Бней Барух Академія кабали

Ось, написано в молитві «мусаф» на Рош а-Шана: «Так сказав Творець, цар і визволитель Ісраеля, Творець воїнств: «Я перший і Я останній, і крім Мене немає Всесильного». І слід зрозуміти те, що написано «цар Ісраеля», а для народів світу – не цар. Чи не є Він Царем світу?

А справа в тому, що нам треба знати, що все, що ми говоримо про Творця, ми говоримо не про Творця як такого, бо про це сказано: «Думка не осягає Його абсолютно». А всі титули, якими ми говоримо про Творця, - це те, як створіння осягли Його відповідно до цих назв, як сказано: «З діянь Твоїх пізнали ми Тебе».

Тому, при тому, що Творець є Царем світу, тобто, що навіть коли створіння не бажають визнати Його царювання, Йому не потрібно, щоб вони згодились, щоб Він був царем над ними. А Він панує й не питаючи їх. І робить те, що Він бажає. І ніхто в світі не має жодної думки, а Він чинить те, що бажає. І не потребує Він згоди створінь, як написано: «Я вірю повною вірою, що Він Сам робив і робить, і робитиме всі діяння».

І все ж не слід питати, - якщо так, якщо Він царює нами, нас не питаючи, то чому ми повинні приймати на себе тягар Його царювання, адже так чи інакше Він володарює над нами. А відповідь така, як вже сказано, тобто, що нам треба знати те, що Він володарює нами, ще до того, як людина приймає на себе тягар «малхут небес» («царство» властивості віддачі) в стані віри вище знання. Тобто, що знанням не можна цього зрозуміти.

Іншими словами, в рамках знання людина не бачить, що Його управління ведеться властивістю «добрий і добродійний». А кожна людина відчуває нестачу в задоволенні, яким вона втішається в своєму житті. І кожен розуміє: якщо насправді бачив би, що те, про що він молиться і просить у Творця, він отримує відразу ж те, що просить, - це називається «в рамках знання». Тобто, що людині не треба вірити, що Творець чує молитву, адже вона бачить на свої очі, що Творець допоміг їй.

Але ж, коли людина молиться до Творця, кілька разів, і здається їй, що Творець не зважає на її молитву, і доказом цьому є те, що не отримала нічого з того, про що вона молилася, тоді людині потрібно зміцнитися і сказати, що вона вірить, як написано: «Бо Ти чуєш молитву кожних уст». А оскільки це протирічить знанню, адже логіка показує людині, що Творець (боронь Боже) не звертає уваги на неї, то коли вона переборює це і говорить, - хоча розум та знання зобов’язує її розуміти саме так, вона стверджує: «Я не дивлюся на це, а вірю я вірою мудреців, які сказали нам, що Творець таки чує молитву кожних уст», - тоді це зветься «вірою вище знання».

Завдяки прийняттю тягаря малхут небес таким чином, заслуговуємо потім стану «І полюби Творця Всесильного свого всім серцем своїм» і приходимо до тотожності властивостей, що зветься «келім віддачі», в які Творець дає все благо та насолоду, які Він бажав дати.

І зі сказаного ми розуміємо те, що саме ми маємо досягти тим, що ставимо Творця царем над собою. Бо з цього ми отримуємо келім, щоб змогли би втішатися Творцем. І тому що робить Творець? - в час, коли немає в нас зв’язку з Ним, Він не дає нам нічого, і те, що ми не можемо втішатися від того, чого в нас немає, означає, що ми не можемо отримувати задоволення від Творця.

Лиш тільки починаючи з тієї міри, коли людина вірить в Творця, тоді можна сказати, що вона отримує від Творця. Однак той, хто, - хай нас омине! – не вірить в Творця, той не може отримувати від Нього. А лише мірою віри в Нього, - цією мірою людина може отримувати від Творця те, що Він бажає дати створінням.

Однак, прийти до рівня прийняття на себе тягаря малхут небес, - це велика робота:

1) Адже людина має знати, що коли немає в неї віри в Творця, то як вона може просити щось від Творця.

2) Що дасть людині те, що буде в неї трепет перед Творцем. Тобто, кому на користь вона має прийняти на себе малхут небес? Чи це для власної користі, чи на користь Творця? І якщо, скажімо, це на благо Творця, то виникає запитання: що дасть Творцю те, що ми будемо вірити в Нього, в те, що Він – Цар? Що це додає до Нього? Щодо царя «з плоті й крові» ми розуміємо, що йому потрібна пошана. Але Творець, - чи треба Йому, щоби створіння вшановували б Його, і чи Він взагалі потребує створінь?

І це, як написано в «Передмові книги Зоар»: «А трепет, що є річчю основною, це щоб трепетала людина перед Творцем тому, що Він великий і володарює над усім. Великий тому, що Він є коренем, з якого розповсюджуються всі світи. І велич Його видно в Його діяннях. І Він володарює над усім, тому що всі світи, які створив, і вищі, і нижні, вважаються як ніщо перед Ним, і не додають нічого до Його сутності». Тобто, всі створіння нічого не додають до Нього.

Якщо так, навіщо нам треба працювати заради небес, як написано: «Усі діяння твої хай будуть в ім’я небес, а не для власної користі». Адже Творець нічого не отримує з того, що ми працюємо для Нього, як сказано, оскільки немає нестачі в Нього. Якщо так, для чого ми повинні працювати ради віддачі?

Однак, все це тільки на добро створінням, адже цим вони врятуються від розбіжності властивостей з Творцем, і удостояться тотожності властивостей, що зветься «Як Він милосердний, так і ти милосердний». Тобто, не те щоб Він потребував, щоби працювали для Нього (боронь Боже), неначе Йому необхідна пошана від створінь. А те, щоб «працювали на користь Творця», що зветься «виключно в ім’я небес», з цього зросте користь для створінь, щоб вони мали задоволення. І це зветься, що скорочення та приховання було для того, щоб проявити досконалість Його діянь. Тобто, щоб створіння могли б мати задоволення і не відчували б ніякого сорому, а це – стан тотожності властивостей та злиття з Творцем.

І з цього зрозуміємо те, що ми запитували: адже написано «цар Ісраеля», а чи для народів світу Він – хай нас омине! - не Цар? А відповідь така, що в плані духовної роботи кожна людина є цілим світом, як написано в Зоар. Тому людина складається з народів світу і з властивості «Ісраель». Якщо так, «цар Ісраеля» буде означати, що коли людина приймає на себе малхут (царство) небес, Творець зветься «цар Ісраеля».

Тобто, «Ісраель» називається яшар-ель (ті ж самі літери), тобто, людина говорить, що Він – її Цар. Тобто, не говорить, що Творець є Царем світу, «сам по собі», тобто без того, щоб створіння прийняли на себе, свідомо, Його царювання. А «цар Ісраеля» називається те, що людина свідомо приймає на себе тягар царства небес.

У той час, як «народи світу» називаються тому, що Він царює ними поза їхнім усвідомленням. Отже, Творець є Царем світу, попри те, що вони не мають і поняття віри в Творця, і не бажають навіть думати про «малхут небес».

Це зветься, що Творець є Царем над народами світу. Тобто Він царює ними і робить все, що бажає, без їхнього відома, адже це Він робить і робитиме все, що відбувається. Тому, коли написано «цар Ісраеля», мається на увазі ті, хто прийняв на себе тягар малхут небес свідомо і за своїм бажанням. Це називається «цар Ісраеля».

І це як написано: «І стягують з людини коли вона усвідомлює це, і коли не усвідомлює». «Коли усвідомлює» означає категорію «цар Ісраеля». «Коли не усвідомлює» тобто – народи світу, адже Він царює над ними, хоча в людини немає й наміру навіть подумати про віру, - ця категорія в людині називається «народи світу, які є в людині».

І в плані сказаного з’ясується вислів «Так сказав Творець, цар Ісраеля», - що тим людям, які вже прийняли на себе тягар Його царства, говорить «І визволив їх Творець воїнств». Тобто, вони відчувають, що Творець визволив їх з рук «народів світу», влада яких – в категорії «моха» і «ліба» (розум і серце). Де моха означає, що народи світу говорять, що лиш те, до чого зобов’язує знання, це є істиною. Але ж вірити вище знання, - вони не дають людині права на те, щоб вона йшла цим шляхом.

А також ліба означає, що вони не дають людині вийти з себелюбства. А вони говорять, - те, що серце бажає і відчуває, і це для власного блага, - такі дії вони дають дозвіл робити. Але ж якщо людина бажає працювати ради віддачі, вони протистоять усіма силами, і не має змоги людина вийти з-під їхньої влади. Тільки сам Творець, - Він визволяє її від їхньої влади.

І це те, що написано: «Цар Ісраеля і його Визволитель». Тобто, піля того, як прийняли на себе малхут небес, що зветься «Цар Ісраеля», тоді осягли, що Творець – він «Визволитель», тобто, що тільки Творець рятує їх з-під влади зла, а в них самих не було сил на це.

І в такий же спосіб треба пояснити те, що написано: «Творець воїнств». Це ім’я вказує нам на те, як пояснював мій пан, батько й учитель. Який говорив: «воїнства» (івр. «цваот») – це два слова: «це» (вийди) «у во» (і ввійди). Адже «цава» (військо) – це люди війни. Тобто, ті люди, які йдуть щодня воювати зі злим началом, - вони називаються «цава». Тому, після того, як удостояться визволення, тобто, після того, як подолали зле начало і вийшли з-під влади зла, коли порядок роботи їхньої складався з підйомів та падінь, це і зветься «цваот». Інакше кажучи, одного разу вийшли з-під їхньої влади, потім знову повернулися під їхню владу, і назва цих підйомів та падінь називається «цваот».

І в час роботи, коли людина повинна сказати: «Якщо не я собі – хто мені?», думають тоді про цей робочий ритм, що вони самі утворюють підйоми й падіння. Тобто, що вони – люди війни, що звуться «цава», «мужні герої». Але ж потім, коли вже визволені, тоді вони осягають, що це Творець цваот, тобто всі підйоми й падіння, що були в них, - Творець робив це.

Тобто навіть падіння також прийшли від Творця. Бо «просто так» людина не отримує підйомів та падінь так багато разів. А це Творець спричинив усі ці виходи, котрі можна пояснити як «вихід зі святості (віддачі)». А «вхід» - як «вхід у святість». Все робить Творець, тому після визволення Творець зветься «Творець воїнств». І хто Він? – «Цар Ісраеля і його Визволитель», як зазначено вище.

І сказаним слід пояснити те, що написано: «І піднялися визволителі на гору Сіон, судити гору Ейсава». Де «гора» (івр. «гар») означає «гіргурім» (сумніви), і це – думки, що приводять до властивості «Сіон» (івр. «ційон»), а це від слова «єційот» (виходи). Отже, «гар ційон» (гора Сіон) означатиме сумніви та роздуми, які спричиняють людині спуски та падіння. Тобто, виводить себе зі святості назовні. Ці сумніви, - розкриється потім, що вони й є «піднялися визволителі», «судити гору Ейсава».

Так от, «гора Ейсава» означає думки та сумніви, що належать грішнику Ейсаву. «Судити» - тобто захопити і підкорити сумніви грішника Ейсава. І пояснення буде таким: «і піднялися визволителі» - хто вони, яких визволили, судити гору Ейсава? Це «гар Ціон», тобто думки, що призвели до виходу зі святості. І вони самі, тобто падіння, допомогли підкорити гору Ейсава.

І це – як написано: «Від самого удару утворюється зцілення». Це, що були в них падіння, що й зветься «ударом», оскільки вийшов тоді зі святості і впав у володіння сітри ахри (букв. «іншої сторони»), то від самого цього вийшло лише добро. І також це називається, як написано: «Спускає в пекло й піднімає». Бо через те, що людина бачить, що вона є гіршою за всіх, вона робить все, що може, не заспокоюючись, аж поки побачить, що Творець витягує її та визволяє її з-під влади грішника Ейсава. І це те, що написано: «І піднялися визволителі на гору Сіон, судити гору Ейсава».

І також написано: «Буде Творцю царювання». Це означає, що саме тоді «буде Творцю царювання». Тобто в час визволення, як написано: «Цар Ісраеля й Визволитель його». А до того – немає (боронь Боже) у Творця царювання? А хто ж володарює в світі?

І слід пояснити: відомо, що у малхут є два імені:

- Сіон

- Єрусалим.

А в термінах духовної роботи слід сказати, що «Сіон» називається тоді, коли ще не розкрилася її власна властивість, що зветься «малхут», яка є внутрішньою. Тобто, що не розкрито ще створінням, що малхут – вона панує в світі, і немає жодної іншої сили в світі, - лише Творець, Він – Цар, і ця Його властивість поки що прихована для створінь. І ця категорія, «малхут», називається «Сіон», як зазначено вище, і це означає, як сказано, «єційот», виходи зі святості.

І людина думає, що тоді володіє нею сітра ахра. А це тому, що відчуває в цей період, що не має вона ніякої потреби в духовному. Тобто, що віра у велич Творця – у прихованні. А іноді вона взагалі виходить з духовної роботи, настільки, що взагалі забуває, що існує поняття «робота Творця», і це зветься, що впала з того стану, коли працювала в піднесенні, і думала, що віднині й далі вона залишиться вже в святій роботі на постійно.

І раптом бачить, за якийсь час, що вона взагалі за межами святості, віддачі. Тобто, не пам’ятає «нульову позначку», - не здатна згадати мить, коли вийшла зі святості й упала в матеріальний світ. І це тому, що під час падіння людина втратила свідомість і не пам’ятає нічого. Як в матеріальному, коли людина впала з висоти, - не пам’ятає, що впала. Лише коли приходить до тями, вона бачить, що лежить в лікарні. Так само і в процесі духовної роботи.

Це і зветься категорією «ціон». Тобто, під час визволення, коли людина бачить малхут небес відкрито, осягає, що Творець визволив її з рук грішника Ейсава. Тоді малхут називається «Єрусалим», коли її влада є явною. Тоді час бачити, що також всі ці падіння були від Царя. Тобто, що всі сумніви та сторонні думки, що були в людей, не були ні від якої іншої сили, а лише Творець посилав їх їм. Тобто, що також і падіння їм посилав Творець, щоб завдяки їм була б у них потреба в Його допомозі.

Виходить, що зазначена вище «гора Сіон», куди «піднялися визволителі судити гору Ейсава», - тепер кажуть, що гора Сіон також була категорією малхут, яка зветься «Сіон». Тобто, сила її була прихованою, і вона допомагала судити «гору Ейсава». Отже, підкорили категорію «грішник Ейсав». Тобто, виправили тепер категорію Ейсава, і нині вони осягають, що немає ніякої іншої сили в світі.

І це те, що написано: «І було царювання Творцю». Тобто, що тепер вони бачать, що й тоді було царювання Творця, а не тільки зараз. А було також і перед цим, бо немає нікого окрім Нього. І тепер, коли удостоїлися визволення, вони осягають, що так само було й перед цим.

Проте, і в період приховання маємо вірити, що все робить Творець. Але це – в сприйнятті «вище знання». А от тепер вони осягають, що це дійсно так. Отже, після цього треба прийти до стану «ґмар тікун» (кінець виправлення), що зветься категорією «в майбутньому, що має прийти», і тоді «буде Творець царем над усією землею», що означає – навіть над народами світу. Як написано: «Бо всі знатимуть Мене, від великих їхніх до малих».

Це і зветься «Творець – цар над всією землею». Тобто, що й до ґмар тікуну Творець є царем над усією землею. Хоча, як зазначено, зветься це «неусвідомлено». Тобто, вони не знають того, що Творець, – Він є управителем світу. Як написано (в ранковій молитві в читанні «Шма Ісраель» в розділі про жертвоприношення) – «І хто той, з усіх творінь рук Твоїх, серед вищих чи серед нижніх, хто скаже Тобі, що Тобі зробити і що вдіяти?» Бо тільки Він робить усе, і немає іншої сили в світі, крім Нього.

Однак, це стосується народу Ісраеля, які вірять в Творця, про них можна сказати, що Творець є Царем. Тобто, свідомо, адже й вони також знають, що Творець царює над ними. А не тільки щоб Творець знав Сам, що Він – цар, що звалося б «неусвідомлено». А вони прийняли на себе тягар малхут небес в стані віри вище знання, тому зараховується для них, наче це було в знанні.

І це зветься «усвідомлено», тобто, що поняття віри вище знання в духовній роботі означає, що треба вірити попри те, що розум не бачить, що це так, і має він багато доказів, що це не так, як людина хоче вірити, - і це зветься вірою вище знання. Тобто, людина каже, що вона вірить, як наче бачила б це на рівні знання. Це зветься «вірою вище знання» в духовній роботі.

Отже, це є великою роботою: щоб людина прийняла це на себе, - це проти розуму. Іншими словами, тіло не згоджується на це, і все ж людина приймає на себе так, що це було неначе в рамках розуму. І для такої віри потрібна допомога від Творця. Тому за віру, щоб була вона такою, людині треба молитися, аби Він дав їй силу, щоб осягнення було таким, як наче збагнула це в рамках розуму. Тобто, людині не можна молитися Творцеві, щоби дав їй зрозуміти все знанням. А хай молиться Творцю, щоби дав їй силу прийняти віру вище знання так, начебто це було в рамках знання.

Однак перед цим вона має вірити вірою мудреців, що таким є бажання Творця, - щоб ми прийняли на себе віру в Творця вище знання. І тут, в цьому процесі, починаються підйоми й падіння. Іноді людина зміцнюється в вірі, а іноді вона падає зі свого рівня, і тоді вона повинна вірити, коли молиться до Творця, щоб допоміг їй, - і не бачить вона, що отримує необхідну їй допомогу. Також і тоді має вона вірити вірою вище знання, що все приходить від Творця. І разом з цим сказати: «Якщо не я собі – хто мені?» І тоді вона приходить до категорії «гора Сіон». А тоді приходять до категорії «гора Ейсава». І вся робота тоді, перш ніж заслужать визволення, - вийти з-під їхньої влади.

І тоді приходять до пізнання духовної роботи, як написано: «Так сказав Творець, Цар Ісраеля і його Визволитель, Творець воїнств: «Я перший і Я – останній, і окрім Мене немає Всесильного», і буде царювання Творцеві, і буде Творець царем над усією землею». Як написано: «І всі «сини плоті» закличуть до Тебе іменем Твоїм, спрямувати до Тебе всіх грішників землі, визнають і знатимуть всі мешканці всесвіту». Тобто, тоді всі знатимуть, що Творець, Він - Цар. А до того тільки народ Ісраеля знають, що Він – Цар.