мікви».

Сутність життя

Свідомість живого є власною сутністю. А поняття руху визначено стисненням, як описано вище, бо неможливо жодному створінню вийти зі своїх меж навіть трішечки.

І це походить від «рош мікви», бо там надання цієї сили, скорочуватися трохи менше ніж його межі, - справа запозичення.

І знай, що поки інша сила стискає його менше його міри, - це не робить неживе живим. А має стиснутись сам, проте, як це можливо, коли він – неживе? На це потрібна молитва, щоб удостоївся вищої сили.

І з цього можна зрозуміти незрозумілість "де-тхут ор макіф", а також поняття «Не житиме людина, яка побачить Мене», бо живе є рухливим, і якщо неможливо йому стиснутися – не є живим, а - неживе. І це сутність того, що «Праведники, смерть їхня – поцілунком», тобто, що втрачають силу стиснення.