Урок № 24. Підготовка до світового кабалістичного конгресу «З'єднуємося з “Немає нікого, крім Нього”» - травень 2025 року
Урок № 24. Підготовка до світового каббалістичного конгресу «З'єднуємося з “Немає нікого, крім Нього”» - травень 2025 року
Вибрані фрагменти з першоджерел
Урок 2: Вірити, що Творець Добрий і Добродійний.
Бааль Сулам. Шаматі. 34. “Перевага землі - в усьому”
Ось відомо з книжок та від їхніх авторів, що Творець є добрим і добродійним. Тобто Його управління розкривається нижнім як добре і добродійне. І так ми маємо вірити.
Тому, коли людина вдивляється в те, як управляється світ, і починає дивитися на себе або на інших, як від цього управління вони зазнають страждань, а не насолод, як то пасувало б Його імені, яким є «Добрий і Добродійний», то важко їй в цьому стані сказати, що вище управління поводиться як «добре і добродійне», і дарує їм всіляке благо.
Однак треба знати, що в такому стані, коли не можуть люди сказати, що Творець дає лише добро, вони звуться грішниками (івр. «решаїм»). Бо те, що відчувають страждання, спонукає їх звинувачувати (івр. «леhаршіа») свого Господаря. І лише, коли бачать, що Творець дарує їм насолоди, вони виправдовують Творця. Як сказали мудреці: «Хто є праведником? – той, хто виправдовує (івр. «мацдік») свого Господаря», тобто говорить, що Творець керує світом способом праведності (івр. «цідкут»).
Рабаш. Стаття 44 (1990) " Що таке в духовній роботі «війна за дозволом» - 2
І людина має вірити, що це приховання, коли вона не відчуває, що існує Цар світу, - це Творець утворив, і зветься воно «виправлення скороченням». Проте людина змушена вірити і докладати велике зусилля до цього, аж поки стане відчутним в її органах, що Творець управляє світом. І не просто управляє, а людина має вірити, що управління Творця реалізується властивістю «добрий і добродійний». І для цього слід людині робити все, що в її змозі, аж поки матиме можливість осягнути це.
Урок 3: Якщо не я собі, то хто мені?
Бааль Сулам. Лист 16.
... до того, як виконати заповідь, не треба взагалі думати про особисте управління, а навпаки, має людина сказати: «Якщо не я собі – хто мені?» Але після дії зобов’язана людина заспокоїтися і вірити, що не завдяки «силі моїй і міці руки моєї» виконав я цю заповідь, а лише силою Творця, бо так задумав про мене з самого початку, і так був я вимушений зробити.
Такий самий порядок і в справах нашого світу, бо вони відповідають одне одному, духовне та матеріальне. Тому, перш ніж виходить людина на вулицю здобути собі щоденний заробіток, треба їй відкинути свої думки про особисте управління, і тоді вже сказати: «Якщо не я собі – хто мені?» І вдатися до всіх заходів, які роблять матеріальні створіння, щоб, як і вони, здобути собі свої копійки.
Однак увечері, коли приходить додому і заробіток його при ньому, боронь Боже й подумати, що завдяки численності своїх видумок дістав той здобуток, адже навіть коли просидів би в льосі весь той день, так само мав би той заробіток в руках. Бо так задумав про нього Творець з самого початку, і так мало статися.
І попри те, що для зовнішнього розуму це є речами суперечливими, і не прийнятні для серця людського, все ж зобов’язана людина вірити так, бо саме таке присудив їй Творець в Своїй Торі через книги та їхніх авторів.
І це є суттю поєднання «АВАЯ Елокім», де суть АВАЯ - це особисте управління, коли Творець являє собою все і не потребує, щоби «мешканці глиняних домів» допомагали Йому. А Елокім, за ґематрією а-тева (природа), коли людина поводиться згідно зі своєю природою, яку Творець втілив у системи матеріальних неба й землі, і дотримується законів, як і решта матеріальних створінь, але разом з цим вірить в ім’я АВАЯ, тобто в особисте управління, а отже поєднує одне з одним, - «і будуть як одне в його руці», - і приносить цим задоволення своєму Створювачу, і дає цим світло в усі світи.
Бааль Сулам. Шаматі 217. "Якщо не я собі – хто мені?"
«Якщо не я собі – хто мені, а якщо я для себе – то що таке я?» І це є взаємно заперечливими твердженнями. А справа в тому, що людина має виконувати всю свою роботу в категорії «якщо не я собі – хто мені?» – так, як ніби немає нікого, хто міг би виручити її, а «в устах твоїх і в серці твоєму виконати це». Тобто категорія винагороди й покарання. Але, віч-на-віч з собою, тобто для самої себе, людина повинна знати: «якщо я для себе – то що таке я?». Тобто все під особистим управлінням, і ніхто не може нічого вдіяти.
А якщо скажеш, що коли все під управлінням, то в чому сенс роботи «якщо не я собі, – хто мені?». Справа в тому, що завдяки роботі в стані «якщо не я собі, – хто мені?», людина удостоюється особистого управління. Тобто – осягнути це. Інакше кажучи, що все йде шляхом виправлення. А дарування додаткової приязні, що зветься «сини Творцю», – це розкривається лише коли цьому передує робота в категорії «якщо не я собі – хто мені?».
Рабаш. Стаття 18 (1986). "Хто спричинює молитву"
Тобто, що не можна людині казати, що я чекаю, аж поки Творець дасть мені збудження згори, тоді матиму можливість працювати в роботі святості. Бо сказав він (мій батько), що про майбутнє людина має вірити у винагороду й покарання, тобто має вона сказати: «Якщо не я собі – хто мені? А коли я собі - що таке я? І якщо не зараз, то коли?» (трактат «Авот», розд.1).
Якщо так, то не можна чекати жодної миті, яка «потім». А людині потрібно сказати, - якщо не зараз, то коли? І заборонено чекати часу більш придатного, що «тоді я стану до виконання роботи в святості». А як сказали мудреці (в трактаті «Авот», 2:5): «І не кажи: «Коли звільнюся – учитимусь, бо може не звільнишся».
Тексти відеокліпів
Кліп 1 — «Якщо не я собі, то хто мені?»
Рав: Ми не знаємо, що таке духовний світ, що означає бути вище власного розуму й почуттів. Я не знаю, що таке властивість віддачі, що таке віра. Це щось таке, що неможливо осягнути — цього немає в мені. Я не можу побачити цей результат, це явище — воно поза мною, ніде, тому що все, що я сприймаю, я сприймаю через своє бажання отримувати.
І виходить, що віддача — це проблема сама по собі. Я не знаю, що таке справжня віддача. Навіть коли я щось віддаю — це теж отримання, я отримую. Ми не оцінюємо за зовнішньою формою — дав я щось комусь чи ні — бо насправді я отримую, я весь час отримую. Все, що я бачу чи не бачу, будь-яка дія, будь-який вигляд, будь-яка форма — все це завжди отримання, лише для себе, для себе, для себе. Коли я дивлюся на щось, бачу щось — як заробити, як досягти успіху, як насолодитися, як наповнитися — це підхід із бажання отримувати, яке всередині мене й спрямовує все, що я роблю. І в усвідомлених, і в неусвідомлених діях. Моє серце, яке б’ється, моє тіло, яке підтримує себе, клітини, органи — усе це діє з бажання отримувати, яке постійно отримує.
І ось проблема: як ми приходимо до властивості віддачі, яка є протилежною?
Сказано так: у тебе є частина, яка зветься «Якщо не я собі, то хто мені?» — і цю частину ти повинен виконати. Це включає дії зі зближення з іншими, побудову групи, побудову десятки, вплив одне на одного — настільки, наскільки можливо.
А другу частину дає Творець.
Кліп № 2
Учень: Незрозуміло, де проходить межа між «Якщо не я собі, то хто мені» і «Немає нікого, крім Нього»?
Рав: Там, де сама людина це визначає. Немає такого закону, межі чи бар’єру — ось сторона Творця, а ось — створіння. Це визначає сама людина, доти, поки не віднесе все до Творця — і цим вона приходить до повного зв’язку, до злиття.
Учень: Де починається і закінчується робота людини, і де починається робота Творця?
Рав: Людина діє, а потім має передати все Творцю. І потім, тією мірою, якою вона ніби може взяти від Творця й сама виконувати і утримувати це, вона приходить до стану, коли все, що між ними відбувається — з одного боку вона відносить це до Творця, а з іншого — готова сама все це здійснювати. Це і є повне злиття. Нам ще потрібно буде пояснити суть цього, але так воно і є.
Учень: «Якщо не я собі, то хто мені» і «Немає нікого, крім Нього» — це одне після іншого чи це два паралельних стани?
Рав: «Якщо не я собі, то хто мені» — це спочатку, коли я справді хочу бачити себе таким, що впорядковує і виконує закони природи як єдине ціле, як один закон. І я все вибудовую й підтримую так, щоб Творець був єдиною силою, що стоїть у центрі всієї реальності. І коли я все це вибудовую й спостерігаю, я поступово розкриваю: «Немає нікого, крім Нього» — що все, що я робив, я робив лише для того, щоб розкрити цю Єдину Силу, яка спочатку діяла як Єдина. І настільки, що саме Він розставляв мені всі перешкоди, Він мене плутав, Він усе це робив і навчав мене як добрий учитель — щоб я усвідомив, наскільки Його унікальність проявляється в усіх куточках мого розуму і відчуттів.
Кабалістичний конгрес у Вільнюсі, листопад 2017 року
За вікном машини без упину йде дощ. Минаємо нескінченні ліси. Але тут, на конгресі, відчуваєш таке тепло, такі серця, що забуваєш про холод і відчуваєш, що ти вдома.
Брайт Кейт (Велика Британія):
«Цей конгрес об'єднує людей з усіх прошарків суспільства. Немає нічого подібного у світі.»
Приїхали представники з 31 країни — з Європи, Америки, велика делегація з Ізраїлю.
Це Світовий конгрес Кабали Bnei Baruch.
Вішня Марушич (Хорватія):
«Те, що я відчуваю тут, я не відчуваю більше ніде у світі.»
Звідси — радісні обличчя, обійми, щастя в очах.
Саїд Ґахгар (Іран/Норвегія):
«Коли я народився в Ірані — була війна. Я переїхав до Європи й опинився в гетто — це був хаос. Але чотири роки тому я знайшов Кабалу, і це дало мені внутрішній баланс і надію на майбутнє.»
Раптом відчуваєш — тут немає окремих країн, немає кордонів між людьми — саме так вони хочуть жити.
Протягом трьох днів триває ця магія. Це не лише лекції — це спільна праця, де відповіді народжуються через зв’язок і колективний пошук учасників. Рав Лайтман лише спрямовує до мети. Це називається «семінар».
Єрґанат Алімкулов (Казахстан):
«Ти можеш бути християнином, мусульманином — головне, що сама природа людини, цей зв’язок між людьми дає рішення всьому.»
Рої Тауб (Хорватія):
«Це саме метод з Ізраїлю — „Полюби ближнього, як самого себе“. Ти бачиш, як це реалізується тут. Неважливо, хто ти, що ти, чи живеш в Ізраїлі, чи ні, чи євреї ти — неважливо.»
Елена Ґарсія (Іспанія):
«Я знаю, що цей метод походить з Ізраїлю — з країни з особливим серцем.»
Бернд Брехт (Німеччина):
«Я відчуваю, ніби я — частина Ізраїлю.»
Починає Рав Лайтман. 40 років досвіду викладання науки кабала.
Андрій Олексійович (Росія):
«Те, що дає доктор Лайтман — я не відчував ніде більше.»
Бернд Брехт (Німеччина):
«Він відчуває аудиторію, зв’язок між людьми, і ті сили, що діють тут.»
Його вчителі, великі кабалісти, і уявити не могли, що таке можливе.
Такий гурт учнів з усього світу, що піднімається і створює нове суспільство — нове людство, побудоване не на розділенні, а на зв’язку.
Рої Тауб (Хорватія):
«Оця Європа — така холодна, стільки країн, стільки мов… Але подивіться, що відбувається тут! Стільки націй сидять разом, піднімаються над усіма відмінностями — а в Європі ці відмінності величезні. Перетинаєш кордон — і це вже зовсім інший світ.»
І саме зараз Європі це так потрібно — коли вона розпадається на частини, такі різні за ментальністю, характером, кольором. Але тут відчувається об’єднану Європу. Це справжня мудрість кабали — прийти, щоб об’єднати світ.
Барбара Фраоне (Італія):
«Я відчуваю, що це нам потрібно — в Європі й у світі. Нам усім потрібно знайти в собі людську частину.»
Тут усе працює практично і показує, що можливо побудувати іншу реальність — засновану на справжній єдності й зв’язку між людьми.
Рав Лайтман:
«Я не пам’ятаю конгресу настільки теплого — це справді було як одне серце. Я думаю, ми справді можемо жити так — завжди, в усьому світі — по всій Європі.»
Кліп №4 — Конгрес у Болгарії 2019 (музичний кліп)