<- Кабалістична бібліотека
Продовжити читання ->
Кабалістична бібліотека

Моше

Рашбі

Рамхаль

Аґра

Домашня сторінка кабалістичної бібліотеки /

Рабаш / Що таке гріх великий чи малий в духовній роботі

Що таке гріх великий чи малий в духовній роботі

Стаття 2, 1989 рік

(переклад з івриту)

Перш за все слід нам знати, що називається «духовною роботою». Тобто, слово робота, яким ми користуємося, - який його сенс. Тож маємо знати, що дано нам виконувати «тарьяґ» (613) заповідей Тори і сім заповідей мудреців. А також зобов’язані ми виконувати звичаї Ісраеля, те, що великі люди в Ісраелі запровадили, у кожному місці за його звичаєм. І вони визначили для нас, що є великою заповіддю, і що є великим порушенням.

Наприклад, мудреці сказали: «Великим є шанування батька й матері, так, що Творець суворіше вимагає його ніж пошани до Себе». Або «Великим є надання милості, більше, ніж давання милостині». І багато подібних цим висловам є у мудреців. І так само ми бачимо щодо прогріхів. Як сказали мудреці: «Великим є покарання за лихослів’я, більшим, ніж за ідолопоклонство».

Виходить, що вони встановили, що є великою заповіддю і що є заповіддю малою, порівняно одне з одним. І також стосовно гріха визначили, що таке великий прогріх, і, відповідно, що є малим прогріхом. І те, що вони встановили, ми повинні вірити, що так це, що це є питанням віри в мудреців, якою ми повинні вірити в те, що вони сказали. І не можна нам сумніватися в них. І все це називається категорією «Тора». Тобто, те, у що немає ніякого втручання з боку людини.

«Робота» називається на ім’я людини, - те, що вона робить. Оскільки людина, яка виконує це, вона робить оцінку, як виконувати роботу. Тобто, намір щодо дії – це не підвладне людині, робити там якісь зміни (боронь Боже). А йдеться про причину. Тобто, що саме з цієї причини людина виконує Тору та заповіді. В цьому існують міри з боку виконавця.

І це як каже Рамбам: «Тому, коли навчають малих і жінок, і загал простолюду, навчають їх працювати виключно зі страху, і для того, щоб отримати винагороду. Аж поки збільшиться їхнє знання і порозумнішають більшою мудрістю, тоді відкривають їм цю таємницю потроху».

Бачимо ми, що Рамбам говорить, що існують міри в причині. Тобто, жінки і малі, і загал простолюду, - для них існує причина ло лішма.

А ті, в яких уже примножилося знання і порозумнішали більшою мудрістю, - їм дають іншу причину, якою є причина лішма, і вони є тими, хто повинен працювати ради надання задоволення Створювачу своєму, а не для власної користі.

Виходить, відповідно, що в плані дії немає різниці між малим та великим. А от в плані наміру, тобто в сенсі причини, задля якої виконуємо Тору та заповіді, там існує відмінність між типами людей. Тобто є люди, що належать до загалу. Це, як каже Рамбам, - «загал простолюду». І є різниця між загалом і індивідуумом. Мається на увазі, що є окремі люди, які не бажають іти шляхом загалу, тобто працювати для власної користі, а пробуджується в серцях їхніх прагнення працювати ради віддачі.

І слід знати, що роботою у віддачі називається те, коли людина є дарителем. А от в роботі у отриманні винагороди – Творець є дарителем. І є в цьому дуже велика відмінність. Бо в час, коли причиною роботи є те, що отримує взамін, виходить, що людина дивиться на величину заповідей відповідно до міри винагороди. Тобто, коли є винагорода велика й вагома за певну роботу, вона зветься у людини «великою заповіддю», адже вона дивиться на оплату. Тоді як в роботі віддачі, коли людина є дарителем, тоді дивляться на велич одержувача, тобто – кому людина віддає. І що більшим є одержувач, то й дарування є більшим та важливішим, як сказали мудреці: «Якщо чоловік цей поважний, то коли вона дарує, і він говорить «Ось, ти присвячена», - це подібно до того, як наче він дарував, через те задоволення, яке вона дістала».

Отже, ми бачимо, що велич віддачі залежить від того, кому ми віддаємо. Цим виміряємо масштаб дії. Тобто, якщо віддаємо великій людині, зветься «великою віддачею», а якщо віддаємо людині малій, то це – «невелика віддача».

І з цього ми можемо виміряти міру роботи віддачі. Тобто, якщо людина дарує малому цареві, то це невелика робота, тому що даритель не так вже й у захваті, коли дарує малому царю. Тоді як коли людина дарує великому цареві, тоді дія віддачі є великим діянням, оскільки є «те задоволення, яке отримує від нього», є великим задоволенням, тому що віддає великому царю.

Отже, ми бачимо, що питання великої чи малої віддачі залежить від того, хто діє. Тобто, коли працює в Торі та заповідях, людина сама визначає, до якого типу вона належить, як зазначено вище. Бо коли вона поки що перебуває на стадії виховання, що зветься «завчена людська заповідь», то працює вона в Торі та заповідях поки що для егоїстичного отримання, як згадано вище в словах Рамбама. Як він сказав: «Коли навчають жінок і малих, і загал простолюду, навчають їх [працювати] заради отримання винагороди», що зветься «ло лішма».

А поняття «завчена» означає те, як вона була звична працювати до цього моменту, коли ще був період «ло лішма», - така людина оцінює «мале» чи «велике» відповідно до міри винагороди. У той час як ті, що працюють ради віддачі, вони оцінюють робітника згідно з мірою величі одержувача.

І зі сказаного зрозуміємо, що можуть бути двоє, які виконують одну й ту ж заповідь, і одному це зараховується як велика заповідь, оскільки він віддає свою роботу великому цареві. І так він відчуває, що служить великому царю, тому він радий та веселий, і відчуває піднесення від того, що отримує велику честь, що дають йому право увійти й служити великому царю, і немає краю радості його.

Тоді як другий, він не думає, що все, що він робить, цим він обслуговує великого царя, а [думає, що] малого царя. Тобто бачить, що ніхто з тим царем не рахується, щоб дотримуватися його наказів. А сам він змилувався над ним і виконує його вказівки. То цей чоловік розуміє так, що цар має рахуватися з ним, адже він милосердиться над царем, у той час, коли жоден не бажає й дивитися на нього. І цей чоловік виміряє, скільки цар заплатить йому за його роботу.

А якщо не вартою здається йому та винагорода, котру дає цар, то хоч і виконує все, що цар загадав йому, але робить він це спроквола, без енергії, оскільки не дуже вартою здається йому оплата, яку цар дасть за його роботу. І згідно з цим виходить щодо цих двох, які роблять одне й те ж, але один вважає, що виконує він велику заповідь, адже отримує багато енергії й душевного піднесення через те, що служить великому цареві. А другий не переймається цим, і робить усе вимушено, тому що не вартою він бачить винагороду, котру має отримати потім.

Тому відмінність між ними є дуже великою. Бо один думав про заповідь, котру він виконує, що заповідь маленька, тобто, мала за своєю важливістю. А другому це зараховується як велика заповідь, тобто, він каже, що не в змозі він навіть оцінити важливість та велич заповіді, які він відчуває в ній, і не треба йому ніякої оплати, щоб давали йому після цього.

Бо вже зараз він відчуває винагороду в тому, що має велику втіху, адже удостоївся служити великому царю. Виходить, що він радіє тому, що вже дістав оплату, і йому не треба вірити, що отримає винагороду. І немає в нього ніяких сумнівів про винагороду, щоб можна було б сказати, що він не радіє бо не впевнений щодо винагороди й покарання, - адже він вже отримав винагороду, відразу ж, на місці, і не очікує на іншу оплату.

А те, що він вірить, що служить великому царю, - цим він втішається. І для цього варто народитися - для того, щоби мати честь служити великому царю. Виходить, що людина сама визначає що зветься «велика заповідь» і що таке «мала заповідь».

Проте, іноді може бути навпаки, з тим, хто йде однією лінією, - і вся його турбота, лише аби мати намір, щоб робота його була виконана добре, в усіх деталях та подробицях. І причина, ради якої він займається Торою та заповідями, - це аби отримати потім винагороду в цьому світі або в світі прийдешньому. І він вірить в винагороду та покарання, коли виконує заповідь, і пильнує щоб працювати над заповідями найважливішими відповідно до сказаного мудрецями, – яка заповідь велика, а яка заповідь менш важлива.

І коли виконує заповідь, яку обрав через те, що заповідь ця – велика, він радіє і почувається, що він є людиною набагато важливішою за інших, оскільки буде мати винагороду більшу, ніж у інших людей, і само собою, виконує заповідь дуже мудрими способами та прийомами.

І зовсім інше - його товариш, який виконує ту саму велику заповідь, що і цей. І який не бажає працювати ради отримання винагороди, а хоче працювати ради віддачі. А для того, щоби працювати ради віддачі, людина має вірити, що вона служить великому та важливому Царю, якому варто служити без жодної оплати. А якщо вірою своєю, якою вона вірить у Творця, не може відчути, що обслуговує великого Царя, тоді не має вона сил працювати з радістю.

А працює тоді людина вимушено, і переборює опір, яким тіло дає йому зрозуміти, що не варто працювати ради віддачі малому цареві. І каже йому, - он твій товариш, який діє для того, щоб отримати платню, і що в тому, чи великий той цар, чи малий. Адже головним чином дивляться на винагороду.

І яка різниця між тим, що він великий цар, і що малий. Адже основне – винагорода робить його «великим царем». А якщо він дає малу платню, тоді називається «малим царем». Виходить, порядок зовсім інший, - там, де приносять задоволення Створювачу своєму, що й є цілком причиною, що зобов’язує займатися Торою та заповідями, і там, де причиною, котра зобов’язує працювати в Торі та заповідях, є отримання винагороди.

Бачимо ми, що неможливо визначити що є правда згідно з відчуттями людини. Бо те, що людина бачить, що вона працює з радістю та великим захватом, це ще не говорить, що вона йде правильним шляхом, як зазначено вище. Тому сказали мудреці: «Зроби собі рава», що лише рав може напучувати людину і визначити яким шляхом вона йде.

Тоді як людина, що працює, хоч і відчуває вона, що є добре, а що погано, все одно сама людина не може знати істини. Оскільки вона поки що розуміє один вид аналізу, яким є аналіз «гірке й солодке». Адже в час, коли людина радіє і працює в піднесенні, вона відчуває смак «солодкого». Тому й каже вона, що йде правильним шляхом. А в час, коли вона мусить працювати вимушено, людина відчуває, що «гірко» їй. І розуміє тоді, що перебуває в стані падіння. І ці визначення людина застосовує, щоб знати, що це є правильний аналіз.

Однак цей аналіз, «гірке і солодке», був ще до гріха древа пізнання. Але ж після гріха древа пізнання, даний нам інший аналіз, званий з’ясуванням «правда і брехня». Тобто, що може статися, що людина відчуває стан солодкості, але це є категорією брехні. А може бути стан, коли людина відчуває, що це «гірке», але це – правда.

І це як написано в «Передмові до «Панім масбірот», п.16, такими словами: «І потрібно знати характер двох видів аналізу, котрими ми користуємося:

- перший аналіз називається визначенням добра і зла,

- другий аналіз називається визначенням правди і брехні.

І ось перший аналіз - це дієва тілесна сила, характер дії котрої - через відчуття гіркого й солодкого. Коли створіння гидує властивістю "гірке" і відштовхує її, бо зле йому, і любить властивість "солодке", і наближає воно її, бо добре йому, і т.д.

І в додаток до них є рід людський, у котрий вкарбував Творець дієву силу розуму, характер дії котрої - в другому аналізі, і вона відштовхує поняття брехні та марноти з огидою аж до нудоти, і наближає речі правдиві та все корисне з великою любов’ю. Цей аналіз зветься «вибором між правдою і брехнею», і ведеться виключно в роді людському, в кожному за його мірою.

І знай, що ця, друга дієва сила, створена і з’явилася в людині через пораду змія, бо з боку створення існувала в людині лиш тільки перша дієва сила для з’ясування добра та зла, котра була достатня й довільна для неї, для її блага в той час».

І зі сказаного ми бачимо, що коли людина бажає йти згідно з визначенням «гірке й солодке», цей аналіз вже не правдивий після гріха древа пізнання. Бо може бути, що людина відчуває солодкий смак в роботі, а перебуває вона в неправді, як сказано вище. А також навпаки. І через це сказали (трактат «Авот» 1:16): «Зроби собі рава і відокремся від сумнівного».

Але сама людина, навіть якщо вона визначає так, як відчуває, проте, як сказано вище, вона може відчувати солодке, але це не є шляхом істини, щоб можна було б прийти до злиття з Творцем. Оскільки може бути, що людина йде дорогою, зворотною напрямку, який веде до злиття з Творцем. Але все її зусилля – для того, щоби прийти до тотожності властивостей, що існує на всіх рівнях, а це – феномен екрана, що накладено на авіют, і саме завдяки екрану розкривається добро й насолода.

І цим слід пояснити те, що сказали мудреці: «І будь уважним до легкої заповіді як і до суворої, бо не знаєш ти, яка винагорода надається за заповіді». І на перший погляд є протиріччя в словах мудреців, які сказали: «Великим є шанування батька й матері, до котрого Творець більш суворий, ніж до власного вшанування». Або: «Великим є дарування милості, більше ніж милостиня». І багато подібних. І якщо вони сказали: «Будь уважним до легкої заповіді як і до суворої», то що означає «велика»? У чому виражається те, що ця заповідь більша за іншу. А як сказано, не можна знати в час виконання заповідей, чию заповідь людина виконує. Бо певно, що той, хто виконує заповідь великого Царя, який наказав нам це робити, ясно що він є важливішим за того, хто виконує Тору та заповіді «малого царя». Виходить, що заповідь легка, але це заповідь, яку великий Цар наказав людині виконати. Певно, що це важливіше, ніж як хтось виконує сувору заповідь «малого царя».

А оскільки людина перебуває постійно в підйомах та падіннях, тобто, іноді вона вірить, що служить великому Царю, а іноді все навпаки, тому мудреці вказали нам, щоб ми знали, що велич чи малість залежать не від заповіді, а від величі Того, хто заповідав заповіді. І на це людина мусить звертати увагу, щоб кожного разу вірила, що існує великий Цар. Отже, вона повинна намагатися осягти велич Творця, і саме це є основним, а не інше щось.